Тема 4. Етика поведінки учасників судового процесу.

1. Етичний зміст вироку і інших вирішень суду.

2. Етика судових дебатів.

3. Етика мови захисника.

1. Етичний зміст вироку і інших вирішень суду

Судовий розгляд, як правило, закінчується ухваленням судом вирішення з основного питання кримінальної справи - ухвалою вироку. До істоти і форми вироку, як і інших процесуальних рішень, пред'являється ряд вимог. Необхідними властивостями будь-якого процесуального рішення є законність і обгрунтованість. Багато процесуальних рішень повинні бути також мотивовані. Кожне рішення вдягається у відповідну процесуальну форму.

Вирок - найважливіше рішення, що приймається у кримінальній справі. Вирок - акт правосуддя, що якісно виділяє його серед інших процесуальних актів. Він повинен відповідати високим правовим і етичним вимогам.

По закону, що діє, кожен вирок повинен бути: 1) законним, 2) обгрунтованим, 3) мотивованим. Вирок повинен грунтуватися лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Законність вироку означає відповідність його вимогам матеріального і процесуального закону за умови, що він постановлений в результаті процесу, проведеного з дотриманням всіх процесуальних гарантій. Обгрунтованість - відповідність виводів суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи при доведеності цих виводів в судовому засіданні. Мотивованість вироку - приведення в нім аргументів в обгрунтування рішень, що містяться у вироку.

Справедливість вироку включає ряд складових. Вирок буде справедливий, якщо їм виправданий невинний (засудження невинного - крайня форма несправедливості); звинувачувальний вирок, відповідно, буде справедливий лише тоді, коли їм визнаний винним, засуджений саме той, хто скоїв злочин. Вирок буде справедливим тоді, коли покарання винному призначено відповідно до правильно застосованого кримінального закону і пропорційно небезпеки злочину і особи винного, коли дотримана вимога індивідуалізації відповідальності.

Неважко відмітити, що приведені характеристики значною мірою співпадають із законністю і обгрунтованістю вироку, але вирок тут оцінюється з позицій положення особи того, про кого він постановлений. Справедливість в даному випадку розуміється в її розподільному аспекті.

Але вирок повинен відповідати і зрівняльному розумінню справедливості. Вирок повинен спиратися на реального виконання судом принципу рівності кожної людини перед законом і судом і містити рішення, відповідні цьому принципу. Незалежно від відмінностей в соціальному, майновому і інших відносинах всі невинні повинні безумовно виправдовуватися. До всіх, хто винен, рівно застосовується кримінальною закон, і вони караються без дискримінації або привілеїв по національних, соціальних і інших ознаках.

Таким чином, справедливість вироку - це етична характеристика вироку, що означає вимогу, щоб вироком засуджувався тільки винен в злочині, а невинний був виправданий, щоб визнаний винним карався на основі закону відповідно до характеру і ступеня його провини при забезпеченні рівності всіх перед законом і судом.

Справедливість вироку нерозривно пов'язана з його законністю і обгрунтованістю. Незаконний вирок не може бути справедливим, як і необгрунтований, тобто не відповідний тому, що зробив (або не зробив) підсудний. 

Справедливість вироку не можна розглядати у відриві від правових вимог до акту правосуддя, але в той же час слід звернути увагу на те, що ця характеристика вироку займає самостійне місце в порівнянні із законністю, обгрунтованістю і мотивованістю.

Що стосується форми вироку, то вона певним чином також відображає етичні моменти. Так, М. С. Строговіч вважав, що одна з властивостей вироку - його переконливість: "... громадянами, населенням, громадськістю він повинен сприйматися як правильний, справедливий, повинен переконувати їх в правильності тих виводів, до яких прийшов суд"*. Переконливість вироку забезпечується відповідним веденням судового розгляду і викладом вироку, його мотивуванням. З цією думкою можна погодитися, але за умови, що переконливість визначається перш за все дотриманням інших вимог до вироку, на що звертав увагу і цитований автор. Погано, якщо переконливо буде складений незаконний, несправедливий вирок.

Етично обумовлені вимоги, що містяться в законі, до форми вироку: сам обов'язок суду мотивувати вирок; заборона включати у виправдувальний вирок формулювання, що ставлять під сумнів невинність виправданого; включати у вирок вказівку на скоєння злочину ким-небудь з осіб, що не притягувалися до відповідальності, і ін.

Слід обережно підходити до приміщення у вироку етичних характеристик підсудного, потерпілого, інших осіб, що беруть участь в справі. А такі питання виникають, наприклад, при рецидиві злочинів, при скоєнні злочину з особливою жорстокістю, при виктимности потерпілого. Мабуть, такого роду відомості можуть бути відбиті у вироку лише тоді, коли це прямо спирається на зміст матеріального кримінального закону і відноситься до обставин, істотних для справи. При цьому не можна відволікатися від етичних критеріїв і при приміщенні у вирок відомостей, що відносяться до істоти справи. Наприклад, при згвалтуванні неповнолітньою у вироку указуються як пом'якшувальні відповідальність обставини щиросерде розкаяння і позитивна характеристика винного.

Вирішення судових інстанцій, перевіряючу законність і обгрунтованість вироку, також обумовлені певними етичними вимогами. Гуманізм, справедливість, об'єктивність, в певних відносинах милосердя, лежать в основі встановленої законом компетенції цих судів. Названими принципами обумовлені заборона погіршення положення засудженого унаслідок подачі ним касаційної скарги, правила, що забезпечують особливу стабільність виправдувального вироку, зокрема що вступив в законну силу, інші норми, що відносяться до касаційного і наглядового виробництва.

На стадії виконання вироку переважна більшість рішень можуть бути прийняте у бік пом'якшення долі засудженого по різних підставах. Гуманістичний початок кримінально-процесуального права тут виявляється вельми виразно.