Класифікації екскурсій

До групи екскурсійні, класифікованих за критерієм змісту належать дві підгрупи — оглядові (багатопланові) та тематичні.

• Оглядова екскурсія — багатотемна, тобто розкриває різні і аспекти життя міста. об’єкти показу в ній різняться за формою та змістом (пам'ятки історії та культури, будинки, природні об’єкти, місця знаменних подій тощо). В цих екскурсіях поєднується історичний та сучасний матеріал. Хронологічні рамки оглядової екскурсії охоплюють час існування міста — з дня його заснування до сьогодення. Відмінність оглядової екскурсії від тематичної простежується у змісті, глибині розкриття матеріалу, формулюванні вступу та висновків, логічних переходів (підпорядковані, тотожні, протилежні, співвідносні, тощо).

• Тематична екскурсія присвячується одній темі. Тематичні екскурсії поділяють на ряд груп: історичні, виробничі, природничі, мистецтвознавчі, літературні i архітектурно-містобудівні.

Кожна із зазначених груп має відповідні підгрупи.

Так, за змістом історичні екскурсії поділяють на підгрупи: історико-краєзнавчі, воєнно-історичні, археологічні i етнографічні.

Виробничі екскурсії поділяють на виробничо-історичні, виробничо – економічні, виробничо-технічні.

Екскурсії на природознавчі теми поділяють на геологічні, географічні, гідрологічні, біологічні, ландшафтні, екологічні.

У групі мистецтвознавчих екскурсій виділяють екскурсії, присвячені різним видам мистецтва та екскурсії місцями життя і діяльності майстрів мистецтва.

Літературні екскурсії доцільно групувати наступним чином:

– літературно-біографічні — проходять місцями, що зберігають пам'ять про життя і творчість певного письменника;

– історико-літературні — розкривають певні періоди розвитку літератури;

– літературно-художні (поетико - текстові);

–літературно-краєзнавчі – присвяченні вивченню природного або антропогенного, культурного комплексу за допомогою культурних творів;

Щодо екскурсій архітектурно-містобудівної тематики існує наступна класифікація:

● екскурсії, пов'язані з показом пам’яток архітектури певного періоду;

● екскурсії, що дають уявлення про творчість певного архітектора;

● екскурсії, які знайомлять з плануванням та здобувають зміст за генеральними планами.

Тематичні екскурсії певного виду зрідка існують ізольовано одна від іншої.

За складом учасників виділяють екскурсії, які проводять для:

– дорослої аудиторії i для дітей;

– для місцевого населення i приїжджих;

– для міського та сільського населення;

– для організованих груп та для поодиноких відвідувачів.

3алежно від категорії екскурсантів до екскурсій вносяться певні зміни стосовно змісту заходів, методики та техніки проведення, тривалості, прийомів екскурсійного обслуговування.

3а місцем проведення розрізняють екскурсії міські, позаміські, виробничі, музейні, комплексні.

Міські екскурсії передбачають показ усього міста або його частини i бувають оглядовими та тематичними. Позаміська екскурсія організовується за межі міста, при цьому рекомендується, щоб відстань до кінцевого пункту відвідування не перевищувала 100 км. Такі екскурсії також поділяють на оглядові та тематичні.

Місцем проведення виробничих екскурсій е різноманітні підприємства.

3начні масштаби варіативності обслуговування характеризують екскурсії до музеїв: історичних, мистецтвознавчих, технічних, науково-природничих, комплексних (краєзнавчих), меморіальних та ін.

Особливо складними щодо змісту екскурсійного обслуговування є комплексні екскурсії; які поєднують міські та музейні екскурсії. Вони складаються 3 двох частин, пов'язаних однією темою: оглядової по місту та тематичної під час відвідання музею або виставки.

3а способом пересування екскурсії бувають пішохідними та транспортними. Транспортні екскурсії — в основному автобусні, але бувають i тролейбусні, теплохідні, залізничні тощо. Вони мають свої особливості — аналіз екскурсійних об’єктів здійснюється на зупинках з виходом із транспортного засобу, а також під час його руху.

Пішохідні екскурсії більш насичені, адже надають можливість глибше вивчити об’єкти. Однак, вони охоплюють меншу територію: протяжність таких екскурсій не перевищує 5-6 км в місті i 10-12 км за містом.

3а формою проведення розрізняють навчальні, показові, рекламні, екскурсії-масовки, прогулянки, бесіди, концерти, консультації, вистави, дегустації та ін.

Екскурсія-масовка передбачає велику кількість учасників (10— 30 автобусів). Крім суто екскурсійної діяльності, в такому випадку передбачається проведення мітингів на місці подій, зустрічі з їх учасниками. Такі екскурсії часто пов'язані з обслуговуванням пасажирів турпоїздів та теплоходів.

Екскурсія-прогулянка поєднує загальноосвітні елементи та елементи відпочинку. Найчастіше — це природознавчі екскурсії, які поєднують активні та пасивні види рекреаційної діяльності.

Під час екскурсійні - бесіди перевага віддається розповіді (музейні екскурсії, відвідання виставок, підприємств). Така екскурсія досить часто завершується обговоренням її змісту.

Вдалою формою мистецтвознавчих екскурсій є екскурсія - концерт, яка може проводитися як позаміська, під час руху до об’єкта показу.

Екскурсія-урок являє собою форму навчання або підвищення кваліфікації екскурсоводів. Подібна екскурсія є важливим елементом індивідуальної роботи екскурсовода з підготовки екскурсії, завершальним етапом якої е проведення пробної екскурсії. Вона може вважатися якісно підготовленню, якщо її змістовно-методологічний рівень дійсно відповідає сутності, ознакам i реалізує відповідні функції екскурсії.

У практичній діяльності екскурсію розглядають в декількох аспектах:

а) як самостійну форму виховання i освіти, а також як складову інших форм освіти i виховання;

б) як форму масової роботи з аудиторією i одну з форм навчання;

в) як форму організації дозвілля, виховної роботи;

г) як епізодичний (разовий) захід, частина тематичного циклу, а також одна із сходинок пізнання;

д) як форму поширення наукових знань, ідейного виховання; е) як захід одного 3 напрямків виховання — патріотичного, трудового, естетичного, а також як частина процесу формування всебічно розвиненої особистості;

е) як автономну форму культурно-просвітницької роботи i як невід’ємну частину організованого туризму;

ж)як форма між особового спілкування екскурсовода з екскурсантами, екскурсантів між собою i як форму спілкування екскурсантів з екскурсійними об’єктами.

Найбільш правильне розуміння екскурсії дає усвідомлення сукупності ознак, яким вона повинна відповідати. Передбачення, версії, варіанти не повинні підміняти головного — розкриття теми на основі наукових фактів. Головна вимога до екскурсій — істинність, достовірність фактів, що повідомляють екскурсантам. Саме це привертає увагу до теми, є основою для її розкриття. Крім того, розгляд будь - якої екскурсії тієї чи іншої класифікаційної категорії лише в одному функціональному аспекті не дасть можливість виявити її сутність, узагальненим виразом якої е визначення: екскурсія — це сума знань, яка в специфічній формі повідомляється групі людей, і система дій для їх передачі.

. Екскурсійний метод пізнання

В практиці життєдіяльності людина використовує чимало різноманітних методів пізнання: індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний, методи абстрагування, аналогії, моделювання, узагальнення, експерименту та інші. Всі ці методи певною мірою використовують при проведенні екскурсій.

Термін „метод” має декілька значень:

1. підхід до дійсності, явищ природи i суспільства;

2. система прийомів теоретичного дослідження, практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямованого виконання певної роботи;

3. спосіб пізнання, уявного відтворення досліджуваного предмета, побудови i обґрунтування системи знань;

4. спосіб практичних дій.

В процесі екскурсійної діяльності метод є основою отримання нових знань i формування моральних якостей людини. В кожному конкретному випадку вибір методу відбувається довільно. Між тим, оптимальний вибір визначається тим, що обраний метод повинен за6езпечувати досягнення цілі з найбільшою ефективністю й найменшими витратами ресурсів.

В екскурсіях до таких ресурсів відносять:

• словесний матеріал (розповідь),

• об’єкти, що демонструють (показ),

• транспортні засоби,

• робочий час екскурсовода.

3а значенням i сферами застосування всі методи, які використовуються в діяльності людини, можна поділити на такі категорії:

1)Діалектичний метод, що є основою будь-якого пізнавального процесу, незалежно від сфери проведення дослідження. Діалектика — це метод пояснення процесів розвитку в природі, суспільстві, загальних зв'язків природи i суспільства, переходів від однієї сфери дослідження до іншої.

2)Загальні формально-логічні методи, які е основою багатьох наук — аналіз i синтез, індукція i дедукція, узагальнення i абстрагування, аналогії та ін. 3агальним методом с формальна логіка - метод, що використовується для пошуку нових результатів, переходу від відомого до невідомого.

3)Конкретно-історичний метод - перехід від абстрактного до конкретного. Цей метод передбачає рух думки до більш повного, всебічного i цілісного відтворення предмета у свідомості людини. 3авдяки йому можна формувати поняття, які відображають окремі риси i властивості об’єкта.

4)Спеціальні методи, які використовуються певною наукою або галуззю знань, а також при застосуванні відповідних форм повідомлення знань. Саме до такої категорії методів слід відносити екскурсійний метод.

Аналіз екскурсійного методу е інтегральною частиною екскурсійної теорії. У вузькому розумінні екскурсійний метод є сукупністю методичних прийомів, які використовуються під час екскурсій. Широке розуміння вимагає визначення його як комплексного методу. Насамперед, це визначається метою екскурсійного методу — навчання (передача певної системи знань) i виховання (формування всебічно розвиненої особистості).

Осо6ливістю екскурсійного методу є виявлення головного i суттєвого в об’єктах, що спостерігаються; пов'язування матеріалу, який вивчається вперше, з раніше отриманими знаннями i досвідом екскурсантів. Для екскурсійного методу характерне врахування таких ознак екскурсії, як предметність i наочність (зорова доказовість, зорове підтвердження почутого).

Екскурсійний метод спрямований на вивчення головного в темі. Він допускає, щоб окремі сторони виділялися i розглядалися більш поглиблено, ціле розділялося на окремі частини, але при цьому не допускає відрив. від загальної сукупності складових об’єкта i тісного зв’язку між ними.

Основа екскурсійного методу — переважання (примат) показу. В більшості екскурсій (крім літературних) основні положення розповіді екскурсовода аргументуються за дорогою зорових доказів. Нерідко розповідь є лише коментарем до візуальних характеристик екскурсійних об’єктів.

Комплексність екскурсійного методу не визначається простою сукупністю методичних прийомів i засобів, які використовуються в екскурсії.

Деякі теоретики екскурсійної справи вважали основною особливістю екскурсійного методу – моторність (тобто рух екскурсантів). Професор І. Гревс визначав сутність цього методу формулою „подорожування – душа екскурсійності”. Професор Б. Райков у книзі „Методика i техніка екскурсій” писав: „Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів у місці їх природного розташування (локальний принцип) i в зв'язку з власним переміщенням у просторі (моторний принцип). Саме ці два, тісно пов'язані між собою принципи, i становлять сутність екскурсійного методу”. Він називав екскурсійний метод одним 3 видів активно-рухомого засвоєння знань.

Ґрунтуючись на тому, що екскурсія – форма поширення знань i виховання, слід зважати, що підґрунтям комплексності екскурсійного методу е органічне поєднання в ньому методів навчання i виховання. Характеризуючи цей метод, як комплексний спосіб пізнання дійсності, необхідно також усвідомлювати зв'язок між поняттям „конкретність” i принципом наочності. Комплексний характер екскурсійного методу визначається i тим, що в процесі пізнання об’єктів i явищ навколишнього світу задіяні всі органи чуття людини.

Отже, екскурсійний метод є основою екскурсійного процесу i являє собою сукупність спосо6ів i прийомів повідомлення знань. Основу такої сукупності становлять:

• наочність;

• о6ов'язкове поєднання двох елементів - показу i розповіді;

• оптимальна взаємодія трьох компонентів - екскурсовода, екскурсійних об’єктів i екскурсантів;

• рух екскурсантів (моторність) за певним маршрутом 3 метою

вивчення об’єктів у місці їх природного розташування.

Комплексний характер екскурсійного методу реалізується, завдяки дії механізмів повідомлення знань екскурсоводом i засвоєння цих знань екскурсантами.

Серед методів навчання, запозичених екскурсознавством у педагогіки, можна назвати: словесні, наочні i практичні методи. В розповіді екскурсоводи використовують вербальні методи: усний виклад матеріалу, бесіда, пояснення, переказ змісту певного літературного джерела, пояснювальне читання. В значній частині показу використовують наочні методи: демонстрація об’єктів, вивчаються, в природі або на зображеннях; практичні методи - самостійна робота екскурсантів над засвоєнням матеріалу, огляд об’єктів тощо.

Сприйняття екскурсійного матеріалу ґрунтується на поєднанні видів психічних процесів: пізнавальних (відчуття, мислення, трьох емоційних (переживання), вольових (зусилля для утримання уява), активізація роботи пам'яті). Екскурсійна методика використовує різноманітні засоби активізації сприйняття матеріалу, ґрунтуючись на використанні здобутків методів психології. Велику роль у цьому відіграють різноманітні форми розповіді. Одна з них –проблемний виклад матеріалу: екскурсовод ставить питання, яке потребує вирішення, i залучає екскурсантів до пошуку необхідної відповіді. Інший спосіб – перехід у розповіді від монологу до діалогу.

В екскурсійній практиці широко використовується аналогія –загальнонауковий метод, який передбачає активізацію різноманітних асоціацій екскурсантів. Використовуючи індуктивний метод екскурсовод узагальнює окремі факти i робить висновки на основі викладеного матеріалу, просуваючись від конкретного до загального, від одиничних фактів до загального висновку. Використовуючи дедуктивний метод, він розвиває думку від загального до конкретного і за допомогою аргументів доводить тезу, висунуту на початку.

Індуктивний i дедуктивний методи пізнання мають таке саме значення для методики, як аналіз i синтез. Однак, є суттєва різниця у їх застосуванні. Якщо індукція i дедукція активно використовуються в розповіді, то аналіз i синтез активно застосовують в тій частині екскурсії, яка отримала умовну назву „показ”.

Сутність екскурсійного аналізу передбачає детальне дослідження об’єкта шляхом його уявного поділу на частини з виділенням їхніх ознак спрямоване на формування поняття про навколишнє середовище.

3 поміж видів екскурсійного аналізу розрізняють:

1) Мистецтвознавчий - використовується як прийом показу творів мистецтва i архітектури. Він допомагає розкрити ідею твору, пояснити засоби i прийоми створення художнього образу. Прийоми мистецтвознавчого аналізу залежать від виду мистецтва.

2) Історичний – дає змогу дати глибокий аналіз інформації з точки зору найбільш характерних рис певної епохи, розкрити зв'язок екскурсійного об’єкта з історичними подіями.

3) Природничо-науковий – виявляє найбільш суттєві властивості об’єктів у природничих екскурсіях.

4) Виробничо-економічний – розкриває сутність технологічних процесів і економічного підґрунтя здійснення певних видів діяльності людини.

Одне із завдань екскурсійного аналізу об’єктів полягає в тому, щоб прищепити екскурсантам навички самостійного аналізу, вміння при огляді без сторонньої допомоги розділити об’єкти на складові частини (елементи). При цьому кожен з видів аналізу може використовуватися як окремо (показ певного об’єкта), так i в різних комбінаціях (огляд комплексу об’єктів).

Екскурсоводи передають екскурсантам знання, сприяють формуванню у них певних поглядів, допомагають ознайомитися з екскурсійними об’єктами i відчути атмосферу явищ та подій, які відповідають темі екскурсії. Однак, ефективність екскурсії залежить i від активності екскурсантів у процесі засвоєння знань. У взаємовідносинах з аудиторією екскурсовод використовує методи педагогічного впливу, які ґрунтуються на дидактичних принципах (науковість, ідейність, зв'язок 3 життям, доступність, системність, дохідливість i переконливість). Ними визначаються зміст, організація i методика навчання екскурсантів, незалежно від складу учасників екскурсії – діти чи дорослі.

Яскраве узагальнення особливостей екскурсійного методу пропонує вчений-екскурсознавець В. Адо: дослідний елемент у роботі, живе i конкретне вивчення минулого, всебічне сприйняття об’єкта, підвищений інтерес до активної діяльності i на основі цього – більш глибоке засвоєння матеріалу.

Таким чином, екскурсійний метод е основою екскурсійного процесу i являє собою органічну єдність механізмів повідомлення знань екскурсоводом i засвоєння цих знань екскурсантами.