14.4. Віктимологічні заходи запобігання злочинам у сфері сімейно-побутових відносин

Останні роки в кримінологічній літературі усе гостріше постає проблема вивчення жертв злочинів, більш активного включення в процес попередження злочинності віктимологічної профілактики.

Це обумовлено низкою причин і, насамперед, висуванням на пер­ший план в ієрархії цілей правоохоронної діяльності захисту особи, її життя, здоров’я, прав і законних інтересів.

Тривалий час правоохоронні органи були зорієнтовані односторонньо на роботу навколо злочину й злочинця без належної уваги до жертви злочину. Як наслідок, дотепер немає повного обліку потерпілих, а отже, не фіксуються статистично соціально-демографічні, рольові ознаки, їх характерні риси, час від часу проводяться заходи віктимологічної профілактики, де взагалі фігура потерпілого розглядається лише як джерело інформації про злочинця та злочин.

Тим часом майже все світове співтовариство, починаючи з кінця 40-х років минулого сторіччя, послідовно проводить у життя ідею захисту жертв злочинів від сваволі злочинців і влади. У цьому напрямі вдосконалюється національне законодавство, проводяться семінари, симпозіуми, створюються різні соціальні служби, фонди допомоги, будинки довіри й порятунку потерпілих. Поряд із професійною діяльністю за фактом злочину не менш професійно ведеться робота з жертвами злочинів в інтересах недопущення їх повторної віктимізації²⁵¹.

У Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” визначено правові та організаційні основи профілактики сімейно-побутової злочинності, органи та установи, на які покладається здійснення цих заходів. Згідно із цим Законом, спеціальними заходами щодо запобігання сімейно-побутової злочинності є такі:

• офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;

• офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведін­ки щодо насильства в сім’ї;

• взяття на профілактичний облік та зняття з профілак­тичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї;

• захисний припис.

Важливим аспектом профілактики сімейно-побутових злочинів з боку органів внутрішніх справ є вжиття заходів, спрямованих на своєчасне виявлення осіб, схильних до вчинення насильства, якщо існує реальна загроза його вчинення.

Працівники міліції приймають та розглядають заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сімейно-побутовій галузі або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 616, та нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України.

У своїй діяльності щодо запобігання сімейно-побутовій злочинності органи, на які покладається такий обов’язок, керуються Конституцією України, Сімейним та Кримінальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, законами України “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про охорону дитинства”, “Про звернення громадян”, “Про освіту”, “Про міліцію”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповноліт­ніх”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу” від 26 квітня 2003 року № 616, наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення” від 16 січня 2004 року № 5/34/24/11, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 січня 2004 року за № 99/8698, наказом Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді, Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з поперед­ження насильства в сім’ї” від 9 березня 2004 року № 3/235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 399/8998, наказом Міністерства внутрішніх справ України про затвердження “Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України” від 20 жовтня 2003 року № 1212, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2003 р. за № 1031/8352, та іншими нормативно-правовими актами.

У 1948 році ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголосила, що “...визнання гідності та рівних і невід’ємних прав усіх членів людської сім’ї є запорукою свободи, справедливості та миру у світі”. На проблемі сімейно-побутової злочинності акцентувало увагу багато правозахисних організацій. Невтомна багаторічна праця цих організацій сприяла тому, що з’явилася низка досліджень і наукових статей, присвячених даній темі. Сімейно-побутова злочинність, на думку громадськості, це прихована епідемія світового масштабу. Така позиція громадськості змусила уряди багатьох країн звернути увагу на цю проблему. У червні 1993 року на Всесвітній конференції з питань прав людини, яка відбулася у Відні, тему сімейно-побу­тової злочинності було висунуто на перший план. Ця проблема вийшла на міжнародний рівень і стала предметом розгляду ООН.

При визначенні цілей і завдань системи віктимологічних заходів запобігання сімейно-побутових злочинів необхідно виділити її загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний рівні.

Загальносоціальні заходи запобігання жертв сімейно-побутових злочинів полягають, перш за все, у вирішенні соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення або нейтралізацію причин та умов, що сприяють кримінологічній віктимізації сімей, а також зниження їх ступеня віктимності.

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинів, що аналізуються, повинні здійснюватися державними органами, громадськими об’єднаннями й окремими громадянами, реалізовуючи віктимні властивості та якості окремих осіб або груп населення.

Індивідуально-профілактична робота із запобігання сімейно-побутової злочинності має бути організована з урахуванням поведінки або сукупності особистих характеристик осіб, які можуть стати жертвами злочинців, та спрямована на підвищення активності їх захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки.

Основним завданням віктимологічної профілактики сімейно-побутової злочинності є створення системи ефективного соціального захисту всіх громадян від можливої віктимізації, зміна сформованої практики поведінки з потерпілими та іншими жертвами злочинів. Для цього необхідно розробити або удосконалити чинне законодавство, створити нові державні та недержавні струк­турні підрозділи, соціальні служби, фонди допомоги, реабілітаційні центри та інші організації із захисту жертв злочинів, організувати підготовку спеціальних кадрів для такої роботи.