В+залі+очікування_PDF

V_Shultz

Два оповідання про кисневий голод

Два оповідання про кисневийголод

Кисневий голод вбілизні́

Шум в вухах… Важкість думок...

Голоси увсебіч… тонкі, грубі, тихі, гучні - мало не розривають голову. Один голос, найгучніший, давить найбільше і найгучніше. Він намагається перекричати всі інші голоси і розтрощити їх мозкові центри. Я сиджу в середині цього пекла.

Сумарний звук схожий на звук із печери, де живуть невідомі чудовиська зі здоровенними щупальцями. Вони метушаться і чимось незадоволені, але змушені коритися головному чудовиську, яке стоїть трохи вище них і скрекоче щось німим голосом.

Я відключив свою здатність розуміти те, про що вони всі говорять. Вони для мене невідомі голоси. Я не розумію ні слова, бо я так захотів. Мій друг поруч оперся на лікті і опустив голову глибоко вниз. Його голова червона і ніби розперта. Здається, він не витримає цих 80 хвилин печерних голосів. Його кулаки зіжмуться і він голосно закричить: «До-

сить,досить змене! Замовкнітьпотвори!»

Голос, який чується найбільше та найгучніше, прагне щоб його слухали і поважали. При чому він видає все ті ж невідомі звуки.

СО2, що виділяють ці потвори, б’є в голову намагаючись зруйнувати її… СО2 засмічує мозок, він полонить голову, він по всьому тілу поширює свої щупальця…

Біліє…В очах білі сутінки.

«Боже! Дайте хоч ковток кисню!» - прошу я в самого себе. Здається я чогось не розумію, я не розуміюхто ми.

-«Раймоне, хто ми?» - спитав я в свого товариша, який вже ледь виднівся в білизні.́

Він відповів мені лише якимось таким помахом, як ніби не Раймон він ніякий, а мандрівний чарівник.

Згодом я помітив, що втрачаю Раймона, як ніби їжака, в тумані лекційного газу.

Раймоне, ти чуєш мене? Це я до тебе кричу… Проте, що я кричу, він мене вже мабуть не чує. Занадто глибоко ми занурились…

Я відчуваю як мозок оточують важкі молекули, що складаються з одного атому вуглецю та двох атомів кисню. Їх молекулярна маса, що дорівнює сорок чотири дальтон, страшною силою давить на мозок і ніби прагне розправити всі звивини вньому.

…бідний мозок… сорок чотири дальтони все таки…. сука, що роби-

ти?

Не буду дихати,інакше впаду в вуглецеву кому! Не дихаю!

До кінця залишалось ще п’ять хвилин. СО2 все більше домагався і косив мене. Він заповнив всі отвори на моєму тілі та голові стукаючи своїми 44 дальтонами та нашіптуючи: «Лягай братіку спати, лягай». Проте мозок тримався і давав відсіч цьому сатанинському газу. Мозок розумів, що доведеться деякий час обійтися без повітря, яке було критично забруднене вуглекислим газом і не було придатне до споживання, а швидше до отруєння. Він з болем спостерігав як зловіщий карбон закарбовував в собі по дві молекули оксигену. Повітря перетворювалось на брудну масу. Двадцять одним відсотком кисню навіть не пахло. Хоча, я вже й не нюхав. Від такого повітря навіть гланди покуцьорбились і в горлі стало гірко.

Тим часом сіра речовина мого мозку почала конструювати спогади про кисень. Про те, як кисень голубими клубнями з холодною свіжістю та свистом вривається в мозок. Сірі ядра настільки точно вибудували ланцюг матеріального відображення дійсності, що справжній кисень вже ставав не потрібним. Інформація про кисень чудово зберігалась в мозкові майже 22 роки, і сірій речовині не було важко створити свій «кисень». Адже нам, насправді, потрібен лише інформаційний кодкисню для функціонування мозку і тіла. Це стосується всього, що нас оточує і

V_Shultz

Два оповідання про кисневий голод

того, що ми змушені споживати чи використовувати для підтримання життя. Ми звикли, що мозок, піддаючись умовам навколишнього середовища, вважає їх незамінними для свого функціонування. Проте, це не обов’язково так, є й інший варіант.

Певна частина мозку, виявляється, теж може генерувати дійсність. Проблема лише в тому, що мисляча частина майже ніколи не може добудувати ланцюг до неї. Він обривається саме через дійсність навколишнього матеріального світу, який постійно заважає і переправляє на свій шлях мислення. В результаті мозок є залежним від нього, споживаючи його кисень, воду, абсолютно все, що потрібно для життя. Але коли, все ж таки, ланцюг буде добудований до центру генерації дійсності, для людини відкривається інша дійсність, зі своїм киснем і всім, що потрібно для задоволення фізіологічний потреб.

Отже, тепер мій мозок продукував кисень, а точніше сіра речовина, поєднуючи спеціальні частки нейронів в потрібне ціле. Мене цілком задовольняв такий шлях одержання кисню.

Все, тепер можна розслабитись. Головне, це тільки не дихати, щоб не розтрощити собімозок. Головне не дихати, не дихати…

Ланцюг добрався до центру генерації дійсності. Потреби дихати вже не було.

А очі? Чому очі нічого не бачать? Чому все біле? Біле… значить біле все-таки бачать.

Подразників немає… чудово, не потрібно буде реагувати ні на що. Здалисьмені ті подразники…

Я пливу, бо мені не хочеться летіти,тому що я в білизні…́

Сильний удар Раймонової руки в моє обличчя різко забарвив моє око і, власне, змусив повернутись до дійсності наповненої СО2 та іншою гидотою. Я лежав уже поза аудиторією впершись об її вхідні двері головою. Саме сюди доволік мене Раймон як зрозумів, що я почав нехтувати О2 і СО2 разом взятими.

- «Чому ти перестав дихати?» - спитав Раймон.

-«Я забув як дихати. Мені це здалось непотрібним…. Лекція закінчилась?»

-«Так, закінчилась. На цей раз, здається, без втрат…»

КОМЕНТАРІ

P_Weissman:

Як добре, що мені тепер не треба ходити на ті лекції.... бо це стало ще небезпечніше...

V_Shultz:

Ну так. Лекції в Могилі мабуть більше надаються до прослуховування і перебування.

P_Waisman:

Тут нам просто при вході зразу ж кислородні маски і аскорбінову кислоту видають.

V_Shultz:

От в чому секрет Могили - студентам дають потрібну кількість кисню!!

T_Momot:

А з іншого боку, кисневе голодування здатне дуже цікаво впливати на мозок) Після наших лекцій треба негайно все кидати і створювати психоделічні шедеври))

Dead air. Заміткигуртожера

Вкотре прокидаюсь від духот та спертості повітря в моїй кімнаті. Так вийшло, що вона найжаркіша в гуртожитку і за малим непридатна для життя. Я прокидаюсь від того, що захисна реакція організму каже: «Вставай і йди туди, де свіжість і ознаки життя». У відповідь я лише витягую голову в кватирку, полишаючи всі інші частини тіла в кімнаті. Повітря вривається в мене і повертає функціонування організму в норму. Іноді я можу довгенько так потримати голову за вікном, стоячи однією ногою на ліжку, другою на підвіконні, а руками тримаючись за підборіддя прижимаючи щоки. Здається в такі хвилини про інші частини тіла просто забуваєш. Тільки голова, ну і на крайняк руки, які її тримають. Все інше залишилось в печі уповільненої дії, себто в моїй кімнаті.

Запитаєте чому я не залишаю кватирку відкритою на ніч? Та хрін його знає чому. Мабуть, тому, що на ранок почне чухатись горло та ніс буде наповнений слизом. Словом, такі жарти видадуться не смішними. Адже я сплю під самісіньким вікном і коли все ж таки забуваю зачинити кватирку на ніч, то моє волосся підвівається холодним вітерцем, який ще до того всього може здатись приємним. Здавалося б, досить того, що

V_Shultz

Два оповідання про кисневий голод

вікна не поклеєні і мають добрячі продухи - хоч якась циркуляція. Ні, мало. На третій-четвертій годині сну я прокидаюсь від надмірного споживання нагрітого повітря з сумнівним відсотком кисню.

«Йобана батарея!» - викрикував я серед ночі, коли прокидався. Батарея, до речі, теж знаходиться впритул до мого ліжка. Варто мені лише не так розпластатись, і я отримаю опіки. Тому сон сном, але треба знати як під час нього себе поводити.

Вже й не знаю, що мені робити з цією батареєю. Жарить як з доменної печі. Останнім часом затинаю її рушниками, іноді намоченими (хоча я вже зрозумів, що останній спосіб не виправдовує себе, так як вологість з рушника душитьще більше).

Ця горезвісна батарея представлена таким собі продовгуватим коритцем для свиней, ну або маленьким жолобом для корів, в середині якого дві труби проткнуті крізь численні бляшані крильця. Здавалося б отака от невинна зоотехнічна конструкція, проте скільки бід приносить в мою комору. Іноді в це коритце кидаються випрані мокрі шкарпетки, десь пар зо п’ять, та інший мотлох для сушки. Конструкція коритця однак хитра і тим, що зоотехніки оздобили зверху її поздовжньою металевою планкою, яка розділяє коритце на дві половини. Як ви думаєте, для чого? Все дуже просто. Це робиться за для того, щоб в разі годівлі 5-х і більше поросят вони могли ділитись між собою місцем біля корита з обох боків не заважаючи одне одному. Ось така от багатофункціональна батарея стоїть в моїй кімнаті. Щоправда поросят я не вигодовую в ній, але не раз над цим задумувався – таке собі корито з постійним підігрівом їжі. Ну а поки що це коритце дає стільки тепла, що здавалося б, якби відчинити двері кімнати, то можна було б обігрівати увесь поверх. Але я не практикую це, бо іноді в людей є дурна звичка йти на тепло. Тому мушу гріти свою кімнату, максимум ще секцію.

Однієї ночі я прокинувся знову ж таки від того, що мої дихальні шляхи були незадоволені гарячим, спертим повітрям. Крім того, взнаки давалось тривале перебування моєї голови поза кватиркою минулої ночі. Мигдалини чухались і були вже червоними, в носі пекло і він був на-

битий слизом. На цей раз я вже ніяк не міг пустити свою голову на двір подихати. В лихоманці я поглядом почав кружляти по своїй кімнаті. Зупинився на холодильнику. Хотілось в нього залізти, проте я розумів, що це не вихід. Я просто відчинив його двері і залишив їх на деякий час відкритими для охолодження кімнати. Я вдивлявся в лампочку, що горіла в середині поміж банок, кульків та іншого мотлоху і щиро вірив в те, що за 10 хвилин в кімнаті стане прохолодно. Попрацювавши так хвилин 15, холодильник замовк , замовк аж до ранку. Як потім виявилось, холодильник, наморожуючи на своїй стінці критичну масу льоду, вимикається автоматично для розмерзання, тим самим позбавляючи мене бажаного кондиціонування повітря. Власне спричинив це намороження я, коли залишив його відкритим. І тепер не рекомендую нікому використовувати холодильник як кондиціонер. Нарешті прийшла весна. Я покладаю на неї великі надії. Вірю в те, що тепловий реактор в коритці згасне і повітря стане придатним для споживання підчас сну.

Коментарі

R_Fullbright:

...І прийде холод!!! І мряка! І сутінки ! І зло заповнить світ!....(кінцівка до останнього абзацуну, я б так написав)

T_Momot:

Думаю цей уривок буде лише початком монументального твору, присвяченого гуртожитку №1!

J.T_Kill:

В голове крутится какой-то старый тост, по поводу того, что мужчина за свою жизнь постоянно с кем-то или чем-то спит - мишкой, девушкой, открытой форточкой. Видимо период открытых форточек у тебя ещё не наступил. Вобщем желаю тебе, чтобы последний этап жизни - когда спишь только с закрытой форточкой был ещё не скоро!

M_Narozhna:

Виникло враження, що я читаю Дереша))) класно написано! В мене в кімнаті тоже є така багатофункціональна батарея, але вона вже охолола і це втішає!!!

V_Shultz

Бібліотека ім. Тімірязєва хоче більше грошей: Доколє?

Бібліотека ім. Тімірязєва хоче більше грошей: Доколє?

Цю статейку друкувалатакож «Молодіжнагазета Вінничини» («33 канал») за 14квітня2010 р., проте редактори,як завжди, зробилиобрізання(мабуть рекламане поміщалась).Тому тутподамо дещоповнішийваріант.

Сьогодні, в часи комп’ютеризації та поширення в усіх сферах життя новітніх інформаційних технологій, перед нами постає дещо інша реальність. Раніше книги були лише паперовими і їх потрібно було читати тримаючи в руках та гортаючи сторінки. Сьогодні ж книга стала електронною і її можна читати з екрана монітора чи спеціальних пристроїв для читання. Причому, ніхто не наважиться сказати, що такий вид книг може завдати удару по видавництвах і по книжкових магазинах. Ці речі співіснують, тому що прихильники є як і в паперової, так і в електронної книжної продукції. І так має бути. Разом з тим, на сьогодні розвиваються різноманітні технології передачі та збереження інформації. Ці технології допомагають оперативно і без затрат часу скопіювати інформацію для подальшого ознайомлення, обробки чи просто її тиражування. До такої техніки відносяться різні ксерокси, копіри, сканери, різографи, або апарати, яківміщують всі перелічені вище системи в одному пристрої. Ця техніка розрахована на масове копіювання/тиражування різних друкованих листових матеріалів. Як правило, місце такої техніки (в більшості досить дорогої) на офісах різних компаній, де великий об’єм документів, міні-видавництвах, де потрібне тиражування, а також в бібліотеках (ксерокси), де потрібно за плату робити численні копії читачам, ну і звичайно отримувати від цього стабільний, чудовий прибуток.

Сьогодні потрапивши до бібліотеки, зокрема нашої обласної ім. Тімірязєва, у нас є два способи скопіювати інформацію. Перший спосіб

– це добре відома всім «ксерокопія», слово яким зараз безпідставно називають будь-яку копію зроблену на копіювальній машині, що не має нічого спільного з виробником перших копіювальних апаратів „Xerox”. Проте слово вкоренилось досить міцно. Другим способом є фотокопія

за допомогою власного цифрового фотоапарату, що по суті є безкоштовною і не менш ефективною.

Виявляється, останній спосіб копіювання не такий уже й безкоштовний. Для того щоб сфотографувати сторінки потрібного видання, потрібно купити спеціальний талон. Зокрема, за 20 сторінок потрібно заплатити 5 грн. Виходить, що відвідувачі з фотоапаратами стали не вигідними для бібліотеки. Адже їхні гроші не йдуть на ксерокс, а залишаються при них. До речі, ціна найдешевшого виду ксерокопії тут мабуть найвища в Вінниці – 40 коп. Не знаю як кому, але особисто мені, умовно, за три листки ксерокопії жалкувато віддавати 1,20 грн. А доводиться іноді перезнімати і по 30 і по 50 розгорток. За потрачені гроші в деяких випадках вигідніше було б купити вже нову книгу. А тут, як виявилось, ще й треба платити данину за зроблені фото. Проте, кого це цікавить? В нашій державі все намагаються комерціалізувати, навіть альтернативні способи передачі, збереження та обробки інформації. Хоча, якщо вдуматись, фотозйомка книжних матеріалів – це по суті просте перегортання сторінок і вона є значно безпечніша, в плані тривалості життя книги, ніж ксерокопія. Погодьтеся, що, мабуть, ні одна книга чи журнал не люблять процедур із ксероксом, з невеликим часом вони просто розсиплються та будуть схожі на ганчірки. Фотозйомка ж передбачає просте перегортання з фіксацією на кілька секунд і ніяких перегинань, притискувань, тертя і т.д., як це відбувається на ксероксі. Хіба цього не розуміють бібліотекарі? Я думаю чудово розуміють. Але, на жаль, прибуток від ксерокса змушує бібліотеки забуватися цю істину. А коли читачі почали ходити з фотоапаратами, дирекція зрозуміла, що з цим щось потрібно робити, адже так ксерокс може стати збитковим. В результаті: 5 гривень за 20 сторінок; поки що.

Згоден, що повинен бути якийсь прибуток з користувачів бібліотеки. Проте не забуваймо ж про таку категорію читачів як студенти та молоді вчені а також про їхні умови навчання і життя в нашій країні! Молодь не відчуває себе забезпеченою. А це найгірша соціальна проблема в державі. Рівень знань та цікавість до науки нестримно падають. На перший план, в кращому разі, виходять проблеми заробітку, облаштування більш-менш самостійного життя. Опіка держави майже не відчувається. До чого я веду? Якщо студент ходить до бібліотеки, цікавиться літературою, то це є дуже хорошим, позитивним явище в на-

V_Shultz

Бібліотека ім. Тімірязєва хоче більше грошей: Доколє?

шій країні. Проте, це явище, на жаль, стає рідкісним. Хоча повинно бути звичним, як в розвинених країнах. Студентська діяльність в нашій країні повинна добре заохочуватись. Держава повинна всіляко сприяти науковим потягам та устремлінням молоді. Якщо студент прийшов до бібліотеки, то це добре вже тому, що він не пішов туди «там де п’ють чи курять». А якщо він прийшов з фотоапаратом, то просто хотів зекономити на непотрібних речах, як то ксерокопія. Не повинен він платити 5 гривень за 20 сторінок, бо, можливо, більше й не прийде. Навпаки, студенти повинні відчувати, що вони є особлива категорія користувачів, для яких є спеціальні пільги. Це стосується не тільки бібліотек, але й всіх інших установ, які мають на меті розбудову культури і науки в Україні.

Тепер ще кілька слів про правову сторону таких речей, як фотознімки в бібліотеці. Переглянувши закон України «Про бібліотеку і бібліотечну справу» вiд 27.01.1995 та наказ Мінкультури «Про затвердження типових правил користування бібліотеками в Україні» від 8 липня 1999 р. і всі внесені до нихзміни, ми не знайдемо графи де було б зазначено, що не можна вносити або використовувати в бібліотеці саме фотоапарат. А от власну копіювальну техніку вносити забороняється. Чи підпадає фотоапарат під юридичне визначення копіювальної техніки, питання спірне. Проте, як би там не було, в нашій країні (як і в більшості інших) фотоапарат поки що не відносять до копіювальної техніки. А це значить, що стягувати плату за роботу такого пристрою в бібліотеці так само не правильно як, скажімо, платити за користування власним ноутбуком. Хіба фотоапарат на 8 мегапікселів хтось назве копіювальною технікою? Якщо так, то тоді і радянський фотоапарат «ФЕД» теж таким є?

Ще одним непорозумінням, на мою думку, є те, що таким самим «податком» на фотозйомку обкладається фотографування дореволюційних книг, або книг вік яких перевищує 70 років. У відповідності до закону «Про суміжні та авторські права» вiд 23.12.1993 та зі всіма внесеними змінами до нього, твори, строк дії авторського права (як правило 70 років) яких вийшов, переходять в суспільне надбання. Це озна-

чає, що ніякої комерції на них будувати не можна, тому що це є без того суспільне надбання. І якщо окремі закиди стосовно копіювання нової літератури ще можна вважати доцільними, так як воно може частково порушити авторське право, то якісь заборони або введення платних послуг на фотознімки таких творів я вважаю безпідставним. Адже, знову ж таки, фотознімок це не ксерокопія і ніякої фізичної шкоди друкованому виданню не несе. А що стосується «зборів» на книги захищені авторським правом, їх ще можна вважати доцільними в тому випадку, якщо бібліотека буде сплачувати певний відсоток їх авторам. Але прослідкувати такий механізм практично неможливо, бібліотека всеодно всі виручені кошти забере собі. Я з радістю заплачу 5 гривень за 20 сторінок фотознімків, але якщо переді мною буде автор тієї самої книги і якась частина цих коштів піде саме йому. В цьому випадку я буду вважати доцільними такі збори. Це ж саме стосується ксерокопії, собівартістьякої як мінімум в 2-3 рази дешевше ціни на неї.

Що стосується користування книгами строк дії авторського права яких вийшов, я б радив бібліотекам робити електронні копії таких видань і на прохання користувачів видавати саме їх. Це допоможе зберегти цілісність старовинних, рідкісних творів. Яскравим прикладом в цьому напрямі можуть служити цифрові книжні фонди наших країнсусідів як то російської державної бібліотеки - РДБ (більше 60 тис. найменувань), бібліотеки познанського університету (близько 100 тис.), підляської цифрової бібліотеки, польської національної інтернетбібліотеки та багатьох інших. Всі книги доступні для безкоштовного скачування із сайтів кожної з цих бібліотек. Окремо слід відзначити геніальний проект GoogleBooks Search в рамках якого було відскановано більше 12 млн. книг з яких в суспільному надбанні перебуває щонайменше 2 млн. Книг та журналів на кирилиці, які перейшли в суспільне надбання, нараховується приблизно 300 тис. Всі ці книги, вік яких в середньому більше 100 років, доступні для повного перегляду та завантаження на комп’ютер. Інша ж частина (10 млн.) доступна для пошуку по їх змісту з видачею, в більшості, лише окремих фрагментів та бібліографічного опису. В будь-якому разі сьогодні можна констатувати, що GoogleBooks є найбільшою в світі електронною бібліотекою, яка, можливо, в майбутньому повноцінно виступить на заміну звичайній. Наведу кілька конкретних відомих видань, які можна знайти на таких ресу-