20. Аграрні реформи в Україні

Царський уряд, який прагнув зберегти за поміщиками землі і панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. “Столипін, писав В.І.Ленін, - намагався… старе самодержавство переробити в буржуазну монархію…” Щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став Столипін.

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передбачала здіснення трьох груп законів:

1. Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

2. Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

3. Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів.

Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 р.р. на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.

Не розв`язавши жодного завдання буржуазно-демократичних перетворень, столипінська аграрна політика не змогла запобігти наростанню революційної кризи і закінчилася крахом. “Над цією “великою реформою”, - писав В.І.Ленін, - віє подих смерті. Ця реформа стала останнім клапаном, який “можна було відкрити, не експропріюючи всього поміщицького землеволодіння.

21. Виникнення та методологічні особливості маржиналізму

Протягом 30 останніх років XIX ст. класичну політичну економію змінила маржинальна економічна концепція, яка зрештою стала основою неокласичної економічної теорії. Значною мірою ця зміна була наслідком величезного прогресу в економіці, так і в науці. Виникнення маржиналізму було зумовлено насамперед об’єктивними причинами. Разом із прискоренням розвитку ринкових відносин, поглибленням розподілу праці і усуспільненням виробництва, що проявилося в утворенні монополій, посилювалася взаємозалежність суб'єктів економічної системи. Практична роль маржиналізму полягала в результатах, одержаних неокласичними дослідженнями під час вивчення конкретних проблем ринку: взаємозв'язку ціни і попиту на окремі товари, комбінації різних чинників виробництва в межах окремих підприємств тощо. Це відображало риси, властиві маржиналізму, тобто дослідження ринкової поведінки окремого господарюючого суб'єкта, виявлення закономірностей економічного розвитку на рівні фірми (підприємства).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі, якщо йдеться про неокласичну економічну теорію. Завдяки маржиналізму «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання».

З часом маржиналізм перетворився в метод економічних досліджень, який полягає в застосуванні й аналізі граничних величин - гранично малих і гранично великих. Неокласична теорія застосовувала маржинальний метод під час дослідження рівня підприємства і галузі, тобто мікроекономічного рівня, а кейнсіанська теорія - під час вивченні макроекономічного рівня явищ і процесів.

Переоцінку двохсотрічних цінностей класичної політичної економії, що відбулася наприкінці XIX ст., нерідко характеризують як якусь «маржинальну революцію». Однак спочатку цей факт ніким не був поміченим, а сам термін «маржинальна революція» вперше застосував один із перших маржиналістів Л.Вальрас в 1886 році. Окрім франко-швейцарця Вальраса, засновниками маржиналізму вважались австрієць К.Менгер і англієць В.Джевонс. Основні постулати маржиналізму розробляли представники кількох економічних шкіл - австрійської (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), математичної (Л. Вальрас, В. Джевонс, В. Парето та інші), кембриджської (А. Маршалл) і американської (Б. Кларк).

Провідним принципом маржиналістських досліджень став суб'єктивно-психологічний підхід до економічних явищ. У маржинальних побудовах, як правило, основним було не узагальнення фактів господарського життя, а суб'єктивна оцінка цих фактів окремою особою. Вважалося, що, спираючись на суб'єктивні оцінки, можна пояснити загальні правила економічної поведінки, будь-які економічні явища і процеси. Зокрема представник австрійської економічної школи Ф. Візер взагалі вважав політичну економію одним із розділів прикладної психології, яка вивчає господарське життя.

У «маржиналістській революції», як правило, виділяють два етапи:

• перший етап - «ранній маржиналізм» - охоплює 70-ті рр. XIX ст., коли відбулось узагальнення маржиналістських ідей у працях К.Менгера, Л.Вальраса, В. Джевонса та послідовників;

• другий етап - формування неокласичної теорії на ґрунті іржиналізму - розпочався в 90-х рр., коли на передній план вийшли теорії англійця А.Маршалла, американця Дж.Б.Кларка та італійця В. Парето.

Методологічні принципи раннього маржиналізму справили величезний вплив на економічну теорію кінця XIX ст. Усі вони, за винятком суб'єктивно-психологічного підходу, зберігають своє значення і в неокласичній теорії XX ст. Щодо маржиналістських концепцій століття минулого ці установки реалізували насамперед економісти австрійської школи.