7. Розвиток ремесл та міст в середні віки

Разом із розвитком феодальних відносин у Європі поетапно здійснювався і розвиток ремесла. На ранніх стадіях панувало натуральне господарство – ремесло задовольняло власні потреби общини та потреби феодала. Унаслідок аграризації і натуралізації виробництва європейські міста занепали. У VIII -IX ст. торгові та ремісничі функції міст зростають. У XI ст. в Західній Європі почалася урбанізація – відродження античних міст і утворення нових, зростання їх господарського значення, збільшення чисельності міського населення.

У XI - XIII ст. проходять комунальні революції. Міста вивільняються з під влади феодалів.

Створюються міста-комуни. Вони управляються виборними органами-муніципалітетами на чолі з мером, мають власний суд, ополчення, фінанси, міське і ринкове право. Всі повноправні міщани вважаються вільними і набувають політичних і майнових прав.

У XII – XIII ст. сформувався цеховий лад у міському ремеслі. Цехи об’єднували ремісників за професійною ознакою і складався з майстерень, які розташовувалися по всьому місту. Кожен цех мав свій статут, який регламентував виробничі, моральні, духовні засади життя членів цеху.

Середньовічні міста розвивалися, насамперед, як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи продукцію на продаж. Вироблялися товари вручну в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Зазвичай, майстерня правила за крамницю, де ремісник продавав вироблені ним речі.

Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку та усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди —хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. — могли призвести до втрати замовника, а відповідно і засобів до існування.

Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою захисту виробництва і прибутків.

Члени цеху допомагали один одному освоювати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів.

Цехи у XIII — XV ст. відіграли прогресивну роль, але потім почали стримувати розвиток продуктивних сил, гальмуючи нововведення у виробництво, увіковічуючи дрібне виробництво.

8. Стан та напрямки розвитку торгівлі у середні віки

Розвиток ремесел і міст сприяв зростанню торгівлі. Розвивалась зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Визначилося два основних напрями зовнішньої торгівлі: східна, або ж левантійська і північна. Найбільш значними центрами східної були Венеція, Генуя, Піза. Вони торгували з Індією, Китаєм, Сирією, будували свої торгові факторії у Чорноморському басейні, пониззях Дону, Дністра.

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря не припинялася ніколи, навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари мали попит, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому грунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, але й відвага. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Товар і гроші могли відібрати деякі сеньйори, через володіння яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провіз товару сягало половини його вартості.

Для захисту своїх інтересів купці, як і ремісники, об'єднувались у гільдії. Згодом вони створили торговельні компанії— об'єднання купців з різних міст зі своїми представництвами.

Основні операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Протягом усього середньовіччя головні торговельні шляхи пролягали Середземним морем. Найпопулярніші товари — східні прянощі та предмети престижного споживання — від портів півдня Франції й півночі Італії через альпійські перевали потрапляли в район верхньої течії Рейну, а далі Рейном і суходолом розвозилися по Європі для продажу на ярмарках і ринках.

Наприкінці XIII ст. у напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на Північ Європи через Ґібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста.

У XII - XIII ст. активно проходять ярмарки. Особливо відомими були ярмарки у французькій провінції Шампань. Проте Столітня війна (1337 - 1453 рр.) та переміщення внаслідок великих географічних відкриттів торгових шляхів з Середземномор’я в Атлантику призвели до занепаду цих ярмарок.