- •1.Літерат.Процес у кінці 18поч.19ст.Історичні передумови та закономірності народження нової української літератури.
- •2.Роль україн.Жур-ів у становленні улм і розвитку нул.
- •3.Бурлекс і травестія як стильова домінанта нового укр..Письменства.
- •4.«Енеїда» Котляревського:жанрово-стильова специфіка.
- •5.Образна система в поемі «Енеїда»Котляревського в аспекті ідейно-проблематичного спектра.
- •7.Специфіка конфлікту в п’єсі «москаль-чарівник»і.Котляревського.
- •8.Система образів, характер конфлікту в «Наталці Полтавці» Котляревського.Традиційне і новаторське у драматургії митця.
- •9.Тематична та жанрова своєрідність байок п.Гулака-Артемовського.
- •10.Поетикальна своєрідність байки-казки «Пан та Собака» п.Гулака-Артемовського
- •11.Романтичні елементи в в баладах «Рибка», «Твардорвський» п.Гулака-Артемовського.
- •12. Жанрово-стильова специфіка балади у творчості л.Боровиковського.
- •13.Проблематика байок е.Гребінки.Поетикальний аналіз байок «Ведмежий суд», «Вовк та вогонь».
- •14.Романтичні тенденції в романі «Чайковський»є.Гребінки.
- •15.Просвітницькі та сентименталістські стильові елементи в прозі г.Квітки-Основ’яненка.(1778-1843)
- •16.Специфіка композиції, засоби образотворення, характер конфлікту в повісті «Конотопська відьма» г.Квітки-Основ’яненка.
- •17.Засоби творення образів головних героїнь в повістях «Маруся», «Сердешна Оксана» г.Квітки-Основ’яненка.
- •18. Характеристика українського романтизму пер.Пол19ст.У контексті загальноєвропейського літературного процесу.Періодизація.Школи.Три хвилі романтизму.
- •19.Періодизація, школи українського романтизму.Типологічні різновиди вітчизняного романтизму. Течії
- •Київський осередок(2етап)
- •Журнал «основа»(3етап)
- •20.Наукова, громадсько-політична діяльність Костомарова.Втілення ідейних засад Кирило-Мефодіївського братства в «Книзі буття укр.Народу».
- •21. Стильові особливості поетичних збірок м.Костомарова «Історичні балади», «Вітка».
- •22.Засоби творення образу Сави Чалого в однойменній драмі Костомарова.
- •23.Новаторство драматургії Костомарова. Суть і специфіка конфлікту в трагедії «Переяславська ніч»м.Костомарова.
- •24.Етнографічно-фольклористична та літературна діяльність «Руської трійці».Альманах «Русалка Дністрова»(1837)
- •25. Творчість в.Забіли, основні теми й мотиви.Аналіз поезій»Пісня», «Не щебечи, соловейку».
- •26.Ідейно-естетичні засади творчості м.Шашкевича.Аналіз поезій «Веснівка», «Руська мова».
- •27.Психологічно-особистістна лірика м.Петренка.Поетикальний аналіз поезії «Дивлюся на небо…»
- •28.Творчість я.Головацького.Аналіз поезій «Два дзвіночки», «Туга за родиною».
- •29.Основні мотиви творчості а.Метлинського в контексті історичного романтизму.Поетикальний аналіз поезії «Степ».
- •30.Специфіка романтичного герояв баладі «Мадей» і.Вагилевича.
- •31.Життєвий шлях Тараса Шевченка.Періодизація творчості.
- •32.Кобзар т.Г.Шевченка 1840р.Загальна характеристика, композиції, основні тематичні напрямки.
- •33.Жанр балади у творчості Шевченка.Поетикальний аналіз балади «Причинна» романтичні тенденції.
- •34.Мотив фатуму в поемі «Катерина»Шевченка.Специфіка образу покритки в поезії митця .
- •35.Специфіка художньої інтерпретації національної історії в поеміТ.Шевченка «Гайдамаки».
- •36.Поетична інвектива в поемах т.Шевченка «Кавказ», «Сон». Проблема духовної кризи в посланні Шевченка «і мертвим, і живим…»
- •37.Містерія т.Г.Шевченка «Великий льох»:своєрідність композиції, образи персонажі, та їх символічний зміст.Образ-символ великого льоху.
- •38. «Журнал»т.Шевченкаяк зразок мемуарно-публіцистичної прози.
- •39.Автобіографізм повістей т.Шевченка.Для тогочасного кріпака-інтелегента в повістях «Художник» та «Музыкант».
- •40.Шевченкознавство 19ст.Пошуки альтернативної інтерпретації(г.Грабович, п.Зайцев, і.Дзюба, о.Забужко, в.Шевчук та ін.)
- •41.Загальна характеристика творчості ю.Федьковича.Національно-визвоньний пафос поеми «Лук’ян Кобилиця».
- •42.Художня специфіка «Народних оповідань» Марка Вовчка:характер оповідача, образ жінок-селянок, комплекс мотивів, специфіка оповідної манери.
- •43.Засоби психологічного зображення в повістях «Павло Чорнокрил», «Інститутка» Марка Вовчка.
- •44.Розвиток байкарської традиції у творчості л.Глібова.
- •45.Синтез фольклорного таромантичного у «Вечерах на хуторе близ Диканьки» м.Гоголя.
- •46.Риси української ментальності та засоби їх репрезентації в романі «Тарас Бульба» м.Гоголя.
- •47.Характеристика творчості а.Свидницького.Історія написання та публікації роману «Люборацькі».
- •48.Жанрова специфіка роману «Люборацькі», тематико-проблемний спектр.
- •49.Життєвий і творчий шлях п.Куліша у світлі його громадянської, світоглядної позиції.
- •50.Жанрово-стильовий аналіз роману «Чорна рада»п.Куліша. Система образів, засоби творення образів представників українського козацтва.
40.Шевченкознавство 19ст.Пошуки альтернативної інтерпретації(г.Грабович, п.Зайцев, і.Дзюба, о.Забужко, в.Шевчук та ін.)
Шевченкознавство – наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Європи та в світовому літературному процесі. Вивчення спадщини Т. Шевченка – проблема невичерпна та багатобічна, і тому Шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).
Для ГРАБОВИЧА міф - це багатолінійна оповідь, з якої складається послідовна й закрита символічна система, зі своєю специфічною структурою. "Міф, - цитує він Мірчу Еліаде, - завжди має стосунок до "творення", він розповідає нам, як те чи інше явище виникло на світі, як сформувався певний зразок поведінки, певна інституція, певний спосіб діяльності". Міф - це ані вигадка, ані правда: це просто інша система мислення, інша логіка, інше (синкретичне, нерозчленоване) сприйняття предмету й образу, причини й наслідку, простору й часу. Це, сказати б, "до-логічне", образно-чуттєве мислення, яке відбиває "важливі й істинні зв`язки між явищами, підтвердити які, однак, неможливо за самою природою цього відбиття".
"У широкому й фігуративному значенні, - пише Грабович, - міф часто розуміють як "проникнення" в іншу, глибоку й таємничу реальність або попросту у зв`язок із нею". І хоча автор застерігає, що Шевченкова поезія визначається не лише міфологічним мисленням, - "вона звучить і на інших семантичних рівнях", - проте саме міфологічні структури, символи й коди є головним об`єктом дослідження Грабовича.
Книжка української авторки ОКСАНИ ЗАБУЖКО "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу"значною мірою розвиває ідеї та висновки Г. Грабовича, не приховуючи, зрештою, цього впливу (помітного вже в самій назві книжки), але й не цураючись полеміки з американським "метром". Найцікавішим аспектом книжки Оксани Забужко є, однак, не ця полеміка - здебільшого ювенільна й малопереконлива, а саме її співзвучність із головними висновками Г. Грабовича, зокрема, щодо шевченківського міфу України як водночас модерного і християнського. За допомогою цього міфу, пише Забужко, Шевченко "потрапив задати політично внесамостійненій українській спільності, поставленій перед загрозою зникання, деполітизовану, тобто духовну, національну самосвідомість на цілий період колоніальної історії - аж до нашого часу".
Авторка доволі переконливо показує, "чому для Шевченка виглядає закритим будь-який національно-специфічний, осібний шлях історичного порятунку України з національно-специфічного ж таки пекла". "Визволення України як колективного індивіда, - пише вона, - має відбутися насамперед через очищення - "освячення" її душі, піднесення останньої на височінь, у принципі недосяжну для зла" - до рівня такого собі "боголюбства". (Про "міленарність" Шевченкового міфу України, котрий передбачає колективне, екуменічне спасіння для народу "в масштабі цілого християнського світу", веде мову, між іншим, на свій лад і Григорій Грабович - зокрема, коли протиставляє стихійно-анархістську неприязнь Шевченка до будь-яких суспільних структур його ж таки прихильності до утопічної "ідеальної спільноти").
Обидва автори застосовують структуралістські методи аналізу, започатковані новочасними західними теоретиками міфу. Проте підхід Грабовича є суто академічним,підхід Забужко - радшеесеїстичним; Грабовича цікавить передусім культурно-антропологічний аспект Шевченкового "міфу", Забужко - аспект, сказати б, постколоніальний. (Деконструкція імперського міфу у творах Шевченка є, безумовно, найяскравішим і найпереконливішим аспектом студії Оксани Забужко).
І. ДЗЮБАвизнає, що не тільки людський образ Т. Шевченка, а й різні моменти його долі «набрали значення великих символів для українського народу в його історії». Більше того, біограф навіть порівнює «Кобзар» із Біблією, але не з точки зору їхнього значення для розвитку української і європейської чи американської літератур, а з точки зору їхнього націотворчого значення. Обидві книги, на думку І. Дзюби, є «переносною вітчизною» для українців і євреїв відповідно. Щоправда, «Кобзар» на відміну від Біблії не є сакральною книгою. Його сакралізує лише обмежене коло читачів, а решта може інтерпретувати «Кобзар» особу його автора без жодних обмежень, тоді як кожна буква Тори — сакральна.
Хоча І. Дзюба наголошує на значенні Шевченка-поета (майже цілковито оминаючи при цьому Шевченка-митця), основну увагу він приділяє не так творчості (важливим є аналіз російських повістей), біографії Т. Шевченка чи історії їх рецепції, як тому історичному тлу, на якому розгорталося життя поета, і тій духовній та інтелектуальній атмосфері, що зумовлювала його творчість. Паралельно біограф висвітлює й «дражливі» моменти його біографії — стосунки із жінками, хвороби тощо.
І. Дзюба хай обережно, але переоцінює основні положення радянського шевченкознавства. Передусім, він розглядає творчість Т. Шевченка не тільки у контексті російської літератури, а й на тлі європейського романтизму.
На Західній Україні і в діаспорі шевченкознавство, на переконання І. Дзюби, розвивалося стабільно, а в незалежній Україні «непересічні інтелектуали» дали «авторське» бачення образу Т. Шевченка. Проблемі міфологізму І. Дзюба приділив рівно дві сторінки.
Праця І. Дзюби є не тільки підсумком, а й першим кроком на шляху до створення нового образу Т. Шевченка, образу, що не залежить від тоталітарного контексту й може ефективно функціонувати у вільному суспільстві. Складність полягає в тому, що ліберальне, споживацьке суспільство, особливо в його українському варіанті національного розлому й пострадянської всеїдності, не терпить великого і величного.
У праці “Гармонія композиційної форми поетичних творів Т.Г.Шевченка” Л.П. ДІДКІВСЬКА студіює естетичний феномен композиції у Шевченкових творах. Одним із важливих і головних складників композиційної форми Шевченкових творів автор статті вважає наявність у мисленнєвому ладі поета “відчуття суперечностей”. Поряд із цим вказується і на роль художньої симетрії в “Кобзарі”, завдяки якій, зокрема, так званому, кільцевому повтору, який починає певну синтаксичну одиницю й закінчує її, замикає, надаючи творові композиційної завершеності, а також так званим “ланцюговим сполукам”, реалізується гармонія художнього твору. Завдяки тому, що в Шевченкові поєднувався поет і художник, його творам притаманна особлива, “неповторна чіткість, гармонійність сполучення, класична стрункість логічність, пісенна мелодійність та епічна задумливість”, тобто – якості, що виявляють неповторність палітри генія.
Розкриттю теми “Шевченко і світ” – одному з багатьох аспектів шевченкознавчого пошуку – присвячена стаття професора П.П.Кононенка “Велетень у царстві людської культури”. Шевченко, – підкреслює дослідник, належить до тих унікальних митців, які, завдяки багатству і невичерпності своїх духовних ресурсів, зуміли якнайповніше представити “історію, характер, долю, душу й образ свого народу”. Торкаючись основи творчості митця – його народності, П.П.Кононенко вважає, що її гарантом у поета виступили “побут, сім’я, праця”, “вірування та традиції, минуле і сучасне” – тобто те, що “було сферою його (Шевченка) власного життя”.