часним коткуванням. До появи сходів при необхідності (ґрунтова кірка) проводять боронування легкими борінками.

На зелений корм чину і її суміші з вівсом і ячменем починають використовувати на початку утворення бобів, а закінчують для ве- ликої рогатої худоби та овець наприкінці молочної стиглості зерна. Свиням згодовують її у фазі воскової стиглості. Найкращий спосіб використання чини чистого посіву та в сумішах — підкошування і згодовування зеленої маси з годівниць. При випасанні на пні багато чини затоптується худобою. При випасанні чино-злакові суміші ви- користовують на 50 – 65 %, а при підкошуванні й згодовуванні з го- дівниць — на 95 – 98 %. На силос й сінаж чину і суміші косять у фа- зах повної молочної та на початку воскової стиглості насіння.

3.6.ОДНОРІЧНІ ЗЛАКОВІ ТРАВИ

3.6.1.МОГАР

Могар (головчасте просо, мишій) — нещільний кущ 60 – 140 см заввишки із прямостоячими порожнистими стеблами. Коренева сис- тема добре розвинена, заглиблюється в ґрунт на 1,5 – 2 м. Листкові

	пластинки світло- або темно-
	зелені, до моменту дозрівання
	іноді антоціаново забарвлені;
	великі, голі, без вушок, з голими
	піхвами, які вкриті з країв густо-
	війчастим опушенням. Суцвіття
	— колосоподібна волоть, між
	колосками багато щетинок. Зер-
	нівка яйцеподібна, плівчаста,
	жовта, солом’яно-жовта, оранже-
	ва, чорна. Маса 1000 насінин
	1,5 – 3 г. Теплолюбна, одноукісна
	рослина. На одиницю сухої ре-
	човини витрачає вологи у 2 – 3
	рази менше, ніж інші кормові
	рослини. Насіння достигає через
	95 – 110 днів, на сіно скошують
	через 65 – 70 днів (рис. 89).
	Перспективний вид — могар
	каліфорнійський. Стебло у нього
	пряме, добре облистнене. Коре-
	нева система мичкувата, глибо-
	ко проникає в ґрунт. Листя дов-
	ге, широке. Суцвіття — колосо-
	подібна волоть, слабкоостиста,
Рис. 89. Могар (загальний вигляд)	вгорі поникла. Насіння кругле,

526

жовте. Маса 1000 насінин 1,5 – 2 г. Однорічна, середньопосухостійка і посухостійка, теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість 5 – 6 років. Погано росте на важких, вологих ґрунтах низини, а також на солонцюватих. Цінна кормова рослина. Врожайність у Степу до 200, в Лісостепу до 300 ц/га.

Могар — пізня яра рослина. Тому її сіють одночасно з кукуру- дзою або навіть дещо пізніше. Спосіб сівби звичайний рядковий. Норма висіву 6 – 8 млн схожих насінин на 1 га. Глибина загортання насіння 3 – 4 см з обов’язковим одночасним коткуванням і борону- ванням легкими борінками (типу ЗОР-07). Ними ж проводять 1 – 2 до- і післясходових боронування, які спрямовані переважно проти мишію і плоскухи. Рослина за природою еутотроф, тобто добре росте на родючих ґрунтах. Тому перед висіванням слід обов’язково внести 60 – 90 кг/га д. р. азоту, по 45 кг/га д. р. фосфору і калію. Скошують у період викидання суцвіть.

3.6.2. РАЙГРАС ОДНОРІЧНИЙ

Висота рослин 70 – 80 см. Кущ нещільний, стебла неопушені з 5 – 6 міжвузлями. Коренева система мичкувата, проникає в ґрунт на глибину 1,6 – 1,7 м. Листя лінійне, широке, шорстке, знизу блискуче. Облистненість — до 50 %. Колос циліндричний, 12 – 15 до 18 – 20 см завдовжки, нещільний. Колосків 8 – 12, вони прикріплені ребром до стрижня колоса. Зернівка ланцетоподібна, 4 – 6 мм завдовжки, плів- часта, з коротким остюком. Маса 1000 насінин 1,8 – 2 г. Вологолюб- на рослина, добре відростає, дає 4 – 5 укосів. Після появи сходів до першого скошування минає 50 – 55 днів. Урожайність 200 – 500 ц/га зеленої маси, 35 – 80 ц/га корм. од., вихід протеїну 400 – 800 кг. Ви- користовується на сіно, зелений корм у скошеному вигляді, як по- кривна культура для багаторічних трав. Районований в Лісостепу, на Поліссі, в західних районах України.

3.6.3. СУДАНСЬКА ТРАВА

Кущ у суданської трави (трав’яного сорго) (Sorghum sudanense Stapf.) прямий або напіврозгалужений, стебла великі, світло-зелені, неопушені, 1,5 – 3 м заввишки, 3 – 12 мм завтовшки із 5 – 12 міжву- злями (рис. 90). Серцевина їх суха, губчаста. Коренева система дуже розгалужена, проникає углиб на 3 м і більше. Листя широколінійне з чітко вираженою світлою жилкою, 30 – 70 см завдовжки, 2 – 3,5 см завширшки. Язичок короткий у вигляді білої плівки. Суцвіття — волоть пряма, овально-пірамідальна, гілчаста, розлога (30 – 45 см), перед дозріванням темно-солом’яного кольору. Квітки двох видів — гермафродитні й одностатеві чоловічі. Зерно плівчасте, велике, ова- льно-еліптичне, темно-коричневе, вимолочується погано. Маса 1000

527

	насінин 12 – 16 г. На сіно
	використовують			через
	55 – 65	днів після		сівби,
	повний	цикл	розвитку
	триває 95 – 120 днів. Ду-
	же посухостійка рослина,
	слабко уражується хворо-
	бами. Добре відростає пі-
	сля скошувань. Вибагли-
	ва до родючості ґрунту.
	Врожайність з 2 – 3 укосів
	400 – 600 ц/га,		при зро-
	шенні	700 – 800		ц/га,
	вміст сухої речовини —
	відповідно 90 – 120 і 140 –
	160 ц/га; 80 – 100 і 120 –
	140 ц/га корм. од.; вихід
	протеїну 600 – 700 і 1000 –
	1200 кг/га. Використову-
	ється насамперед на сіно
	й зелений корм. По ота-
	вах після двох скошувань
	можна	випасати		рогату
	худобу й овець (проте не
	після заморозків і похо-
	лодання, коли в рослинах
	утворюється синильна ки-
Рис. 90. Суданська трава (загальний ви-	слота).
	Заслуговують на увагу
гляд)	і поширені гібриди судан-

ської трави з сорго — сор- госуданкові, які за врожайністю і посухостійкістю не поступаються суданській траві і навіть переважають її. Серед сортів можна назва- ти Новатор 151, Укевос та ін.

3.6.4. СОРГО НА ЗЕЛЕНИЙ КОРМ І СИЛОС

Сорго, як відомо, — одна з найбільш посухостійких кормових рос- лин родини злакових. Стебла його високі, товсті (до 2 см в діаметрі) з широким соковитим листям (рис. 91). Зелена маса сорго ніжна, солодка, тому її добре поїдає худоба як у свіжому, так і в засилосо- ваному вигляді. Основна зона поширення в Україні — Степ, але культивують сорго і в Лісостепу, особливо в південній частині, де воно також дає високі врожаї зеленої маси. Після скошування або

528

спасування сорго добре відростає і при достатній вологості ґрунту дає один–два укоси отави.

На зелений корм і силос найпридатніші сорти Кормовий 5, Кор- мовий 74, Кубань 1, Сиваський 50, Ставропольський кормовий та ін.

Врожай зеленої маси сорго за два укоси становить 200 – 250, до

350 – 400 ц/га, силосної маси 250 – 300 ц/га.

Рис. 91. Віничне сорго. Рослина, волоть

529

До ґрунту сорго невибагливе: навіть на солонцюватих ґрунтах рос- те краще, ніж інші злакові культури. Непридатні для нього тільки надмірно вологі ґрунти. Угноєння дуже підвищує врожай сорго, ефективне також внесення мінеральних добрив з розрахунку на одержання запланованого врожаю. Виносячи з ґрунту багато пожив- них речовин, сорго є поганим попередником для наступних культур, але при внесенні добрив негативний вплив його зменшується. В кормовій сівозміні сорго на зелений корм сіють у полі однорічних трав, а в польовій — в останньому полі перед паром. На силос сіють і в просапному полі.

Сіяти починають у добре прогрітий ґрунт, коли вже минула за- гроза весняних заморозків. Щоб збільшити період використання сорго на випас і на зелений корм, його сіють у два–три строки, через кожні 15 – 20 днів, вживаючи заходів для збереження вологи в ґрун- ті та очищення поля від бур’янів. Сорго можна сіяти і як післяукіс- ну культуру — після збирання вико-вівсяної, вико-житньої суміші або жита на зелений корм. При цьому поле одразу ж обробляють і, коли ґрунт вологий, негайно сіють сорго. На зелений корм сіють су- цільним рядковим посівом, а на силос широкорядним з міжряддями 60 – 70 см. Глибина загортання насіння 4 – 5 см з одночасним кот- куванням легкими котками.

Через 3 – 4 дні після сівби ділянку боронують легкими борінка- ми з скошеними назад зубами для мінімальної глибини обробітку. Повторно боронують через 4 – 5 днів. При цьому можлива поява сходів. Обробіток призведе до втрати 5 – 7 і навіть 10 – 12 % сходів у фазі «шильця». Але при цьому знищується до 80 % сходів бур’янів у фазі «білої ниточки». Коли сходи зміцніють, боронують ще раз. На широкорядних посівах, крім того, проводять 2 – 3 між- рядні обробітки.

На зелений корм і випас сорго починають використовувати тоді, коли рослини матимуть висоту 50 – 60 см, а закінчують у фазі вики- дання волотей. У зазначений період рослини найбільш ніжні й краще поїдаються худобою. Пізніше стебло грубіє і залишається ба- гато нез’їдених решток.

Згодовуючи сорго (особливо в період похолодання у вересні), уважно стежать за здоров’ям тварин, а коли виникне підозра на за- хворювання, негайно припиняють згодовування, дають тваринам молоко і відразу звертаються до ветлікаря. Сорго, не використане на зелений корм або випас, скошують на сіно.

На силос збирають на початку воскової стиглості зерна, бо в цей час рослини містять найбільше поживних речовин і мають вологість 70 –75 %, що сприяє одержанню високоякісного силосу. Збирають сорго самохідними косарками-подрібнювачами як на зелений корм, так і на силос.

530