- •1.Літерат.Процес у кінці 18поч.19ст.Історичні передумови та закономірності народження нової української літератури.
- •2.Роль україн.Жур-ів у становленні улм і розвитку нул.
- •3.Бурлекс і травестія як стильова домінанта нового укр..Письменства.
- •4.«Енеїда» Котляревського:жанрово-стильова специфіка.
- •5.Образна система в поемі «Енеїда»Котляревського в аспекті ідейно-проблематичного спектра.
- •7.Специфіка конфлікту в п’єсі «москаль-чарівник»і.Котляревського.
- •8.Система образів, характер конфлікту в «Наталці Полтавці» Котляревського.Традиційне і новаторське у драматургії митця.
- •9.Тематична та жанрова своєрідність байок п.Гулака-Артемовського.
- •10.Поетикальна своєрідність байки-казки «Пан та Собака» п.Гулака-Артемовського
- •11.Романтичні елементи в в баладах «Рибка», «Твардорвський» п.Гулака-Артемовського.
- •12. Жанрово-стильова специфіка балади у творчості л.Боровиковського.
- •13.Проблематика байок е.Гребінки.Поетикальний аналіз байок «Ведмежий суд», «Вовк та вогонь».
- •14.Романтичні тенденції в романі «Чайковський»є.Гребінки.
- •15.Просвітницькі та сентименталістські стильові елементи в прозі г.Квітки-Основ’яненка.(1778-1843)
- •16.Специфіка композиції, засоби образотворення, характер конфлікту в повісті «Конотопська відьма» г.Квітки-Основ’яненка.
- •17.Засоби творення образів головних героїнь в повістях «Маруся», «Сердешна Оксана» г.Квітки-Основ’яненка.
- •18. Характеристика українського романтизму пер.Пол19ст.У контексті загальноєвропейського літературного процесу.Періодизація.Школи.Три хвилі романтизму.
- •19.Періодизація, школи українського романтизму.Типологічні різновиди вітчизняного романтизму. Течії
- •Київський осередок(2етап)
- •Журнал «основа»(3етап)
- •20.Наукова, громадсько-політична діяльність Костомарова.Втілення ідейних засад Кирило-Мефодіївського братства в «Книзі буття укр.Народу».
- •21. Стильові особливості поетичних збірок м.Костомарова «Історичні балади», «Вітка».
- •22.Засоби творення образу Сави Чалого в однойменній драмі Костомарова.
- •23.Новаторство драматургії Костомарова. Суть і специфіка конфлікту в трагедії «Переяславська ніч»м.Костомарова.
- •24.Етнографічно-фольклористична та літературна діяльність «Руської трійці».Альманах «Русалка Дністрова»(1837)
- •25. Творчість в.Забіли, основні теми й мотиви.Аналіз поезій»Пісня», «Не щебечи, соловейку».
- •26.Ідейно-естетичні засади творчості м.Шашкевича.Аналіз поезій «Веснівка», «Руська мова».
- •27.Психологічно-особистістна лірика м.Петренка.Поетикальний аналіз поезії «Дивлюся на небо…»
- •28.Творчість я.Головацького.Аналіз поезій «Два дзвіночки», «Туга за родиною».
- •29.Основні мотиви творчості а.Метлинського в контексті історичного романтизму.Поетикальний аналіз поезії «Степ».
- •30.Специфіка романтичного герояв баладі «Мадей» і.Вагилевича.
- •31.Життєвий шлях Тараса Шевченка.Періодизація творчості.
- •32.Кобзар т.Г.Шевченка 1840р.Загальна характеристика, композиції, основні тематичні напрямки.
- •33.Жанр балади у творчості Шевченка.Поетикальний аналіз балади «Причинна» романтичні тенденції.
- •34.Мотив фатуму в поемі «Катерина»Шевченка.Специфіка образу покритки в поезії митця .
- •35.Специфіка художньої інтерпретації національної історії в поеміТ.Шевченка «Гайдамаки».
- •36.Поетична інвектива в поемах т.Шевченка «Кавказ», «Сон». Проблема духовної кризи в посланні Шевченка «і мертвим, і живим…»
- •37.Містерія т.Г.Шевченка «Великий льох»:своєрідність композиції, образи персонажі, та їх символічний зміст.Образ-символ великого льоху.
- •38. «Журнал»т.Шевченкаяк зразок мемуарно-публіцистичної прози.
- •39.Автобіографізм повістей т.Шевченка.Для тогочасного кріпака-інтелегента в повістях «Художник» та «Музыкант».
- •40.Шевченкознавство 19ст.Пошуки альтернативної інтерпретації(г.Грабович, п.Зайцев, і.Дзюба, о.Забужко, в.Шевчук та ін.)
- •41.Загальна характеристика творчості ю.Федьковича.Національно-визвоньний пафос поеми «Лук’ян Кобилиця».
- •42.Художня специфіка «Народних оповідань» Марка Вовчка:характер оповідача, образ жінок-селянок, комплекс мотивів, специфіка оповідної манери.
- •43.Засоби психологічного зображення в повістях «Павло Чорнокрил», «Інститутка» Марка Вовчка.
- •44.Розвиток байкарської традиції у творчості л.Глібова.
- •45.Синтез фольклорного таромантичного у «Вечерах на хуторе близ Диканьки» м.Гоголя.
- •46.Риси української ментальності та засоби їх репрезентації в романі «Тарас Бульба» м.Гоголя.
- •47.Характеристика творчості а.Свидницького.Історія написання та публікації роману «Люборацькі».
- •48.Жанрова специфіка роману «Люборацькі», тематико-проблемний спектр.
- •49.Життєвий і творчий шлях п.Куліша у світлі його громадянської, світоглядної позиції.
- •50.Жанрово-стильовий аналіз роману «Чорна рада»п.Куліша. Система образів, засоби творення образів представників українського козацтва.
Журнал «основа»(3етап)
Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861—62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївціВ. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем «Юродивий» і «Неофіти». До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються:О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття.
В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів.
Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів.
Проте, обмежуючися здебільша жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.
20.Наукова, громадсько-політична діяльність Костомарова.Втілення ідейних засад Кирило-Мефодіївського братства в «Книзі буття укр.Народу».
Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южнорусском языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої» та розвідки «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Богдан Хмельницькийданник Оттаманської Порти» та ін.ХАРАКТЕРНОЮОСОБЛИВІСТЮ ВСІХ ЦИХ ПРАЦЬ Є ТЕ, ЩО ВОНИ БАЗУЮТЬСЯ НА ДОКУМЕНТАЛЬНИХ МАТЕРІАЛАХ. Костомаров - автор «Русской истории в жизнеописаниях ее важнейших деталей».
Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці Костомарова: «Об историческом значений южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в южнорусских народных песнях» та ін.
У 1867 ним написано передмову, а також упорядковано і відредаговано зібрання творів Т. Шевченка - «Кобзар». К. є автором великої кількості публіцистичнихстатей, опублікованих у 1860-80 на сторінках часописів «Основа», «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтиків. Його літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини (поезії «Співець Митуса», «Ластівка», «Дід пасічник»; історичних драми «Сава Чалий», 1638 і трагедії «Переяславська ніч», 1841 та ін.). Написав кілька повістей російською мовою - «Сорок лет» (1840), «Сын» (1865), «Холоп» ( 1878), «Черниговка» ( 1881 ) та ін. [див.:2, с.358].
«КНИГА БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» «Закон Божий (Книгабуття українського народу)» — унікальний за змістом і долею твір видатного українського та російського історика,письменникай громадського діяча М. Костомарова, викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під назвоюКирило-Мефодіївське братство. «Любов до України, до її історії в «Законі Божому», як і в інших програмних документах братства, стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу.
Трактат можна умовно поділити на три логічні частини:
1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову.
2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову.
3. Про Україну, козацтво та віру Христову.
Віруюча людина, за схемою твору,— то серцевина історичного процесу. Віра Христова веде її до свободи. Тільки свободазабезпечує рівність, а отже, йщастякраїн, народів, кожної людини зокрема. Визнаючи, що людське життя та існування всякого суспільства підкоряється законам Божим, М. Костомаров тим самим високо піднімав планкурозуміннядуховності й у житті, й у пізнанні історичного процесу. За схемою молодого історика, повного осмислення, визнання та розуміння Бога не осягнув жоден народ, але найближче підійшла до цього мила йому Україна» [7, с.7]. Вже на початку твору М. Костомаров показує своє бачення всесвітньої історії. Народи, пише він, забувши справжнього Бога, «....повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почалаземляполиватися кров'ю і усіватися попелом і костями, а на всім світі сталосьгоре, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода...». Людство від давна потрапляє у безкінечні біди, бо видумує панів, які роблять других людей невільниками. Кілька разів у «Законі Божому» наголошується біблійне: «Всякавластьод Бога». Але автор підкреслює, що влада повинна підлягати закону і сонмищу, тобто народному зібранню. А представники законної влади, такі ненависні за царату як урядник і правитель, насправді мають бути слугами, «жити просто і працювати для общества пильно, бо власть од Бога, а самі вони грішнілюдиі самі послідніші, бо усім слуги». М. Костомаров бувісторикомнародних рухів, вивчав і розумів народну душу. Минувшина України; відкривалась йому, як забута історія його народу. Як і всі інші народи й держави, пише він, «не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство... і були козака між собою всі рівні...». Козацький приклад у визвольних змаганнях за часів Хмельниччини — ось та героїчна, повчальна сторінка історії, яку так боялися відкривати українському народові його поневолювачі.
Костомаров і його однодумцівнесли до «Закону Божого» цілурозповідьпро козацтво, чим переступили цензорське табу, накладене на цю тему. Від параграфа 76 й до кінця (всього 109 параграфів) трактат розкриває роль козацтва і його вільного духу в історії України. Стрижневим є параграф 86, в якому говориться, що «козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго». Справді, недовго мали ми свою державність. Все тут мовлено достеменно, без пієтету, без месіанства. Автор торкається й інших сторін історії: відносин України з Литвою, Польщею, Росією. По-різному складалися ці відносини, але історик відзначає спільне:сусідине хотіли жити зУкраїною«по-братерськи — нерозділимо і несмісимо». М. Костомаров прямо й однозначно заявляє: «Але цього не второпали ні ляхи, ні москалі», тому вони вчинили «найпоганіше діло» — розділили Україну між собою.