21. Особливості структури (складу) правових відносин і характеристика її елементів.

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.

Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін «склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Отже, термін «структура» містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.

Суб'єкти, або суб'єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві — правомочний і зобов'язаний).

Об'єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст — це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту — спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

22. Особливості підстав (юридичні факти) виникнення, зміни і припинення правових відносин і їх види

Очевидним є той факт, що правовідносини неможливі без суб'єктів права — їх має бути не менше двох. Необхідною є також правова норма, без якої суспільні відносини не набувають правового характеру. Але цих двох умов замало. Наприклад, існують продавець і покупець — суб'єкти можливих правовідносин. Існує і норма цивільного права, що регулює договір купівлі-продажу. Але чи існують між ними правовідносини? Ні, оскільки не вистачає юридичного факту — поштовху до виникнення правовідносин. Таким фактом має виступити договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем.

Юридичний факт — це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або відміну правовідносин. Юридичні факти відображені в гіпотезах правових норм.

Різновиди юридичних фактів: 1) за вольовою ознакою факти поділяються на:

• події — обставини, що не залежать від волі людини (загибель застрахованого майна від пожежі або повені, народження або смерть людини, закінчення строку, тощо);

• дії — обставини, що залежать від волі людини (складання заповіту, дарування):

а) правомірні (дозволені) дії:

• юридичні акти — така правомірна поведінка, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (складання людиною заповіту, договір, судове рішення);

• юридичні вчинки — дії, що не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (знахідка скарбу, написання літературного твору, наукове відкриття).

б) неправомірні (заборонені) дії (правопорушення) (крадіжка, торгівля в недозволеному місці).

• провина;

• злочин.

2) за юридичними наслідками:

• правотворчі — факти, що викликають виникнення правовідносин (укладення договору оренди, прийняття на роботу, обрання на державну посаду тощо);

• правозмінні — факти, що викликають зміну правовідносин (зміна прізвища при одруженні, присвоєння спеціального звання, зміна умов договору оренди, тощо);

• правоприпинні — факти, що викликають припинення правовідносин (звільнення з роботи, розлучення, виконання обов'язку тощо).

3) за складом юридичні факти бувають:

прості, тобто такі факти, які складаються з однієї життєвої події або дії суб'єкта права, якого достатньо для настання юридичних наслідків (наприклад, написання заяви про надання щорічної відпустки);

складні, тобто такі факти, які складають певну сукупність окремих простих юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності таких фактів, як досягнення певного віку, трудового стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії);

4) за тривалістю дії юридичні факти бувають:

одноразові, тобто такі факти, які складаються з одноразового акту їх виявлення (наприклад, купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті);

триваючі, тобто такі факти, які складаються з безперервних юридичних дій або юридичного стану (наприклад, перебування у шлюбі, перебування на службі в органах внутрішніх справ).

Юридичні факти відіграють важливу роль у правовій системі, вони поєднують норми права з реальними суспільними відносинами. За їх допомогою життєві обставини набувають юридичного значення і таким чином впливають на суспільні процеси та явища.

23. Проблемні питання правомірної поведінки та її місце і роль у життєдіяльності суспільства

Правомірна поведінка - це суспільно-необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів" яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гарантуються державою.

Основні ознаки правомірної поведінки:

- відповідність поведінки нормам права - тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності з нормами права;

- соціально корисна - це дії, що відповідають образу життя, корисні (бажані), а інколи і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте, соціальна роль правомірної поведінки полягає у забезпеченні не тільки суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб'єктів правових дій. Оскільки суспільство та держава зацікавлені в такій поведінці, вони підтримують її організаційними заходами, заохочують і стимулюють. Дії суб'єктів, які перешкоджають здійсненню правомірних дій, припиняються державою;

- має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

- зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

- спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

- охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка містить завжди два моменти:

- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Важливою є не тільки наявність правового механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами;

- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми – соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов’язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв’язки між суб’єктами, сприяти, чи навпаки гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб’єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньою вираженістю, якщо вона сприймається іншими суб’єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб’єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб’єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скерувати свої вчинки.

Правова поведінка є одним з видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається, як підвалини змін стану правовідносин, як конкретні життєві обставини виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб’єкта до інших суб’єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи – правові відносини. Правовий вчинок – це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є і суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

24. Багатозначність поняття правопорушення, його ознаки та види

Правопорушення — це суспільно небезпечне винне проти­правне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

До основних ознак правопорушення належать:

1) суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення;

2) правопорушенням може бути тільки діяння;

3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права;

4) винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності;

5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення;

6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;

7) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розгляда­ти діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналі­зуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відпові­дало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".

Склад правопорушення — це сукупність закріплених у за­коні об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспіль­но небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає чотири елементи:

1) об'єкт;

2) об'єктивну сторону;

3) суб'єкт;

4) суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, які охоро­няються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішнє вира­ження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопорушення.

Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Не кожна особа визнається правопорушником, а лише та, що є деліктоздатною, тобто спроможна відповідати за свої діяння. Рівень деліктоздатності фізичної особи, на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення, визначається законом з урахуванням їх віку та психічного стану здоров'я.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Вина може існувати у формі умислу або необережності.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Проступок — це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.