13. Економічні погляди засновників класичної поличної економії

Класична школа політичної економії стала першою науковою школою, яка знаменувала виникнення самостійної науки, яка займалася не лише вирішенням практичних завдань, а здійснювала, насамперед, глибокі теоретичні дослідження. Лише з виникненням класичної школи економіка отримала визнання в якості науки.

Основоположником класичної школи, людиною, яка вперше виказала претензію на створення наукової теорії економіки став англієць В.Петті (1623 – 1687). Теоретичні погляди Петті формуються в процесі критики меркантилізму. Він один з перших усвідомив, що джерело багатства варто шукати не в торгівлі, а в самому виробництві. Саме йому належить знаменитий вираз: „Праця – батько і активний принцип багатства, Земля – його мати”. Саме навколо такого пояснення багатства стала будуватись уся класична політична економія.

Петті виступив як захисник інтересів і ідеолог буржуазії, яка відігравала в той період прогресивну роль. Петті проголосив буржуазну власність „священною” та „недоторканою”. Він виступав проти обкладення податками капіталів, оскільки це обмежує можливості розширення виробництва.

Петті вперше застосував „новий” абстрактний метод дослідження, який полягав не в поверхневому розгляді, а у вивченні суті економічних явищ, встановленні причинно-наслідкових зв’язків між ними. Він почав також застосовувати статистичний метод. Саме з книги „Політична арифметика” відраховують свій розвиток статистика та економетрія. В.Петті стоїть на позиції трудової теорії вартості.

Другим автором, якого вважають основоположником класичної політекономії, є француз П’єр Л. де Буагільбер (1646 – 1714). Його ідеї здійснили суттєвий вплив на розвиток усієї подальшої економічної думки Франції. Поштовхом до розвитку класичної школи у Франції стали негативні наслідки політики меркантилізму, яку проводив міністр фінансів Людовіка XIV Кольбер. Стимулювання експорту та обмеження імпорту позбавляли сировинної бази французьку промисловість, гальмувала ввезення у Францію машин, а встановлення на низькому рівні цін на хліб та заборона його експорту, розорювала сільськогосподарських виробників. Ці обставини наклали відбиток на усю французьку економічну думку, в якій особливої ваги набрали аграрні питання. П.Буагільбер виступив захисником інтересів французького селянства, підкреслюючи його важке становище. Він став одним з перших у Франції критиків меркантилізму.

14. Економічне вчення фізіократів

У процесі становлення класичної школи особливе місце займає школа фізіократів, що представила першу цілісну теоретичну концепцію економічного життя, засновану на постулатах класичної ідеї.

Фізіократів можна вважати французьким варіантом класичної школи, оскільки основу їхнього вчення складала ідея природного порядку і підпорядкованості економіки природним законам. Але на відміну від інших класиків, які вважали, що економічні закони діють так само, як закони природи, ця школа просто ототожнювала закони економіки і природи. Ця особливість знайшла відображення в їхній назві, складеній із двох грецьких слів: «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Влада природи визначала природність усіх процесів, які відбуваються в економіці.Школа фізіократів об'єднувала тісне коло однодумців, визнаним авторитетом і генератором ідей у якому був особистий лікар короля Людовика XV доктор Франсуа Кене (1694-1774). Зацікавившись економічними проблемами, він спробував застосувати до їхнього дослідження методи природничих наук і глянути на економіку як на живий організм, який регулюється дією природних закономірностей.У центрі вчення фізіократів виявилася категорія «чистого продукту». Навколо «чистого продукту» вибудовувалася вся система економічних уявлень фізіократів. Ставлення до чистого продукту визначало класову структуру суспільства. Вона включала: клас хліборобів, який створює чистий продукт; клас власників, який привласнює чистий продукт; марний клас (промисловці, торговці), що не створює і не привласнює чистий продукт, але забезпечує умови його виробництва і руху. З цих же позицій фізіократи розглядали процес праці, поділяючи його на продуктивний, тобто такий, який створює чистий продукт, і непродуктивний — такий, що не виробляє чистого продукту. Таким чином, продуктивною вважалася тільки праця в сільському господарстві. Подальший розвиток і завершення вчення фізіократів одержало в Анна Робера Жака Тюрго (1727-1781), міністра королівського двору і вченого-економіста, автора «Роздумів про утворення і розподіл багатств». Поділяючи основні ідеї фізіократів, він розвиває їх далі, зокрема, підрозділяючи класи суспільства на розряди найманих робітників і підприємців. У чистому продукті він розрізняє прибуток, відсоток і ренту. Заробітна плата в нього встановлюється як результат конкуренції робітників на ринку праці.

Але найбільший інтерес представляють його ідеї, що стосуються механізму ринкового обміну і встановлення цін, тобто проблем, яких інші фізіократи практично не торкалися.