9.Тематична та жанрова своєрідність байок п.Гулака-Артемовського.

У творчості Гулака-Артемовського байка наближається до співомовок та нісенітниць. у Гулака-Артемовського у байці «РИБКА» архаїчна фабула ще сповнена міфологічним перевертництвом, опис ставка Пліточки таємничий та деталізований, перенесення людського на тваринне відбувається за прин­ципом хтонічної дискретності. Проблема людської глупоти в байках Гулака-Артемовсь­кого порушується з позицій просвітницького раціоналізму. Написані ним на цю ж тему байки «ДУРЕНЬ ТА РОЗУМНИЙ», «ЦІКАВИЙ ТА МОВЧУН» виділяються більшим лаконізмом: у формі чотирирядкового вірша втілений закінчений бай­ковий концепт. Автор визначає їх жанр як «приказки», бо за своїм походжен­ням вони близькі до коротких жанрів народної сміхової творчості - до анек­дотів, прислівїв, нісенітниць тощо.

Тема літературної праці- «Тюхтій та Чванько», тема українського дворянства, суспільна ієрархія -«Пан та собака».

Названі літературні теми були в той час традицій­ними. Звернення до акту­альних тем забезпечувало байці життєву силу, адже вона повинна відображати сьогодення, сучасність, створювати рецеп­ти самозбереження слабкого у світі, де панують сильні.

Байка стає провідним жанром нової української літератури не випад­ково. Її роль у становленні нової української літератури визначалась ідейно-естетичним перетворенням бурлеску під тиском традиційної класичної форми. Однак обмеження функціонування бурлескової худож­ності було тоді одним із завдань української літератури, сприяло утворенню серйозних стилів повістування.

10.Поетикальна своєрідність байки-казки «Пан та Собака» п.Гулака-Артемовського

Головними передумовами написання «Пана та Собаки» були насамперед активізація передової суспільної думки, піднесення народної самосвідомості, викликані переможним завершенням Вітчизняної війни 1812 p., настрої, породжені ліберальними обіцянками Олександра І щодо можливого скасування кріпацтва. Тому не випадково у байці «Пан та Собака» з просвітительських позицій порушується одна з кардинальних проблем соціального і політичного життя епохи — проблема кріпосного права. Перед нами недвозначно постає розгорнута в бурлескно-гумористичних тонах інвектива проти паразитизму, самодурства й розбещеності панства, сувора правда про рабське існування простих трударів. Увівши в байку гострий соціальний конфлікт, автор зображує характери її головних персонажів — і пана і Рябка — як представників двох протилежних суспільних «сфер» у реалістично-побутовій конкретності й виразності. Це вже не статичні класицистичні «портрети», не умовно-алегоричні маски (хоча алегоричним залишається увесь смисл байки), а життєві образи-персонажі, які розкриваються в динаміці — в діалогах, поведінці, в самохарактеристиках, а також в оповіді «простодушного» автора, який виступає стрижневою фігурою, що організує і спрямовує увагу читача навколо суспільного конфлікту. В усьому цьому, безперечно, виявилося новаторство П. Гулака-Артемовського як байкаря.

11.Романтичні елементи в в баладах «Рибка», «Твардорвський» п.Гулака-Артемовського.

Закономiрним в процесi формування власного поетичного почерку П. Гулака-Артемовського був перехiд вiд вiльних перекладiв до наслiдування, об'єктом якого були також поезiї сучасних захiдноєвропейських авторiв.

У 1827 р. український поет виступає на сторінках «Вестника Европы» з «малоросійськими баладами» «ТВАРДОВСЬКИЙ» І «РИБАЛКА». Перша з них — досить вільна переробка балади А. Міцкевича «Пані Твардовська», створеної за популярним у слов'янському фольклорі переказом про пана (козака)-гульвісу, що запродав душу чортові. Традиційний фольклорний сюжет А. Міцкевич опрацьовує у романтично-гумористичному стилі, зрідка пересипанім простонародною лексикою. У баладі «Твардовський» Гулак-Артемовський загалом зберігає тематичні мотиви оригіналу, але надає їм виразної національної своєрідності. Сюжет переноситься на український ґрунт і розробляється в бурлескно-травестійній манері. Порівняно з Міцкевичем український автор помітно підсилює гумористичну тональність твору, досягає ще більшого комізму завдяки введенню нових незвичайних епізодів, жартівливих сцен і драматичних колізій, запозичених з народних переказів, анекдотів, демонологічних повір'їв.

Основним засобом естетичної оцінки цього образу є сміх, насамперед травестійно-розважальний. Звертаючись до фольклорної поетики і народної мови, Гулак-Артемовський вдало використовує стильові прийоми (СИМВОЛИ, ГІПЕРБОЛІЗОВАНІ МЕТАФОРИ, ЗВУКОПИСИ, ЕМОЦІЙНИЙ РОЗМОВНИЙ ДІАЛОГ ТОЩО), просторічну лексику, згрубілі вирази й ідіоми.

Балада, що належить до типу гумористично-фантастичних, витримана в дусі народної поезії, написана коломийковим віршем, однак вище від надання їй «простонародного» характеру Гулак-Артемовський не піднявся. Цьому заважала передусім ще досить сильна в українській літературі й у творчості самого автора бурлескна стихія. І все ж «Твардовський», зберігаючи деякі жанрові прикмети балади (драматично-напружений сюжет з елементами незвичайності, казковості, експресивність оповіді тощо), засвідчував потяг до романтичних пошуків відбиття фольклорними засобами образності окремих сторін предметного, об'єктивного буття.

Балада «Твардовський» користувалася значним успіхом у читачів.

Другий твір Гулака-Артемовського — «РИБАЛКА» — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав російською мовою В. Жуковський).

У своєму переспіві Гулак-Артемовський на цей раз повністю зберігає тематичний і сюжетно-композиційний каркас оригіналу, але опрацьовує його в дусі національної традиції. Теплою задушевністю і ще глибшим ліризмом пройнятий, приміром, опис незвіданого підводного світу («Сонечко і місяць червоненький хлюпощуться... в воді на дні і із води виходять веселенькі!»); образи рибалки і водяної красуні подані в емоційно-мелодійному освітленні. Поет широко вплітає в художній контекст твору характерні для народної пісні зменшувально-пестливі звороти, елементи казкового епосу, розмовні окличні форми тощо. Все це увиразнює національний колорит балади, її сентиментально-романтичну тональність (щоправда, тут часом трапляються й бурлескно-травестійні інтонації). «Рибалка» — одна з перших спроб романтичної поезії в українському письменстві початку XIX ст., зокрема літературної балади, для якої, до речі, характерна версифікаційна майстерність: вдале поєднання чотиристопного ямбу з п'яти- і шестистопним. Показово, що перші українські балади в добу романтизму (П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського та ін.) при надзвичайно сильних фольклорних традиціях в Україні ще наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX ст. оминули, так би мовити, благодатний ґрунт баладної народної поезії і виникли на основі баладних сюжетів польської, німецької і російської літератур, хоча ці сюжети завдяки обробці їх засобами української народнопоетичної творчості набували виразного національного колориту.