В+залі+очікування_PDF

Цей дикий світ викладачів. Записки юнната	P_Weissman

свят та період приблизно наприкінці травня. Саме в цей час відбувається неймовірно цікаве за своєю суттю, манерами проведення та традиціями дійство, яке приводить в жах та паніку абсолютну більшість студентів... тобто СЕСІЯ! Саме сесія для викладачів є логічним завершенням якогось періоду їхньої діяльності. Однак, для нашого підвиду викладачаподільського це ще й період рідкісної можливості побачити всіх студентів разом, а це, в свою чергу, дає можливість підняти собі настрій, поексперементувати у педагогічних навиках, відточити свої вміння в сарказмі, отримати добрячу дозу спілкування з студентом-сраколизом (існує і такий підвид студентів), що, також, мабуть приносить неймовірне задоволення. До того ж в цей період деякі викладачі-подільські мають можливість отримати певну «винагороду» від студентів за, так би мовити, «розуміння» і збереження нервових клітин та часу студента.

Зовсім ж інша справа викладач-подольський. Адже ситуація тут кардинально інша, оскільки тільки на сесії, тепер уже студент, може бути впевнений, що точно зустрінеться зі своїм викладачем. Як відомо, в період до сесії така нагода випадає надзвичайно рідко і, особисто в мене, викликає враження, що викладач подольської породи немов би сам уникає зустрічі зі студентами на запланованих по розкладу парах, а якщо врахувати, що на ті пари, на які все ж таки йому доводиться йти, далеко не зажди приходить 100% студентів (значна частина яких вочевидь передчасно розчаровуються у бажаннях викладача зустрітись з ними), то виникає подібна ситуація що й у викладачів-подільських, коли під час сесії відбувається знайомство студента і викладача. Таке небажання ходити на пари до студентів вочевидь пояснюється тим, що викладачподольський не ставить пріоритетним викладацьку діяльність, приділяючи більше уваги своєму особистісному розвитку. Тому зустрічі з такими викладачами є надзвичайно цікавими, оскільки викладач під час них ділиться справді цікавими думками з одного боку, а з іншого він не встигає набриднути студентові... скажу навіть більше, особисто я навіть не встигаю запам’ятати імена таких викладачів, оскільки можливість звернутись до них по імені випадає й справді надзвичайно рідко. Проте у своє виправдання скажу, що прізвища цих людей я не забуду вже, ма-

буть, ніколи, адже чути якісь неймовірні і міфічні історії про цих викладачів доводилось доситьчасто.

Звичайно, це не єдина відмінність між цими двома кланами, цих відмінностей є безліч, так само як і спільних рис, але всі ці риси не завжди можуть бути загальними для всього підвиду, оскільки трапляються індивіди, які випадають з цього порівняння, і своєю поведінкою руйнують будь-який стереотип, над яким так старанно працюють його колеги. Саме такі унікали і радують нас своїми «кониками» під час занять в аудиторії і на перервах в коридорах. Проте цих унікумів стає дедалі менше, нове покоління не встигає набути власних неповторних рис, і через це губиться в стереотипних шаблонах свого закладу. Тому таких «зірок» «викладацької естради» потрібно підтримувати в їхніх намаганнях зруйнувати стереотипне уявлення про той чи інший заклад, їх потрібно заохочувати до нових «подвигів», про які потім варто створювати казкові історії, що потім будуть мандрувати по розмовах студентів, обростаючи якимись додуманими подробицями, що тільки буде додавати гостроти цим історіям! Тому висновок тут може бути тільки один – не варто зважати на відмінності у підходах до викладання і форах спілкування викладача зі студентом, і тим більше, не варто нарікати на недоліки у цих підходах до викладання і формах спілкування між викладачем і студентом; потрібно більше уваги приділяти пошукам якихось унікальних рис в кожному викладачеві, адже вони є людьми дуже унікальними і дуже дивними за своєю природою, я б навітьсказав - дикими!

P. S. Ця стаття є незавершеною, оскільки щодня відкриваються якісь нові моменти, що раніше залишались не поміченими. Подібний опис може продовжуватись, ще досить довго... як мінімум до завершення мого навчання... хм, а не так то вже й довго залишилось.

J. T.

Kill

Studio-«Z». Сатирически– эротическийочерк

Полумрак комнаты. Мягкий, обволакивающий, кожаный диван и пьянящий аромат её духов. Где то совсем близко, под блузкой, верхние пуговицы которой совершенно невзначай, но так кстати в этот момент оказались расстегнутыми, в молодой, горячей, упругой плоти бьётся её девичье сердце. Оно выстукивает какие то бешеные, шаманские, африканские ритмы, оно поёт, оно кричит – возьми!

Ёё рука нежно опустилась тебе на колено и начало своё властное, поступательное движение. Ты понимаешь – вот она, истинная власть. Власть женщины над мужчиной, над самцом. Та власть, которая становится абсолютной, а ты бессильным, с того момента когда твой «нефритовый стержень» поддавшись зову этой пульсации сердца, этой взволнованной груди и этого прерывистого дыхания становится тебе невластным.

А самое главное – её обворожительный голос, её слова. Слова, которые ты никогда доселе не слышал в свой адрес. Её призывы: Возьми! Возьми! Ещё! Ещё!

Вы конечно уже догадались, что речь идёт о ситуации, в которой рано или поздно оказывается почти каждый молодой человек, решившийся увенчать своё пятилетнее обучение в университете фото-сессией для выпускного альбома в студии «Z» (если вы читаете этот рассказ, то тебе наверняка известно о какой фото-студии идёт речь).

Кто сказал, что мужчина не любит ушами? Наверное, это те ребята, которые ещё не побывали в волшебном мире вышеупомянутой студии. Которые потом не шли домой по лужам, с идиотской улыбкой на лице, с тёплым ощущение от её руки которое сохранялось на твоём колене, с ароматом духов в носу и с мыслями, типа: « а все-таки, что она имела ввиду когда шептала: « я сделаютебе виньет…ку лучше всех?»

Но всё когда-нибудь заканчивается. И эти мальчики приходят домой. А чаще всего они приходят в приют, с холодным названием «общага». И в носу уже не осталось запаха духов, зато резко ощущаются другие, более привычные запахи – нестиранных носков соседа по комнате,

Studio «Z». Сатирически – эротический очерк	J.T_Kill

протухшей на подоконнике «передаче» запах который ты ощущаешь не только носом, но и иногда глазами – запах совместного сан-узла.

И тут приходит оно – «осознание»! Тебя опять развели. Наверное, чувства которые испытываешь в этот момент сродни чувствам, которые испытывал какой-нибудь советский инженер или младший научный сотрудник, потративший на проститутку последние деньги, отложенные жене на чехословацкие сапоги или сыну на велосипед «Орлёнок».

Бывают и другие истории. Случаются персонажи, вроде меня, которые не умеют любить ушами. Зато здорово научились их развешивать. Такие долго собираются с мыслями, приходят в салон «Z» насупленными, с выражением лица - типа «Мы все коммунисты твёрдой породы!», и ведут разговор в стиле, мол «меня тут не наебёш». Они не менее счастливыми уходят домой, довольные за себя, за то, что блюли чистоту нравов и не поддались соблазну быть обманутыми. К таким всё тоже «осознание» приходит чуть позже, когда выясняется, что из-за своей серьёзности и чрезмерной сосредоточенности, и ты дружок допустил роковую ошибку – подписался, якобы за выбранные только для виньетки фотографии, а скоро станешь их счастливым обладателем. Будешь смотреть на свою «зафотошопленую рожу» и думать – вот, полюбуйтесь – фотография лоха! В этой ситуации становится ещё обиднее. Ведь ты, взамен на обман не получил ни грамма той желанной похоти, которой были одарены твои товарищи - «фраера ушастые».

Есть и такие, к которым пресловутое «осознание» так и не доходит. Они заказывают фотографии на суммы, за которые можно купить приличную фотокамеру. Что они делают с этими фотографиями потом – остаётся только догадываться. В любом случае, им повезло больше всех.

Общаясь с многими своими сверстниками у меня часто возникает вопрос: откуда у поколения выросшего уже в постсовковый период берётся столько культурных атавизмов. Живя в век цифровых технологий, когда имея желание, каждый может попробовать себя в творчестве, создать действительно неповторимую фотографию, которая сбережет эмоции, точной копии которых никогда больше не будет, мы бегаем за мёртворождёнными альбомчиками, которые будут единожды показаны детям. Альбомчиками с мерзким названием «виньетка».

P.S. Тема далеко не исчерпана. Вне внимания автора остались такие захватывающие эпизоды данного приключения, как разбитый унитаз, который, по словам организаторов фото-сессии, парализовал роботу не только студии «Z», но и всего микрорайона Тяжилов. Не было сказано про те потрясающие условия и ультрасовременные подходы к работе, которые использует фото-студия «Z» (прежде всего речь идёт о наличии у данной организации одной, практически новой и целой пластмассовой расчёски и программного обеспечения Photoshop – пиратского естественно). Автор так же не упомянул о торжественном митинге счастливых поклонников данной студии (преимущественно бывших студентов группы 5-«Б»), который состоялся 11.06.2010 у стен педагогического университета и на котором были высказаны самые сердечные пожелания фото-студии «Z» в её дальнейшей творческой деятельности.

Ну и наконец. Что-то подсказывает, что это не финал этой запутанной истории и нас ожидают всё новые и новые сюрпризы. Продолжение следует…

КОМЕНТАРІ

V_Shultz:

От такий він дебют!!! Женя, дуже чьотко, правильно і гостро ти все описав і вистороїв. Хвала і честь! Ех, зря ти писав лекції, зря. Це ж скільки класних речей можна було створити в тому залі очікування.

R_Fullbright:

Крассіво сказал - "власть, которая становится абсолютной, а ты бессильным, с того момента когда твой «нефритовый стержень» поддавшись зову этой пульсации сердца, этой взволнованной груди и этого прерывистого дыхания становится тебе невластным". В багатьох з нас сидить оцей тихий дух сценариста, якшо не порно, то еротичного фільму.

P_Weisman:

Ох, в мене тепер ще більше з’явилась цікавість попасти в ту студію.... але на додачу ще й відчуття

страху розвинулось...

P_Weisman:

Був я там сьогодні! Дякую тобі Женя за цю статтю, бо вона мене реально підготовила до того, що там могло зі мною статись.

Поезiя

[Raimon Fullbright]

Цикл віршів «Про…»

Про мертву воду (пісня)

Ой на Вишенці берека росте, Та не всім допоможе проте. Тільки там де мертва вода тече,

Хлопчина, якому це допоможе, живе.

Живе він у мертвій воді, Живе, живе та й тужить собі. Шукає спасіння у чорній душі, Немає душі, висить на стіні.

Хто напоїв тебе голубе сизий? Тією поганою мертвоюслиззю, Хто забрав душу твою?

Тепер ти стоїш на самім краю.

Сивий дідусь прийшов до хлопчини вві сні, «Я врятую тебе!» - шепотів в темноті. Лиш до мене прийди, 30 гривень, хлібину і яєчко бери.

Покачаю, пошепчу надтобою, Знову ти станеш самим собою.

Про дєда Гєну

Сідіт адінокій старік-вахтьор І трудітса он также тяжело как шахтьор Служба єво і апасна і трудна

Но порой удовольствіє пріносітьона!

Каша, варєньє, чуть-чуть кіпятку Сідіт вахтьор довольний в уголку Електроплітка ногі грєєт Тепло ідьоті лисіна прєєт.

Дєвочек любіт дєдушка Гєна Пугаєт єво ліш одна – Лєна Анекдоти травіт хітрий старік От нево в ужасє вєсь матєрік.

Конец у дєдушкі будєт может бить адін Подарятєму с водкой графін Потрогаєт девушку, водочкі вип'єт І тут же его сєрдєчним пріступом кінєт.

Нету дєдушкі, говорят в отпуску А кто же тєпєрьпотрєбуєт пєрєпустку? Нєкому больше рассказать анекдот

Про слона, про сєкс і как бєрут в рот.

Про місце під сонцем

П’ятого курсу прийшла пора В групу «А» прийшла біда Люди чужі в групу прийшли

Страх, ненавистьі розбрат з собою внесли.

Кілька хлопчині кілька дівчин Чого ж ви прийшли?

На те не було причин Чи не здається вам реб’ята,

що це чужа, не ваша хата..?

Балада прокафе «Мертва вода»

Дзвінок дзвенить Студент біжить Куди?

Туди, де воду мертву в каву ллють Туди, де шаленіє лють

Вкафе у холі він іде І всюцю гадость там бере

Піцца, кулєбяка, пиріжки Тримайсь печінка, підшлункова й нирки́ Лиш алкоголю в тім кафе нема Напевне все те Юля випива Напийся, наїжся і здачу візьми

Вдзеркало подивись

і на пару біжи.