11.2. Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством

Статевий потяг – не єдиний мотив розглянутого злочину і не завж­ди головний. Мотивацією злочину є й інші спонукання, характерні для агресії, – ворожнеча, презирство, помста, самоствердження, престижні розуміння тощо. Неповнолітні сексуальні злочинці діють зазвичай групами, деякі члени яких беруть участь у нападі переважно з цікавості й для демонстрації своєї дорослості і чоловічих якостей ¹⁵³.

До причин та умов вчинення вищезазначених злочинів належать такі.

1. Вчинення сексуального насильства пов’язано не стільки з недоліками в галузі загальноосвітньої, культурної і професійної підготовки, скільки з недоглядами у сфері морально-статевого виховання людей, переважно молоді ¹⁵⁴. Нині не приділяється належна увага вихованню культури поведінки і стосунків, боротьбі з проявами брутальності, цинізму, з поширенням пияцтва та інших негативних традицій проведення дозвілля. Недостатньо уваги приділяється і питанням статевого виховання, формування поваги до достоїнства жінки ¹⁵⁵.

2. Специфічну роль відіграють приклади сексуальної поведінки, що порушують загальноприйняті норми (наприклад, учинення статевих актів у присутності дітей, безладне статеве життя), а також поширення цинічних поглядів стосовно жінки і статевих відносин.

3. Розбещуючий вплив старших за віком є однією з причин вчинення зґвалтувань підлітками. Цей вплив, як правило, позначається в процесі формування неповнолітньої особи і рідше – у момент вчинення нею злочинів. Бездоглядність підлітків у період їх статевого дозрівання здійснює винятково негативний вплив на стан статевої злочинності ¹⁵⁶.

4. Проблема вчинення злочинів на сексуальному ґрунті тісно по­в’я­зана з проблемою криміногенної ролі вживання спиртних напоїв, його впливу на сферу сексуальних стосунків. Близько 80 % злочинів на сексуаль­ному ґрунті вчиняється особами, які перебувають у стані сп’яніння.

5. При вчиненні зґвалтувань винні керувалися, насамперед, хуліганськими спонуканнями. Це підтверджується як обставинами, що сприяють вчиненню злочину, так і тим фактом, що понад 70 % цих злочинів вчинено групою неповнолітніх. Відбувається це тому, що спонукаючим фактором вчинення зґвалтувань здебільшого є хвастощі, прагнення показати себе дорослим перед товаришами, героїзм.

6. Легковажна поведінка потерпілих від статевих злочинів або сприятливі обставини для реалізації домагань (розпиття спиртних напоїв з малознайомими особами у випадкових місцях, прийняття їх пропозиції про відвідування квартири у вечірній або нічний час тощо) викликає в злочинців думку про “природність” їх домагань інтимної близькості¹⁵⁷.

В.С. Мінська, вивчаючи кримінальні справи про зґвалтування, дійшла висновку, що 29 % таких злочинів спровоковані неправомірною або іншою аморальною поведінкою потерпілих або вчинені при їх сприянні, 42,5 % майбутніх жертв перед нападом на них розпивали спиртні напої з майбутніми злочинцями, у чому і виявилась аморальна поведінка перших ¹⁵⁸.

7. Прагнення задовольнити свої егоїстичні інтереси, уявлення деяких чоловіків про себе як про істот, які мають ледве чи не від природи переваги над жінками, що вони мають право домогтися своїх цілей стосовно жінок, зведення статевих стосунків до суто фізіологічного акту. Подібні уявлення досить живучі, тому що звернені до самих низинних інстинктів. До того ж установка особи, яка вчиняє злочини на сексуальному ґрунті, у низці випадків має хуліганський характер: прагнення “розважитися”, виявити своє “Я” саме шляхом приниження інших людей, цинічного знущання над ними ¹⁵⁹.

8. Нерівність винних перед законом. Так, 85,3 % опитаних вважають, що законодавством України і правозастосовчою практикою не забезпечується рівність перед законом громадян щодо притягнення до відповідальності за сексуальні злочини високопосадових осіб та осіб з високим матеріальним становищем.

9. Відсутність довіри громадян. Щодо кримінально-пра­во­вої та кримінологічної політики України, характеру ситуації, що склалася в країні, 73,6 % опитаних вважають, що в суспільстві зростає недовіра громадян щодо державного захисту їх прав, інтересів, а також незадоволення діяльністю правоохоронних органів.

Статеве насильство справедливо розцінюється як грубі, цинічні, навіть руйнівні дії, що, проте, породжуються глибинними, найтоншими, зазвичай психотравмуючими переживаннями й емоціями, зміст яких здебільшого не охоплюється свідомістю особи. Винні в зазначених злочинах дуже рідко здатні чітко пояснити, чому вчинили такі діяння, у чому полягає смисл, значення цих дій для них. Зрозуміти, яке суб’єктивне завдання вирішує людина, яка вчиняє ті чи інші кримінально карані вчинки, – завдання нашого дослідження.

Практика наукових досліджень переконливо показує, що з’ясу­ва­ти внутрішні причини насильницької сексуальної поведінки за допомогою тільки соціологічних методик фактично неможливо. Наприклад, вчинення статевих актів у присутності дітей не можна назвати переконливою причиною зґвалтувань. Такі акти в сільській місцевості й нині досить поширені, що може породжувати як цинічне до них ставлення, так і байдужість, призвести до невротичних розладів тощо. Водночас є підстави вважати, що рівень зґвалтувань у містах вищий ніж у сільській місцевості, ос­кільки там вищий рівень латентності.

Проблема зґвалтувань тісно пов’язана з проблемою криміногенної ролі вживання (а точніше – зловживання) спиртних напоїв. 80 % зґвалтувань вчиняється особами в нетверезому стані. Однак серед усіх, хто перебував у нетверезому стані, лише невелика кількість вчинила насильницькі сексуальні злочини.

Непереконливим є твердження, що при вчиненні зґвалтувань винні, насамперед, керуються хуліганськими спонуканнями. Очевидно, настав час відмовитися від використання в науці поняття “хуліганські спонукання” для пояснення явищ, незрозумілих дослідникові. Ми не погоджуємося з точкою зору, що неналежна, навіть аморальна поведінка потерпілих може виступати як причина зґвалтувань. Така поведінка може розглядатися лише як умова, що сприяє вчиненню цих злочинів.

Якщо уявити особу, яка була в дитинстві свідком статевих зносин, а пізніше – цинічних висловлювань стосовно жінок, які зазнали згубного впливу буржуазної пропаганди, зловживали спиртними напоями, що не був об’єктом спрямованого виховання в навчальних закладах і трудових колективах, то є зрозумілим, чому ж вона вчинила саме зґвал­тування. Можна уявити собі тисячі людей, які виховувалися в неналеж­них умовах, мають негативно оцінювані якості або неналежним чином поводяться в суспільстві, проте не вчиняють настільки тяжких злочинів. Необхідно встановити конкретні мотиви зґвалтувань, зрозуміти, чому дана особа за даних обставин вчинила даний вчинок, а не будь-який інший. Адже будь-яка ситуація містить безліч варіантів виходу з неї, однак винний обирає лише той, що має протиправний характер. Тому виникає запитання: чому він обрав саме протиправний варіант? Сказати, що це відбувається тому, що ця особа так створена, по суті, нічого не сказати. Тому ми спробуємо розкрити ті внутрішні, суб’єктивні детермінанти, що призводять саме до зґвалтувань.

Водночас не можна заперечувати криміногенне значення недоліків у виховній роботі, у тому числі в статевому вихованні, ролі пияцтва, цинічних, примітивних поглядів на міжстатеві відносини та інших негативних явищ, що сприяють зґвалтуванням. Ці явища мають бути об’єк­том попереджувального впливу, але варто розглядати їх не як причини, а як умови, що сприяють вчиненню зазначених злочинів.

Багато сексуальних злочинців сприймають жінок як нижчих істот, бажання яких для них нічого не варті, які зобов’язані робити все те, що забажає чоловік. Свої стосунки з жінками вони зводять лише до фізіологічних актів. Із конструктивних позицій ціннісно-нормативні концепції успішно досліджував А.Р. Рати­нов і його прибічники. Не викликає сумнівів, що в сексуальних злочинців не сформоване уявлення про цінність волі, достоїнства і статевої недоторканності жінок. Насильницькі дії і є свідченням цього.

Цікавим є підхід до пояснення причин сексуальних злочинів Г.В. Антонова-Романовського. Він вважає, що специфіка соціальної обумовленості зґвалтувань, у порівнянні з іншими несек­суальними насильницькими злочинами, пов’язана з особливос­тя­ми деяких сексуальних субкультур, які мають достатню внутріш­ню єдність сукупності сексуальних норм, що властиві визначеним соціальним групам. Найкриміногеннішими є ті сексуальні норми, що спричиняють відсутність духовної близькості між сексуальними партнерами, зневажливе ставлення до жінки. Сексуальні норми, що допускають насильство, не мають широкого поширення. Зазвичай вони пов’язані з менш вираженими формами прояву неповаги до особистості жінки. Криміногенність більшості негативних сексуальних норм полягає не в тому, що вони допускають пряме насильство над жінкою. Зґвалтування зазвичай є порушенням більшості норм, властивих конкретній субкультурі.

Таким чином, причини вчинення подібних злочинів як актів індивідуальної поведінки повинні розглядатися на психологіч­ному, точніше патопсихологічному рівні, якщо є в наявності психічні розлади. Тільки цей рівень (і застосування відповідних методик) дає можливість встановити мотиви сексуальних злочинів, належним чином пояснити їх. Мотив, у якому містяться суб’єк­тивні, внутрішні причини поведінки, – категорія психологічна, а не юридична, соціологічна, медична, економічна тощо.

Наша концепція причин сексуальних злочинів, що ґрунтується на мотивації цих злочинів, може бути названа компенсатор­ною теорією, оскільки має місце спроба компенсації індивідуально-психологічних дефектів особи, що реалізується в злочинній поведінці. Інакше кажучи, виявляється прагнення, як правило несвідоме, компенсації цих дефектів, що детермінує сексуальний насильницький злочин. І саме ці дефекти визначають той факт, що особа вчиняє насильство, а не вирішує іншим чином суб’єк­тивно сприйману й оцінювану власну життєву ситуацію.

Суб’єктивні причини сексуальних злочинів, насамперед, пов’язані з особливостями уявлення злочинця про самого себе. У цьому аспекті злочин є спробою змінити наявне, нерідко психо­­травмуюче уявлення про самого себе, що здебільшого особою не усвідомлюється, і таким чином підвищити власне самосприйняття.

Людина не може внутрішньо, на психологічному рівні сама себе не сприймати або не прагнути до цього. І проблема, пов’я­за­на з гене­зи­сом компенсаторної поведінки, розвитком і вира­жен­ням її різних форм, виникає в першому варіанті в тому випадку, якщо особа не сприймає себе такою, якою вона є. Несприйняття, насамперед, виявляється в пев­но­му негативному емоційному ставленні до самого себе. Але в деяких випадках, що характерно для сексуальних насильників, як їй здається (цей момент також здебільшого є неусвідомленим), сприймає себе за деяких специфічних умов, що є породженням нею “Я”-концепції. Наприклад, само­сприйняття може бути здійснено, якщо підвищено або збережено її статус у неформальній групі, переборено, насамперед у пси­холо­гіч­ному аспекті, домінування протилежної статі, або здійснилося самоствердження в чоловічій ролі.

В інших випадках основою злочинної сексуальної поведінки є не прагнення до зміни власного уявлення про себе і таким чином підвищення самосприйняття, а суто захисні завдання. Насильство в цих випад­ках є формою захисту наявного уявлення про себе і самосприйняття від погрози, пов’язаної з визначенням суб’єктивно принижуючого злочинця поведінкою жінки, яка завдає удару по його самосприйняттю і оцінці себе в чоловічій ролі. При цьому поведінка жінки об’єктивно зовні може і не бути такою. Крім того, вона може і не знати про це. Уявлення сексуального злочинця про себе будуються на тому, яким він уявляє себе в очах жінки.

Сексуальні вбивства й вбивства з ревнощів. Жорстокість при вчиненні “родинних” убивств може виступати як ціна самоствердження, протесту проти свого становища в даній родині. У стосунках із дружиною дії вбивці можуть бути реакцією на її спроби (часто ненавмисні й несвідомі) продемонструвати його сексуальну, еротичну неспроможність і таким чином знизити його самооцінку. Це одна із форм сексуаль­ного відторгнення, але її не слід розуміти вузько, лише як відмовлення від статевої близькості. Відторгнення коханої дружини є також проявом такого відвернення й може означати повну катастрофу для чоловіка в його соціально-психологічних зв’язках з оточуючим світом. Переживання стають ще хворобливішими, якщо дружина надала перевагу іншому чоловіку.

Зрада дружини й особливо її відторгнення сильно травмують чоловіків, що відрізняються некомунікабельністю, замкнутістю. Втративши таким чином дружину, чоловік не тільки втрачає можливість задоволення фізіологічних потреб, а й головний канал зв’язку із середо­ви­щем. Позбавлений її підтримки, він починає відчувати високу тривож­ність і занепокоєння.

Убивство дружини укладається в логіку знищення об’єкта, що демонструє чоловіку його біологічну і соціальну неспроможність, захисту від можливих лих. Насправді ж ці лиха не мають підстав, проте головне, що вони здаються йому такими. От чому ситуації сексуального відторгнення (у широкому розумінні) можуть спричиняти найжорстокіші руйнівні дії, у результаті яких гинуть і ті, які не мають до цього жодного відношення, наприклад діти і сусіди.

Для багатьох сімейних конфліктів досить типова така ситуація: домінуюча, власна дружина і покірний чоловік, який у нетверезому стані компенсує свою підпорядкованість насильством. За таких стосунків чоловік не може жити без дружини, він звик, що саме вона вирішує найважливіші питання. Він бачить у ній свою матір і обирає її для себе як дружину саме з цієї причини, тобто практично продовжує з жінками ті стосунки, що склалися в нього ще в дитинстві з матір’ю. Жіноча опіка йому необхідна, але водночас він намагається від неї позбутися, як намагався це робити ще дитиною і юнаком, коли жив з матір’ю. З іншого боку, дружина, власна по натурі, обирає собі за чоловіка людину, яким вона може командувати, але звичайно її вибір теж здійснюється на несвідомому рівні. Вона не може жити, не маючи в підпорядкуванні чоловіка, це для неї життєва необхідність. Таким чином, чоловік і жінка сковані єдиним ланцюгом ворожнечі й ненависті й водночас не можуть жити один без одного. Ланцюг обривається за допомогою насильства, коли одна зі сторін порушує сформовану конфліктну рівновагу.

Серед зґвалтувань, учинених з особливою жорстокістю, виділяються ті випадки, коли злочинець раптово нападає на жінку зазвичай ззаду. Це відбувається в темний час доби на вулиці, у під’їзді, сквері тощо. Злочинець намагається силою, наприклад, шляхом жорстокого побиття або удушення, відразу ж зломити опір потерпілої. Звичайно такі сексуальні злочинці чекають жерт­ву або шукають сприятливу ситуацію. Іноді жінку заздалегідь обирають, наприклад, у міському транспорті, непомітно спостерігають за нею й у сприятливий момент нападають. Проте зазвичай ґвалтівнику практично неважливо, з ким він вступить у статевий контакт.

У деяких випадках потерпілій погрожують ножем, але досить рід­ко його використовують, як правило тоді, коли вона дуже активно чинить опір (ми не маємо на увазі серійні сексуальні вбивства). Здебільшо­го при раптових нападах жінка так налякана й приголомшена, пере­жи­ває настільки могутній стрес, що нездат­на чинити опір, тим більше якщо її жорстоко б’є фізично сильний чоловік.

Отже, можна виділити основні суб’єктивні чинники, властиві більшості сексуальних злочинців:

Психологічні властивості злочинця:

1) імпульсивність, порушення прогнозування наслідків своїх учинків, несприйняття соціальних норм і вимог, високий рівень тривож­ності, ригідність й афективність у поєднанні з пога­ною пристосовністю, відчуженням, дезадаптованністю;

2) несвідоме відчуття своєї неповноцінності у взаєминах із жінками, невпевненість у собі;

3) зниження можливості співпереживання, низький рівень самосвідомості, порушення сексуальної пристосовності й відсутність персоніфікації у виборі сексуального партнера;

4) прагнення до ствердження себе у взаєминах із жінками, сприйнят­тя їх як потенційно агресивних, гнітючих, прагнучих до домінування.

Взаємозв’язок “жертва – злочинець”. Так, за словами засуджених, ініціатором вступу в статевий зв’язок є потерпіла, яка нібито не чинила опір. Такі випадки можуть траплятися на практиці, але зазвичай це не відповідає дійсності і є наслідком дії механізму психологічного захисту, унаслідок чого відбувається перетворення каяття за вчинений злочин, і злочинець стає ледве чи не жертвою обставин, що склалися. Потерпілій приписуються ті риси й мотиви поведінки, що насправді в неї були відсутні. Крім того, в описі фабули злочину засуджений перебільшує значення одних деталей і применшує інших, тому істина спотворюється, набуває іншого змісту. Злочинець сам починає вірити в те, що все відбувалося саме так, як він описує, а не інакше. Тому спроби “викриття в неправді” у таких випадках недоцільні.

Стосунки з батьками і в родині. Склад бать­ківської родини, характер батька й матері, їх взаємини, ставлення злочинця до батька і матері, сестер і братів. Стосунки з матір’ю, емоційне відвернення з її боку, ступінь їх близькості, а також склад власної родини злочинця, стосунки з дружиною, переважно сексуальні, з дітьми, ступінь близькості з ними, його неформальне (дійсне) становище в ній, тобто, визначення лідера в родині, його життєві плани, пов’язані з родиною, їх рівень регулювання поведінки, конфліктів у родині тощо.

Життєві цілі й цінності. Чому він віддає перевагу, якими шляхами може досягти успіху, чи є заборонені шляхи, життєві орієнтири тощо? Суб’єктивне значення його сексуального життя, стосунки з жін­ка­ми. Зв’язок життєвих планів і цінностей саме з ними, роль жінки у його минулому житті. З’ясування причин цього.

Стосунки з жінками. Наскільки часто й успішно він спіл­кувався з дівчатами і жінками, чи були в нього любовні захоплення, у тому числі перша закоханість, чим вони закінчувалися, якщо травматично для нього, то чому. Проведення дозвілля (із чоловіками чи жінками). Пояснення його переваг. Стосунки з жінками в його індиві­дуаль­ній історії: із сестрами та іншими родичками, шкільними подругами, знайо­ми­ми по навчанню, роботі й у побуті. Наявність труднощів у встанов­лен­ні контактів. Наявність конфліктів. Їх суть. Випробування почуття ревнощів, розчарування, суперництва, невдачі. Рівень задоволення його стосунками з жінками, із дружиною.

Наявність стосунків з друзями. Наявність переваги одному близькому другові або компанії, причини вибору приятеля – за визначеними особистими якостями, за спіль­ними захопленнями, для звеселяння тощо; ідеал справжнього друга й у чому він полягає, рівень впливу друзів у його житті, його роль у вчиненому злочині, особливо якщо це було групове зґвалтування. Наявність відчуття обділеності жіночою увагою, заздрість тим товаришам, які поводилися з жінками легко і впевнено, мали в них успіх.

Найбільш важкі події в минулому і сьогоденні. Суть у чому вони полягали і реакція на них. Допомога оточуючих у цьому, їх наслідки, а також вплив на подальшу поведінку. Як часто про них згадує, які почуття у зв’язку з цим відчуває? Зв’язок цих подій зі вчиненим зґвалтуванням, їх вплив на стосунки з жінками тощо.

Ставлення до вчиненого злочину й факту засудження. Можливість сформулювання мотивів злочину. Ставлення до покарання як справедливого, якщо ні, то чому. Наявність почуття провини за вчинений злочин. У чому конкретно бачить свою провину? Чи вважає кого-небудь ще винуватим у вчиненому злочині тощо?

Ставлення до потерпілої. Знайомство з нею, ха­рак­тер взаємин; характеристика, вік, зовнішність; події, що передують злочинові.

Порушення поведінки в минулому і сьогоденні. Прогули на роботі, зловживання алкоголем і наркотиками, інші порушення адміністративних і дисциплінарних норм, вчинення аморальних вчинків тощо. Як вони були пов’язані із вчиненим злочином? Порушення режиму в місцях позбавлення волі, їх причини.

Робота й навчання до засудження. Де, скільки часу, ким працював або вчився, чи подобалася робота або навчання; взаємини з товаришами по службі, однокласниками тощо.

Плани на майбутнє. Відносно своєї родини, дійсної або майбут­ньої, трудової діяльності або навчання. Здатність ураховувати досвід минулого, щоб правильно будувати свою поведінку і стосунки з жінками.

У результаті бесіди й вивчення матеріалів справи можна побудувати гіпотезу про мотиви вчиненого злочину і визначити психологічний тип засудженого. Це стане основою для підбору ефективних методик виправлення й перевиховання.