1. Мовна культура вчителя

У будь-якій національній державі освіта й виховання спрямовані на виховання громадянина та патріота своєї держави зі сформованою національною свідомістю. Одним з найважливіших принципів реформування освіти України має стати принцип національної спрямованості навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів, що полягає в невіддільності освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією й національними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливішим інструментом розвитку й гармонізації національних відносин. Найважливішим шляхом надання системі освіти національної спрямованості і здійснення завдань національно-патріотичного виховання є організація навчального процесу державною мовою. Мова є головною ознакою нації. Рідна мова - кров і головний рушій національної культури, цвіт духовного життя народу. Не можна українізувати освіту й виховати національно свідомих громадян-патріотів України мовою іншого народу. Тому в навчальних закладах має бути єдиний мовний режим, керівники і вчителі повинні нести відповідальність за культуру педагогічного спілкування як у навчальній, так і в позаклас-ній та громадській роботі державною мовою. Національна свідомість будується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями. Студентська й учнівська молодь має знати та пишатися тим, що серед двох тисяч мов світу українська за своєю милозвучністю - третя у світі, як визнав у 1934 р. Конгрес краси мови в Парижі.

Майстерність слова посідає одне з провідних місць у діяльності педагога і є активним учасником формування свідомості та почуттів учня. "Мистецтво красномовства, - пише професор А.Й. Капська, - в усі часи було одним з наймогутніших засобів впливу на слухача, формування його світогляду, а отже, й особистості загалом. Цілком закономірно, що саме таким словом повинен володіти майбутній педагог, головна мета діяльності якого полягає у формуванні особистості школяра" [1].

Значний крок уперед у розвитку мистецтва живого слова і його впровадження в практику школи зробив В.О. Сухомлинський. "Адже в руках педагога, - наголошував він, - слово - такий самий могутній засіб, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає

198

музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру і різця - скульптури, так без живого, трепетного хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність" [2]. Підкреслюючи значення живого слова у навчанні й особливо у вихованні, видатний педагог писав: "Як важливо, щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа й обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок..." [2].

Слова великого педагога необхідно сприймати не як побажання, а як одну з найактуальніших вимог до професійних якостей вчителя-вихователя й викладача. Адже слово педагога допомагає йому виразити себе, свою етичну й естетичну культуру, своє ставлення до суспільства та дитини.

Автори посібника "Основи педагогічної майстерності" цілком справедливо стверджують, що від того, як педагог розмовляє з учнями, як розуміє їх, спрямовує розумову діяльність, оцінює її, багато в чому залежить успіх навчання й виховний ефект. "Навчання, - пишуть вони, - не однобічний процес, у ньому однаково активними мають бути обидві сторони: учитель і учні. Такий гармонійний вплив -запорука успіху, основа інтенсивного, розвивального навчання". Через це мова, звернена до учня, має бути спокійною, врівноваженою. Слово вчителя не повинно бути грубим, образливим. "Виховання чутливості до слова та його відтінків, — наголошував В.О. Сухомлин-ський, - одна з передумов гармонійного розвитку особистості... Щоб слово педагога виховувало, воно повинно жити в душі вихованця... Щоб виховувати словом, треба створити в юному серці духовне багатство слова... Чим тонша чутливість до слова, до багатства його відтінків, тим глибша сприйнятливість юного серця до моральних повчань, до найтонших засобів впливу на духовний світ підлітка - слова вихователя і краси всього людського" [3].

Живе слово вчителя було й залишається важливішим елементом усієї системи навчання та виховання. Майстерність усної мови, вміння привертати й утримувати увагу учнів, переконувати, викликати інтерес до того чи іншого виду праці, впливати на їх настрій - без цього не може бути педагога. За допомогою мови, змістовної, емоційної, він не тільки пробуджує думку та почуття учня, підтримує інтерес до предмета, а й формує різні види його досвіду.

199

Безумовно, найбільші мовні можливості має вчитель-словесник, однак бути лінгвістично підготовленим, добре володіти літературною мовою має кожний вчитель: і історик, і правник, і математик, і хімік. Це фундамент його професійної підготовки, педагогічної культури й педагогічної майстерності.

Отже, мова є важливішим інструментом передачі інформації, засобом педагогічного спілкування, виховного впливу вчителя на учнів, тому майбутнім вчителям хочеться нагадати настанови В.О. Сухом-линського із його статті "Слово про слово": "Якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово. Шукайте в невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах. Знаходьте найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості. Говоріть дітям красиво про красу навколишнього світу. Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса! [4].