systema-zemlerobstva-no-till

Одеська	2642,6	2391,0	9.52%
Полтавська	1753,0	1499,6	14.46%
Рівненська	1169,7	1151,6	1.55%
Сумська	1432,7	1172,3	18.18%
Тернопільська	1168,9	1088,9	6.84%
Харківська	3195,0	2769,1	13.33%
Херсонська	1240,0	1093,4	11.82%
Хмельницька	1527,1	1334,0	12.64%
Черкаська	1531,5	1295,2	15.43%
Чернівецька	938,0	904,4	3.58%
Чернігівська	1415,9	1109,7	21.63%
м. Київ	2602,8	2785,1	+7.00%
м. Севастополь	392,8	380,5	3.13%
Україна	51706,7	45962,9	11.11%

Джерело: Держкомстат України, Держкомстат СРСР.

Процеси народжуваності, смертності та міграційні є найбільш впливовими. Мігранти села це переважно люди активного віку, в основному молодь, у процесі відпливу виводять із сільськогосподарського виробництва робочу силу і одночасно переносять із села в місто потенційну народжуваність, демографічний потенціал. Міграція населення із села в місто, як і міграція його з міста в село, закономірний соціальний процес. Але негативним у ньому є те, що велика частка мігрантів із села – людей молодого віку – призводить до порушення необхідного статево вікового складу сільського населення та погіршення якісної характеристики робочої сили сільської місцевості.

Крім того, міграція сільського населення посилюється через незадовільні соціально побутові умови життя у багатьох селах. Інтенсивний відплив сільської молоді через незадовільні умови трудової діяльності та проживання в сільській місцевості активізував негативні демографічні процеси. Зросла кількість розлучень, зменшилася кількість шлюбів та народження дітей у селах. Водночас смертність і старіння сільського населення набули небачених темпів. Зумовлена цим кризова демографічна ситуація звузила природну основу відтворення жителів села, спричинила погіршення їхніх якісних параметрів і зниження трудового потенціалу, особливо зайнятих в аграрній сфері.

Структурно динамічні зміни чисельності сільського населення відбуваються у двох протилежних напрямах: з одного боку, зменшується

41

кількість дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з другого зростає кількість пенсіонерів. Тому, сільське населення швидко старіє, звужується демографічна основа його відтворення. До того ж темпи цих динамічних змін набули стабільного негативного характеру.

Отже, формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. З розвитком продуктивних сил зменшується абсолютна чисельність працівників у галузі. Відповідно їй повинна змінюватись і система землеробства в сторону зменшення трудомісткості одиниці виробленої продукції при одночасному збільшенні її загальної кількості.

Не менш важливим чинником щодо чисельності населення є його густота. На 1 січня 2010 року щільність населення України склала 76,1 осіб на 1 км2. За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також в Автономній Республіці Крим.

Певний вплив на густоту населення мають природні чинники. У наш час найменша густота населення характерна для північних районів України, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, в ґрунтовому покриві переважають ґрунти, що мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 38,4 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в Україні склалися в лісостеповій зоні. Тут спостерігається найвища густота населення.

42

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної та економічної кризи. Насамперед особливо позначилася чорнобильська катастрофа. У 1986 році були повністю відселені мешканці міст і сіл 30 кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

Таким чином, потреба в нових менш трудомістких технологіях стоїть і буде в подальшому ще більш загострюватися особливо в регіонах з низькою щільністю населення. В цих регіонах прогнозується відмирання малих населених пунктів і все більша концентрація населення у великих селах та районних містах, де існує потрібна для людей інфраструктура.

Землеробство завжди характеризувалося значним просторовим розміщенням виробництва. Всі сучасні тенденції в демографічній ситуації свідчать, що ця особливість буде тільки збільшуватись, що також накладає свої вимоги до системи землеробства. Як відмічалося вище, найменша щільність населення спостерігається в районах з найменш сприятливими ґрунтово кліматичними умовами для людини, але одночасно ці умови є несприятливими і для сільськогосподарських культур. В таких умовах просто із за природних чинників не можна отримати продуктивність рослин порівнянну з районами з сприятливими кліматичними умовами. В цих умовах економічно ефективне землеробство можна вести лише при низьких витратах і низькій трудомісткості виробленої продукції. Останнє можливо досягти лише шляхом підвищення продуктивності кожного працівника.

Це не лише особливість нашої країни, це світова тенденція. Наприклад, в Канаді в степових районах кожен фермер мусить обробляти до 500, а часто і значно більше гектарів. Лише при такій продуктивності роботи фермер при урожайності 20 25 ц/га пшениці може мати необхідний рівень рентабельності і достатній рівень прибутку.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато із них змінили професію або виїхали на заробітки за кордон. А значна частина тих, що здобувають вищу та середню професійну освіту, не працевлаштовані і відповідно втрачають

43

кваліфікацію. На 31.12.2009р. у господарстві країни працювало 31,3% працівників з повною вищою освітою. Найвища частка таких людей в галузі державного управління (64%), фінансові діяльності (63,9%), інжинірингу та надання послуг з дослідження і розробки (63%), освіті (51,8%) та ін. Найнижча частка спеціалістів з вищою освітою у сільському господарстві (10,7%). На жаль і рівень оплати в сільському господарстві сьогодні також найнижчий.

Щоб збільшити оплату праці потрібно підвищити продуктивність праці в землеробстві. У виробництві існує наступна залежність – для підвищення ефективності роботи людини потрібні більш продуктивні знаряддя праці, але вони будуть обов’язково більш дорогими і складними, а відповідно складні знаряддя вимагають від людини вищого рівня кваліфікації.

Досить важливо, на наш погляд, акцентувати на такому моменті як можливість загострення проблеми зайнятості сільського населення внаслідок вивільнення надлишкової робочої сили за умов запровадження нових технологій або систем землеробства, в першу чергу в густонаселених регіонах. Це може призвести до підвищення соціальної напруженості в сільській місцевості. Таким чином, до впровадження сучасних мінімальних та нульових технологій слід підходити досить виважено, враховуючи всі можливі позитивні та негативні наслідки.

1.2.2Екологічні причини

Останніми роками все більш очевидною стає екологічна незбалансованість сільськогосподарського виробництва, що призводить до посилення руйнівних тенденцій у використанні найціннішого багатства українського народу – землі. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває проблема втрати родючості ґрунту, яка, з одного боку, зумовлена високим рівнем розораності території України та інтенсивним використанням у сільськогосподарському обороті еродованих та малопродуктивних земель, а з іншого – низькою культурою землеробства.

Прикладом того, як технічний прогрес в землеробстві може обернутись регресом, є механічний обробіток ґрунту. Створені потужні трактори, плуги, культиватори і борони, які можуть обробляти ґрунт на глибину 27 см і більше. Але виявилось, що підвищення інтенсивності

44

механічного обробітку ґрунту порушує його макроструктуру, негативно позначається на врожайності і стимулює ерозію ґрунту. Застосування потужнішої (відповідно, і важчої) техніки призводить до збільшення механічного тиску на ґрунт. Маса самохідних зернозбиральних комбайнів у розрахунку на 1 м ширини захвату за останні 30 років зросла більш, ніж у 1,5 рази.

Сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур передбачають багаторазовий вплив ходових систем машинно тракторних агрегатів (МТА) на ґрунт. Наприклад, поле під озимою пшеницею зазнає як мінімум дворазового впливу, а поле під цукровими буряками — шестиразового. При інтенсивних технологіях вирощування зернових кількість проходів МТА помітно зростає. Багаторазові проходи тракторів та інших сільськогосподарських машин і агрегатів призводять до ущільнення ґрунтів, погіршення їх найважливіших агрономічних властивостей, а в результаті — до зниження урожаїв сільськогосподарських культур.

45

Рис. 1.1. Результати впливу ходових систем тракторів і машин на ґрунт та їх щільність покриття поверхні поля.

На типовому чорноземі при багаторазових проходах тракторів різних марок (Т 16М, МТЗ 52, МТЗ 80, Т 74 і особливо Т 150К та близьких по класу до нього) в шарі до 10 см щільність ґрунту може перевищити критичну для більшості сільськогосподарських культур (1,3 1,4 г/см3). Це зумовлює зменшення вмісту в ґрунті повітря нижче критичного рівня (15%), збільшення його твердості (20 кг/см2), зменшення водопроникності (до 10 15 мм/год). Такі негативні зміни можуть проявлятися до глибини 50 60 см. Установленим фактом є те, що глибше 30 см вплив ходових систем тракторів зберігається, але помітно послаблюється з часом.

За даними Естонського НДІ землеробства і меліорації, різні машини впродовж технологічного процесу вирощування сільськогосподарських культур проходять по полю від 5 до 10 15 разів. У підсумку загальна площа слідів від гусениць і коліс тракторів та інших машин становить 100 200% площі поля. Визначено, що 10 20% площі ущільнюється колесами машин від 6 до 20 разів (на поворотних смугах), 65 80% — від 1 до 6 разів і лише 10 15% площі залишається непокритою слідами від машин і механізмів. Ущільнення ґрунту набуває досить суттєвих величин: так якщо вихідна щільність у шарі 10 20 см дорівнювала 1,18 1,36 г/см3, то після проходу тракторів вона збільшилась: для Т 74 до 1,33 1,44; МТЗ 80 до 1,39 1,44; Т 150К до1,48 1,51; К 700 до 1,62 1,63 г/см3. У результаті ущільнення суттєво знизилась водопроникність ґрунту, зменшилась кількість продуктивної вологи в ньому, а в кінцевому підсумку знизився і врожай культури. При чотириразовому покритті ґрунту слідами коліс урожай ячменю знизився з

38,4 до 17,1 ц/га, вівса — з 33,3 до 23,6 ц/ га.

Питомий тиск на ґрунт колісних тракторів становить 0,85 1,65, гусеничних — 0,6 0,8, причепів — 3 4, зернозбиральних комбайнів — 1,8 2,4 кг/см2, зернових сівалок — 1,2 2,0 кг/см2, що значно перевищує допустимі межі. За значного ущільнення і великої кількості опадів вода погано вбирається ґрунтом. При наявності схилів значна частина опадів стікає в нижні частини гідрографічної сітки, руйнуючи і змиваючи поверхневі шари ґрунту.

46

Отже, ущільнення може служити однією з причин посилення процесів ерозії. Спостерігається певний парадокс: при рихленні ґрунту ми в результаті маємо його переущільнення.

Зменшення пористості значно погіршує повітряний режим ґрунтів. Це знижує не лише життєдіяльність коріння і всієї рослини, а й активність ґрунтової аеробної мікрофлори та фауни — одного з важливих компонентів ґрунтової родючості. В кінцевому підсумку ґрунт набуває властивостей, що не відповідають природним потребам рослин і це призводить до зниження їх врожаїв.

Споконвіку землероб мріяв про підвищення врожаїв. Для цього постійно вдосконалювалися системи обробітку ґрунту, удобрення, насінництва, сівозмін, технології вирощування культур. Проте, на певному етапі перевага була надана тотальній хімізації землеробства, хоча внесення азотних, фосфорних, калійних добрив забезпечувало підвищення врожайності лише на нетривалий час. З другого боку хімічні засоби стали частіше використовуватися для боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур, бур'янами. При цьому відходили на задній план традиційні напрями відновлення родючості ґрунтів шляхом дотримання сівозмін, використання сидератів, агротехнічних засобів боротьби з хворобами, шкідниками і бур'янами.

Проте, найбільш тривожним наслідком цього фактору інтенсифікації є те, що хімізація землеробства призводить до забруднення навколишнього середовища. Непоодинокі випадки, коли мінеральні добрива, інші хімічні засоби вносяться непродумано, а інколи й безвідповідально. Це призводить до накопичення засобів хімізації в ґрунті, ґрунтових водах, до надмірного вмісту їх у продукції рослинництва, а через корми — і в продуктах харчування тваринного походження.

Таке техногенне забруднення родючих ґрунтів негативно позначається на якості сільськогосподарської продукції, що може призвести до підвищення захворюваності населення. Широке застосування пестицидів породило і специфічні проблеми, пов'язані з набуттям бур'янами, шкідниками та збудниками хвороб стійкості до них.

Високий рівень розораності території проявляється в негативному плані внаслідок зниження її екологічної стабільності. Висока питома вага найменш стійких з екологічного погляду земельних угідь (рілля, чисті пари, просапні культури, дороги, забудовані землі, тощо) зумовлює

47

формування низького рівня екологічної стійкості території. Це лише посилюється існуючими у переважній більшості господарств науково не обґрунтованою структурою посівних площ та не відповідним розміщенням культур без урахування рельєфу території. В сукупності це зумовлює підвищення ризику прояву водної ерозії та дефляції ґрунту.

Одним з факторів, який зумовив зниження ґрунтозахисної здатності сучасних систем землеробства стало істотне скорочення площі посіву багаторічних трав, що обумовлено занепадом галузі тваринництва. Крім кормової цінності багаторічні трави заслуговують на увагу із за своєї здатності накопичувати азот в ґрунті та поповнювати його значною кількістю органічної речовини.

Вирішення проблеми втрати родючості ґрунту, внаслідок його ерозії, має відбуватися за різними напрямами серед яких одними із головних слід назвати такі як консервація деградованих земель, сівозмінне впорядкування посівних площ, що залишаються в обробітку, застосування спеціальних ґрунтозахисних заходів та науково обґрунтованих технологій в рамках певних систем землеробства. Серед існуючих в Україні і в світі систем землеробства, на роль ґрунтозахисної може найбільше претендувати система землеробства

No till.

Зважаючи на прогресуючі темпи деградації ґрунтів і виходячи з розуміння, що сільськогосподарська техніка є однією з причин цього, останніми роками великої актуальності набуло питання визначення засад нової державної технічної політики в землеробстві.

На думку цілого ряду дослідників сьогодні потрібна така сільськогосподарська техніка, яка здійснює мінімальний тиск на ґрунт та завдає найменшу шкоду в плані впливу на показники його родючості.

Наукові дані та виробничий досвід підтверджують доцільність переходу на мінімальний і нульовий обробітки на середньо суглинкових, добре оструктурених, слабо ущільнених, вирівняних і не перезволожених ґрунтах (на очищених від бур’янів полях).

Дослідження В.В. Медведєва та ін. свідчать, що ґрунтовий покрив України в цілому є сприятливим для впровадження мінімальних технологій його обробітку. Була проведена класифікація ґрунтів на предмет можливості застосування мінімального та нульового обробітків і виділено такі класи та обраховані площі: I – оптимальний (8,46% або 2,54

48

млн. га); II – сприятливий (40,57%, 12,17 млн. га); III – задовільний (41,2%, 12,36 млн. га); IV – незадовільний (5,59%, 1,68 млн. га); V – торфовища та водойми (решта площі).

Вивчення технології No till науковцями України є на сьогодні абсолютно недостатнім хоча б з тих міркувань, що екологічні аспекти застосування таких технологій залишаються поки що за їх увагою. Проте досвід цілого ряду виробників, а також дані дуже обмеженої кількості наукових дослідів, проведених в Україні, свідчать про позитивний екологічний ефект у плані захисту ґрунту від ерозії та відтворення його природної родючості. З іншого боку масове впровадження мінімальних технологій обробітку ґрунту в Україні стримується недостатнім рівнем культури землеробства в більшості господарств.

Впровадження системи землеробства No till передусім потребує перегляду на новій концептуальній основі організації системи сівозмін, схеми чергування культур, рівності поверхні та формування близького до оптимального ущільнення ґрунту (необхідна умова для здійснення прямої сівби), очищення полів від бур’янів, забезпеченість відповідною технікою тощо.

Наголошуючи на позитивних наслідках впровадження мінімальних технологій, слід вказати й на можливі проблеми, пов’язані з переходом землеробства на ресурсозберігаючу основу. Наприклад, перехід на систему нульового обробітку ґрунту потребує певних фінансових ресурсів для придбання відповідної посівної техніки; на початковому етапі може спостерігатися підвищення забур’яненості полів та ураженості патогенними організмами, що в результаті позначається на рівні урожайності культур. Зросте також потреба в хімічних засобах захисту рослин. Більшість цих проблем зумовлена помилками при переході до нової системи землеробства із за відсутності досвіду у керівників та спеціалістів. У зв’язку з цим є рекомендації окремих фахівців починати впровадження технології No till на 10% посівної площі.

Одним з найважливіших завдань будь якої системи землеробства є забезпечення бездефіцитного балансу гумусу та інших поживних речовин. Сьогодні ми чуємо все більше нарікань на недостатню фінансову та матеріально технічну забезпеченість багатьох вітчизняних підприємств, що не дає змоги повсюдно застосовувати науково обґрунтовані технології. У такій ситуації сільськогосподарський виробник

49

продовжує брати від природи більше, ніж вкладати. А це є прямим порушенням природної гармонії, що може призвести до катастрофічних наслідків. Адже земля належить до важковідновлюваних ресурсів і нещадна її експлуатація може вже в найближчому майбутньому закінчитися екологічною катастрофою.

Ретроспективний аналіз свідчить про негативні тенденції в забезпеченні відтворення родючості ґрунту як у масштабах країни, так і конкретного регіону. Так, у 1980 році на 1 га посівної площі сільськогосподарськими підприємствами України вносилося в середньому 109 кг д. р. мінеральних та 7,8 т органічних добрив. У високоврожайному 1990 році було внесено на 1 га посівної площі: мінеральних добрив –141 кг д. р., органічних – 8,6 т;

Кризові процеси, що відбувалися в аграрному секторі в період становлення незалежної України, призвели до занепаду галузі тваринництва та зубожіння великої кількості виробників сільськогосподарської продукції. Кардинально змінилася структура посівних площ на користь прибуткових товарних культур (соняшнику, озимого ріпаку та зернових). Знизилася до мінімуму питома вага чистих та зайнятих парів, а також посівів багаторічних трав, що були надзвичайно важливим фактором відтворення родючості ґрунту в сівозміні. Різке скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин та фінансова скрута багатьох господарств стали основними причинами істотного зниження доз внесення добрив, передусім органічних. Таким чином, у міру поглиблення кризових процесів частка посівів сільськогосподарських культур, під які вносилися органічні добрива, скоротилася з 18% (1990р.) до 3% (2000р.). Причому, ця тенденція зберігається до теперішнього часу.

Питома вага посівної площі, на якій проводилося внесення мінеральних добрив, у 1990 р. становила 83%, а мінімального свого значення набула в 2000 р. (22%). І хоча в подальшому спостерігалася тенденція до підвищення питомої ваги удобреної площі (до 62% у 2007 р.), поки що не можна стверджувати, що середня доза внесення на рівні 51 кг д. р. NPK (2007 р.) здатна забезпечувати потреби рослин в елементах живлення.

Ще більшу тривогу викликає невпинне зниження обсягів внесення органічних добрив, оскільки при середній дозі 0,7 т/га (2006–2007 рр.) не

50