- •Особливості функцій науки теорії держави і права.
- •Дискусійність питань щодо теорій та передумов і причин виникнення держави.
- •Проблема визначення поняття «держава» та формування її ознак на сучасному етапі розвитку суспільства
- •Загальні ознаки держави
- •2. Форма державного правління має основне значення для вивчення правового регулювання організації і функціонування держави.
- •Особливості визначення і класифікацій функцій держави
- •Проблемні питання структури механізму держави у зв'язку з введенням в Україні різних форм власності
- •Правова держава і громадянське суспільство та дискусійність питань про роль держави у створенні громадянського суспільства.
- •Проблемні питання походження права.
- •Особливості визначення права з погляду теорії природного права, у нормативному розумінні, соціологічної та психологічної теорій.
- •Місце і роль принципів права у законотворчій діяльності держави.
- •За формою нормативного виразу
- •Нормативно-правові акти та дискусійність питань щодо співвідношення їх видів.
- •Співвідношення нормативно-правового акта з актом застосування та актом тлумачення норм права
- •Проблема поділу права на галузі
- •Особливості правових норм і їх характеристика
- •Методологічні проблеми визначення правових відносин
- •Особливості структури (складу) правових відносин і характеристика її елементів.
- •Особливості підстав (юридичні факти) виникнення, зміни і припинення правових відносин і їх види
- •Особливості поняття «склад правопорушення» і його співвідношення з ознаками правопорушення
- •Неоднозначність думок і визначень щодо поняття юридичної відповідальності.
- •Підстави юридичної відповідальності та її відмінність від інших видів державного примусу.
- •Зміст і значення Конституційного принципу юридичної відповідальності-презумпції невинності громадян.
- •Призначення процесуального права і проблеми визначення його системи.
- •Особливості процесуальних норм та їх об'єктивізації (розміщення) у законодавчих актах.
-
Проблема поділу права на галузі
Питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення ряду наукових дискусій.
У ході першої дискусії (1938-1941) була відзначена важливість виділення об'єктивного критерію розподілу права на галузі й інститути, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи.
Однак класифікація галузей права тільки по предмету регулювання зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955-1958) було визнано необхідним, крім основного критерію (предмета правового регулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод правового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обумовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.
Метод правового регулювання — це система юридичних засобів і прийомів, за допомогою яких держава впливає на поведінку людей. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання що регулює право, то метод — на запитання як воно регулює. Метод поєднує об'єктивні й суб'єктивні моменти і носить щодо предмета додатковий характер.
Основними методами правового регулювання є імперативний (наказовий, авторитарний, централізований) і автономний (диспозитивний, децентралізований, ґрунтується на добровільності, юридичній рівності й вільному волевиявленні). Вони носять універсальний характер.
Співвідношення предмета і методу правового регулювання полягає у наступному. Предмет є головним, матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, оскільки він має об'єктивний зміст. Метод служить додатковим, юридичним критерієм, бо він похідний від предмета, самостійного значення він не має. Однак у сполученні з предметом він сприяє точнішій градації права на галузі й інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює саму по собі систему права, не породжує його галузей. Саме предмет насамперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з'являється відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця.
-
Систематизація законодавства та особливості її видів
Систематизація законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи, вона здійснюється з метою встановлення і усунення прогалин, протиріч у чинному законодавстві, внесення до нього корективів; підвищення ефективності законодавства; забезпечення можливості оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні правові норми; сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.
Основними видами систематизації нормативноправових актів є:
1) інкорпорація;
2) кодифікація;
3) консолідація.
Інкорпорація — це вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.
Метою інкорпорації є підтримка законодавства у діючому стані, який міг би забезпечити його доступність, надавати усім суб'єктам права достовірну інформацію про нормативноправові акти у їх чинній редакції.
Результатом інкорпорації є зовнішнє упорядкування чинного законодавства. Під час такого упорядкування до тексту актів, вміщених у збірник вносяться всі наступні офіційні зміни і доповнення з фіксуванням реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи, а також вилучаються глави, статті, окремі пункти, абзаци й інші частини, які визнані такими, що втратили силу.
Отже, особливістю інкорпорації є те, що при упорядкуванні законодавства зміст нормативноправових актів по суті залишається незмінним. І цією властивістю інкорпорація відрізняється від кодифікації і консолідації.
Кодифікація — це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового акту.
Кодифікація є, по суті, вищою правотворчою формою систематизації нормативного матеріалу. Вона узагальнює, доповнює та впорядковує лише чинне законодавство, об'єднуючи його у певній галузі права. Результатом кодифікації є прийняття нового зведеного нормативноправового акту стабільного змісту, який регулює значну частину суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. Акт кодифікації завжди значний за обсягом та має складну структуру.
Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.
Таким чином, кодифікаційний акт є впорядкованою системою пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на основі єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достатньо стабільних суспільних відносин.
Кодифікаційні акти сприяють стабільності законодавства, є основою законодавчої діяльності.
Консолідація — це вид систематизації законодавства, який передбачає створення, на основі кількох нормативноправових актів з одного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки, але без зміни змісту.
При консолідації новий акт затверджується компетентним правотворчим органом, а старі численні розрізнені акти визнаються такими, що втратили чинність.
У процесі підготовки консолідованого акта здійснюється повне редагування, усуваються протиріччя, повторення тощо, але новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни в чинне законодавство.
Консолідація використовується там, де відсутня можливість кодифікації. Вона досить широко використовується в правотворчій діяльності з метою впорядкування нормативних актів з питань оподаткування, адміністративної відповідальності тощо.