4.3. Водний транспорт

Річковий транспорт

Внутрішні водні шляхи розподіляють на судохідні, по яких можливий безпечний рух кораблів та сплавні. Судохідні шляхи можуть бути природ­ними або штучними, з гарантованими глубинами та без них, з освітлюємою обстановкою і неоовітлюємою.

До природних судохідних шляхів відносять ріки і озера, що вико­ристовуються для судноплавства в їх природному стані або за наявності гідротехнічних споруд, що не визивають значної зміни їх режиму. Канали і водосховища, а також річки, режим яких сильно змінено побудованими на них гідротехнічними спорудами, вважають штучними судохідними водними шляхами.

Суда рухаються по судовому ходу (фарватеру) – це полоса водного шляху, глибина якого по всій довжині повинна перевищу­вати на 0,1 - 0,3 м осадку кораблів, що плавають, а ширина повинна дозволяти безпечне проходження двох зустрічних кораблів. Найменьша га­рантована глибина судового ходу для кораблів вантажопідйомністю до 2000 т складає 0,8-1,4 м. Фарватер помічають спеціальними знаками річ­кової обстановки. Для забезпечення безпеки судноплавства на річках встановлюють берегові (сигнальні щогли, створні, семафорні і кі­лометрові знаки) та плавучі (віхи, бакени, буї) освітлювані і неосвітлювані знаки.

Розміри судового ходу (ширини, глубини, розміри мостових отворів, шлюзів) називаються габаритами водного шляху.

Судохідні канали роблять відкритими, коли річки,що сполучаються, знахо­дяться на одному рівні, і шлюзованими, якщо річки розташовані по різні боки водорозділу. Крім цього, роблять обхідні канали (для пропуску кораблів в обхід несудохідних ділянок) та підхідні канали до портів, шлюзів тощо.

Канали будують або у виямках, або в насипах (між валами грунту). Їх поповнюють водою самоплином або подаченю води за допомогою насосів. Ширину каналу приймають за умови безпечного пропуску зустрічних кораб­лів, тобто у 2,6 разів більшу за ширину розрахункового судна, радіус скрив­лених ділянок не меньше 6-ти кратної довжини розрахункового судна.

Шлюзи споруджують на каналах і річках для пропуску суден через водорозділи і греблі. Основні розміри камер шлюзів встановлюють за­лежно від розмірів розрахункового корабля. Найбільш поширені одно­камерні шлюзи. Їх будують при різності рівней води не більш 25 м. Залежно від перепускної здатності шлюзи розташовуються в одну, дві і більше паралельних ліній.

Іноді замість шлюзів встановлюють вертикальні або горизонтальні судопідйомники, що є дуже складні будівельні та експлуата­ційні споруди.

Найбільшого розквіту річковий транспорт України досяг у 1989 ро­ці. За той період було перевезено 67,4 млн.т вантажів і 20,2 млн.чол., довжина річкових судноплавних шляхів досягла 4,9 тис. км, у тому числі штучних – близько 1000 км. Основний обсяг перевевнь здійснювався по Дніпру та його притоках Прип'яті і Десні. Транспортні перевезення в республіці проводив також флот малих річок (Сіверського Дінця, Стиру, Горині, Са­мари, Дністра, Сули), загальна довжина яких складає понад 2 тис. км. До 1986 року суховантажні кораблі вантажопідйомністю 2000 т возили із Запоріжжя в Чернобиль залізну руду. Потім її перевантажували на біло­руські річкові рудовози меньшої тоннажнооті і по Прип'ті та системі ка­налів і малих річок доставляли вантаж в Брест. Чорнобильська аварія перекрила цей шлях. Довжина водних шляхів скоротилась і складає 3,9 тис. км.

Найбільш масові вантажі – руда, щебінь, донецьке вугілля, шлаки металопереробної промисловості. Їх виконують вантажні теплоходи ван­тажопідйомністю 600, 1800 і 2000 т, буксири і несамохідні суда.

В 1992 р. за ініциативою керівництва Укррічфлоту була проведена робота по роздержавленню галузі. На базі головного підприємства була організована Акціонерна судноплавна компанія. При цьому всі річкові порти були реорганізовані в самостійні акціонерні товариства. Виключен­ня склали виробничі об'єднання «Укрводшлях» і «Держфлотнагляд», які були віднесені до державних структур. Міжнародні та внутрішньобасейні перевезення виконує судохідна компанія. Місцеві перевезення виконує флот портів.

На початок 1995 року Україна мала 815 кораблів загальною ванта­жопідйомністю 754 тис. т, з них 240 пасажирських і 71 корабель змішаного плавання. Середній вік кораб­лів склав 13 років, в тому числі: самохідних – 18 р., несамохідних – 4р., буксирів – 13,7 років. В цей час на Україні було зареєстровано 36 судноплавних приватних компаній із 45 кораблями малого тоннажу, 100 експедиторських компаній і 19 – агенств тоннажу. За 1989 - 1994 рр. па­діння обсягів перевезень склало 3,5 раза, пасажирів в 2,9 рази. Обсяг імпортно-експортних вантажів понизився з 2,65 млн.т до 2,4 млн.т. Ос­новними відправниками вантажів на експорт є Дніпропетровський, Запорізький, Миколаєвський та Херсонський річкові порти. Із загального обсягу перевезень в 1994 р. на експорт перевезено 1,43 млн.т, на імпорт – 0,11 млн.т і між закордонними портами 0,88 млн.т, в т.ч. в придунайські країни 0,86 млн.т. В 1995 р. на Дніпрі працювало 500 кораблів із Росії, тоді як майже вся Дніпровська флотилія працювала на Дунаї.

Згідно закону України «Про транспорт» до складу річкового транс­порту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють переве­зення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-суд­норемонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхово­го господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговель­ні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і ор­ганізації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річко­вого транспорту.

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користу­вання під: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транс­порт; пасажирські вокзали, павільйони і причали, судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі; берегоукріплювальні споруди і насадження; спеціальні насад­ження для вирощування деревини; вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції; будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відcтойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому по­рядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землеко­ристувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства Ук­раїни.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та без­пеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї­ни.

Річковий регістр – державний орган технічного нагляду, що визна­чає умови, які гарантують безпеку плавання суден внутрішніми водними шляхами. Регістру піднаглядні самохідні cуда, призначені для переве­зення більше 12 чол., cуда з двигунами потужністю 50 к.с., несамохід­ні вантажні суда тоннажністю від 100 рег. т (реєстрова (регістрова)) т – одиниця виміру внутрішнього об'єму торговельних суден – 100 англ. фун­там³ (2,83 м³) судове підйомне устаткування вантажопідйомністю 1т і вище. Річковий регістр розробляє норми і правила для піднаглядних йому суден, здійснює технічний нагляд за будівництвом, ремонтом і експлуа­тацією суден.

Подальший розвиток річкового транспорту України

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухо­путним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води можливість одночасного транспортування великих вантажів і паса­жирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, тому і перевезення вантажів водним транс­портом обходиться дешевше. Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був у свій час найпрактичнішою південною частиною важливого шляху «із варяг у греки», «варязький шлях», що з'єднував Скандинавію з такими розвиненими у свій час країнами, як Стародавня Греція і Візантія. Цей шлях був голов­ним для розвитку Київської Русі, зокрема, для зміцнення її торго­вих, культурних і релігійних зв'язків. Шлях проходив річками, судна переміщувалися сушею волоком. На півночі він починався з Варязького (Балтійського) моря і далі йшов Невою через Ладозьке озеро, його притокою р. Волхов, Ільменським озером, його притокою р. Ловать аж до першого 30-кілометрового волоку між нею і притокою Двіни — р. Усв'ятою. Далі шлях продовжувався Двіною та Каспі, між якою і верхів'ям Дніпра судна перетягували сушею на відстані 80 км, і далі шлях продовжувався вже Дніпром до Руського (Чорного) моря.

Напади кочовиків на судна у степових районах і занепад Ві­зантії призвели до того, що цей шлях з часом втратив своє колишнє значення. Після того як Північне Придніпров'я відійшло до Литви (XVI—XVIII ст.), частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв'язків, зокрема, для перевезення лісу. Нижню частину Дніпра широко використовували запорожці для військо­вих і господарських потреб.

Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплен­ня Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

XVIII — перша половина XIX ст. — період інтенсивного будів­ництва каналів у Європі з метою створення транспортних зв'язків між окремими річковими системами. У межах України в той час споруджуються канали для з'єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії — Дніпра — з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їх верхів'я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з'єднав притоку Німану р. Шару з притокою Прип'яті Ясельдою. Споруджено та­кож і Березинський канал, який з'єднав невеликим судноплавним каналом притоку Дніпра Березину із Західною Двіною. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького (Королівського) Каналу, який з'єднав притоку Західного Бугу р. Муховець (басейн Балтійського моря) з притокою Прип'яті р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Потяжну тра­су Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини XIX ст. було реконструйовано. Цей канал функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв'язків з Польщею.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою З,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об’єднанням «Укррічфлот», яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Для розвитку річкового транспорту необхідно застосувати великовантажні судна у внутрішніх перевезеннях масових вантажів; збільшити частку вантажів у пакетованому вигляді, контейнерах; розширити перевезення в ліхтеровозах; розвивати перевезення експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка-море; пом’якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; вивести з експлуатації фі­зично й морально застарілі судна та поповнити флот суднами нових типів; розширити обсяги перевезень буксирного флоту вантажопідйомністю 3900 т і більше; оснастити порти високопродуктивних перевантажувальними комплексами для навалочних вантажів, а також засобами малої механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів для обробки, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною тех­нікою.

Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспор­ту на перспективу потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба реконструювати суднопіднімальні споруди Запорізького та Хер­сонського судноремонтно-суднобудівного заводів, окремі об'єкти на Київському судноремонтно-суднобудівному заводі, Чернігівській і Дніпропетровській ремонтно-експлуатаційних базах флоту, три­камерний судноплавний шлюз у Запоріжжі, збудувати Вилковську ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.

Основні водні артерії України — Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використо­вуються ділянки Дністровського лиману загальною про­тяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням — 140 км. Усі інші судно­плавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Го­ринь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський До­нець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним використанням належать до малих річок, їх використову­ють переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні про­дуктивних сил вони не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв'яза­ний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтій­ське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кременчука, Черкас, Ні­кополя, Чернігова, Херсона, Миколаїва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкова.

У структурі перевезень домінують мінеральні будівель­ні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні мате­ріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, про­дукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Морський транспорт

Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Марму­рове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської бере­гової лінії України понад 2000 км Регулярні морські перевезення Чорним й Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.

Уже в IV-VI ст. Чорне море було судноплавним. Київська Русь (X-XIII ст.) мала стабільні зв'язки з Візантією. Відомі морські по­ходи київських князів на Константинополь. Після перемоги над Туреччиною у 80-х роках XVIII ст. і переходу до Російської імперії Північного Причорномор'я Приазов'я тут виникають порти — Херсон (1778), Севастополь (1788), Одеса (1794). У Миколаєві та Севастополі створено суднобудівні підприємства.

З 1978 р. діє одна з найбільших у світі поромна переправа між Іллічівськом і болгарським портом Варна протяжністю 435 км. Для поліпшення зв'язків України з Північним Кавказом споруджено залізнично-поромну переправу через Керченську протоку.

Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. Великі) портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянські тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зов­нішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними ванта­жами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цу­кор, хімічні продукти тощо; імпортними — машини, устаткування мінерально-сировинні ресурси та ін.

На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20 %; руди — 10 %; зерна та продук­тів помелу його — 14; нафти і нафтопродуктів — 3,5; вугілля — 5%.

Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив ко­лишніх транспортно-економічних зв'язків призводять до перероз­поділу вантажопотоків: у зв'язку із зменшенням видобутку нафти в Росії Необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн. т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Серед­земномор'я. Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. (Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрід­женого газу (17 млрд м³), експорт марганцевої руди, цементу (до 31 млн. т), сірки (2 млн. т), мазуту (до 20 млн. т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суд­нами, а саме танкерами та газовозами.

Враховуючи нормативне описання флоту, потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспорт­них суден вантажністю 1,1 млн. т і її пасажирських суден на тис. місць.

У рамках програми модернізації та розвитку виробничої бази України потрібно створити комплекси для приймання імпортних енергоносіїв, у тому числі реконструювати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполі, Миколаєві, збудувати екологічно чисті спеціалізовані комплекси в портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому, берегову стаціонарну базу бункерування суден, закупити перевантажувальну техніку підвищенної вантажності для терміналів, що обслуговують 20-футові контейнери міжнародного стандарту.

При організації пасажирських перевезень морським транспортом основним є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів на внутрішніх транспортних лініях, для чого потрібно поповнити флот швид­кісними, комфортабельними суднами, поліпшити взаємодію із залізничним, автомобільним і повітряним транспортом.

У структурі вантажних морських перевезень перева­жають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України: руди чорних і ко­льорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафто­продукти, мінерально-будівельні матеріали.

Порти Азовського пароплавства — Маріуполь, Бердянськ і Керч — спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам'яного ву­гілля, цементу.

Порти Українсько-Дунайського пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль в еконо­мічних зв'язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну.

Через морські порти на експорт надходить кам'яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі види машин та інші товари. Україна імпортує ма­шини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зок­рема боксити, фосфорити, продукцію сільського госпо­дарства тощо. У перспективі важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, зріджений газ. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів.

Склад морського транспорту

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а та­кож підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і поста­чальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські органі­зації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До земель морського транспорту належать землі, надані в користу­вання під: морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вок­залами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загально портового і комплексного обслуговування флоту; гідротехнічні споруди і за­соби навігаційної обстановки, судноремонтні заводи, майстерні, бази, оклади, радіоцентри, службові та культурно-побутові приміщення та інші споруди, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а також споруд­ження радіосистем у зоні радіонавігаційних об'єктів погоджується з ад­міністрацією портів.

Технічний нагляд за суднами та їх класифікація незалежно від форм власності судна і його власника здійснюються класифікаційним товарист­вом, обраним за пропозицією судновласника та за погодженням з Мініс­терством транспорту України.

Морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту те­риторії і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суд­нах, що належать порту.

На території порту можуть діяти підприємства та організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів.

Територія і акваторія морського порту є державною власністю і на­даються порту в користування.

Морські порти бувають берегові, гирлові й внутрішні. Берегові порти споруджують на березі моря, звичайно в глибині захищених від хвиль заток і бухт, або в місцях, які огороджують для безпечної стоянки суден штучними гідротехнічними спорудами. Гирлові розмішують в місцях впадання рік в море. Для внутрішніх вибирають місце на глибо­ководних річках порівняно далеко від гирла.

Морські порти бувають торговельними, рибними, військовими та ін. Більшість торговельних портів є загального користування, що здійснюють перевалку всіх вантажів, які надходять. Існують спеціалізовані за видами вантажів порти.

Морський порт забезпечує:

1) навантаження, розвантаження і обслу­говування суден у порядку черговості їх приходу в порт. Обслуговування лінійних суден здійснюється згідно з оголошеним розкладом ліній. Ава­рійні судна обслуговуються позачергово. Аварійний стан судна визнача­ється капітаном порту;

2) перевантаження вантажів з інших видів транс­порту на судно і у зворотному порядку, складські операції з вантажами;

3)обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення ванта­жів, пасажирів, багажу та пошти;

4) допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту;

5) інші види діяльності відповідно до статусу порту, (митних органів, санітарно-карантинної служби, орга­нів рибоохорони, Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України та прикордонних військ).

Найбільші судоремонтні та судобудівні заводи знаходяться в Києві, Миколаєві, Херсоні. Виробляють суховантажні судна водотонажністю понад 20 тис. т, наливні танкери більш 7 тис. т, китобійні суда, морозильні риболовні траулери, виробничо-транспортні, рефрежиратори, лісовози, пасажирські суда на підводних крилах, землечерпалки та ін.