4. Походження назви «Русь»

У ході етногенезу, фундаментом, базою якого є спільна територія та мова, формуються характерні риси матеріальної і духовної культури етнічної спільності: подібність рис господарської діяльності, побуту, релігійних уявлень, обрядовості, розуміння оточуючого природного світу й міжлюдських відносин. Поступово складаються особливості національної психології, спільна самосвідомість, у якій важливе місце посідає уявлення про спільне походження. Зовнішнім проявом етнічної самосвідомості є спільна самоназва — етнонім. Для східних слов'ян це слово «Русь». Першими серед східнослов'янського населення стали називати себе русами поляни. Багато дослідників звертають увагу на співзвучність назви «Русь» з назвами річок Рось (найбільша після Дніпра на території полян), Росава, Роставиця. У зв'язку з цим популярною серед науковців є думка, що поляни перебрали на себе ім'я одного з племен, що проживало уздовж річки Рось, а згодом русами стали йменувати всіх мешканців утвореної за участю полян Київської держави. Деякі вчені вважають, що назва «Русь» скандинавського походження. Так спочатку називали вихідців зі Скандинавії — варягів, а вже потім термін «русичі» став використовуватися стосовно полян. Існування однокореневих до терміна «Русь» слів у різних мовах значно ускладнює проблему з'ясування походження самоназви східних слов'ян. Відомо, що офіційні назви «Русь», «Руська земля» в X—XI ст. стали загальновживаними на всьому просторі середньовічної східнослов'янської держави.

5. Трипільська культура

Трипільська культура, культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній.

Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Середній етап

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Характерним до кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент.

Пізній

За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання.