23. Фактор економіко-географічного положення

Фактор економіко-географічного положен-

ня (ЕГП) займає серед інших дещо виняткове місце, оскільки положення кожного об’єкту на-родного господарства у просторі обумовлене

впливом ряду причин і закономірностей. Економі-ко-географічним положенням об’єкту (країна, ра-йон, населений пункт, підприємство) називається

сукупність просторових відношень даного еконо-мічного об’єкту до інших, які впливають або мо-жуть впливати на його розвиток. Аналіз ЕГП

означає розгляд просторових відношень дослі-джуваних об’єктів у порівнянні з положенням усіх інших. До найважливіших відношень належать

відношення до джерел природних і трудових ре-сурсів, ринків збуту продукції, головних економіч-них центрів і вузлів.Виходячи з відношення об’єкту до його ото-чення розрізняють за масштабністю охоплюваноїтериторії макро-, мезо- і мікроположення. Відно-

шення об’єкту до найближчого оточення характе-ризує мікроположення. Мезоположення відобра-жає положення об’єкта на макрорегіональному

рівні, а макроположення – на рівні декількох дер-жав або центральним, периферійним, глибинним,

ексцентричним, суміжним. За спеціалізацієюоб’єктів діяльності людини: транспортно-географічним, промислово-географічним, і т. д.

Транспортно-географічне положення поділяєтьсяна підтипи – приморське, вузлове, прикордонне.

Соціально-географічне положення може охоплю-вати відношення об’єктів до соціальних явищ

(центрів культури, науки, політики тощо). Проми-слово-географічне положення характеризує від-ношення промислового підприємства до джерел

сировини (родовищ корисних копалин), ринків праці й збуту продукції. Агрогеографічне поло-ження об’єкта характеризує його відношення до

агроресурсів, споживачів продукції, постачальни-ків, засобів виробництва.

Вплив економіко-географічного положення полягає у тому, що об’єкт або район має певні економічні вигоди при оптимальній взаємодії еко-логічних зв’язків з іншими об’єктами і районами.

Економічний потенціал об’єкта залежить від інте-нсивності зв’язків і максимального використання

переваг внутрірайонного, міжрайонного та міжна-родного територіального розподілу праці. Так,міста з вигідним ЕГП перетворюються на величе-зні транспортні вузли. Виділяються транспортні вузли, де сходяться лінії сухопутного транспорту

(Харків, Донецьк, Львів); сухопутного та річкового(Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя); сухопутного і

морського (Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь).З економіко-географічним положенням пов’язане створення економічних зон, які формуються на-

вколо великих центрів з прилягаючою до них гос- подарською територією.

1.Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплексності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.Закономірність територіального поділу суспільної праціо відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається зростання продуктивності суспільної праці.Закономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону.Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил  передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важливо мінімізувати рівень регіонального безробіття. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу Однією з принципових закономірностей є відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором розміщення продуктивних сил, залежить від: рівня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури господарських комплексів; завершеності технологічних циклів виробництв; інтегрованості в світовий економічний простір.Вагомими перешкодами на шляху до зростання економічної безпеки України є диспропорції у розміщенні продуктивних сил регіонів. Недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів та незавершеність технологічних циклів тих виробництв, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних перетворень. Важливою закономірністю є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що грунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування. Планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил, набуло значного поширення в країнах з ринковою економікою.Тільки через структурні зміни та підвищення конкурентоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцненню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв’язків як рівноправного партнера.

2.Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи. її народне господарство — це сукупність територіально взаємопов'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.В останні роки питома вага промисловості, транспорту і зв'язку постійно збільшувалася, а частка сільського господарства у валовому суспільному продуктові нашої держави знижувалася.Процеси зміни галузевої структури господарства в Україні будуть продовжуватися і надалі. Вони зумовлені об'єктивними ринковими реформами. Безперечно, у зв'язку з передачею землі у приватну власність значення і питома вага сільського господарства і взагалі АПК почнуть зростати. Натомість знизиться частка промислового виробництва. На віддаленішу перспективу можна передбачити перетворення туристично-рекреаційного комплексу в одну з провідних галузей господарства.Сучасні галузева і територіальна структури господарства України відзначаються нераціональністю. Про це, зокрема, свідчать: значна залежність господарства від постачання енергоносіїв і сировини; відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім у машинобудуванні; надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу при обмеженому розвитку виробництва товарів народного споживання; недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей обробної промисловості; технічна відсталість і зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і матеріалозатратність економіки; значна концентрація "брудних виробництв", зокрема гірничодобувних, металургійних, хімічних, що спричинило високий ступінь забруднення довкілля; надмірне зосередження промислових підприємств в окремих регіонах (Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має виявлятися у виготовленні високоякісної і конкурентоспроможної продукції, зменшенні затрат сировини та енергії на її випуск, скороченнівиробництва економічно та екологічно невигідної продукції. Значну роль у цьому повинні відіграти економічні реформи, насамперед прискорення процесів приватизації в різних галузях господарства.

3.ЗАКОНОМІРНОСТІ Й ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ.Розміщення продуктивних сил — це наслідок впливу як об'єктивних законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людини. Враховування закономірностей регіональної цілісності дуже актуальне для України. Україна складається з кількох економічно цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектичне пов'язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв'язків поміж ними Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Так, наприклад, висока концентрація виробництва й населення у Донбасі й Нижньому Придніпров'ї пояснюється унікальним поєднанням на компактній території покладів кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й — на завершальній стадії циклу — важкого машинобудування. Крім того, цей регіон вирізняється сприятливими ґрунто-кліматичними умовами, що стимулює розвиток агропромислового комплексу. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.принципахПринцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності "ефективне розміщення продуктивних сил". Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип оптимальності розміщення виробництва. Опти-мальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. За рахунок раціонального розміщення, скажімо, комплексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональниними формами суспільної організації виробництва. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації. Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. На вищій стадії економічного розвитку країни переходять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту. Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і "заробляють" валюту Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва.