10. Політика індустріалізації. Успіхи перших пятірок.

Причини індустріалізації в Українській РСР

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р. Відхід від Нової економічної політики

Загальна індустріалізація СРСР; Курс на «прискорене соціалістичне будівництво» Сталінський курс «великого перелому» Україна визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР,

оскільки саме в Україні знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії. У 1 п'ятирічці 400 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській РСР.Ставилася основна мета — забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А.

П'ятирічки — централізовані державні перспективні плани, які були спрямовані на розвиток економіки, техніки, науки, освіти та культури в СРСР на 5 років.

Перша пятирічка. Під час виконання першої п'ятирічки, крім сільського господарства, виникла паливна криза, велика нестача металів, криза на транспорті. П'ятирічний план повністю виконаний не був. Проте, було збудовано близько

1 500 Нових промислових підприємств, у тому числі близько 400 в Україні; машини імпортовано переважно з-за кордону.

Друга пятирічка. На відміну від першої, друга п'ятирічка для УРСР була опрацьована й затверджена у Москві. Головними «ланками» у ній було завершення будівництва Урало-Кузнецького комбінату, автомобільної й авіаційної промисловості навколо Москви, кораблебудування у Ленінграді, стали до ладу, «Азовсталь» й ін. В Україні натиск роблено на розвиток вугільної й металургійної промисловості, важкого машинобудування, створено нові підприємства алюмінієвої, хімічної та воєнної промисловості.

Третя пятірочка. Головним завданням третьої п'ятирічки було проголошено випередження головних капіталістичних країн за продукцією на душу населення. Це завдання було не реальне. У зв'язку з небезпекою війни значні ресурси були переключені на модернізацію озброєння та на розвиток воєнної промисловості, головним чином на сході СРСР. В Україні головними «ланками» п'ятирічки були вугільна промисловість, металургія, продукція труб, верстатів, а також літаків, танків та воєнного флоту. Перед вибухом війни в Україні було збудовано 600 нових підприємств.

Четверта пятірочка. В Україні головним завданням П. була відбудова зруйнованого війною нар. господарства. Для цього Україні було виділено 20,7% усіх капіталовкладень, розподілених між респ. — найбільший відсоток за всі часи. Було відбудовано понад 2 000 пром. підприємств, ряд великих побудовано у Львові. Наново створено газову промисловість.

П”ята пятірочка. Україна як окремий економічний район у ній взагалі не планувалася й не виділялася. Централізація планування у цій п'ятирічці досягла найвищої міри.

10. Суціальна колективізація. Голодомор 1932-1933

З XV з’їзду (1927 р.) був узятий курс на кооперування сільського господарства, з 1929 р. почалася суцільна колективізація.Етапи здійснення колективізації. Суцільна колективізація в Україні супроводжувалася масовим «розкуркуленням» заможних селян. Фактично воно почалося вже в 1928 р., але особливого розмаху набуло після заяви Сталіна від 27 грудня 1929 р. про необхідність «ліквідації куркульства як класу». «Куркулі» підлягали виселенню за межі сіл з конфіскацією майна або відправці до віддалених районів СРСР. У цілому по Україні було «розкуркулено» не менше 200 тис. селянських господарств, чим завдано непо-правної шкоди сільському господарству республіки.Наслідки. Сільске господарство стало колгоспним, унаслідок чого: отримано кошти для індустріалізації; голод 1932-1933 рр.; у селянства вбили почуття хазяїна,а саме сільське господарство розорили й відкинули на багато років назад; репресії торкнулися не тільки заможних селян, але й середняків, які не бажали вступати до колгоспів.Голодомор 1932-1933 16 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України — 260 мільйонів пудів без мірчука, котрий підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь-яку ціну». Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення.

Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були: - масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; - завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села; - придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну; - сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.