Тема 6 психологія особистості студента та особливості сприяння розвитку і виховання студентів

Мета заняття: відновити та поповнити знання аспірантів щодо закономірностей та вікових особливостей розвитку особистості, формування інтелектуальної сфери особистості студента, психологічних особливостей виховання студентської молоді з позиції педагога - гуманіста.

Теоретична частина план

1.Особистість студента та її соціальна зрілість.

2.Природа та структура інтелекту. Чинники інтелектуального розвитку у вищій школі.

3.Гуманізація освіти - рушійна сила виховного процесу у вищій школі.

Студент є людиною певного віку. Як особистість він може бути охарактеризований з психологічної, соціальної та біологічної сторін. Вікова психологія відмічає, що 18-20 років — це вік становлення та стабілізації характеру, оволодіння комплексом соціальних ролей дорослої людини, економічної активності. У цьому віці здійснюється перебудова ціннісних орієнтацій, інтенсивне формування спеціальних здібностей, він є центральним періодом становлення характеру та інтелекту людини Студентський вік - це сенситивний період для розвитку основного соціогенного потенціалу лю­дини. Перші кроки у студентстві супроводжуються ситуацією адаптації до незвичних і досить специфічних умов навчання у ВНЗ. Кожен курс навчан­ня відзначається специфічними та досить складними психологічними про­блемами і психологічним навантаженням.

Потреба у саморозвитку, самоактуалізації є основоположною власти­вістю інтенсивно розвиваючої та вже достатньо зрілої особистості студен­та, яка має і певні акцентуйовані індивідуальні риси характеру, і свій "локус контролю" і таке ін. Під впливом означених вище чинників формується інтелект людини, який, в свою чергу, має структурні та рівневі особливості. До факторів інтелектуального розвитку людини відносяться як природні, так і фактори соціальні. Ціннісні орієнтації та сформованість мотивації, в першу чергу навчальної, є рушійною силою опанування знаннями та розвитку інтелекту. Саме тому студент, якщо ми бажаємо виховати громадянина і фахівця, потребує повсякденної уваги з боку педагога, поваги що його особистості.

Розвиток і виховання особистості студента розглядається як єдиний і неперервний процес, що має певні етапи. Ці етапи мають як вікові, так і індивідуальні особливості, які потрібно враховувати у процесі виховання, і в першу чергу, коли йдеться про студентську молодь, виходячи із зазначеного вище. Індивідуальні особливості людини визначаються як природними задатками, життєвими умовами, так і результатами попереднього виховання.

Об'єктивні основи виховання нових поколінь як необхідної умови суспільного життя та його розвитку закладені у самому суспільстві. Як відмічає Г. Балл, інертність існуючої системи виявляється не тільки в змісті освіти, методах викладання, а й, перш за все у самій організації педагогіч­ного процесу незмінного з часів Я. Коменського. Саме тому в умовах всебі­чної демократизації українського суспільства, розвитку пріоритетів людсь­кої особливості та гідності, самостійності, її ініціативи, мислення процес виховання потребує суттєвого перегляду щодо йото гнучкості, під­ходів та методів.

Наріжним каменем такої перебудови як навчальної, так і виховної роботи має стати гуманістична психолого-педагогічна парадигма освіти в цілому та вищої зокрема. За В.О. Сухомлинським, така парадигма - це проголошення самостійності учня в навчальному процесі, де діють активні рівноправні суб'єкти, а на першому плані перебуває той, хто навчається, з його інтелектом, здібностями, духовним світом тощо. Мета навчання, за К.Роджерсом, полягає у стимулюванні (фасилітації) цього свідомого учня. Діалог (суб'єкт - суб'єктна взаємодія, співробітництво) — шлях до підвищення педагогічного впливу. Ніяке, в здоровому глузді та поважаюче себе, суспільство не відмовиться від виховання гідного себе підростаючого по­коління. Йдеться про те, яким чином це робити і наскільки ефективним та бажаним буде результат. Значне місце в цій роботі звичайно належить системі освіти та її вищій ланці, завданням якої (за Г. Баллом) повинні стати: демократизація устрою; перетворення взаємодії у педагогічному процесі у засіб творчого саморозвитку учня; створення умов формування у студентів та педагогів рис гуманіста, демократа, творця.