14. Ударение, его типы. Интонация. Проклитики и энклитики.

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою. Бывает постоянным и подвижным (свободным). В сложных словах наблюдается побочное, более слабое, ударение. Наголос завжди падає на голосний звук у складі. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бути різні за порядком склади. За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к) та їхні граматичні форми (стi'ни – Н.в. мн.і стіни – р. в. од.). Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я). Інтонація - сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення. Інтонацію вивчає інтонологія. Виконує такі функції: 1)Комунікативну,реалізовує комунікативні типи висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення). 2)Функцію модальності - вираження ставлення мовця до того, про що говориться. 3)Емоційну - виражає за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення. 4)Видільну - інтонаційне виділення певних частин висловлення. 5)Конструктивна (конститутивна) - завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення. За метою висловлювання в українські мові розрізняються такі комунікативні типи висловлювань, як розповідь, питання, спонукання.

15. Лингвистический аспект изучения звуков. Понятие фонемы, ее функции. Фонема и звук.

Существует три аспекта изучения звуков речи: акустический, физиологический и лингвистический. Лингвистический (функциональный) подразумевает изучение функциональных свойств звуков и их места в системе языка. Звук, произносимый в речи,— это не только колебание воздушной среды и не только результат работы наших произносительных органов. Звук этот выполняет определенные функции в языке и речи, и в этом своем качестве он является определенной единицей — фоном в потоке речи и фонемой в системе языка. В сочетании с другими звуками он выступает как материальное, чувственно воспринимаемое средство закрепления и выражения мысли, как экспонент или составная часть экспонента языкового знака. Язык может служить орудием общения и обмена мыслями только потому, что значащие единицы языка (морфемы, слова и т. д.) материализуются в звуках, произносимых говорящим и воспринимаемых слушающим. Для языковедения именно эта, функциональная сторона является самой важной.

Фонема – звук как единица языка. Не все звуки могут быть фонемами. Фонема явл. объектом изучения фонологии – науки, изучающей функциональный аспект звуков. Фонема – миним. единица звукового строя языка, кот. служит для опознавания и различения значимых единиц языка по их звучанию и значению.

Функции:1) перцептивная – функция доведения до восприятия; 2) сигнификативная – смыслоразличительная.

Фонема і звук – не одне й те саме. Фонема матеріалізується в звуках. Відмінність фонеми та звука: 1. Фонема – мовна одиниця, звук – мовленнєва. 2. Фонема – стала величина, звук – залежна величина. 3. Фонема – соціальне явище, звук – матеріальне. 4. Фонема – абстрактна одиниця, звук – конкретна одиниця.