21. Філософія абсолютної ідеї г.В.Ф. Гегеля; суперечність його методу та системи

Вершиною німецької класичної філософії є творчість Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831). Його основними філософськими працями є: "Феноменологія духу" (1807), "Наука логіки" (1812—1816), "Енциклопедія філософських наук", "Філософія права" (1821), "Лекції з філософії історії" (1837), "Лекції з естетики" (1835—1836), "Лекції з філософії релігії" (1832), "Лекції з історії філософії" (1833—1836).

Гегель відкинув учення Канта про апріорні форми мислення. Він влучно зауважив, що бажання пізнати до того, як пізнаємо, таке ж безглузде, як "мудре" висловлювання того схоласта, який хотів навчитися плавати раніше, ніж кинутися у воду. Природа існує незалежно від людини, а людське знання має об'єктивний зміст. Явища речей такі ж об'єктивні, як і їхні сутності.

Сутність являється, явище суттєве. Пізнання явища є одночасно пізнанням сутності. Непізнаванних "речей у собі" не існує. Проте за основу всіх явищ природи і суспільства Гегель брав якийсь абсолют, духовне начало, яке позначав різними термінами: "світовий розум", "світовий дух", "абсолютна ідея". Вони існують до реального світу, природи і суспільства.

Абсолютна ідея - ідея, що виражає повноту усього сущого. Є наслідком засадничої ідеї онтології Гегеля - тотожність буття і мислення. Під абсолютною ідеєю Гегель розуміє: єдино існуючу справжню реальність; першопричину всього навколишнього світу, його предметів і явищ; Світовий дух, що має самосвідомість і здатність творити.

Абсолютна ідея (за Гегелем): 1) єдина всеохоплююча реальність, субстанція; 2) єдиний універсальний чинник усіх форм буття (суб»єкт); 3) світлий розум, єдине рефлексивне поле.

Філософську систему Гегеля називають системою об'єктивного ідеалізму. В основі світу, за Гегелем, лежить обмежено існуюче мислення, яке він називає абсолютною ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три стани:

а) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії чистого мислення і виступає як світ понять, системи логіки;

б) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям абсолютної ідеї";

в) перехід ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу. Стан переходу ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу є та сама абсолютна ідея, але збагачена в процесі свого діалектичного розвитку. Дух втілюється не лише в людському дусі, свідомості, а й у різних формах взаємин людей. Як же реалізується механізм діалектичного руху понять, категорій у Гегеля? Він являє собою логічний рух понять, категорій, таких, наприклад, як якість, кількість і міра.

Для матеріаліста вони є відображенням об'єктивних сторін дійсності, тобто якостей, кількостей, мір об'єктів, процесів світу. Однак, за Гегелем, ці категорії - доприродні, досуспільні сутності, перед якими у "вихідному пункті" Абсолютної ідеї як попередні розвиваються ще абстрактніші сутності: буття, ніщо, становлення. Три ступеня розвитку - це тріада, якій нарівні з багатим діалектичним змістом притаманна й догматична вимога ідеалістичної системи німецького філософа. З одного боку, у тріадах набула вираження така важлива риса руху понять, як взаємне заперечення і взаємне збагачення розумового змісту тези й антитези. Отже, на рівні синтезу здійснено становлення якісно нового етапу діалектичного розвитку, який включає попередні елементи як свої. Категорія "зняття" виражає взаємозумовлені в процесі розвитку моменти спадковості й заперечення.

З другого боку, парадокс розуміння розвитку в Гегеля полягає в тому, що згідно з його системою саме на етапі природних процесів відсутнє становлення, оскільки природа не розвивається в часі, а лише виявляє свою різноманітність у просторі. Таким чином, філософська система Гегеля перетворилася на метафізичні кайдани, які не дали змоги його геніальним діалектичним ідеям і положенням повною мірою розвернутися й адекватно виразити все своє багатство.

До таких ідей і положень належать і закони діалектики. У законі переходу кількості в якість надзвичайно глибоким як у світоглядному, так і в методологічному плані було розкриття й обґрунтування механізму розвитку, змісту стрибків-якісних переходів у процесі розвитку. Закон заперечення заперечення розкриває напрям розвитку. У законі єдності та боротьби протилежностей всебічно розкриваються суперечності як джерело саморозвитку явищ, предметів, процесів.

Взагалі, протиріччя постають "душею" всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають нам цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне співвідношення, певну пропорцію поєднання протилежних якостей. Тобто предмет постає як суперечливий, мінливий, рухливий. У протилежних виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється від себе, залишаючись єдиним, але різноманітним і суперечливим виявленням. Саме таке бачення засад світу називається діалектикою. Внаслідок цього гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля - як видатного теоретика діалектики. Бо він не лише стверджував, що світ рухливий і змінний саме через боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст та призначення протилежних визначень реальності, створив вчення про протилежності.

До безумовних філософських надбань Гегеля можна віднести такі:

1) він дав розгорнуту критику метафізичного методу мислення і протиставив йому власний діалектичний метод;

2) виклав на ідеалістичній основі головні закони й категорії діалектики і за новим методом побудував енциклопедію філософських наук, намагаючись у кожній з них простежити виникнення, розвиток і розв'язання суперечностей;

3) склав філософську систему, яка увібрала в себе основні сфери життєдіяльності та пізнання.

Проте філософія Гегеля не є вільною від певних недоліків. Головний з них - це суперечливість між його системою та методом:

а) якщо діалектичний метод Гегеля вимагає розглядати все в русі розвитку, то його філософська система заперечує загальність розвитку. Природа, за Гегелем, не розвивається у часі, а лише урізноманітнюється у просторі;

б) якщо діалектика Гегеля вважає, що процес пізнання нескінченний, то консервативна система покликана дати закінчене абсолютне знання дійсності;

в) якщо діалектика стверджує, що розвиток суспільства не має меж, то система обмежує цей розвиток прусською монархією, яка вважалася вищим етапом такого розвитку.

Гегель залишив велику філософську спадщину, але його ідеї були сприйняті неоднозначно. Він має багато послідовників і супротивників. Розглядаючи саморозвиток духу, Гегель практично з позиції об'єктивного ідеалізму дослідив механізм розвитку природи, людини, суспільства, проаналізував найзагальніші закони і логіку цього розвитку.