systema-zemlerobstva-no-till

Суворий порядок чергування культур у сівозміні, хоча й дещо ускладнював ведення господарства, але забезпечував зменшення пошкодження посівів багатьма шкідниками i ураження хворобами, створював сприятливі умови для очищення ґрунту від насіння бур’янів та рівномірного використання із нього поживних речовин. Посіви конюшини, люцерни та інших бобових збільшували в ґрунті запас зв’язаного азоту i гумусу, а вирощування просапних стало фактором поліпшення фізичних властивостей верхнього шару ґрунту i давало змогу зменшувати запаси насіння бур’янів в ньому без чистого пару.

Основні положення плодозмінної системи землеробства були сформульовані лише в другій половині ХVIII ст. А. Юнгом, А. Теєром та іншими видатними агрономами того часу.

В 40 вi роки ХХ століття академік В.Р. Вiльямс сформулював основні положення нової системи землеробства, яку також відносять до перехідних.

Травопільна система землеробства (ДСТУ 4691:2006), саме така назва цієї системи, в своїй основі передбачає:

1). поєднання польових та кормових травопільних сівозмін з використанням у них сумішок багаторічних бобових i злакових трав та чорних парів;

2). застосування прогресивних систем обробітку ґрунту та удобрення сільськогосподарських культур;

3). планове проведення лісонасаджень, будівництво cтавків та водойм, організація робіт щодо насадження полезахисних лісових смуг з дубових, горіхоплідних та інших деревних порід разом з чагарниками, підгоночними породами та введенням

улісові полезахисні смуги насаджень плодоягідних культур; 4). раціональна організація сільськогосподарської території на основі планового розміщення сільськогосподарських культур

усівозмінах, лісів та полезахисних лісосмуг залежно від умов рельєфу місцевості.

Академік В.Р. Вiльямс опрацював теорію відновлення структури ґрунту через насичення сівозмін багаторічними бобовими та злаковими травосумішками і підніс роль травосіяння, як одного з важливих заходів підтримання і підвищення родючості ґрунту та забезпечення міцної кормової бази для тваринництва.

21

Проте, вчений не враховував суттєвої різниці в умовах окремих природно економічних зон, їх різноманіття в країні і пропонував іноді неперевірені виробництвом заходи. Помилковим виявилося твердження про те, що озимі жито і пшениця, незалежно від кліматичних умов країни, є показником технічної відсталості господарства, його стихійності і що врожаї озимих культур обмежені за величиною.

Як наслідок цього була рекомендація проводити оранку багаторічних трав пізно восени. Така рекомендація була помилковою, бо вона виключала можливість використати пласт багаторічних трав для сівби озимих культур, які в більшості районів України були більш продуктивнішими за ярі колосові.

Зовсім необґрунтованою рекомендацією була та, що мінеральні добрива можна вносити лише на структурних ґрунтах і в кормових сівозмінах (лучних), що не відповідало практичному досвіду та науковим даним.

Недоцільним вважалося застосування борін, а іноді і котків, як знарядь, що спричиняють руйнування структури ґрунту. Це витікало з основного положення, покладеного в основу даної системи землеробства – основою родючості ґрунту є його структура.

Недооцінювалася роль органічних добрив в питанні поліпшення агрегатного стану і відновлення родючості ґрунту. Передбачалося в травопільних сівозмінах вносити тільки добре перепрілий гній у вигляді перегною сипцю.

Явно перебільшеного значення надавалося структурі ґрунту в підтриманні його родючості. Всі агротехнічні заходи підпорядковувалися одному завданню – підтримання ґрунту в структурному стані, залишаючи без належної уваги решту показників родючості ґрунту.

Незаперечним фактом є те, що багато ґрунтів (підзолисті, дерново підзолисті, світло сірі лісові, бурі, сіроземи) не стають водотривко структурними навіть при повному здійсненні комплексу травопільної системи. Структурний стан цих ґрунтів хоча частково i поліпшується, стає дрібногрудочкуватим, але на дуже короткий термін. На цю обставину ще в 1929 році звертав увагу академік М.М. Тулайков: "Ми, працівники посушливого господарства, маємо справу з ґрунтами, які не мають здатності утворювати структуру. Це ґрунти каштанові, бурі".

22

У боротьбі за підвищення ґрунтової родючості В.Р. Вiльямс перебільшував значення біологічних факторів i недооцінював виробничий вплив людини на родючість ґрунту.

Не зважаючи на помилковість ряду відправних положень травопільної системи, неприпустимо відкидати все викладене в ній. I в теперішній час приведення ґрунтів до структурного стану має велике значення, проте, вирішення цього питання не можна обмежувати тільки заходом травосіяння. Агротехнічне i господарське значення багаторічних трав там, де вони успішно ростуть, безперечне, i вони повинні бути в структурі посівів. Роль травосіяння в загальному окультурюванні ґрунту беззаперечна.

В цілому травопільна система землеробства, яка панувала до початку 40 х років ХХ ст., завдала більше збитків, ніж принесла користі агропромисловому комплексу України. На сьогодні вона має обмежене застосування на дуже еродованих ґрунтах передгірських і гірських районів Карпат.

1.1.4Інтенсивні (сучасні) системи землеробства

На думку переважної більшості вчених такими є просапна,

зернопросапна, зернопарова, зернопаропросапна, зернотрав’яна,

плодозмінна, ґрунтозахисна системи землеробства. До більш сучасних систем землеробства можна віднести органічну (біологічну) та No till.

Інтенсивні системи землеробства в своїй основі повинні забезпечувати ріст урожайності культурних рослин, відновлення, збереження і підвищення родючості ґрунту за рахунок факторів інтенсифікації землеробства – застосування добрив, меліорації, зрошення, механізації, автоматизації, ґрунтозахисних, ресурсо зберігаючих та екологічно чистих технологій, вдосконалення знарядь і машин. Все це в сумі повинно забезпечити підвищення економічної ефективності використання землі (ДСТУ 4691:2006).

Тому всі ці засоби інтенсифікації повинні використовуватися з урахуванням найновіших досягнень сільськогосподарської науки i передового досвіду і передбачати високопродуктивне використання придатних земель для вирощування включених до Державного реєстру найцінніших високоврожайних культур, сортів i гібридів. Співвідношення між окремими культурами у сівозміні за інтенсивних систем землеробства встановлюється з огляду на державні, господарські та

23

власні потреби у відповідності до вимог ринку у різних сільськогосподарських продуктах, спеціалізації господарства та грунтово кліматичних умов.

Сучасні інтенсивні системи землеробства спрямовані на ефективне використання землі та інших ресурсів з метою одержання у конкретних природних і економічних умовах максимальної кількості сільськогосподарської продукції найвищої якості з найменшими затратами. Спрямовані вони також на боротьбу з посухою, ерозією ґрунтів, забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища. Базуватись зазначені системи повинні переважно на плодозмінних сівозмінах.

Просапна (промислово заводська) система землеробства є найбільш інтенсивною і енергоємною. Понад 50% площі ріллі за цієї системи відводиться під інтенсивні просапні культури, які потребують застосування високих норм органічних (50 60 т/га) та мінеральних (до 1 т/га) добрив, пестицидів, достатньої вологозабезпеченості ґрунту. Крім того, застосовуються повторні i проміжні посіви. Вона забезпечує високий рівень виходу продукції з 1 га сівозмінної площі, супроводжується великими виносами з ґрунту поживних речовин i фізичними навантаженнями на нього (ущільнення, розпорошення) внаслідок інтенсивного механічного обробітку. Ця система вимагає обов’язкового застосування агротехнічних заходів щодо запобігання деградації ґрунту i захисту його від ерозії. Родючість ґрунту підтримується за рахунок внесення великих норм органічних i мінеральних добрив. Поширена в господарствах, які займаються вирощуванням високоінтенсивних просапних культур цукрових буряків, соняшнику, рицини, кукурудзи на зерно, картоплі тощо.

До початку 30 х років ХХ ст. в нашій країні через технічну відсталість промислово заводська система землеробства була поширена в меншій мірі, ніж плодозмінна. У 1955 1964 рр. просапна система землеробства широко пропагувалась, але внаслідок недостатньої технічної оснащеності господарств, відсутності необхідної кількості добрив, пестицидів, а також великої різноманітності грунтово кліматичних умов та з інших причин не одержала поширення, за винятком районів вирощування цукрових буряків, овочевих культур і картоплі.

24

Зернопарова система землеробства відзначається насиченістю сівозмін зерновими продовольчими (озимі зернові, яра пшениця) i фуражними (ячмінь, овес та ін.) культурами. Значні площі ріллі (5 25%) відведені під чисті пари. Ця система забезпечує високий вихід зерна з 1 га сівозмінної площі. Родючість ґрунту відновлюється і підтримується внесенням органічних та мінеральних добрив, застосуванням ґрунтозахисних заходів (смугове розміщення пару i посівів, безполицевий обробіток та ін.), вологонагромадженням i очищенням ґрунту від бур’янів у пару відповідною системою механічного його обробітку.

Зернопросапна система землеробства передбачає, що у сівозмінах зернові i просапні культури займають основну частину ріллі. Ця система більш інтенсивна, ніж зернопарова i забезпечує найбільший вихід рослинницької продукції з 1 га сівозмінної площі, що супроводжується високим виносом елементів живлення з ґрунту. Родючість ґрунту підтримується застосуванням високих норм органічних і мінеральних добрив, а також раціональним ґрунтозахисним обробітком ґрунту. Відсутність у сівозмінах чистого пару, як протибур’янового заходу, викликає потребу у застосуванні гербіцидів.

Зернопаропросапна система землеробства передбачає, що більшу частину сівозмінної площі займають зернові i просапні культури та чистий пар. За інтенсивністю вона поступається зернопросапній, але перевищує зернопарову систему. За цієї системи забезпечується високий вихід зерна, кормів та іншої рослинницької продукції з одиниці площі.

Зернотрав’яна система землеробства передбачає, що не менше половини площі ріллі займають зернові продовольчі i фуражні культури. Обов’язковим компонентом сівозмін повинні бути посіви багаторічних трав та відсутність чистих парів Вихід зерна з 1 га сівозмінної площі середній, проте високий вихід соковитих кормів та сіна.

У посушливих районах за дефіциту вологи в ґрунті, застосування цієї системи є ризикованим, бо може призвести до значного зниження продуктивності ріллі. Разом з тим ця система відзначається високою ґрунтозахисною ефективністю завдяки значної частки в структурі посівних площ багаторічних трав i культур суцільного способу сівби. Відтворення родючості ґрунту забезпечується за рахунок вирощування багаторічних трав і застосування органічних i мінеральних добрив.

Плодозмінна система землеробства передбачає, що зернові культури займають не більше половини площі ріллі, а решту займають

25

просапні та бобові культури. Високий вихід рослинницької продукції з 1 га сівозмінної площі вимагає внесення у великих нормах органічних i мінеральних добрив, застосування пестицидів. Родючість ґрунту підтримується та підвищується за рахунок плодозміни – чергування зернових, бобових i просапних культур, застосування добрив i ґрунтозахисних заходів.

Ґрунтозахисна система землеробства поряд з відновленням і збереженням родючості ґрунту має ще своїм основним завданням захист ґрунту від водної та вітрової ерозії і передбачає комплекс науково обґрунтованих організаційно господарських, агротехнічних, лісо меліоративних, гідротехнічних та інших заходів.

Формування і поширення ґрунтозахисної системи землеробства має свою історію. В кінці 20 х років ХХ ст. в США водна і вітрова ерозія набули катастрофічного за площею поширення. Пиловими котлами були спустошені багато штатів Великих рівнин Америки. Ерозія була проголошена загрозою для нації, боротьба з нею – політикою Конгресу. Для цього 75% від федеральних коштів на сільське господарство спрямовувалось на розробку і впровадження протиерозійних заходів, а для профілактики деградації ґрунтового покриву була організована служба охорони ґрунтів. Цей досвід набув всесвітнього визнання.

Особливий висновок з цього: «Нація, яка загубила землю, гине». Не менш важливим висновком був інший, що в будь яких умовах, де проявляється деградація ґрунтів, все землеробство повинно бути ґрунтозахисним.

За часів СРСР освоєні цілинні і перелогові землі в Північному Казахстані і Західному Сибіру зазнавали значного впливу проявів вітрової ерозії. Для вирішення проблеми захисту від неї вченими на той час Всесоюзного науково дослідного інституту зернового господарства під керівництвом академіка О.І.Бараєва була розроблена і впроваджена спеціальна ґрунтозахисна система землеробства. За цієї системи на відміну від звичайної системи полицевого обробітку ґрунту запропонована система безполицевого плоскорізного обробітку. За полицевої системи на цілинних і перелогових землях ґрунт після розорювання швидко втрачав структурний стан, розпилювався і не міг чинити опір руйнівній силі вітру. За ґрунтозахисної системи землеробства крім безполицевого обробітку надійним захистом ґрунту від руйнування вітром став рослинний покрив і збереження на поверхні ґрунту стерні та

26

інших рослинних решток, що можливо лише завдяки застосуванню комплексу плоскорізних ґрунтообробних знарядь.

Важливою складовою ланкою ґрунтозахисної системи землеробства є зернопарові чотири п’ятипільні сівозміни, де чисті пари займають 20 25% ріллі. На чистих парах застосовують куліси, посмужний обробіток ґрунту (смуги пару завширшки 100 150 м чергують зі смугами такої самої ширини зернових культур). На полях з легким гранулометричним складом ґрунту ефективним заходом ґрунтозахисної системи землеробства є впровадження ґрунтозахисних сівозмін, у яких при смуговому розміщенні посіви багаторічних трав чергують з посівами однорічних культур.

Запровадження ґрунтозахисної системи землеробства поклало кінець прояву вітрової ерозії на територіях освоєних цілинних і перелогових земель на площі близько 30 млн. га. В степовій зоні України ґрунтозахисна система землеробства із застосуванням плоскорізного обробітку та сівби зернових культур стерньовими сівалками є високоефективним заходом захисту ґрунту від вітрової ерозії і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Для вирішення проблеми захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії шляхом розробки і впровадження ґрунтозахисної системи землеробства в умовах України великий внесок зробили М.К.Шикула, О.Г.Тараріко та інші вчені.

Органічна (біологічна) система землеробства – так як і кілька інших видів альтернативного землеробства (екологічна, органо біологічна, біодинамічна, тощо), – виникла внаслідок науково технічного прогресу в країнах з високим рівнем хімізації. Основні її принципи такі:

-заміна сучасного землеробства його “екологізацією” і “біологізацією”, тобто створення землеробства, не шкідливого для зовнішнього середовища, яке забезпечувало б людину і тварин біологічно повноцінними продуктами харчування;

-ведення землеробства на основі максимальної реутилізації і рециркуляції всіх відходів господарств;

-підвищення рентабельності господарства.

Вирішити ці завдання можна відмовою від штучних хімічних речовин, хоча окремі напрями альтернативного землеробства допускають використання певних засобів хімізації. При цьому нові системи землеробства повинні бути конкурентноздатними і

27

забезпечувати задовільні врожаї. Йдеться не про повернення до старого, екстенсивного землеробства, хоча розумне використання окремих його заходів не відкидається.

За кордоном все більшої популярності набувають саме біологічна або органічна система землеробства, заснована на вилученні чи значному скороченні застосування мінеральних добрив і пестицидів. Головні її переваги — висока якість сільськогосподарської продукції, зменшення забруднення навколишнього середовища, зберігання і навіть підвищення родючості ґрунту. Фермерські господарства, які переходять на цю систему на Заході, все частіше називають її екологічною. Вони обробляють ґрунт і розводять худобу без використання штучних добрив, засобів для обприскування чи добавок до корму.

Найбільш поширене органічне землеробство у США. Воно ґрунтується на повній відмові від засобів хімізації землеробства. Європейський різновид органічної системи землеробства дозволяє використовувати компости, кісткове борошно, “сирі” породи (доломіт, глауконітовий пісок, крейду, вапно, польовий шпат).

УФранції розроблено основи біологічного землеробства, названі на честь автора “система Лемер Буше”, згідно з якими дозволено використовувати лише органічні добрива та окремі нетоксичні препарати (ефірні олії, порошки, настої з водоростей та деяких рослин).

УШвеції та Швейцарії поширена органо біологічна система землеробства, в основу якої покладено принцип створення родючості ґрунту за рахунок мікробіологічної діяльності. З добрив використовують тільки органічні (гній, сидерати) та деякі повільно діючі мінеральні добрива (томасшлак, базальтовий пил).

Набули широкого розмаху і дослідження з біологічного землеробства в розвинутих країнах, таких як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди. Створена Міжнародна федерація руху за органічне землеробство, в яку входять представники 50 країн.

Роль органічної (біологічної), так як і інших альтернативних систем ведення сільського господарства у структурі сільськогосподарського виробництва велика, але простежується відсутність науково обґрунтованого єдиного комплексного підходу до розвитку цих систем. Безперечно, розвиток цих систем сільського господарства не повинен і не

28

може обмежуватися простою заміною традиційних ресурсів чи технологій нетрадиційними.

Аналіз систем землеробства, які використовуються в умовах виробництва показує, що окрім факторів екологічної безпеки та рівня виробничих затрат, слід враховувати соціальні та правові аспекти, маркетинг, контроль якості, державну підтримку і т.д. Вибираючи якийсь варіант альтернативної системи землеробства потрібно мати на увазі, що при її запровадженні імовірне зниження врожайності, а може і погіршення якості сільськогосподарської продукції, адже біологізація не завжди забезпечує високі їх показники.

За даними ФАО, з переходом до альтернативного землеробства можливе зниження врожайності зернових на 10 20%, картоплі та цукрових буряків – на 35%. Досвід фермерів США показує, що органічна система землеробства, у порівнянні з системою, де традиційно застосовують підвищені дози мінеральних добрив, знижує врожай культур більш, як у два рази. Так, урожайність за промислової системи землеробства складала: пшениці озимої 41 ц/га, ячменю – 33, кукурудзи на зерно – 86, сої – 26 ц/га; за органічної відповідно 19, 14, 36, 10 ц/га.

Але нові напрями у системах виробництва сільськогосподарської продукції повинні розвиваючись не як протиставляння чи заміна традиційних, а одночасно з ними. Необхідно ширше розвивати фундаментальні розробки з екологічних основ використання засобів хімізації. Деякі дослідники вважають, що якщо при хімізації сільського господарства були допущені помилки, то слід запроваджувати інші системи землеробства. Але відмова від досягнень людства, до яких слід віднести і засоби хімізації, суперечить здоровому глузду.

Потрібно йти шляхом вдосконалення та створення нових видів засобів хімізації, пошуку шляхів їх використання з урахуванням біохімічних циклів азоту, вуглецю, сірки та кисню. Разом з тим необхідно розробляти концепцію ґрунтової біотехнології, підвищувати частку біологічного землеробства, шукати біологічні альтернативи агрохімічним заходам. Життя рослини і життя ґрунту пов'язані нерозривно, а землеробство, ґрунтознавство, рослинництво, агрохімія, агроекологія та ін. покликані оптимізувати і узгодити як продукційний (вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур ), так і ґрунтотворний процес (збереження і підвищення родючості ґрунту).

29

Перехід до органічної чи будь якої іншої нової системи землеробства завжди до певної міри пов’язаний з ризиками та проблемами. Дуже вдало про новації сказав в свій час Шопенгауер: «Кожна нова ідея проходить три стадії розвитку: перша – ідею висміюють; друга – з нею борються; третя – після цього вона становиться вже сама собою зрозумілою». Щодо проблем, які виникають при запровадженні органічної (біологічної) системи землеробства, то серед них можна виділити такі основні групи: соціальні або соціально психологічні; правові; фінансово економічні.

Для України соціально психологічними проблемами слід вважати низький рівень поінформованості та обізнаності населення і товаровиробників щодо органічного землеробства, що веде до низької технологічної дисципліни товаровиробника незалежно від його форм господарювання і розмірів господарства. Проблемою є також брак висококваліфікованих фахівців та досить висока стійкість стереотипу, який сформувався за тривалий період господарювання на землі із застосуванням інтенсивних систем.

Правовими проблемами впровадження органічного землеробства слід вважати відсутність законодавчої та нормативної бази, зокрема з сертифікації продукції органічного землеробства, системи контролю господарств виробників такої продукції. Поряд з цими існує проблема відсутності розвинутої, ефективно діючої внутрішньої інфраструктури (асоціації, спілки, осередки виробників органічної продукції), що ускладнює інтеграцію в міжнародні структури та доступ на зовнішні ринки та оволодіння досвідом передових країн.

Особливого значення за умов запровадження органічного землеробства набувають фінансово економічні проблеми. Серед них найбільш істотними слід назвати такі, як ризики, пов’язані з можливими змінами кон’юнктури ринку органічної продукції в період запровадження системи, фінансові втрати в зв’язку із зниженням урожайності і обсягів виробництва продукції, відсутність механізмів страхування ризиків та фінансової підтримки з боку держави.

Система землеробства No till. Зародження i розвиток її розпочався в 1955 році у Великій Британії. Стало це можливим у результаті синтезу гербіцидів суцільної дії з коротким періодом розкладу. Гербіциди паракват та грамоксон дали можливість ефективно контролювати бур'яни на полях тоді, коли культури на них не

30