3.8.1. Анафілактичний шок

Шифр МКХ 10 - Т 78.2

Лікування:

1. При відсутності серцевої діяльності або її не ефективності - закритий масаж серця і штучне дихання.

2. Дихання 100% киснем.

3. В/венно адреналін 5 мкг/кг с наступною підтримуючою тривалою в/веннойю инфузієй розчину адреналіну в дозі 0,5-1 мкг/кг/хв, до стабілізації АТ.

4. В/венна ін фузія осмотично-активних колоідно-крісталоідних розчинів (поєднування реополіглюкину, глюкози і розчину натрію хлориду).

5. Дімедрол - 1-2 мг/кг ваги тіла в/венно.

6. Эуфілін або його аналоги в/венно 5 мг/кг/ваги тіла.

7. Норадреналін 1-5 мкг/кг в/венно при зберігаючийся гипотензії

8. Симптоматичні засоби при наявності показів: глюкокортикоіды - 5 мг/кг/веса тіла по преднізолону в/венно, атропін, новодрін, допамін

9. Цілодобовий контроль всіх фізіологічних параметрів - кардіомоніторінг, пульсоксіметрія.

10. Апаратна ШВЛ при неефективності дихання, кровообігу.

При необхідності проводиться комплекс міроприємств із серцево-легеневої і церебральної реанімації, від своєчасності початку яких залежить рятування життя постраждалих. Обов'язкова госпіталізація усіх дітей с анафілактичним шоком в відділення інтенсивного лікування.

Ускладнення шоку: - респіраторний дістрес-синдром;

- набряку головного мозку;

- гостра ниркова недостатність;

- порушення ритму серцевої діяльності;

Консультації спеціалістів за показами (алерголог, невролог, кардиолог, нефролог). На всіх этапах надання допомоги дитині обов'язкова регістрація у медичній документації всіх фізіологічних параметрів, даних лабораторних та інструментальних досліджень, терапевтичних міроприємств.

3.8.2. Судомний синдром у педіатрії

Медична допомога:

1.За показниками - реанімаційні заходи.

2.При збереженій свідомості - iнсуфляцiя кисню через носовий катетер; при порушенні свідомості (ступор, сопор, кома I ст) - iнсуфляцiя кисню через носовий катетер або ларiнгеальну маску; при комі II-Ш ст. з порушенням подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, iнтубацiя трахеї і переведення на ШВЛ.

3.Протисудомна терапія: бензодiазепiни (седуксен, реланiум, дiазепам, сiбазон) 0.3-0.5 мг/кг внутрівенно, при неефективності 1% гексенал або тiопентал натрію в дозі 3-5 мг/кг внутрівенно.

4.Дегiдратацiйна терапія: лазiкс 2-3 мг/кг внутрiм’зово або внутрівенно.

5.Госпіталізація до неврологічного відділення, при порушенні вітальних функцій - у ВIТ.

Глава 4.

Принципи біоетики у практиці лікаря педіатричного відділення.

Професійна діяльність лікаря спрямована на збереження життя та здоров’я людини, що не можна гарантувати без дотримання фахівцем принципів біоетики.

Етика - вчення про моральні норми і правила, які визначають взаємовідносини людей в родині, суспільстві, побуті і трудової діяльності. Загальні принципи медичної етики, закладені ще Гіппократом у відомій клятві, актуальні й досі, і є основою численних медичних присяг, які сьогодні приймають лікарі в різних країнах світу. У зв'язку з досягненнями біології, генетики та медичної техніки у другій половині ХХ століття американський вчений В. Р. Поттер запропонував поняття «біоетика». Біоетика – це сучасний напрямок етичної думки, де робляться продуктивні спроби поєднання новітніх досягнень біології та медицини з духовністю та етичними принципами.

До базових принципів біомедичної етики належать:

1. Повага автономії пацієнта - пацієнт має право на якісну і своєчасну медичну допомогу; пацієнт та/або його батьки мають право самі обрати лікаря або лікувальний заклад, брати активну участь у здійсненні контролю за лікувально-діагностичним процесом, забезпеченні так званого терапевтичного співробітництва з лікарем, який лікує.

2. Повага права пацієнта на проведення медичного втручання або відмови від нього - уміння лікаря заспокоїти, об'єктивно інформувати паціента (його батьків) про методи діагностики, організації медичної допомоги, розвиток можливих ускладнень і при цьому підбадьорити є обов'язковою етичною вимогою.

3. Інформування пацієнта (батьків) про стан його здоров'я. Інформація може бути прихована в тих випадках, якщо є вагомі підстави вважати, що вона може завдати серйозної шкоди. Проте у разі наполегливої вимоги пацієнта, лікар зобов’язаний надати йому вичерпну інформацію.

4. Конфіденційність - лікарська таємниця дотримувалася з глибокої давнини. Її історія налічує більше двох тисячоліть. За деякими джерелами, вона зародилася в Стародавній Індії, де існувала приказка: «Можна боятися брата, матері, друга, але лікаря - ніколи».

5. «Non nocere!» («Не зашкодь!") – всі дії лікаря повинні бути спрямовані на благо хворого, приносити йому користь. Не можна забувати про ятрогенії - розлади і захворювання, що виникають внаслідок деонтологічних помилок медичних працівників, неправильних, необережних висловлювань або дій.

6. Гуманне ставлення, повага гідності та цінності життя кожного пацієнта, співчуття та співучасть, доброзичливість, благодійність та милосердя, терплячість, порядність та справедливість. Ці моральні засади систематизовані в Етичному кодексі лікаря України з урахуванням положень Міжнародного кодексу лікарської етики, Гельсінської декларації, Загальної декларації про геном і права людини й Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини. Кодекс затверджено 27 вересня 2009 р. на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій в м. Євпаторія (АР Крим).

7. Дбайливе ставлення до вмираючого хворого (дистрибутивна справедливість). «Оточи хворого любов'ю і розумною утіхою, але головне, залиш його в невіданні того, що йому належить, і особливо того, що йому загрожує» (Гіппократ). Лікар не має права свідомо прискорювати настання смерті, вдаватися до евтаназії або залучати до її проведення інших осіб.

8. Підтримка на високому рівні своєї професійної компетентності - лікар повинен мати не тільки глибокі теоретичні знання, вміло використовувати практичні навички, але й постійно підвищувати власну кваліфікацію.

9. Соціальна справедливість - лікар повинен надавати медичну допомогу за спеціальністю хворим незалежно від віку, статі, раси, національності, віросповідання, соціального стану, політичних поглядів, місця проживання, громадянства та інших немедичних ознак, включаючи матеріальне положення.

10. Принцип поваги до своєї професії, який повинен бути витриманим у всіх сферах діяльності лікаря.

11. Шанобливе ставлення до своїх колег:

• лікар зобов’язаний зберігати повагу і почуття подяки до тих, хто навчав його мистецтву лікування, охороняти честь і шляхетні традиції медичного співтовариства, з повагою і доброзичливістю ставитися до колег;

• лікар не має права публічно ставити під сумнів чи дискредитувати професійну кваліфікацію іншого лікаря;

• у тяжких клінічних випадках лікарі повинні надавати поради і допомогу своїм колегам у коректній формі;

• лікар не повинен створювати умови щодо переходу до нього пацієнтів від інших колег;

• лікарі зобов’язані з повагою ставитися до іншого медичного і допоміжного персоналу, постійно забезпечувати підвищення його кваліфікації.

Деонтологічні принципи у відношенні до дитини відображені в Декларації прав дитини (1959), Конвенції про права дитини (1979) та Всесвітньої декларації ООН про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990).

Основні принципи педіатричної деонтології:

1. Дотримання лікарської етики у відношенні до дитини не залежить від її віку.

2. Контакт встановлюють в першу чергу з дитиною, бо як тільки батьки відзначають, що дитина не пручається лікаря, вони ставляться до нього з довірою.

3. Довіра до лікаря викликається його поведінкою, особистим прикладом, людськими якостями. Спокійний, уважний, оптимістичний, акуратний лікар, який зберігає здоровий колір обличчя, правильну поставу, без надлишку маси тіла, не палить, є прикладом, що вселяє довіру.

4. Переконаний і чіткий виклад відомостей про хвору дитину в доброзичливій і м'якій формі, що свідчить про високий професійний рівень лікаря, викликає довіру до нього особисто і до установи, яку він представляє.

5. Придушення страху у дитини та її близьких - одне з головних деонтологічних завдань, чому сприяють перераховані якості лікаря і деякі прийоми - відволікання, жарт, тощо.

6. Дотримання відомої дистанції за умови граничної доброзичливості полегшує взаєморозуміння в складних ситуаціях.

7. Прояв таких душевних якостей, як увага, доброта, ласка, вносить заспокоєння в свідомість батьків.

8. Тверда воля при пред'явленні батькам певних вимог полегшує лікувальний процес, так як батьки, які часом втрачають самовладання, не завжди розуміють, що їхня поведінка відбивається на стані дитини.

9. Навіювання дитині і його рідним думки про те, що вони самі зацікавлені і потребують виконання лікарських приписів, знімає багато деонтологічних труднощів.

Відомо, що діти, особливо хворі, потребують любові, ніжності, уваги та співчуття. Тому специфіка професії педіатра полягає у високому професіоналізмі в поєднанні з терпінням і любов'ю до дітей. Член-кореспондент НАН, АМН України, професор В.М. Сідельников писав: «Щоб бути хорошим лікарем, треба передусім бути доброю людиною, мати серце, сповнене справжньої чуйності і душевної щирості, а до страждань чужої дитини ставитись як до страждань власної».