6. Розвиток економічної думки античного світу

Найбільш вагомий вклад в розвиток економічної думки стародавнього світу внесли античні мислителі, насамперед грецькі філософи. В античній Греції склались особливі умови господарювання, внаслідок яких основними галузями економіки стали ремесло і торгівля, а не сільське господарство. Це й обумовило більш системний характер економічної думки Греції. Вона розвивається як складова частина філософських систем античних філософів.

Однією з видатних постатей серед представників давньогрецької економічної думки є Ксенофонт (430 – 354 рр. до н.е.). Саме він ввів поняття економіка. Сучасна назва економіка походить від давньогрецького „ойкономія”. Перш частина слова походить від „ойкос”, що означає „дім”, а друга, за різними версіями, від „ном” – „закон” або „нем” – „регулювати”, „організовувати”. В буквальному перекладі слово економіка означає „наука про дім”, „мистецтво управління домом”. Ксенофонт дає різнобічні рекомендації по раціональному веденню господарства. Він був першим автором, який почав всебічно вивчати поділ праці. Ксенофонт вперше приділив увагу двом сторонам товару: його корисним властивостям (споживчій вартості) та здатності до обміну (міновій вартості).

Найбільш видатною постаттю античної економічно думки є Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.). Його погляди, в значній мірі, аж до виникнення меркантилізму визначали спосіб економічного мислення, а його розуміння економічних категорій було сприйнято і розвинуто економічною наукою.

Арісотель розділяв господарську діяльність на економіку та хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво ведення господарства. Хрематистика – мистецтво накопичення грошей, мистецтво наживи. Економіка і хрематистика існують разом та доповнюють одна одну. Його ідеалом є невелике натуральне господарство, засноване на праці рабів. Поділ суспільства на класи Аристотель пояснював природною нерівністю людей, а підпорядкування одних іншим вважав природним законом.

Арістотелю належить першість в аналізі такого явища як ціна. Проте критерії справедливості обміну він трактує неоднозначно. Гроші, на його думку виникають як результат угоди між людьми для спрощення товарообміну. Таким чином, Арістотель є основоположником раціоналістичної концепції грошей.

Особливості соціально-економічного розвитку відображає й економічна думка Стародавнього Риму. З ІІІ ст. до н.е. Рим стає потужною державою, яка швидко розвивається. Основу економіки Риму становить рабовласницьке господарство. Проте на відміну від Греції, основною галуззю економіки Риму було землеробство. Захисником рабовласницького господарства виступив Катон Старший (234 – 149 рр. до н.е.). Рабів він розглядав як знаряддя праці, які ставив нижче худоби.

Використання дешевої праці рабів сприяло розвитку великих рабовласницьких латифундій.

Шляхи зміцнення рабовласницького господарства в умовах розвитку товарних відносин здійснював римський вчений Варрон (116 – 27 рр. до н.е.). Для збільшення урожайності пропонує впроваджувати досягнення агрономічної науки, збільшувати інтенсивність виробництва, вдосконалювати методи експлуатації рабів, використовувати матеріальну заінтересованість. Рабів Варрон відносив до сільськогосподарських знарядь – таких, що розмовляють.

В І ст. н.е. рабовласницьку господарство крупних латифундій переживало кризу. Назріла необхідність реформування системи господарювання.