3. Пояснювальна частина.

При використанні попроцесної калькуляції розрізняють два методи визначення собівартості готової продукції та залишків незавершеного виробництва:

- метод середньозваженої;

- метод FIFO.

Основна відмінність між методами FIFOі середньозваженої полягає у порядку визначення умовних одиниць.

Метод середньозваженої базується на припущенні, що всі виготовлені у звітному періоді одиниці продукції були розпочаті і завершені в цьому ж періоді (тобто фізичний рух продукції не збігається з обліковим). Кількість умовних одиниць у незавершеному виробництві на початок періоду не підраховується, а затрати, що акумулюються в цьому незавершеному виробництві на початок місяця, додаються до затрат поточного періоду і діляться на загальну кількість одиниць виготовленої продукції плюс кількість умовних одиниць у незавершеному виробництві на кінець періоду.

Собівартість однієї умовної одиниці у методі середньозваженої буде одночасно собівартістю одного виробу. Тому загальна сума затрат на виготовлення продукції розраховується множенням собівартості однієї умовної одиниці на кількість випущених виробів. Подібно – шляхом множення кількості умовних одиниць на собівартість однієї одиниці – визначається собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця.

Метод FIFO передбачає, що залишки незавершеного виробництва на початок періоду обробляються у поточному періоді в першу чергу. Тому при розрахунку умовних одиниць враховується ступінь “недоробки” виробів. У зв’язку з цим окремо розраховується собівартість виробів, вироблених з незавершеного виробництва попереднього періоду і розпочатих обробкою в поточному періоді.

Спочатку визначається собівартість однієї умовної одиниці, що складається з затрат поточного місяця. Вона і буде собівартістю одного виробу, який розпочато і завершено обробкою в поточному періоді.

Потім визначається собівартість одного виробу, що виготовлений із незавершеного виробництва на початок місяця. Для цього затрати у залишках незавершеного виробництва на початок місяця додаються до затрат, що понесені при доопрацюванні незавершеного виробництва попереднього місяця, і діляться на кількість виробів, виготовлених з незавершеного виробництва.

Приклад.Припустимо, що у залишках незавершеного виробництва на початок місяця знаходиться 100 одиниць виробів, готовність яких у частині матеріальних затрат складає 40 %, у частині інших затрат – 70 %. За звітний місяць було оброблено 300 одиниць виробів (у тому числі 100 одиниць із незавершеного виробництва на початок місяця), з яких 250 одиниць готові повністю, 50 одиниць (незавершене виробництво на кінець місяця) в частині матеріальних затрат готові на 60 %, а у частині інших затрат – на 40 %.

Загальна сума матеріальних затрат на початок місяця склала 1200 грн., за місяць було витрачено матеріалів на суму 3000 грн. Інші затрати на початок місяця склали 1000 грн., за місяць нараховано інших затрат на суму 1700 грн.

Метод середньозваженої.

1. Визначаємо кількість умовних одиниць по двох видах затрат:

   Вид затрат	Кількість умовних одиниць
   	у виготовленій за місяць ГП	у НЗВ на кінець місяця	всього
   Затрати матеріалів	250	50 0,6 = 30	280
   Інші затрати	250	50 0,4 = 20	270

2. Розраховуємо собівартість однієї умовної одиниці:

- затрати матеріалів = ( 1200 +3000) / 280 =15 грн.

- інші затрати = (1000 +1700) / 270 = 10 грн.

- всього собівартість однієї умовної одиниці (одного виробу) = = 15 + 10 = 25 грн.

3. Розподіляємо затрати між готовою продукцією і незавершеним виробництвом

Вид затрат	Сума затрат, грн.
	ГП	НЗВ	всього
Затрати матеріалів	250 15 = 3750	30 15 = 450	4200
Інші затрати	250 10 = 2500	20 10 = 200	2700
Всього	6250	650	6900