15. Моделі інституту глави держави.Одноосібний і колегіальний глава держави.

Конституції більшості країн юридично закріплюють політичну об'єднувальну роль глави держави, яка полягає в тому, що він є носієм вищої влади, вищим представником держави у міжнародних відносинах, гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, символом єдності нації і держави. Наприклад, у п. 1 ст. 99 Конституції Аргентинської Нації 1853 р. у редакції 1994 р. зазначено, що Президент Республіки "є Верховним главою Нації і главою Уряду, політично відповідальний за загальне управління країною.

У сучасних державах з монархічною формою правління главою держави є монарх, а у державах з республіканською формою правління - президент. І хоча конституційно - правова ґенезу президентства, своїм коріннями сягає інституту монарха, їх конституційно-правовий статус суттєво відрізняється.

Конституційний статус монарха характеризується насамперед тим, що він володарює безстроково за власним правом і вважається джерелом усієї влади в країні. Його влада не є похідною від волевиявлення якогось іншого державного органу або виборчого корпусу, що притаманне республікам. У конституціях держав з монархічною формою правління, як правило, містяться положення про те, що монарх як глава держави або як формальний глава виконавчої влади не несе за свої дії політичної, цивільної, кримінальної та адміністративної відповідальності. Вважається, що він діє за порадою своїх міністрів, котрі і несуть відповідальність. Наприклад, у ст. 88 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. проголошено, що "особа Короля недоторканна; його міністри відповідальні", у ст. 13 Конституції Королівства Данія 1953 р. визначено, що "Король не несе відповідальності за свої дії; його особа недоторканна. Відповідальність за правління несуть міністри ...", у п. 2 ст. 42 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. зазначено, що "міністри, а не Король, несуть відповідальність за діяльність уряду". Також проголошується недоторканність самої особи монарха. Це насамперед означає, що він не може бути звинувачений в порушенні норм права і не підлягає судовому переслідуванню. Крім того, посягання на особу монарха відносять до найбільш тяжких злочинів.

До особливостей конституційного статусу монарха також слід віднести наслідування його влади представниками правлячої династії та наявність у нього, крім його повноважень, особистих прав, пільг і привілеїв (право на трон, титул, на символи влади - корону, скіпетр, мантію, печать, на двор, на церемоніал, на державне утримання, що встановлюється законом і сплачується за цивільним листом тощо). Наприклад, у ст. 56 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "1.^ Король - глава держави, символ його єдності та спадковості. 2. Його титул - Король Іспанії, однак він може користуватися іншими титулами, які відповідають Короні", у ст. 43 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 р. у редакції 1948 р. визначено, що Великому герцогу "цивільний лист встановлюється в сумі триста тисяч золотих франків на місяць.", у ст. 44 цієї Конституції встановлено, що "у якості резиденції Великому герцогу надається Великогерцогський палац у Люксембурзі і замок Берг", у п. 1 ст. 40 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. -- "Король отримує щорічне утримання від держави.", а у п. 2 цієї статті встановлено, що "утримання. не підлягає оподаткуванню.". Необхідно зазначити, що сучасні монархи практично не користуються символами влади, за виключенням Королеви Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії Єлизавети II.

Ще однією особливістю статусу монарха є те, що в конституціях окремих країн встановлена вимога до монарха - його належність до державної (офіційної) церкви. Так, у Великобританії передбачається обов'язкова належність монарха до англіканської церкви, в Данії, Норвегії, Швеції - до лютеранської, в Таїланді - до будистської. Наприклад, у п. 6 ч. ІІ Конституції Королівства Данія 1953 р. проголошено, що "Король повинен бути членом Євангелічеської Лютеранської Церкви".

На відміну від монарха, глава держави в республіці - президент, який здійснює свої повноваження на підставі мандата, отриманого за результатами виборів (прямих або непрямих). Здебільшого їхні повноваження як глави держави є тотожними.

У сучасній науці виділяють декілька юридичних форм глави держави, за яких функції глави держави виконує:

1) одноосібний монарх, що успадкував свою посаду (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія);

2) одноосібний монарх, який обирається правлячою сім'єю (династією) (Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія);

3) одноосібний монарх федеративної держави, обраний на встановлений строк монархами суб'єктів федерації зі свого середовища (Малайзія, Об'єднані Арабські Емірати);

4) одноосібний президент, обраний народом, парламентом або представницькою колегією на встановлений строк (Бразилія, Індія, Італія, Німеччина, Португалія, США, Франція);

5) колегіальний орган, обраний парламентом на встановлений строк. Наприклад, у ст. 176 Федеральної Конституції Швейцарської Конфедерації 1998 р. зазначено, що "1. Президент конфедерації є головою Федерального Уряду. 2. Президент конфедерації та Віце-президент Федерального уряду обираються Федеральним урядом з числа своїх членів на один рік", а у ст. 89 Конституції Республіки Куба 1976 р. визначено, що "Державна Рада є органом Національної Асамблеї Народної влади . вона має колегіальний характер і здійснює верховне представництво кубинської держави.";

6) глава уряду (прем'єр - міністр у землях Німеччини), який здійснює одночасно функції глави держави;

7) посадова особа (генерал - губернатор), яка діє від імені монарха (британської королеви) в державах, що є членами Співдружності. Нині з 49 країн Співдружності вона є главою держави в 17 державах (Австралія, Барбадос, Канада, Нова Зеландія, Ямайка та інші);

8) соправителі (Епіскоп Урхельський та Президент Франції), які є рівноправними главою держави Княжества Андорра та капітани - регенти (Сан - Маріно);

9) одноосібний або колегіальний глава держави, що здобув владу незаконно, тобто узурпував її шляхом державного або воєнного перевороту.

Інститут глави держави постійно еволюціонує. Це призвело до того, що термін "глава держави" вже не дає можливості у повному обсязі охарактеризувати сутність, функції та компетенцію цього органу, який на відміну від парламенту (який в усіх країнах є вищим представницьким і законодавчим органом) виконує різні функції й наділений різним правовим статусом.

Отже, виходячи із зазначеного, можна констатувати, що у більшості сучасних країнах функціонує одноосібний глава держави, конституційний статус якого залежить від форми державного правління, прийнятій в тій чи іншій країни, характеру існуючого в країні політичного режиму, а також від інших обставин, у тому числі від звичаїв і традицій. Наприклад, в Україні Президент як Глава держави поєднує відразу три статуси: представника держави у внутрішньо - та зовнішньополітичних відносинах, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України і керівника зовнішньополітичної діяльності.