4.Способи формування верхніх і нижніх палат парламенту

Сучасні двопалатні парламенти складаються з двох палат (верхньої та нижньої), які у різних країнах мають різні назви. Однією з найбільш поширених назв нижніх палат є палата представників (Австралія, Бельгія, Ірландія, Румунія, Уругвай, Філіппіни, США, Хорватія, Чехія, Японія).

Суттєве значення в характеристиці двопалатних парламентів має порядок формування палат. Нижні палати двопалатних парламентів, так само як і однопалатні парламенти, практично скрізь формуються шляхом загальних і прямих виборів. При цьому в законодавстві зазвичай фіксується норма представництва, тобто визначається середня кількість виборців, від якої до палати (парламенту) обирається один депутат.

При формуванні верхніх палат парламентів спостерігається значна різноманітність. Найбільш поширеними є наступні способи:

1) формування верхніх палат парламентів шляхом прямих виборів (Болівія, Гаїті, Естонія, Іспанія, Італія, Парагвай, Польща, Румунія, Таїланд, Чехія, Чилі, Японія). Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "члени Державних Зборів обираються під час вільних виборів. Вибори загальні, рівні і прямі.". Прямі вибори до верхніх палат парламентів деяких федеративних держав (Австралія, Бразилія, Венесуела, Мексика, США, Швейцарія) мають свої особливості. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб'єктів федерації і тому від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів. Наприклад, згідно розд. 3 ст. І Конституції США 1787 р. "Сенат Сполучених Штатів складається з двох сенаторів від кожного штату.", які обираються за мажоритарною системою більшості, а у ст. 46 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. зазначено, що "Федеральний сенат включає представників штатів і Федерального округу, обраних на основі мажоритарної системи. § 1. Кожен штат і Федеральний округ обирає трьох сенаторів...";

2) формування верхніх палат парламентів шляхом непрямих, багатоступеневих виборів ( Австрія, Індія, Нідерланди, Норвегія, Словенія, Франція). Наприклад, у ч. 3 ст. 24 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних колективів Республіки. Французи, які проживають за межами Франції, представлені у Сенаті". Враховуючи те, що сенаторів обирають спеціальні колегії, до складу яких входять депутати Національних зборів, генеральні радники та делегати від муніципальних рад, вибори до Сенату французького парламенту слід визначити як триступеневими. На основі двохступеневих виборів формується Перша (верхня) палата в Нідерландах. Наприклад, у п. 1 ст. 53 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. зазначено, що "депутати обох палат обираються за системою пропорційного представництва...", а у ст. 55 цієї Конституції визначено, що "депутати Першої палати обираються депутатами ради провінцій.". Свої особливості мають непрямі вибори до верхніх палат парламенти Австрії, Словенії, Норвегії;

3) формування верхніх палат парламентів шляхом призначення, тобто, призначення усього або частини його складу главою держави, главою уряду, парламентами чи урядами суб'єктів федерації, обрання із членів нижньої палати (Йорданія, Канада, Німеччина, Норвегія, Таїланд). Наприклад, у ст.51 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1992 р. зазначено, що 1. Бундесрат складається із членів уряду земель, які їх призначають і відкликають. 2. Кожна земля має не менш ніж три голоси; землі з населенням понад двох мільйонів мають чотири голоси, з населенням понад шести мільйонів - п'ять голосів, з населенням понад семи мільйонів - шість голосів. 3. Кожна земля може послати до Бундесрату стільки членів, скільки вона має голосів.".

У Великобританії місця в Палаті лордів замішаються залежно від наявності дворянського титулу і становища у судовій та релігійній ієрархії, у Норвегії верхню палату (Лагтинг) обирають члени новообраного парламенту, а в основу формування верхньої палати Канади покладений принцип керівного представництва від різних провінцій. Наприклад, генерал-губернатор за поданням прем'єр-міністра, з урахуванням кількості населення кожної провінції, може призначити від 4 до 24 сенаторів ;

4) формування верхніх палат парламентів на змішаній основі, тобто в якому поєднуються елементи виборності, призначення і спадковості (Алжир, Афганістан, Білорусь, Бельгія, Ірландія, Італія, Казахстан, Малайзія, Росія). Наприклад, згідно п. 2 ст. 95 Конституції Російської Федерації 1993 р. "до Ради Федерації входять по два представники від кожного суб'єкта Російської Федерації: по одному від представницького і виконавчого органів державної влади", у п. 1 ст. 18 Конституції Республіки Ірландія 1937 р. у редакції 1995 р. зазначено, що "Сенат повинен складатися з шістдесяти членів, із яких одинадцять повинні бути призначеними членами і сорок дев'ять обраними членами", а у п. 3 цієї статті визначено, що "призначені члени Сенату повинні призначатися за їх попередньою згодою Прем'єр-міністром...", у ч. 2 ст. 59 Конституції Італійської Республіки 1947 р. встановлено, що "Президент Республіки може призначати довічно сенаторами п'ять громадян, які прославили Батьківщину видатними досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній сфері", у ст. 72 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. проголошено, що "діти короля. є за правом сенаторами з вісімнадцятирічного віку. Вони отримують ухвальний голос тільки з двадцяти одного року.".