3.7. КАПУСТЯНІ (ХРЕСТОЦВІТІ) КОРМОВІ КУЛЬТУРИ

3.7.1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ

У кормовиробництві капустяні рослини вирощують давно, зок- рема кормову капусту — стеблоплідну рослину і коренеплоди — брукву і турнепс. Група стеблових капустяних у кормовиробництві не набула значного поширення, асортимент видів і сортів їх також обмежений. Так, в Україні і Молдові в 70-ті роки на невеликих площах вирощували переважно кормову капусту й ріпак, у 80-ті роки площу капустяних було розширено посюдно, розширився видо- вий склад їх. Тепер, крім озимого ріпаку й кормової капусти, виро- щують ярий ріпак, свиріпу озиму, редьку олійну, перко, гірчицю білу. Певне значення має і порівняно нова кормова культура тифон (гібрид китайської капусти з турнепсом). Щоправда, вона не набула поки належного поширення, хоча в Європі і США використовується досить широко. Менше, ніж інші капустяні, поширена й культура перко.

Капустяні є високобілковими рослинами. Їх можна вирощувати в одновидових посівах і в сумішах з однорічними злаковими травами та іншими культурами. На їх фоні краще можна згодовувати побіч- ну продукцію — солом’яну січку, полову та ін. Зелена маса капус- тяних сприяє збільшенню надоїв, жирності молока, приросту молод- няку на відгодівлі. При згодовуванні її вівцям підвищується вовно- ва продуктивність. Капустяні — цінний компонент раціону свиней і птиці. Їх широко використовують в озимих проміжних, ранніх ярих, післяукісних та післяжнивних посівах.

Капустяні вирощують не тільки на зелену масу, а й на силос в суміші з іншими культурами. Зерно їх — дуже цінне джерело кон- центрованих білкових кормів вищої якості. Макуха і шрот з насіння ріпаку, редьки олійної, свиріпи за фізіологічною дією майже не по- ступаються перед макухою і шротом із сої і соняшнику. Так, основ- ним білковим компонентом концентрованих кормів у країнах Захід- ної Європи (Бельгії, Німеччині і особливо у скандинавських краї- нах) є дешевий і високоякісний ріпаковий шрот. Урожайність ріпа- ку сягає 30 ц/га, тобто значно перевищує середню врожайність сої і дає змогу мати високоякісний корм з мінімальними втратами, що сприяє зниженню собівартості тваринницької продукції.

Для більшості хрестоцвітих кормових культур характерні високі темпи наростання зеленої маси (10 – 12 і навіть 14 ц/га за добу в періоди активного росту і 8 – 10 ц/га в середньому за період вегета- ції). Менші темпи наростання у стеблоплідної рослини — капусти кормової (4 – 6 ц/га за добу в середньому за вегетацію при весняній і ранній післяукісній сівбі та 6 – 7 ц/га при пізній післяукісній і піс- ляжнивній). Провідними у посівах капустяних є озимий ріпак, а далі йдуть капуста кормова, свиріпа озима, редька олійна, яка на-

531

була у 80-ті роки значного поширення. Щоправда, починаючи з 1989 – 1990 рр., висівають її менше через грубувату зелену масу і не дуже активне поїдання тваринами вже у фазі цвітіння. Проте в су- мішах із злаковими (кукурудзою, вівсом) тварини поїдають її задо- вільно і добре. Набуває поширення гірчиця біла, особливо в літніх проміжних посівах у чистому вигляді та в суміші з вівсом.

Усі капустяні, які вирощують на зелену масу, — вологолюбні рос- лини. Коефіцієнт водопоглинання в них зазвичай вищий, ніж в ін- ших кормових рослин, і становить від 500 – 600 до 700 – 800. Най- вищий він у перко, озимої свиріпи, редьки олійної у післяжнивних посівах.

Найменші показники водопоглинання в культур ранніх ярих по- сівів ріпаку озимого і ярого, редьки, помітно вищі у цих самих куль- тур в післяукісних та післяжнивних посівах. Це пояснюється трива- лою вегетацією в осінній період, зниженням приросту зеленої маси внаслідок високих липневих і серпневих температур, періодично низькою відносною вологістю повітря, зниженням температури у вересні–жовтні.

Усі капустяні рослини, висіяні на корм, багаті на протеїн, якого містять майже стільки, як і бобові. У зеленій масі їх багато вітамі- нів, макро- та мікроелементів, зокрема сірки. Це сприятливо впли- ває на приріст і здоров’я поголів’я свиней, здоров’я і вовнову продук- тивність овець та вовнових порід кіз.

Деякою вадою капустяних як кормових культур є вміст у них глюкозидів, особливо в ріпаку, висока продуктивність якого нерідко поєднується із значним вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів. Ці сполуки несприятливо впливають на здоров’я тварин і якість продукції. Тому слід висівати сорти ріпаку, вміст у яких цих шкід- ливих речовин мінімальний, наприклад, Тисменський, Дублян- ський, Снітинський, Квінта, Гарант та ін.

Зелена маса капустяних, зібраних в оптимальні строки, добре перетравлюється (65 – 80 %) і містить небагато клітковини (17 – 19, 20 – 22 %); 1 кг сухої речовини відповідає 0,85 – 0,92 корм. од., а 1 кг корму містить 24 – 29 г перетравного протеїну. Поживність маси значною мірою залежить від внесення добрив і строку збирання. Кращі для згодовування рослини, зібрані у фазі бутонізації — почат- ку цвітіння. Слід враховувати, що рясне цвітіння й тепла погода приваблюють багато бджіл (капустяні, особливо ріпак і свиріпа, — добрі медоноси). При збиранні їх у цей період багато комах потрап- ляють у зелену масу, що небезпечно для тварин. Якщо капустяні згодовують у фазі цвітіння, скошувати їх доцільно після 12 год дня, коли на посівах менше бджіл.

У чистому вигляді капустяні рослини згодовувати недоцільно. Їх обов’язково слід використовувати разом з іншими, менш обводне- ними кормами — зеленою масою злакових трав, силосом, сінажем.

532

Оскільки капустяні культури дуже добре реагують на добрива, особ- ливо азотні, в них можливий підвищений вміст нітратів, який ви- значають безпосередньо в полі методом експрес-аналізу соку листя й стебел, а також у лабораторії сучасними методами.

При вирощуванні капустяних, в тому числі і в післяжнивних по- сівах, треба уникати наступного висівання після них цукрових і кормових буряків, бо в капустяних з ними є спільний шкідник — нематода. Капустяні, особливо при заорюванні їх як післяжнивних сидератів, позитивно впливають на вміст у ґрунті органічної речо- вини, азоту, фосфору, калію, мікроелементів, запобігають розвитку кореневої гнилі, яка завдає великої шкоди зерновим культурам, особливо пшениці.

Вміст перетравної енергії в зеленій масі капустяних невисокий — 1,6 – 1,8 МДж/кг. Однак великий вихід корму з 1 га дає змогу мати до 40 – 60 ц/га сухої речовини за короткий період вегетації.

Технологія вирощування. Основний обробіток — зяблевий, після озимих проміжних — поверхневий. Озимі (ріпак, суріпицю та ін.) сіють в кормовій сівозміні після збирання кукурудзи і ранніх ярих по поверхневому обробітку.

Удобрення. Капустяні культури, подібно до злакових, дуже добре реагують на удобрення. Врожайність їх під впливом високих норм азоту на фоні достатнього внесення фосфору й калію підвищується у 2 – 3 рази. При цьому слід ураховувати вміст поживних речовин у ґрунті.

Сівба. Ріпак, свиріпу озиму, редьку олійну, гірчицю білу, перко, тифон висівають звичайним рядковим способом з міжряддями 15 см. Норми висіву 2 – 3 млн схожого насіння на 1 га, у Степу 2 – 2,5, на Поліссі та в Лісостепу 2,5 – 3 млн. На більш густих озимих посівах погіршується зимостійкість їх, на ярих — якість корму, особливо редь- ки олійної.

Урожайність озимих і ярих капустяних залежить від строку сів- би. Оптимальні строки сівби озимого ріпаку — перша–друга декади серпня, озиму свиріпу і перко можна висівати і пізніше, проте вро- жайність їх вища при висіванні наприкінці серпня. Для доброї пе- резимівлі озимі капустяні повинні мати 6 – 8 листків у прикорене- вій розетці, а це можливо при тривалій осінній вегетації (50 – 60 днів). Небажані і надто ранні строки сівби (наприкінці липня), оскіль- ки приводять до переростання рослин, погіршення їх перезимівлі.

Насіння капустяних загортають на глибину 2 – 3 см. У зв’язку з цим важливим прийомом поліпшення польової схожості їх є після- посівне, а в разі потреби — і допосівне коткування ґрунту, яке за- безпечує рівномірне, неглибоке загортання насіння і появу дружних сходів.

Сорти озимого ріпаку Гарант, Глорія, Квінта, Тисьменицький, Іванна; капусти кормової Мозкова зелена Вологодська, Мозкова зе-

533

лена північна, Вега; ріпаку ярого Золотоніський, Кубанський, Ко- валевський, Шпат. Ефективними у наших дослідах виявилися японський сорт ярого ріпаку Абакум Хат та ін., редьки олійної Рай- дуга, Тамбовчанка.

Є сорти (біотипи, екотипи) або групи сортів і гібридів з певними біологічними та екологічними особливостями, наприклад ранні, се- редньоранні, середньо- й пізньостиглі. Одна група сортів добре реа- гує на ранні, інша — на більш пізні строки сівби. Все це слід врахо- вувати при розробці сортової технології вирощування культури.

У післяжнивних і післяукісних посівах капустяні сіють після по- верхневого обробітку або застосовують сівалки-культиватори. Доб- рива вносять з розрахунку на заплановану врожайність.

3.7.2. РІПАК ОЗИМИЙ (РАПС)

Ріпак озимий (Brassica napus L. ssp. oleifera Metrg.) у культурі має озиму і яру форми, більш поширена озима.

Озимий ріпак восени найчастіше виростає у вигляді розетки з 9 листками, проте нерідко утворює укісну масу. Стебла з’являються здебільшого навесні (іноді восени), висота їх 80 – 130 см (див. рис. 57). Сизо-зелене листя має восковий наліт, нижні листки на черешках, верхні — сидячі, наполовину охоплюють стебло. Квітки яскраві, світло-жовті, плоди — стручки з носиком, насіння кулясте, темно-коричневе, діаметром 1,5 – 2,5 мм. Маса 1000 насінин 4 – 8 г. Добре відростає. Вміст сухої речовини у рослинах 11 – 14 %. Пере- травного протеїну в сухій речовині 16 – 18 %. Зимостійкість середня.

Умалосніжну зиму нерідко випадає з травостою.

ВУкраїні поширені багато сортів з низьким вмістом шкідливих сполук — ерукової кислоти і глюкозинолатів — Глорія, Гарант, Квін- та, Тисьменицький, Іванна та ін.

3.7.3. РІПАК ЯРИЙ

Ріпак ярий (Brassica napus oleifera D. C.) використовують у посі- вах кормових культур як у чистому вигляді, так і в сумішах з одно- річними травами і кукурудзою. Висота стебел 80 – 100 до 120 см, облистненість 42 – 44 %. Листя перисте, суцвіття — нещільна волоть (див. рис. 58). Морфологічна будова аналогічна будові озимого ріпа- ку, а продуктивність нижча. Уражується, як і озимий ріпак, пере- важно хрестоцвітими блішками. Вологолюбна рослина. Зелена маса містить до 12 % сухої речовини, 16 – 18 % перетравного протеїну. Добре поїдається практично всіма видами тварин і птиці.

Районовано значну кількість сортів з пониженим вмістом глюко- зинолатів і ерукової кислоти — Шпат, Клітинний, Орідеж 2, Оріон, Тритон та ін.

534

3.7.4. СУРІПА ОЗИМА

Суріпа озима (Brassica campestris L.) подібна до ріпаку, проте має більш розсічене листя. Висота куща 100 – 140 см, листки ланце- топодібні, неопушені, нижні — розсічені, дещо кучеряві, верхні — цілокраї, розміщені переважно на стеблі спірально. Облистненіть 45 – 47 %. Суцвіття — жовто-лимонна волоть. Стручки неопушені, притиснуті до стебла. Поверхня їх горбиста, насіння червоно- коричневе, кулясто-еліптичне, у стручку 15 – 25 насінин. Маса 1000 насінин 2,8 – 3 г.

У зеленій масі 12 – 14 % сухої речовини, 15 – 16 % перетравного протеїну. Зимостійкість суріпи вища, ніж у ріпаку, проте в мало- сніжні зими, як і ріпак, вона може підмерзати. Дає зелену масу на 5 – 10 днів раніше, ніж ріпак. Має широкий ареал використання. Менш вимоглива до попередників і строків сівби, ніж ріпак.

3.7.5. РЕДЬКА ОЛІЙНА

Редьку олійну (Raphanus sativum d. var. oleifera Metrg.) довго відносили до малопоширених рослин. Проте з середини 70-х років її використовують у весняних післяукісних та післяжнивних посівах у системі зеленого конвеєра. Її можна підсівати до кукурудзи на зеле- ний корм у фазі 3 – 4 листків. Це трав’яна однорічна рослина. Висо- та стебла її 120 см. Листя кулясто-перисте, квітки блідо-фіолетові або білі. Стручки 5 – 6 см завдовжки з носиком, насіння світло- коричневе, округле. Маса 1000 насінин 8 – 12 г.

Це вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (40 – 50 днів від сівби до цвітіння). Навіть у післяукісних і післяжнивних посівах у Лісостепу і на Поліссі формує до 300 ц/га високобілкової зеленої маси. Слабко уражується шкідниками і хворобами. Холодо- стійка. Редьку олійну можна згодовувати усім видам тварин і птиці в сумішах із злаковими — вівсом, кукурудзою, суданською травою. Містить 12 – 14 % сухої речовини, 26 – 29 % сирого протеїну, сірку, фосфор, кальцій, каротин.

Серед сортів цієї культури поширені Райдуга, Тамбовчанка та ін.

3.7.6. ПЕРКО

Перко являє собою гібрид озимої свиріпи й китайської капусти. Вирощують як післяжнивну й озиму проміжну культуру здебільшого на зелений корм, а на силос можна використовувати тільки в су- мішах з культурами, які містять багато сухої речовини. Має дуже розгалужену стрижневу кореневу систему. Зовні мало відрізняється від ріпаку і свиріпи, дає соковиту зелену масу, проте більш волого- любна. Облистненість до 60 %. На зволожених і зрошуваних пло-

535

щах перко можна використовувати як культуру ранньовесняної сівби. Має добру й задовільну отавність, урожайність зеленої маси

150– 200 ц/га

3.7.7.ТИФОН

Тифон (Brassica rapa) — гібрид турнепсу з китайською капустою, виведений 1976 р. в Голландії. Значно поширений в Англії, Фран- ції, Данії, Голландії, Угорщині, США. Вологолюбна рослина. Можна культивувати у районах з кількістю опадів не менш як 500 мм за рік. Добре відростає, дає 2 – 3 укоси Висівають як восени, так і навесні. Зовні нагадує ріпак і свиріпу озиму. Врожайність за один укіс за- лежно від агрофону і зволоження від 180 – 250, 300 – 350 до 500 ц/га. З 2 – 3 укосів можна мати від 700 – 800 до 1000 ц/га зеленої маси. Добре реагує на азотні добрива. Підзимні посіви дають зелену масу в середині травня. В Україні тифон поширений мало.

3.7.8. КОРМОВА КАПУСТА

Кормова капуста (Brassica subspontanea Lezg.) — цінна кормова культура в системі зеленого конвеєра, особливо для птиці й овець. Можна висівати її навесні, післяукісно й післяжнивно. За біологіч- ним циклом це дворічна перехреснозапильна рослина. В перший рік утворює стеблоплід. Особливо цінні сорти з тонкими й розгалу- женими стеблами (стеблоплодами). Висота рослин до 1,5 м, в після- укісних і післяжнивних посівах 60 – 80 см. На 2-й рік з бруньок у пазухах стеблоплоду виростають квітконосні пагони. Квітки яскра- во-жовті, мають 6 тичинок і маточку. Плід — стручок, який розвива- ється з маточки. Насіння більше, ніж у турнепсу й брукви. Маса

1000 насінин 3 – 5 г.

Кормова капуста дуже холодостійка, завдяки чому в середній смузі її можна збирати і в грудні. Використовують на зелений корм і силос.

Вона є найкращим молокогінним засобом, збільшує також жир- ність молока, містить багато вітамінів (А, В, С, К, особливо А й С), які добре зберігаються в силосі.

Урожайність за весняної сівби 400 – 700 ц/га, післяукісної 300 – 400, післяжнивної— до 300 ц/га.

Рослина вологолюбна, проте добре витримує періоди недостат- нього зволоження. Продуктивно використовує осінні опади й інтен- сивно нарощує масу в цей період. Добре реагує на органічні й міне- ральні добрива. До ґрунтів менш вибаглива, ніж білоголова капус- та. Для кормової капусти непридатні легкі, піщані, глинисті, що запливають, заболочені й солонцюваті ґрунти, кислі ґрунти треба вапнувати. Кормова капуста добре силосується, чому сприяє підви- щений вміст у її зеленій масі цукрів.

536