propedevtika pidruchnik_ukr

поперекову область у напрямку до пальців правої руки. Зблизивши руки, лікар пропонує хворому глибоко і спокійно вдихнути «животом», не напружуючи черевного преса; при цьому нижній полюс нирки, якщо вона трохи опущена або збільшена, опускається ще більше, досягає пальців правої руки і проходить під ними. Одержавши відчуття зіткнення з ниркою, лікар злегка придавлює її пальцями до задньої черевної стінки і потім сковзає вниз по її передній поверхні, обходячи нижній полюс. При значному опущенні нирки вдається обмацати обидва її полюси і всю передню поверхню. При цьому лікар має одержати уявлення про форму, величину, характер поверхні (гладка, горбиста), рухливості, зміщуваності і консистенції нирки. Бімануальну пальпацію нирки можна проводити і в положенні хворого лежачи на боці.

На відміну від інших органів збільшену або опущену нирку можна змусити балотувати. Цей метод запропонований Гюйоном. При обмацуванні нирки правою рукою пальцями лівої руки потрібно наносити короткі швидкі удари по поперековій області в куті між реберною дугою і довгими м'язами спини; пальці правої руки в цей момент будуть сприймати своєрідне відчуття коливання нирки. При порушенні відтоку по сечоводу і різкому розтяганні ниркової миски сечею, що зібралася, або гноєм при пальпації нирок іноді можна одержати відчуття флуктуації.

При відчутті якогось утворення в області передбачуваного розташування нирки, лікар повинний переконатися, що воно дійсно є ниркою, тому що її неважко поплутати з переповненою вмістом товстою кишкою, пухлинами колониркової клітковини (ліпоми, фіброми та ін.), а також зі збільшеною правою часткою печінки, жовчним міхуром (на місці правої нирки), збільшеною або зміщеною селезінкою (на місці лівої нирки). Характерні для нирок бобовидна конфігурація, гладка поверхня, тенденція вислизати нагору і повертатися в нормальне положення, здатність балотувати, тимпанічний звук, одержуваний при перкусії над ниркою (від петель кишечнику, що її прикривають), поява білка та еритроцитів у сечі після пальпації. Однак усі перераховані ознаки мають відносне значення. Так, наприклад, при розвитку злоякісної пухлини нирки вона може втратити рухливість унаслідок проростання навколишніх тканин, її поверхня буде нерівною, консистенція — більш щільною; при великих розмірах пухлини нирка розсовує петлі кишечнику, і при перкусії завдяки перерахованим ознакам нирку вдається відрізнити від сусідніх з нею органів і інших утворень.

Пальпація нирок у положенні стоячи була запропонована С. П. Боткіним

(мал.7.8

Рис.7.8. Пальпація нирки у положенні стоячи.

Вона проводиться за тими ж правилами, що й у положенні лежачи. Під час пальпації хворий стоїть обличчям до лікаря, що сидить на стільці, м'язи черевного преса розслаблені, тулуб злегка нахилений вперед. Пальпація дозволяє установити опущення нирки (нефроптоз). Розрізняють три ступені

нефроптозу: першу, коли пальпується нижній полюс нирки; другу, коли пальпується вся нирка; третю, при якій нирка вільно зміщається в різних напрямках, може заходити за хребет на протилежну сторону і значно зміщатися вниз.

Пальпація застосовується також для дослідження сечового міхура. При значному скупченні в ньому сечі, особливо в осіб з тонкою черевною стінкою, сечовий міхур визначається над лобком у виді еластичного утворення, при різкому переповненні — з верхньою межею майже у пупка.

Деяке значення має визначення болючості при натисненні на поперек в області проекції нирок (реберно-хребетна точка в куті між XII ребром і довгими м'язами спини) і при пальпації по ходу сечоводу. Приблизним орієнтиром його проекції на передню черевну стінку можуть служити верхня (у краю прямого м'яза живота на рівні пупка) і нижня (перетинання біспінальної лінії з вертикальною лінією, що проходить через лонний горбок) сечовідні точки.

Перкусія.

Перкусія нирок у здорових людей не проводиться, тому що їх прикривають попереду петлі кишечнику, що дає тимпанічний звук. Лише при дуже різкому збільшенні нирок кишкові петлі будуть розсунуті в сторони, і тоді над областю нирок можна визначити тупий звук.

Набагато більше значення при дослідженні нирок має метод постукування. При цьому лікар кладе ліву руку на поперек хворого в зоні нирок, а пальцями або ребром долоні наносить по ній короткі і не дуже сильні удари. Якщо хворий при поколачуванні відчуває біль, симптом розцінюється як позитивний (симптом Пастернацького).

Рис. 7.9. Симптом поколачування.

Позитивний симптом Пастернацького визначається при сечокам`яній хворобі, паранефриті, запальному процесі у мисках, а також міозиті і радикуліті, що трохи знижує його діагностичну цінність.

Перкуторно можна визначити також притуплення над лобком від наповнення сечового міхура. Перкусію ведуть від пупка згори вниз по середній лінії, палець-плесимер кладуть паралельно лобку.

Лабораторні та інструментальні методи дослідження

Дослідження сечі дуже важливе для лікаря з метою постановки діагнозу і судження про перебіг захворювання.

Загальний клінічний аналіз сечі

Включає вимір кількості, визначення фізичних якостей, хімічного складу, вивчення мікроскопічної картини осаду.

Обсяг та послідовність дослідження

1.Отримання осаду сечі.

2.Визначення фізичних якостей сечі (кількість, колір, прозорість, осад, запах, щільність сечі).

3.Хімічне дослідження (реакція сечі, якісне та кількісне визначення білка та цукру, визначення кетонових тіл, білірубіну, уробіліногена, індікана).

4.Мікроскопія осаду:

а) приготування препаратів.

б) розглядання неорганізованого осаду сечі.

в)вивчення та опис мікроскопічної картини осаду зразку сечі. Послідовність та методика взяття сечі.

Залежно від мети досліджується ранкова порція сечі, добова кількість сечі, або окремі порції, які збирають протягом доби (проба за Зимницьким). Для клінічного аналізу беруть звичайно порцію сечі, що виділена вранці натще. Сечу збирають в чистий сухий посуд (у жінок після туалету пром іжності ). В окремих випадках (для уточнення виникнення піурії, гематурії) взяття сечі проводиться за допомогою катетеру.

При збиранні добової кількості сечі слід дотриматися наступних правил. Вранці після спорожнення сечового міхура, наступні порції сечі хворий збирає протягом 24 годин в чистий посуд. З метою запобігання розпаду до сечі додають консерванти (тимол, толуол).

І. Дослідження фізичних якостей сечі

1.Кількість. Вивчається за допомогою мірного циліндра. Практичне значення має визначення сумарної кількості сечі (діурез), що виділяється з організму людини за добу. Кількість виділеної сечі складає 75-85% від випитої рідини. коливання добового діурезу може бути в бік його збільшення та зменшення , залежно від фізіологічного стану. Звичайно у дорослої людини добова кількість сечі може коливатися від 800 до 1500 мл, відношення денного діурезу до нічного 3:1 або 4:1. Кількість сечі

менш 500 мл і більш 2000 мл за добу вважають патологічним.

Слід пам`ятати, що поліурія може бути наслідком занадто великої випитої кількості рідини, що має сечогінні властивості (пиво, кофе, чай), при зниженні навколишньої температури.

Зменшення діурезу може бути наслідком жаркої погоди, або обмеження випитої рідини.

2.Колір. Колір нормальної сечі залежить від її концентрації і може коливатися від солом'яно-жовтого до бурштиново-жовтого, нормальне фарбування сечі зумовлене змістом у ній урохромів, уробіліноїдів, уроеритріна й інших речовин. Найбільш яскраві зміни фарбування сечі пов'язані з появою в ній таких патологічних домішок, як білірубін

(зеленувато-бурий колір), еритроцитів у великій кількості (вид «м'ясних помиїв»), уробіліну (червонясто-бурий колір) і присутністю деяких лікарських речовин (аспірин, амідопирин — рожево-червоний колір; метиленовий синій— синьо-зелений; ревінь— зеленувато-жовтий колір).

3.Прозорість. Звичайно сеча прозора. Помутніння сечі може бути викликане солями, клітинними елементами, слизом, жирами, бактеріями.

4.Запах. Сеча звичайно має нерізкий специфічний запах. При розкладанні сечі бактеріями поза або усередині сечового міхура з'являється аміачний запах. При наявності в сечі крові, або гною сеча приймає запах несвіжого м`яса. При наявності в сечі кетонових тіл сеча здобуває так називаний своєрідний фруктовий запах, що нагадує запах яблук, що гниють.

5.Відносна щільність сечі. Відносна щільність сечі (питома вага) коливається

вшироких межах— від 1,001 до 1,040.Вимірюють відносну щільність сечі

урометром , який занурюють в циліндр, заповнений сечею.

Визначення відносної щільності сечі має велике клінічне значення, тому що дає уявлення про концентрацію розчинених у ній речовин (сечовини, сечової кислоти, солей) і відбиває здатність нирок до концентрації і розведення. Треба враховувати, що відносна щільність (питома вага) залежить не тільки від кількості розчинених часток, але і від їхньої молекулярної ваги. Так, на кожні 3,3 г/л білка збільшується щільність сечі на 0,001, тобто на одну риску урометра. 10 г/л цукру – на 0,004.

У здорової людини щільність коливається протягом доби від 1,010- 1,030. Щільність залежить від кількості прийнятої рідини, температури навколишнього середовища. Беруть за правило, що у здорової людини сума двох перших цифр кількості добового діурезу та останніх цифр щільності повинна бути 30. Наприклад, при діурезі 1500 щільність сечі повинна

дорівнюватися 1,015 Підвищення щільності сечі – гіперстенурія – свідчить про напруження

концентраційної здатності нирок, може бути при обмеженні питного режиму. ІІ. Крім дослідження фізичних властивостей сечі, її піддають ретельному

хімічному аналізу.

1. Реакція сечі. Утворення сечі здійснюється згідно з фільтраційно- реабсорбційно-секреторною функцією нирок, де можна виділити кілька етапів: 1) фільтрацію плазми через капіляри клубочків з утворенням безбілкової «первинної сечі»; 2) активну реабсорбцію — зворотний переніс речовин із просвіту канальців у кров; 3) канальцеву секрецію — перехід ряду речовин із крові в просвіт канальців. Реакція (рН) сечі може коливатися від 4,5 до 8,4. Її можна визначати колориметричним і електрометричним методами. Серед колориметричних методів можна виділити орієнтовні (визначення за допомогою лакмусового папірця, бромтимолового синього і т.д.) і більш точні, при яких порівнюють інтенсивність фарбування досліджуваного розчину і фарбування розчинів з відомим значенням рН, наприклад метод Міхаеліса.

Досить точні значення рН можна одержати, застосовуючи індикаторні папірці, що звичайно мають інтервал значень рН 5,0 — 9,0. Середнє значення рН сечі здорових людей при звичайному змішаному раціоні харчування близько 6,0; на величину рН впливають лікарські препарати (сечогінні засоби, стероїдні гормони). Кислотність сечі може збільшуватися при діабеті, недостатності нирок, туберкульозі нирок, ацидозі; щільність сечі росте при блювоті, хронічних інфекціях сечових шляхів як наслідок бактеріальноаміачного шумування.

2. Визначення білка в сечі. Нормальна сеча практично не містить білка. Те невелика кількість плазмених білків (до 150 мг у добу), що попадає в сечу, доступними практичній медицині якісними пробами не виявляється. Поява білка в сечі в концентраціях, що дають можливість виявити його якісними методами, називається протеїнурією. Протеїнурія може бути ниркового і поза ниркового походження. Органічна ниркова протеїнурія виникає при ушкодженні нирок у результаті підвищення гломерулярної проникливості, в основі якої лежать судинні порушення запального характеру або структурна дезорганізація базальної мембрани капілярів ниркового тільця. Порушення їхньої проникливості відбувається за типом «молекулярного сита», тобто насамперед губляться низькомолекулярні білки, при прогресуванні процесу розмір пір збільшується і починають губитися і великомолекулярні білки.

Функціональна ниркова протеїнурія пов'язана зі збільшенням проникливості мембран ниркового фільтра при сильних запаленнях, уповільненнях струму крові в клубочках, інтоксикаціях. До функціональних протеїнурій відносять: маршову, емоційну, холодову, інтоксикаційну.

При позаниркових протеїнуріях білки потрапляють у сечу з сечовидільних і статевих шляхів; це не що інше, як домішка запального ексудату. Позаниркова протеїнурія звичайно не перевищує 1 г/л.

Найпоширеніші проби, спрямовані на виявлення білка в сечі, засновані на його коагуляції нагріванням або додаванням кислот. Передпроведенням усіх проб на білок сечу необхідно профільтрувати.

А) Якісне визначення (з азотною кислотою) - кільцева проба Геллера, заснована на прояві білого кільця на межіміж концентрованою азотною кислотою і сечею. В даний час цю пробу застосовують вже порівняно рідко. Ложнопозитивні результати вона дає при високихконцентраціях сечової кислоти і сечовини, вимагаєпорівняно більшого часу.

Проба з кип'ятінням. Дає надійні результати, якщо проводиться при рН 5,6. Якщо сеча містить багато фосфатів, то краплі оцтової кислоти, що звичайно додаються при проведенні проби, не понизять досить рН, і білки залишаться в розчиненому стані у виді алкалальбуминів. В інших випадках досить декількох крапель оцтової кислоти, щоб рН знизилась значно нижче 5,6, і білки утворять ацидальбуміни,не викликаючи помутніння.

Проба із сульфосаліциловою кислотою. Це одна з самих чутливих проб для визначення білка в сечі. Завдяки простій техніці вона знайшла широке

застосування. До 3-5 мл пр офільтрованій сечі додають 6—8 краплі 20% розчину сульфосаліцилової кислоти. При позитивній пробі з'являється помутніння.

Б) Кількісне визначення білка. Найбільш розповсюджений метод Брандберга — Робертса — Стольнікова. Цей метод заснований на пробі Геллера, тобто на появі білого кільця на межі досліджуваної рідини, що містить білок, і азотної кислоти. Тонке, але чітко видиме кільце, що з'явилося до кінця 3-й хвилини, говорить про наявність 0,033 г/л білка в досліджуваній сечі. На 1-2 мл 50% азотної кислоти обережно нашаровують профільтровану сечу. Зауважують час після нашаровування; з появою білкового кільця раніш 2 хв. після настоювання мочу варто розвести водою. Підбирають таке розведення сечі, при нашаровуванні якого кільце утвориться між 2-й і 3 -й хвилинами. Кількість білка обчислюють множенням 0,033 г/л на ступінь розведення.

3. Визначення глюкози в сечі. Сеча здорової людини містить мінімальну кількість глюкози (0,16 — 0,83 ммоль/л), яке не можна знайти звичайними якісними пробами. Поява цукру в сечі (глюкозурія) може бути фізіологічною. При нормально функціонуючих нирках глюкозурія спостерігається тільки в тих випадках, коли збільшується концентрація цукру в крові, тобто з'являється гіперглікемія. Так званий нирковий поріг глюкози— концентрація цукру в крові,вище якої відзначається глюкозурія, звичайно не перевищує 9,9

ммоль/л, (1,8 г/л).

Фізіологічну глюкозурію можна спостерігати при введенні з їжею великої кількості вуглеводів (аліментарна), після емоційної напруги (емоційна), прийому деяких лік (кофеїн, стероїдні гормони). Рідше спостерігають ниркову (ренальну) глюкозурію, яка зумовлена порушенням реабсорбції глюкози в канальцях, коли глюкозурія з'являється при нормальній концентрації цукру в крові. Як первинне захворювання ренальну глюкозурію зустрічають у виді так званого ренального діабету. Вторинні ренальні глюкозурії можуть зустрічатися при хронічних нефритах, нефрозах, амілоїдозі.

Патологічна глюкозурія найчастіше буває діабетичною (цукровий діабет), рідше тіреогенною (тиреотоксикоз), гіпофізарною (синдром Іценко - Кушинга), печінковою (цироз печінки).

Для правильної оцінки глюкозурії (особливо у хворих на діабет) необхідно досліджувати сечу, зібрану за добу, і обчислювати добову втрату цукру із сечею.

А) Якісне визначення - Проба Гайнеса. Заснована на властивості глюкози відновлювати гідрат окису міді в лужному середовищі в гідрат закису міді (жовтий колір) або закис міді (червоний колір).

Б) Кількісне визначення глюкози в сечі. Поляриметричним методом,

який заснований на якості глюкози, що знаходиться в розчині, обертати поляризований промінь (глюкоза обертає поляризоване світло вправо). Кут відхилення на 10 відповідає 1% розчину глюкози. Апарати, за допомогою яких

визначають кут обертання поляризованого світла, називаються поляриметрами.

4. Визначення кетонових (ацетонових) речовин. Зміст у сечі кетонових тіл називається кетонурією. До кетонових тіл відносяться: ацетон,

ацетоуксусна кислота і b-оксимасляна кислота. Велика частина жирів і деяких білків сприяють утворенню кетонових тіл. Кетонові тіла швидко окисляються в тканинах до СО2 і води, тому із сечею за добу виводиться близько 20 — 50 мг кетонових тел.

Кетонурія може бути наслідком підвищеного утворення кетонових тіл і наслідком порушення їх розпаду. Найчастіше кетонурію приходиться спостерігати при важкому цукровому діабеті, але вона зустрічається і при вуглеводному голодуванні. Кетонурія при голоді і виснаженні можлива при важких токсикозах, тривалих шлунково-кишкових розладах, дизентерії, а також може з'являтися в післяопераційному періоді, при сильному роздратуванні ЦНС.

У нормі із сечею виділяється мінімальна кількість кетонових тіл, що не виявляються існуючими якісними пробами. Якісні реакції на кетонові тіла засновані на появі кольорової реакціїпри їх взаємодії з нітропрусидом натрію в лужному середовищі. Найбільше поширення набула проба Ланге, що полягає в тому, що на досліджувану сечу після додавання до неї нітропрусида й оцтової кислоти нашаровують аміак; при позитивній пробі на межі рідин утвориться фіолетове кільце.

5. Визначення білірубіна. Нормальна сеча білірубіна практично не містить. Збільшене виділення білірубіна, при якому звичайно якісні проби на білірубін стають позитивними, є патологічним явищем - білірубінурією. Білірубінурія зустрічається при захворюваннях печінки і жовчовивідних шляхів частішепри паренхіматозній і механічній жовтяницях, коли в крові збільшується концентрація прямого білірубіна — білірубінглюкуроніда, тому що тільки розчинна фракція білірубіна може потрапити в сечу. При гемолітичній жовтяниці білірубінурія не спостерігається, тому що непрямий білірубін у сечу не потрапляє. Більшість якісних проб на білірубін засновані на перетворенні його в зеленуватий білівердин під дією окислювачів.

Проба Разіна. На 4 — 5 мл сечі нашаровують розчин Люголя або 1 % розчин йоду. У позитивному випадку на межі між рідинами з'являється зелене кільце.

Проба Фуше. До 10—12 мл сечі додають 5 — 6 мл 15% розчину хлориду барію, змішують і фільтрують. Хлорид барію осаджує білірубін. На вийнятий фільтр капають 2 - 3 краплі реактиву Фуше (100 мл 25% розчину трихлоруксусної кислоти і 10 мл 10% розчину півторахлористого заліза). У позитивному випадку на фільтрі з'являються зелено-сині або блакитнуваті плями. Проба Фуше вважається найбільш чутливою з усіх інших лабораторних проб на визначення білірубіна.

6. Визначення уробіліноїдів. Уробіліногенові тіла є похідними білірубіна. З жовчю виділяється зв'язаний (у виді глюкуроніда) білірубін, що у кишечнику

відновлюється при дії бактерій. Речовини, які утворені при відновленні, — уробіліноїди виділяються з калом, але частина їх реабсорбується з кишечнику в кров, через систему ворітної вени надходить у печінку і руйнується. Невелика кількість цих речовин по системі гемороїдальних вен, минаючи печінку, виводиться із сечею.

До уробіліноїдів відносяться уробілінові (уробіліногени, уробіліни) і стеркобілінові (стеркобіліногени, стеркобіліни) тіла. В лабораторній практиці немає методів їх окремого визначення. Виділення уробіліноїдів із сечею у великій кількості зветься уробілінурією, що зустрічається при захворюваннях печінки (гепатити, цирози), гемолітичних станах (гемолітичні анемії), а також при захворюваннях кишечнику (ентерити, запори, кишкова непрохідність). Існує кілька методів визначення уробіліноїдів.

Проба Богомолова. До 10 мл сечі додають 2 — 3 мл насиченого розчину сульфату міді, а потім трохи НСL для просвітління. Через 5 хв. додають 2 — 3 мл хлороформу і збовтують. При наявності уробілінових тіл хлороформ офарблюється в рожевий колір.

Кількісне визначення уробіліноїдів засновано на їх кольоровій реакції з Р- диметиламінобензальдегідом або на рожевому фарбуванні, що вони дають при взаємодії з НСl з наступною колориметрією. Методи експрес-діагностики (індикаторні папірці) кетонурії, білірубінурії,уробілінурії засновані на тих самих хімічних реакціях.

ІІІ. Мікроскопічне дослідження сечового осаду. Для мікроскопічного дослідження з ретельно перемішаної сечі, яка надійшла для дослідження, беруть 10 мл і переносять у центрифужну пробірку. Після центрифугування при строго визначеному режимі надосадову рідину зливають, осад переносять на предметне скло, вивчають спочаткупри малому збільшенні мікроскопа (7 х 10) з метою загального ознайомлення, а потім більш детально при великому збільшенні мікроскопа (7 х 40) для якісної і кількісної оцінки формених елементів, циліндрів, кристалів солей.

Еритроцити. Еритроцити можуть бути незмінені, тобто містять гемоглобін, що мають вид дисків зеленувато-жовтого кольору, ізмінені, вільні від гемоглобіну, безбарвні, у виді одноконтурних або двоконтурних кілець. Такі еритроцити зустрічаються в сечі низької відносної щільності. У сечі високої відносної щільності еритроцити зморщуються. У сечі здорової людини можуть зустрічатися одиничні в препараті еритроцити.

Еритроцити можуть з’являтися або з нирок, або з сечовивідних шляхів. Поява еритроцитів у сечі зветься гематурією. Гематурія, що виявляється тільки мікроскопічно, зветься мікрогематурією; гематурія, що виявляється навіть при макроскопічномудослідженні, зветьсямакрогематурією.

Важливо вирішити питання, чи йде мова про гематурію гломерулярного походження або негломерулярного, тобто гематурії з сечовивідних шляхів, причиною якої можуть бути камені у мисках, сечовому міхурі, сечоводах, туберкульоз і злоякісні новоутворення сечового міхура. При гломерулярній гематурії, як правило, у сечі одночасно утримується велика кількість білка;

виявлення ж так званої протеїно-еритроцитарної дисоціації, тобто гематурії з незначної протеїнурією, свідчить частіше про гематурію з сечовидільних шляхів. Ще однією ознакою негломерулярної гематурії є її інтермитуючий характер; під цим маються на увазі великі коливання інтенсивностігематурії.

Нарешті, для орієнтовної диференціальної діагностики гематуріїможе служити так звана проба трьох склянок. Хворий при спорожнюванні сечового міхура виділяє сечу послідовно в три склянки. При кровотечі із сечівника гематурія буває найбільшою в першій порції, при кровотечі із сечового міхура — в останній порції; при інших джерелах кровотечі еритроцити розподіляються рівномірно у всіх трьох порціях.

Лейкоцити. Виявляють у сечі у вигляді невеликих зернистих клітин округлої форми. У сечі низької відносної щільності вони розбухаютьі розмір їх збільшується. Лейкоцити в сечі здорової людини представлені головним чином нейтрофілами й утримуються в невеликому до 1-2 у поле зору при великому збільшенні мікроскопа. Збільшеннячисла лейкоцитів у сечі— лейкоцитурія — свідчить про запальні процеси в нирках або сечовидільних шляхах (уретрити, простатити, цистити, пієлонефрити). Для диференціального діагнозу і встановлення джерела лейкоцитурії застосовується трисклянкова пробаТомпсона. У першу склянку виділяється сама початкова невелика порція сечі, у другий — основна порція сечі, а в третій — її залишок. Перевага лейкоцитів у першій порції вказує на уретрит і простатит у чоловіків, а в третій — на захворювання сечового міхура. В урологічній практиці прийнято збирати третю порцію сечі після масажу передміхурової залози у чоловіків, у цьому варіанті дослідження збільшення числа лейкоцитів у третій порції свідчить про патологію передміхурової залози. Однакове число лейкоцитів у всіх порціях свідчить про ушкодження нирок. У сечі з основною реакцією клітинні структури швидко руйнуються, тому судити про ступінь лейкоцитурії важко.

Іноді в сечі виявляються еозинофіли, що відрізняються від інших лейкоцитів рясною, рівномірною зернистістю. Наявність їх може говорити про алергійну природу захворювання.

Ступінь лейкоцитуії при хронічному пієлонефриті не завжди відповідає ступіню пошкодження. При відсутності вираженого активного запального процесу кількість лейкоцитів у сечі може залишатися в межах норми. В даний час часто застосовується метод суправітального фарбування осаду сечі, запропонований у 1949 р. Штернгеймером і Мальбіном. Лейкоцити залежно від морфологічних особливостей офарблюються спеціальною фарбою (водноспиртова суміш 3 частин генцианвіолета і 97 частин сафраніта) або в червоний, або в блідо-голубий колір. Лейкоцити, пофарбовані в блакитний колір, у сечі низької відносної щільності збільшені в розмірі, їхня цитоплазма вакуолізована, у ній відзначається зернистість, що знаходиться у стані броунівського руху (клітки Штернгеймера - Мальбіна). Ці автори установили залежність між наявністю в сечі таких лейкоцитів і пієлонефритом. В наш час установлено, що такі лейкоцити можна знайти в сечі при будь-якій локалізації

запального процесу в сечовому тракті в умовах ізоабо гіпостенурії. Останнім часом стосовно цих клітин частіше застосовується термін «активні лейкоцити». Метод виявлення їх полягає в створенні низького осмотичного тиску шляхом додавання до осаду сечі дистильованої води.

Збільшення числа «активних лейкоцитів» при лейкоцитурії дозволяє судити про активізацію запального процесу сечовивідних шляхів або загострення пієлонефриту.

Епітелій. При мікроскопії в сечовому осаді можна зустріти клітини плоского, перехідного і ниркового епітелію. Клітки плоского епітелію округлої або полігональної форми, великих розмірів, безбарвні, з невеликим ядром. Попадають у сечу з зовнішніх статевих органів і сечівника; особливого діагностичного значення не мають. Клітки перехідного епітелію вистилають слизову оболонку сечовивідних шляхів. У сечі клітини перехідного епітелію можуть мати саму різну форму і величину (але менше плоского епітелію), округле ядро. Поява в сечі великої кількості клітин перехідного епітелію свідчить про запальний процес у мисках або сечовому міхурі. Клітки ниркового епітелію — призматичного епітелію ниркових канальців — мають вигляд кліток округлої або багатокутної форми, невеликого розміру (трохи більшелейкоцита), з великим, ексцентрично розташованим ядром і великою зернистістю. Часто клітки ниркового епітелію розташовуються на гіалінових циліндрах. Наявність клітин ниркового епітелію в сечі є характерною ознакою гострих і хронічних поразок нирок (гострі і хронічні нефрити, амілоїдоз), а також інтоксикацій, інфекційних захворювань.

Циліндри. Являють собою білкові або клітинні утворення канальцевого походження, що мають циліндричну форму і різнувеличину. У сечовому осаді можуть зустрічатися гіалінові циліндри — білкові утворення, що мають ніжні контури і гладку, злегка зернисту поверхню. Гіалінові циліндри виявляються при гострих і хронічних нефритах, амілоїдозі, а також при фізіологічній альбумінурії. Гіалінові циліндри можна знайти в сечі практично здорових людей при різкому зниженні її рН і збільшенні відносної щільності, що характерно для дегідратації.

Зернисті циліндри складаються з щільної зернистоїмаси. Вони утворяться з кліток ниркового епітелію, що розпалися. Наявність цих циліндрів свідчить про дистрофічні процеси в канальцях. Воскувати циліндри мають різкі контури

ігомогенну структуру жовтого кольору. Характерні для хронічних захворювань нирок.

Усечі також можуть зустрічатися епітеліальні, еритроцитарні, гемоглобінові

ілейкоцитарні циліндри, а крім того, утворення циліндричної форми, що складаються з аморфних солей, що не мають практичного значення.

«Неорганізований осад» сечі складається із солей, що випали в осад у виді кристалів і аморфних мас. Характер солей залежить від колоїдного стану сечі, рН і інших властивостей. При кислій реакції сечі виявляються: сечова кислота

— ромбічні кристали, пофарбовані в жовтий колір, урати — аморфні солі, що