В и с н о в к и

З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.

1. Концептуалізація культури в межах філософії розпочалася за часів Просвітництва: культура починає осягатися як «друга природа», штучно створене середовище буття людини, сукупність артефактів.

Інституціоналізація філософського та наукового інтересу до проблем культури здебільшого ініційована постаттю культурного Іншого – головного діючого персонажа Великих географічних відкриттів.

2. В історії філософії було випрацювано різні підходи до витлумачення культури, втім їх можна – з певною долею абстрагування – поділити на три основні парадигми: антропологічну (дескриптивну, діяльнісну), знаково-символічну (семіотичну), аксіологічну (ціннісну).

3. Некласичні культурфілософські концепції центруються спільною проблемою – рефлексією кризи європейської культури, втім, висновки різних філософів суттєво відрізняються. Так, О. Шпенглер пророкує смерть європейської культури, П. Сорокін – становлення нової великої ідеаціональної культури, Ф. Ніцше наголошує одвічну кризовість європейської культури, пов’язану із придушенням аполонічного начала, філософи-постмодерністи закликають вивільнити культуру від «соціальної машини», примусу влади, мови, соціальності як такої (М. Фуко, Р. Барт, Ж. Делез, Ф. Гваттарі).

4. Наріжна філософська проблема співвідношення загального й одиничного, артикульована в площині філософії культури, як співвідношення культури та особистості, інкультурації та культуротворчості постає амбівалентною, витлумачуючи особистість і як творця, і як споживача культури, а роль культури – з одного боку, як розвиваючу, виховну, освітню, з іншого – як репресивну (З. Фрейд).

Укладач: доцент кафедри гуманітарних дисциплін, кандидат філософських наук В. М. Корабльова

41