32. Утворення зунр (квітень - грудень 1918р.)

Восени 1918 р. внаслідок глибоких соціально-економічних, політичних, національних протиріч, загострених до краю програшем уПершій світовій війні, Австро-Угорська імперія розпалася. На політичній карті Європи з'явилися нові суверенні держави: Австрійська республіка (12 листопада), Західно-українська Народна республіка (13 листопада), Чехословацька республіка (14 листопада), Угорська республіка (16 листопада), Королівство сербів, хорватів і словенців (1 грудня, з 1929 р. Югославія) та інші. Таким чином, ЗУНР стала одним з перших державних утворень, що виникли на уламках так званої «клаптикової» Австро-Угорської імперії. Цьому передували важливі подій, котрі потребують хоча б короткого аналізу.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники усіх політичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначення, Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. До неї увійшли 33 українських посли до австрійського парламенту, 34 депутати доГалицького та 16 – до Буковинського крайових сеймів і по 3 представники від національно - демократичної, християнсько-суспільної і соціал-демократичної партій та студентської молоді. Головою Національної Ради було обрано Є. Петрушевича.

Ранком 1 листопада Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки. Було видано відозву «Український народе», де говорилося про утворення незалежної Української держави, у якій «віднині народ є… господарем своєї землі».

9 листопада на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави Західно-українська Народна Республіка (ЗУНР). Вона охоплювала Буковину, Закарпаття і Галичину.

У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд – Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького.

13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», який складався з таких артикулів: назва, кордони, державна суверенність, державне заступництво, герб і прапор. В цьому законі закріплювались верховенство і суверенність народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною системою. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, прапором – синьо-жовтий, гімном – пісня “Вже воскресла Україна” (“Ще не вмерла Україна”).

Отже, героїчна спроба українського народу здобути свободу, побудувати свою державу зазнала невдачі. Проте боротьба не була марною. За умов постійної воєнної розрухи урядові ЗУНР вдалося налагодити адміністрацію краю, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу, залізниці і прийняти цілу низку законів.

33. Доба Директорії унр(грудень 1918-1920рр.). Злука унр і зунр:

Прихід у грудні 1918 р. до влади Директорії започаткував нову добу Директорії УНР. Боротьбу за владу в Україні вели більшовики. У грудні 1918 р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення "єдиної і неділимої" Росії. Таким чином, розстановка сил була не на користь української революції.Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою. Значні зусилля були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. Але Акт Злуки реалізовано не було через складне воєнне та міжнародне становище обох республік і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам'янець-Подільського, а в листопаді - емігрував до Відня. Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про приналежність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР. На початку 1920 р. Червона Армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

34. Соціально- економічні перетворення в Україні на основі непу. Соціально-економічні перетворення в Україні у 20—30-ті роки. Формування культу особи Сталіна. Утвердження тоталітарної системи. Починаючи з 1929 р., особливо після помпезного відзначення 50-річчя Сталіна, його почали називати найвеличні-шим і наймудрішим, батьком усіх часів і народів. Культ особи й утвердження тоталітарної системи у СРСР — єдиний процес, пов'язаний із репресіями. Починаючи із 1929 p., масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: 1) примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ (1929—1931pp.); 2) голодомор, постишевський терор, «кіровська» хвиля 1932—1934); 3) «великий терор» (1936—1938 pp.). Злочинна партійно-державна владна структура, яка сприяла зміцненню культу особи Сталіна і його диктаторської влади, водночас почала шукати шляхи виправлення становища. Така спроба відбулася в січні 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б). Виступити проти Сталіна на з'їзді було смертельно небезпечно. Єдина можливість усунути його від керівництва — під час таємного голосування при виборах ЦК ВКП(б). Справді, Сталін набрав менше голосів, ніж деякі інші кандидати. Перше місце посів С. Кіров. 1 грудня 1934 p. C. Кірова було убито. Сталін позбувся суперника і дістав підставу розпочати терор проти міфічних «ворогів народу» , переслідуючи єдину мету — утриматися при владі й зміцнювати свою особисту диктатуру. Репресії переросли у масові, особливо після лютого-березня 1937 p., коли Сталін на пленумі ЦК ВКП(б) заявив, що країна в небезпечному становищі через підступи ворогів. Уже 31 липня 1937 р. ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, що за чотири місяці треба репресувати 268 950 осіб, з яких негайно знищити 75 950. Ці завдання за гіркою традицією перевиконувалися. Репресії здійснювалися позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління НКВС і прокурора області. У грудні 1934 р. на процесі «Українського центру білогвардійців-терористів» було засуджено 28 осіб, переважно письменників і діячів культури. В 1935 р. Постишев оголосив про викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру», — винищено колишніх боротьбистів. Проведено процеси «Національно-терористичногоцентру», «Національно-терористичної групи професора М.Зерова», «Блоку українських терористичних груп», «Троцькістського націоналістичного терористичного блоку». В 1936р. сфабриковано справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України». В 1937 р. була ліквідована майже вся верхівка ЦК КП(б)У і уряду УРСР. Був страчений один із організаторів КП(б)У Е. Квірінг. Заарештовано X. Раковського (розстріляно в 1941 р.) За нез'ясова-них обставин загинув голова РНК УРСР (з 1933 р.) П. Любченко. Не уникли ліквідації й організатори репресій попередніх років. Був відкликаний з України П. По-стишев (розстріляний в 1940 p.). Подібна доля спіткала С. Косіора і В. Чубаря. Був ліквідований нарком внутрішніх справ України В. Балицький. Із 102 членів і кандидатів в члени ЦК КП(б)У репресовано (переважно вбито) 100 осіб. З 11 членів політбюро загинуло 10, з п'яти кандидатів у члени політбюро — чотири, з дев'яти членів оргбюро — всі. Не припинилися репресії і після того, як партійну організацію республіки очолив М. Хрущов (січень 1938 p.). Тепер всі репресовані засуджувалися до розстрілу. Головними наслідками масових репресій стали фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не зачепив. За масштабами винищення населення власної країни сталінський терор не знав собі рівних у всьому світі. Тому в пам'яті людей він ще залишився під назвою «великого терору» . Радянські комуністичні історики вважали такий поворот логічним продовженням ленінської національної політики. Зарубіжні дослідники часто вживали термін «обманна українізація». Вже в ті часи певна частина відомих українських діячів розуміла, що така політика має на меті виявити націоналістично налаштованих громадян України і потім репресувати їх. Іншими словами, «коренізація» була, як і неп, вимушеною політикою відступу і компромісів з метою укріплення комуністичної ідеології. Так, на початку 20-х років КП(б)У була чужим тілом в українському суспільстві. Вона спиралася передусім на неукраїнські елементи. У 1922 р. .з 55 тис. членів партії 54% становили росіяни, 23% українці, 14% євреї. В урядовому апараті українців було 35%. Для підтримки влади українськими масами необхідно було надати партії та уряду національних особливостей. Цього вимагали національно свідомі українські комуністи, переважно очолювані вихідцями з партії боротьбистів О. Шумським, В. Еланом-Бла-китним , а згодом — і колишні укапісти, які на чолі з М. Ткаченком і Ю. Мазуренком у 1925 р. також приєдналися до КП(б)У. Українізація була реакцією на українське національне відродження, яке розвивалося незалежно від більшовиків. За словами М. Хвильового, «українізація є результат нездоланної волі 30-мільйонної нації». Свого часу С. Петлюра так писав про «українізацію»: «Взагалі справа українізації справляє враження певного тактичного ходу з боку більшовиків, і коли він не дасть бажаних наслідків, то про нього швидко забудуть».