45.Синтез фольклорного таромантичного у «Вечерах на хуторе близ Диканьки» м.Гоголя.

З одного боку, Гоголь виявився дуже сприйнятливим до казкової традиції, яка склалася в російській літературі того часу, сприймаючи її, з іншого боку, з оглядкою на своїх попередників. І таким чином письменник робить наступний крок у її розвитку. Він уводить казковий фольклор у реалістичний шар своєї творчості, не перетворюючи її при цьому в казкову. Казка у Гоголя проникає в живу реальну дійсність як один із своєрідних аспектів її сприйняття „племенем поющим и пляшущим”. Тому для біль­шості героїв „Вечеров” казка – не вимисел оповідача, а складова самого життя. Вона може ввірватися в особисту долю будь-якої людини, як вривається в долю героїв гого­лівських повістей. Змішування „бувальщин і небилиць” у єдиній реалістичній оповіді забезпечується введенням оригінальної фігури персонажа-оповідача, а він у гоголів­ських повістях, як відомо, багатоликий.

Складається враження, що оповідач, звертаючись до фольклорних сюжетів, намагається реформувати народну традицію, інтерпретуючи її в книжному дусі. Не­випадково істинно народні перекази розповідають люди з народу.

46.Риси української ментальності та засоби їх репрезентації в романі «Тарас Бульба» м.Гоголя.

Аналіз особливостей взаємозв'язку людини з природою на терені України дозволяє стверджувати, що специфіка української ментальності, особливості національної психології українців та глибинні основи сформованого віками кордоцентричного світогляду народу перебувають у тісному зв'язку із специфічними особливостями українського ландшафту, природного довкілля існування населення даної території. Для українця — це, насамперед, органічна єдність з природним середовищем, заглибленість у природу, нерозривність мікро- та макрокосму.

Разом з Т.Шевченком, М.Костомаровим П.Куліш в програмі Кирило-Мефодіївського товариства наголошував, що для менталітету України характерною є жадоба до волі,, до рівності всіх людей, християнська мораль. Так, можна погодитись, що впродовж століть українці вели "хутірський" спосіб життя і вирішували переважну більшість проблем на засадах "громади" (згадаємо дослідження М.Драгоманова), але замкненість, ізольованість, відособленість, зверхність по відношенню до інших культур завжди приводили до деградації нації, де поглинання її своєрідності іншими. Безумовно, бажання зрозуміти самих себе, свою належність до національної культури, усвідомити себе українцями - достойне бажання, але робити це за рахунок відторгнення інших культур нераціонально. Хоча, слід зауважити, що сповідуючи ідею державності "України П.Куліш, вважав за необхідне спиратись на сусідні імперії.

47.Характеристика творчості а.Свидницького.Історія написання та публікації роману «Люборацькі».

Анатолій Патрикійович Свидницький народився 13 вересня 1834 року в селі Маньківцях Гайсинського повіту на По­діллі (тепер Вінницька обл.) в патріар­хальній родині православного священи­ка. Дитинство минуло серед простих людей в атмосфері народних звичаїв і обрядів.

У 1843 році хлопця було віддано до Крутянської бурси (Балтський повіт), де він перебував протягом восьми років, від­чувши на собі всю жорстокість і схола­стичність тодішньої шкільної системи. Не кращими були умови навчання й вихо­вання у Подільській духовній семінарії в м. Кам'янці (1851-1856). Але форму­вання світогляду юнака відбувалося значною мірою поза гнітючими стінами семінарії, він багато займається самоос­вітою: вивчає мови, захоплюється зби­ранням фольклору, студіюванням при­родничої літератури. Загальне громад­ське й культурне пожвавлення в країні також сприяло тому, що за рік до закін­чення курсу навчання Свидницький всу­переч волі батька залишає семінарію і на початку 1857 року стає студентом Київського університету— спочатку медичного, а згодом історико-філологічного фа­культету.

Важко доводилося вчитися Свидницькому: не було ні­якої підтримки ні від батька, ні від держави.

Склавши при університеті восени 1860 року спеціальні іспити, Свидницький дістає посаду вчителя-словесника в Миргородській повітовій школі на Полтавщині. Як і в Киє­ві, Свидницький у Миргороді багато сил і часу віддає громадській діяльності: він був одним з ініціаторів від­криття в місті недільної школи, де застосовує прогресивний звуковий метод навчання грамоти, знайомить учнів з тво­рами українських письменників; організовує публічну бібліо­теку; влаштовує літературні вечори тощо. Одночасно він займається й творчою працею: пише фольклорно-етногра­фічну працю «Великдень у подолян», кілька оповідань і нарисів, роман «Люборацькі», береться за складання попу­лярних підручників та посібників.

Наступ реакції примусив Свидницького влітку 1862 року залишити Миргород. При допомозі знайомих він влашто­вується в акцизному відомстві в м. Козельці на Чернігів­щині, але ця служба пригнічувала його морально. Не при­несло розради й одруження з дочкою місцевого лікаря. Пе­реслідування українського слова зумовило й у Свидни­цького, як і в інших письменників, творчу паузу. Розчарова­ний і зневірений, він частіше шукає забуття в горілці, що й приводить, зрештою, до звільнення зі служби в 1868 р. Влітку 1869 року Свидницькому вдалося зайняти посаду помічника завідуючого Київським центральним архівом. Однак злидні, тяжке захворювання підточують його здо­ров'я, і він передчасно помирає 30 липня 1871 року.

Роман «Люборацькі» — найвизначніший твір Свидниць­кого. Написаний в 1861—1862 роках і тоді ж надісланий до «Основи» роман, на жаль, в свій час не став явищем літера­турного процесу. Лише через чверть століття рукопис тво­ру потрапив до І. Франка і був надрукований у журналі «Зоря» за 1886 рік. Правда, журнальний варіант роману з'явився із значними пропусками і довільними переробками окремих місць, бо редакції, яка залежала від клерикально-консервативних кіл галицького суспільства, були не до впо­доби реалістичні картини з життя духовенства. Тільки а 1901 році твір з'явився повністю на основі того списку, що в свій час потрапив до І. Франка. Але, як переконливо довів М. Сиваченко, і досі ще не існує науково-критичного, кано­нічного тексту «Люборацьких», який би максимально наближався до того тексту, що вийшов з-під пера таланови­того письменника (автограф роману втрачено).