14.2. Особа потерпілого в сімейно-побутовій злочинності

У значної частини осіб, які стали жертвами сімейно-побутових відносин, присутні стійкі відхилення в емоційно-вольовій, ціннісно-нормативній і психологічній сферах. Опитування злочинців і вивчення матеріалів кримінальних справ показали, що для розглянутих потерпілих властиві такі негативні риси характеру: запальність, неврівноваженість (36,2 %), нестриманість (35,6 %), підвищена дратівливість (34,9%), високий рівень агресивності (33,6 %), брутальність (31,5 %), шкідливість (29,5 %), егоїзм (20,6 %), облудність (13,7 %), загострене почуття власної переваги над оточуючими, зарозумілість (12,3 %). черствість (11,4 %), злопам’ятність (11,0 %), хитрість (11,0 %), жорстокість (10,1 %,), цинічність (8,7 %), мстивість (6,9 %), дотримання подвійної моралі (6,9 %)²³⁶.

Як справедливо зазначає В.І. Полубинський, негативні властивості особи сприяють розвитку негативних поглядів і звичок, що, у свою чергу, збільшує чи знижує її самокритичність і притупляє самоконтроль. Носій негативних особистісних якостей може припустити необережні, а часом і явно провокаційні дії, що здатні у сприятливих умовах викликати далеко не бездоганну реакцію оточуючих²³⁷.

Нерідко сімейно-побутові злочини вчиняються відносно осіб із психічними розладами. Відбувається це не тільки тому, що вони надмір­но довірливі і сприйнятливі, не в змозі адекватно оцінити ситуації, що складаються. Підвищена віктимність людей з відхиленнями в психіці породжується і тим, що багато хто з них своєю агресивністю, затіваючи сімейні бійки і сварки, ображаючи інших членів сім’ї, провокують їх на насильство відносно до себе. Важливим є те, що сам факт наявності психічної аномалії істотно перешкоджає належній соціалізації особи, її моральному вихованню, формуванню в людини необхідної стриманості й обдуманості вчинків.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані свідчать, що ослаблення або порушення психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню і розвиткові таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, та водночас призводить до зниження вольових процесів, підвищення сугестивності, ослаблення стримуючих контрольних механізмів. Ці риси перешкоджають нормальній соціалізації особи, призводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності і взагалі працювати, що підвищує імовірність ведення антигромадського способу життя²³⁸. Зна­чи­мість зазначених фактів зростає в сучасних умовах, що характери­зу­ється загальною психічною напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, станів психічної дезадаптації.

Дослідження показало, що в механізмі вчинення злочинів на сімейно-побутовому ґрунті в багатьох випадках важливе, а інколи, визначальне, місце належить поведінці жертви, що у ситуації, яка передувала злочинові, і безпосередньо в ситуації злочину може бути позитивною, негативною і нейтральною.

Але оскільки безпосереднім приводом значного числа розглянутих злочинних актів виступає неналежна, негативна поведінка потерпілого, можна говорити про вину жертви в зародженні й розвитку таких злочинів.

Винною можна вважати таку поведінку жертви, у якій виявляється свідома або несвідома причетність до результату злочинного діяння й присутні будь-які причинні фактори, що вплинули на асоціальну поведінку правопорушника. Вину у віктимо­ло­гії можна розглядати в тому випадку, коли поведінка жертви злочину характеризувалася такими елементами, що сприяли виникненню злочинного наміру і призвели до вчинення злочину²³⁹.

Найбільш поширеним видом винної поведінки жертв внутрішньосімейних насильницьких злочинів є їх провокаційні дії відносно особи, яка вчинила злочин, або інших.

У віктимології поняття провокації трактується ширше, ніж у судово-слідчій практиці. З віктимологічних позицій провокацією визна­ється така неналежна поведінка жертви, яка викликає відповідну реакцію суб’єкта, що виражається в протиправних діях. Провокаційна поведінка потерпілого завжди перебуває у при­чинному зв’язку з проти­правним діянням злочинця. Для віктимології немає значення, передбачав потерпілий результати своєї дії чи ні, чи усвідомлював, до чого призведуть його дії, чи очікував відповідної реакції або ні. Головне в даному випадку для віктимологічних досліджень – виявлення всіх причинно-наслідкових зв’язків між негативною поведінкою потерпілого, що має елементи провокації в широкому розумінні цього поняття, і проти­правними діяннями особи, яка спричинила шкоду, і розробка на цій основі профілактичних заходів з позицій захисту потенційної жертви від злочинної агресії²⁴⁰.

У сфері сімейних відносин провокації найчастіше мають тривалий характер і протікають у рамках конфліктних ситуацій. А довгостроковий неприємний вплив на психіку члена сім’ї “акумулює” у ньому ненависть і, врешті-решт, може привести до того, що будь-який незначний інцидент породить бурхливу агресивно-насильницьку реакцію.

Водночас найбільш небезпечною у плані віктимізації члена сім’ї є його агресивно-провокуюча поведінка, оскільки вона особливо тісно пов’язана з причинним комплексом розглянутих злочинів.

Агресивно-провокуюча поведінка потерпілих відіграє істотну роль у генезисі сімейно-побутової насильницької злочинності. Характер­ними причинами та умовами, що детермінують зазначену злочинність є такі: агресивний характер потерпілого, його прагнення вирішувати проблеми із застосуванням насильства (31,6 %), агресивно-насильниць­ка поведінка потерпілого в сім’ї, що виявляється в образах, приниженнях, погрозах, нанесенні побоїв або заподіянні тілесних ушкоджень (25,0 %); насильство, знущання, образи, приниження з боку потерпілого безпосередньо перед злочином (38,2 %), жорстоке поводження потерпілого зі злочинцем або іншим членом сім’ї в період їх дитинства (10,3 %).

Таким чином, жертва сімейного насильства характеризується поєднанням соціально-правових, морально-психологічних і біофізичних якостей, прояв яких в умовах або ситуаціях, характерних для сімейно-побутових насильницьких злочинів, обумовлює їх типову поведінку і пов’язані з цим явища, більш ніж для загальної маси людей.