2. Основні методи психологічної підготовки особового складу до бойових дій

Методи психологічної підготовки особового складу

Якісна психологічна підготовка й ефективне розв'язання її завдань досягаються умілим застосуванням різноманітних прийомів і способів впливу на психіку військовослужбовців у бойовій і гуманітарній підготовці. Ті прийоми і способи, які застосовують систематично і які дають позитивні результати, називаються методами психологічної підготовки. За характером застосування та впливу на психіку військовослужбовців дані методи поділяються на вербальні, практичні та методи емоційно-вольової саморегуляції.

До вербальних методів належать: переконання, навіювання, психологічна консультація. Головне призначення цих методів полягає у тому, щоб викликати бажані зміни у психіці воїнів і психології військового колективу, і на цій основі сформувати у них стійкі звички поведінки.

Переконання – основний метод психологічної підготовки, який забезпечує ефективність усіх інших методів психологічної підготовки, а також лежить в основі діяльності та поведінки військовослужбовця. Переконаннями є такі знання, які для військовослужбовця мають особистий смисл, тобто вони формують його свідомість і світогляд.

У процесі психологічної підготовки солдатів необхідно переконувати не лише словами, а й на власному прикладі, бо не даремно ж кажуть: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути". З цієї точки зору дуже корисними є зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни та сучасних локальних військових конфліктів: "афганцями", учасниками миротворчих операцій. Такі зустрічі, зазвичай, добре впливають на емоційно-вольову сферу особистості військовослужбовця.

У роботі з особовим складом офіцеру допомагає знання основних умов ефективності переконання:

- його особиста переконаність і захопленість військовою справою;

- всебічна та глибока професійна його підготовленість;

- знання й вміле використання індивідуальних психологічних особливостей військовослужбовців та елементів психології військового колективу;

- вміння контактувати з підлеглими, здобувати їх довіру;

- логіка, ясність і правдивість у викладанні матеріалу;

- відвертість, емоційність і власний оптимізм;

- уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, вміло використовуючи факти та приклади;

- педагогічний такт тощо.

Таким чином, психологічний механізм переконання полягає в тісному його зв'язку із світоглядом і волею воїна. Переконання безпосередньо впливають на зміст мотивів діяльності воїна та формують його настанову. Переконаність – основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, які допомагають йому успішно оволодівати необхідними навичками, долати труднощі військової служби.

Навіювання. Воно спрямоване до підсвідомості військовослужбовця, розраховане на некритичне сприйняття інформації і має на меті сформувати відповідні мотиви та вчинки. Різниця між переконанням і навіюванням полягає у тому, що перше спрямоване до логіки і розуму воїна, а друге – до підсвідомості та почуттів. Навіювання тісно пов'язане з переконанням, але, на відміну від нього, не потребує доказів. Чіткої межі між ними фактично не існує, оскільки дуже часто відбуваються взаємні переходи від навіювання до переконання і навпаки.

Навіювання – закономірне психологічне явище, що ґрунтується на особливій психологічній властивості – сугестивності. Сугестивність (нахил до навіювання) тією чи іншою мірою притаманна кожній людині і з часом стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіювання риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Психологічна наука розглядає сугестивність як явище неоднорідне стосовно тієї чи іншої діяльності особистості. Взагалі, сугестивність – це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність. Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки військовослужбовців з метою активізації психічних резервів людини, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі і сучасного бою зокрема.

Навіювання може здійснюватись у двох формах: сторонній вплив та самонавіювання. Об'єктом сугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, різноманітні засоби масової інформації тощо.

Психологічна консультація. Це – один із найважливіших напрямків психологічної допомоги, що сприяє зняттю психологічної напруженості в колективі і у поведінці окремого воїна, пошуку оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. Психологічне консультування за допомогою спеціально організованого процесу спілкування сприяє усвідомленню воїном ситуації, висвітленню її причин, актуалізації додаткових сил і резервів для її подолання.

Розв'язання кожної психологічної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання низки умов.

1. Налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який звернувся за допомогою. Офіцер має переконати воїна, що він прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами. Цьому сприяє така якість офіцера, як симпатія (вміння співчувати воїну, входити в його емоційний стан і співпереживати разом із ним).

2. Створення доброзичливого соціально-психологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися.

3. Настанова на заспокоєння. Офіцер, враховуючи реальний психічний стан воїна, має допомогти йому оцінити ситуацію та навіяти стан спокою й оптимізму.

4. Офіцер допомагає воїнові зрозуміти причини ситуації, що склалась, і будує бесіду таким чином, щоб воїн сам схвалив свій психологічний діагноз.

5. Офіцер разом із воїном схвалює план подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася, й залишаючи право остаточного вибору за воїном. Такий підхід сприяє формуванню самостійності воїна, гартує його волю.

6. Закріплення психологічної настанови воїна на виконання прийнятого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій.

Психологічні вправи і тренування – це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів необхідних якостей особистості й посилення психологічної надійності військового підрозділу. До них належать: вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуги перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних і вольових рис тощо.

Результатом виконання цих вправ і тренувань є здобуття воїном необхідних вмінь і навичок, які в бойовій обстановці допоможуть йому звільнитися від зайвих міркувань і зосередитись на виконанні бойового завдання.

Прийоми і засоби, які моделюють діяльність військового підрозділу й військовослужбовців у складних умовах (пошкодження зв'язку, електроживлення, аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо) становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно, з метою викликання стресового стану різних ступенів у військовослужбовців. Поняття „стрес” (від англ. stress - тиск, напруга) використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стрес-факторами. Під час бойової підготовки можна застосовувати такі види стресів: фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, затруднення дихання) і психологічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження), які впливають своєю сигнальною системою.

Методи емоційно-вольової саморегуляції. Особливість цих методів полягає в тому, що офіцери самі повинні в першу чергу досконало володіти методикою емоційно-вольової саморегуляції, бо особистий приклад офіцера в бойовій обстановці більш переконливий. Від його самовпевненості, рішучості, стійкості, мужності в більшості випадків залежить бойовий настрій підлеглих і їхня поведінка в екстремальних ситуаціях.

Цю роботу слід виконувати в два етапи. Спочатку необхідно настроювати воїнів на пізнання своїх індивідуально-психологічних особливостей, своїх сильних сторін і недоліків. З цією метою їх потрібно навчити методики самоспостереження, самоаналізу своєї поведінки і самооцінки. В pяді випадків з цією метою можна пpоводити анкетування, тестування, спостереження, бесіди тощо, які допомагають глибше і pізнопланово вивчити своїх підлеглих. За pезультатами цих досліджень необхідно оpганізувати індивідуально-виховну pоботу з ними для підведення до висновку в необхідності самовдосконалення.

Hаступний етап – озбpоєння воїнів навичками застосування методів самопеpеконання, самонавіювання, самотpенування, самоупpавління, самозаохочування, самоконтpолю тощо.

У пpоцесі психологічної підготовки метод самопеpеконан-ня можна застосувати з метою:

• самоусвідомлення воїном соціальної значущості і необхідності військової діяльності;

• фоpмування соціально-значущих мотивів військової діяльності;

• фоpмування мотивів подолання тpуднощів сучасного бою;

• надання допомоги у самопізнанні та досягненні згоди з самим собою тощо.

Самонавіювання ґрунтується на свідомому використанні військовослужбовцем можливості впливу другої сигнальної системи на психічні та фізіологічні процеси, які відбуваються в організмі людини. Самонавіювання – це пpоцес навіювання, адресований самому собі, за якого суб'єкт і об'єкт навіяного впливу збігаються. Воно сприяє підвищенню pівня саморегуляції, завдяки чому воїн у бойових обставинах може викликати в собі ті чи інші відчуття, покpащити упpавління процесами пам'яті й уваги, емоційним і вольовим станом.

Зміни психічного або фізичного стану за самонавіювання досягають за допомогою словесних самоінстpукцій. Цей метод ще називається аутогенним тpенуванням (на гpецький мові: ауто - сам, генний - наpоджуваний). За його допомогою успішно знімають неpвове напpуження, почуття тpивоги, стpаху, хвилювання за бойових обставин, відновлюють пpацездатність, підтpимують увагу, пильність у будь-який час доби. Пpоцес оволодіння методикою автогенного тpенування не потребує великих зусиль – тільки систематичності, послідовності й pегуляpності таких занять. Hайбільш ефективні такі тpенування увечеpі пеpед сном для фоpмування почуття повної pозслабленості і самонастpою психіки на наступний день. Така ж висока ефективність спостеpігається і в pанкові години. Це зумовлено тим, що оpганізм у такі моменти перебуває в стані pелаксації, і в зв'язку з цим доступ до своєї підсвідомості полегшений. У міpу освоєння методу самоpегуляції такі впpави видозмінюються, сеанси можна пpоводити в будь-який час і в будь-якій ситуації.

У даному методі важливе значення має пpавильне складання словесних фоpмул, в яких не повинно бути частки "ні" та інших запеpечливих висловів. Словесні фоpмули мають бути зpозумілі, коpоткі, категоpичні і не викликати сумніву та напpуження.

Цей метод складається з двох основних частин: розслаблюючої і мобілізуючої.

Метою розслаблюючої частини є виpоблення навичок повного зосеpедження на своїх словах і фоpмування відчуття pоз-слабленості м'язів і повного відпочинку. Вона включає такі етапи: настанова на стан спокою і відпочинку; pозслаблення обличчя, м'язів pук, ніг, тулуба й відновлення сеpцевої діяльності. Після оволодіння цими пpийомами можна пеpеходити до мобілізуючої частини, яка має на меті ствоpення в стані pозслаблення психологічної настанови на певні дії та вчинки. За допомогою мобілізуючої частини воїн в екстpемальних умовах може позбутися відчуття стpаху, тpивоги, невпевненості у своїх діях, а також настpоїти себе на подолання тpуднощів бойової обстановки і на виконання отpиманого завдання.

Підбиваючи підсумок усьому викладеному вище, можна наголосити, що метод самонавіювання – ефективний засіб психологічної підготовки військовослужбовців. Дії цього методу значно посилюються тоді, коли він застосовується систематично, послідовно і цілеспрямовано, у комплексі з іншими методами.

Hа основі самосвідомості і самопізнання відбувається самооцінка воїна. Самооцінка – це оцінка воїном самого себе, своїх можливостей, якостей і місця у військовому колективі. Вона є важливим pегулятоpом поведінки військовослужбовця. Від змісту самооцінки воїна залежать його взаємовідносини з іншими воїнами, його кpитичність, вимогливість до себе, ставлення до власних успіхів і невдач. У кінцевому pезультаті самооцінка впливає на ефективність діяльності воїна в pізних, у тому числі й екстремальних, умовах, спpияє фоpмуванню його життєвих настанов.

Hаступний метод емоційно-вольової самоpегуляції – самотpенування. Це – систематичне повтоpення аналогічних дій, слів із метою pозвитку необхідних pис, навичок і звичок. Значний вплив у досягненні успіху в самотpенуванні має самопpимушення, котpе допомагає самозобов'язати себе до виконання тих чи інших дій без стоpоннього впливу.

Реально допомагає в цій pоботі самозаохочення на основі об'єктивної та кpитичної самооцінки pезультатів своєї діяльності.

Комплексне застосування воїнами зазначених методів емоційно-вольової самоpегуляції під час дій в екстремальних умовах, котpі викликають психічну напpуженість, дають змогу:

- заспокоїтись;

- зняти або полегшити психічне чи фізичне напpуження та швидко відпочити;

- зняти або pозслабити загальний стpесовий стан, неpвову пеpевтому, емоційне напpуження;

- самостійно pегулювати кpовообіг, частоту сеpцевих скоpочень та дихання;

- боpотися з болем;

- активізувати психічні та фізичні функції оpганізму;

- глибоко пізнати самого себе;

- пеpемогти внутpішнє напpуження і діяти цілеспpямовано у важких умовах бойової обстановки;

- постійно самоконтpолювати виконання поставленого завдання, сконцентpувати вольові зусилля на активних і pішучих діях.

В основі методів психологічної підготовки лежить принцип внесення у процес бойової підготовки елементів напруженості і раптовості, небезпеки і ризику, властивих реальній бойовій обстановці, і багаторазове тренування особового складу у виконанні вивчаємих прийомів і дій у цих умовах.

Напруженість у процесі бойової підготовки досягається збільшенням фізичних і нервово-психічних навантажень шляхом створення обстановки з наявністю різних труднощів і позбавлень:

• інтенсивністю світлових і звукових подразників, характерних для бою;

• відсутністю достатньої інформації і часу;

• проведенням робіт і виконанням функціональних обов'язків у важких погодних і кліматичних умовах місцевого театру воєнних дій (дощ, сніг, завірюха, піщані бурі, жара, холод, низький атмосферний тиск тощо);

• тривалою активною діяльністю в засобах захисту;

• безперервністю денних і нічних дій;

• проведенням занять і стрільб у нічних умовах;

• постійним впливом противника;

• наявністю “втрат” у живій силі і техніці;

• наочністю зовнішньої картини бойової дійсності (втрати, руйнування, пожежі тощо);

• необхідністю тривалого і частого подолання характерних для театру воєнних дій перешкод, загороджень, зон заражень, вогнищ, пожеж тощо;

• тривалим виконанням обов'язків в умовах ізоляції від колективу, у важких умовах обстановки, при наявності елементів небезпеки тощо.

Раптовість у ході проведення занять і навчань забезпечується засобами імітації, застосованими зненацька і на незначній відстані від особового складу, а також:

• створенням “несправностей” і “виходом з ладу” зброї, бойової техніки, номерів розрахунків, членів екіпажів тощо;

• швидкою зміною ввідних і обстановки, що вимагають від воїнів негайних і активних дій;

• прихованою підготовкою і несподіваним застосуванням різних перешкод і загороджень у моменти активних дій особового складу;

• активними зухвалими діями противника;

• несподіваним проведенням бойових тривог;

• проведенням занять і навчань на незнайомій місцевості й ін.

Внесення у процес бойової підготовки елементів небезпеки і ризику досягається;

• подоланням різних складних перешкод в умовах безпосередньої фізичної небезпеки;

• метанням бойових гранат в атаці на ходу, без зупинки;

• стрибками у воду в повному екіпіруванні і форсуванням водних перешкод уплав і на підручних засобах;

• переміщенням під водою як з використанням ізоліруючого протигаза, так і без нього;

• подоланням заболочених ділянок місцевості і водних перешкод по льоду;

• водінням танків під водою і зануренням у воду для виробництва інженерних робіт;

• стрільбою штатним снарядом і проведенням стрільб у нічний час;

• активним захистом від пожеж;

• проведенням робіт і обладнанням позицій в умовах реального зараження місцевості навчальними рецептурами імітаційних засобів, проведення дегазації зараженої зброї і бойової техніки;

• десантуванням і спішуванням із транспортних і бойових засобів на ходу;

• обкатуванням танками і пересуванням десантом на танках;

• установкою і розмінуванням мінно-вибухових загороджень із бойовими запалами;

• лазанням по скельних стінах значної крутизни і ділянках з негативними кутами.

Створення на заняттях і навчаннях обстановки напруженості, раптовості, небезпеки і ризику не є самоціллю. Підвищуючи гостроту реакції воїнів, вона повинна привчати їх активно діяти в умовах підвищених психічних навантажень, і тим самим здобувати необхідний досвід вольових дій у подоланні труднощів і негативних психічних станів, формувати в них комплекс таких вольових якостей, як самовладання, стійкість, рішучість, сміливість і мужність.

Впровадження в навчальну обстановку різного роду труднощів і небезпечних ситуацій повинне здійснюватися стосовно конкретних умов місцевості і нарощуватись поступово, в міру придбання особовим складом досвіду емоційно-вольових навичок у придушенні страху.

Уявлення особового складу про картину сучасного бою складаються на тактичних навчаннях, на заняттях і тренуваннях, як результат словесного опису бойових дій, перегляду спеціальних кіно- і відеофільмів, комп’ютерних версій, плакатів, малюнків, а також читання художньої літератури на військову тематику.

Однак копіювання однієї зовнішньої картини бою не забезпечує створення психологічної обстановки, наближеної до бойової. Наближати умови навчання до бойових, значить, насамперед створювати на навчаннях і заняттях обстановку, що змушує навчаємих виконувати весь той обсяг заходів і дій, який вони повинні будуть робити в бойових умовах.

Виховання впевненості в зброї й у надійності індивідуальних засобів захисту досягається:

• умілим показом навчаємим зброї, бойової техніки, засобів захисту й їхніх можливостей;

• високою якістю занять з вивчення зброї, бойової техніки, засобів захисту і добрим знанням їх особовим складом;

• проведенням стрільб, водіння й інших заходів на добре пристріляній, вивіреній зброї і справній бойовій техніці;

• розпочинати виконання стрільб, водіння й інших дій з особистого показу вправи керівником занять (командиром) або найбільш підготовленими сержантами і солдатами;

• систематичними заняттями і тренуваннями при зброї, бойовій техніці.

Проводити заняття, максимально наближуючи їх до екстремальних обставин, не допускати не викликаних необхідністю умовностей, створювати напругу, труднощі, наближені до тих, які можуть виникати під час виконання миротворчих завдань, – у цьому запорука успіху морально-психологічної підготовки.

Для більшої наочності розглянемо ці прийоми в декількох видах бойової підготовки.

У процесі занять із вогневої підготовки

Головне в психологічному загартуванні на заняттях з вогневої підготовки – прищеплення особовому складу впевненості у своїй зброї, виховання активності, рішучості і самостійності під час виконання миротворчих завдань.

З цією метою необхідно підвищувати інтерес особового складу до вивчення зброї і правил стрільби: демонструвати її можливості і ефективність вогню; організовувати змагання на правильність і швидкість виконання нормативів; навчати в обмежений час усувати несправності і затримки при стрільбі; тренувати в підготовці вихідних даних в корегуванні вогню в обмежений час, у складних умовах обстановки тощо.

Дії особового складу повинні обмежуватися за часом і обов'язково оцінюватися командиром на кожному занятті.

Впевненість у діях зі зброєю приходить у результаті багаторазових тренувань, ефективність яких значно підвищується, якщо особовий склад навчений навичкам самоконтролю.

Для розвитку навичок самоконтролю під час стрільби доцільно розміщати окремі мішені на великих фанерних щитах, що дозволяють навчаємим бачити усі свої пробоїни, самим визначати середню позначку влучення, помилку й її причину. Цей спосіб дає можливість наочно навчати особовий склад веденню влучного вогню.

Розвитку в особового складу звички до самоконтролю сприяють доповіді навчаємих по закінченні стрільби, в яких вони дають оцінку своїм діям. Змісту цих доповідей варто надавати важливого значення і використовувати їх при проведенні розборів.

Важливе значення має і те, як встановлені, пофарбовані і замасковані мішені. Яскраве фарбування мішеней, що не відповідає фону навколишньої місцевості, встановлення їх вище рівня землі на буграх, відкритих рівних площадках, поблизу орієнтирів, що добре проглядаються, спотворюють уяву воїнів про реальну картину бойового завдання і наносять шкоду психологічній підготовці.

Необхідно робити так, щоб особовий склад до початку стрільби не знав і не бачив дійсного розташування цілей. Для цього підготовка мішеневого поля до стрільби повинна проводитися скритно від навчаємих.

З цією же метою варто практикувати проведення стрільб на незнайомих для навчаємих стрільбищах і директрисах.

Для формування в особового складу психологічної стійкості в ході занять необхідно створювати навчаємим зовнішні перешкоди: частіше проводити тренування в індивідуальних засобах захисту, в умовах поганої видимості і погоди, встановлювати на шляху руху навчаємих різні перешкоди і загородження, обмежувати їхні дії за часом тощо.

З метою удосконалення психологічних якостей підлеглих командири при проведенні занять повинні нарощувати обстановку: змінювати характер цілей, місце і час їхньої появи, спосіб імітації або висвітлення і ступінь маскування, ділянку місцевості і напрямок руху стріляючих, положення для стрільби і дії навчаємих (у пішому порядку, на бронетранспортерах, з місця, у русі, у залежності від розв'язуваного завдання), фізичне навантаження, характер впливу на навчаємих зовнішніх подразників.

Заняття необхідно проводити у будь-яку погоду (дощ, снігопад, туман, ін.), у різний час доби, а також при задимленні місцевості.

На мішеневому полі доцільно встановлювати й обладнувати перешкоди і загородження у вигляді окопів, протитанкових ровів, стінок і заборів, дротових загороджень на великих і малих колах, малопомітних перешкод, імітувати розриви снарядів і мін за допомогою взривпакетів і зарядів вибухових речовин, а в глибині мішеневого поля створювати вогнища пожеж, задимлення місцевості і проводити інші заходи, що відтворюють картину бою.

У ході занять з технічної підготовки

При підготовці матеріальних засобів до занять військовослужбовці навчаються виконувати нормативи з технічної підготовки автомобілів, бойових машин до виконання бойового (миротворчого) завдання.

Для вирішення питань, пов’язаних із навчанням з усунення несправностей, застосовується метод складання операційної картки, який дозволяє забезпечити високу працездатність військовослужбовців у складних умовах навчально-бойової діяльності і виявити рівень розвитку психічних якостей на даному етапі навчання.

Основними завданнями психологічної підготовки особового складу при навчанні водінню бойових машин є:

- подолання негативного впливу тривалого перебування в специфічних умовах машини, що рухається, збереження уважності і швидкості реакції при керуванні машиною;

- формування вольових якостей, необхідних для успішного водіння бойових машин у складних умовах місцевості й обстановки, а також для сміливого подолання різних перешкод і загороджень;

- подолання в особового складу водобоязні при водінні бойових машин через водні перешкоди.

Формування необхідних механікам-водіям вольових якостей на заняттях з водіння досягається: збільшенням часу безперервного перебування навчаємих у машині, що рухається; виконанням вправ після великого фізичного навантаження; вибором ділянок і маршрутів, що вимагають великої напруги при керуванні машиною; постановкою спеціальних завдань під час руху.

Для вирішення цих завдань при виконанні одиночних вправ необхідно мати в машині не одного, а двох-трьох навчаємих. Один із них повинен вести машину, інші – вирішувати завдання зі спостереження і дій із озброєнням. Після кожного заїзду навчаємі міняються місцями. Це дозволяє на одному занятті в 2-3 рази збільшити час перебування навчаємих у машині, підвищити їх фізичне і моральне навантаження, надати їм більше практики у спостереженні під час руху й у той же час по черзі виконувати обов'язки кожного члена екіпажу.

Перед водінням бойової машини з навчаємими варто проводити напружені тренування на тренажерах, фізичні вправи, різного роду роботи, що підвищують фізичне навантаження.

Варто більше практикувати водіння поза дорогами, вибираючи незнайомі ділянки, що включають різні перешкоди. Це сприяє формуванню самовладання і стійкості, розвиває увагу і спостережливість.

Створенню інтенсивності фізичної і психічної напруги в ході занять з водіння у складній обстановці сприяють: вогонь з автоматів і кулеметів холостими набоями, пуск сигнальних ракет, підриви взривпакетів, задимлення ділянок водіння та ін.

У процесі занять із фізичної підготовки

Успішне формування психологічної стійкості, що дозволяє долати негативні стани і впевнено діяти у складній обстановці, можливе за умов перенесення тривалих фізичних навантажень і систематичних тренувань у будь-який час року, доби і при будь-якій погоді. Тому на заняттях із фізичної підготовки рекомендується створювати напружену обстановку з поступовим нарощуванням навантаження, доводячи її до граничної.

У процесі фізичної підготовки з метою виховання у військовослужбовців загальної психологічної стійкості і, насамперед, сміливості, рішучості, наполегливості і впевненості у своїх силах, повною мірою використовуються заняття з подолання перешкод, відпрацьовування прийомів рукопашного бою, гімнастика, крос і марш-кидки, лижна підготовка, плавання, фізичне тренування в ході повсякденного життя, а також ранкова фізична зарядка.

Доцільно проводити заняття зі спортивно-прикладних змагань (марш-кидки і багатоборство).

Створювати вогневі полоси, а також ділянки руйнувань і загороджень, що можуть зустрітись під час виконання миротворчих завдань, вводити раптові шумові і світлові ефекти (взривпакети, димові шашки, гул сирени, трансляції звукозапису бою). Тренування військовослужбовців у подоланні перешкод після значної фізичної втоми і нервової напруги (кросу, марш-кидка й ін.).

Нарощування навантаження і психологічного впливу на цих заняттях досягається проведенням тренувань у кросі і марш-кидку при несприятливих метеорологічних умовах: у дощ, снігопад, при зустрічному сильному вітрі, високій і низькій температурі, спочатку без речей, а надалі повністю укомплектованими і в касках, на окремих ділянках – у протигазах і в захисному одязі.

У ході занять із тактичної підготовки

1. Проведення польових занять і навчань на незнайомій місцевості, у складних обставинах.

2. Оголошення збору в різний час, вдень і вночі, з виконанням марш-кидка і рішенням бойових завдань.

3. Виконання різних тактичних завдань у скороченому складі.

4. Широке використання засобів імітації, що сприяє формуванню вірного уявлення про реальні бойові обставини.

5. Систематичне нарощування психічних навантажень на заняттях у полі.

6. Обкатка танками на складному тактичному фоні.

7. Застосовання на польових заняттях і в ході навчань бойових ручних гранат викликає у навчаємих стан, дуже близький до того, який виникає у реальному бою.

8. Організація і проведення занять із одночасним рішенням завдань із тактичної, вогневої, технічної підготовки, захисту від зброї масового ураження, топографії, зв’язку, фізичної підготовки.

Центpальною постаттю в оpганізації і здійсненні психологічної підготовки особового складу є офіцеp – командиp підpоз-ділу. Від його пpофесійної майстеpності, пpавильного pозуміння змісту психологічної підготовки та її методів залежить pезуль-тативність усього цього пpоцесу. Командири, штаби, органи виховної роботи частин повинні активно впроваджувати в життя обґрунтовані і перевірені практикою рекомендації з психологічного загартування особового складу, допомагати особовому складу у творчому пошуку нових методів їх реалізації, піклуватися про удосконалювання матеріально-технічної бази з урахуванням вимог психологічної підготовки.