4. Проблема визначення поняття «держава» та формування її ознак на сучасному етапі розвитку суспільства

Держава це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів

На сьогоднішній день є декілька визначень поняття держави, які відбивають такі його аспекти:

• держава як організація політичної влади;

• держава як апарат влади;

• держава як політична організація всього суспільства.

Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів - також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава - це політична організація всього суспільства.

Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

Визначити загальне поняття держави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що ви являються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Загальні ознаки держави

Держава - єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство - юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває:

• обов'язок підкорятися державно-владним велінням;

• право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу:

збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церков ній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).

5. Особливості сучасних концепцій (теорій) держави.

Сучасні концепції держави дуже різноманітні, що зумовлюється:

• складністю соціальної структури сучасного суспільства;

• історичними особливостями розвитку тих чи інших країн;

• різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми;

• існуванням країн різного ступеня розвитку та ін.

Здебільшого в державі вбачають механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу та загальної злагоди.

1. Представники теорії держави загального благоденства (перша половина XX ст. — Дж. Кейнс) вважають, що суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

2. Теорія еліт (20—30-ті роки XX ст. — Г. Моска.В. Парето) ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. Тому політика — сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості (усе інше населення країни). Ця еліта утворюється шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

Демократію за цією теорією визначають як утопію, марево. Некомпетентне населення, виборюючи демократію, прокладає шлях до тоталітаризму (соціалізму, фашизму). Прихильники цієї теорії пов'язували свободу людства не з демократією, а з управлінням державою компетентною правлячою елітою. Але кожна еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, витрачає свої найкращі якості, творчу енергію і вироджується. У суспільстві з'являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Тому зміна еліт, як правило, здійснюється шляхом насильства (переворотів, революцій). Ці явища, на думку авторів згаданої теорії, є природними і корисними.

Однією з течій теорії еліт є технократична доктрина, за якою вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідні функції, але й політичну владу. Отже, виникає нова суспільно-політична система — технократія.

3. Фашистські ідеї державності — це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення "життєвого простору", поширення "культурної раси". При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

4. Концепція національної держави — головним у цій концепції є обґрунтування того, що основне призначення держави полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення" сприяючи історичному прогресу. Сьогодні, особливо в умовах багатонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національних меншин.

5. Етатична концепція держави. Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави в життя суспільства і кожної конкретної особи. Життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються нові взаємозв'язки як між його складовими, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність існування своєрідного "соціального диригента", який би впорядковував, тобто регламентував і контролював суспільні відносини. Таку роль і має взяти на себе держава з огляду на лише їй одній притаманні властивості (наявність спеціального апарату управління і примусу, здатність надавати своїм велінням загальнообов'язковий характер тощо). При цьому утверджується потреба практично необмеженого втручання держави майже в усі сфери суспільного життя.

6. Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства та особи, а з іншого — максимально підвищується роль населення в управлінні суспільними справами.

6. Особливості історичного розвитку вчень про форму держави і характеристика форми сучасної держави.

Вперше спробу виділити основні форми держави зробили ще в античні часи такі філософи, як Платон і Арістотель. Вони диференціювали держави в залежності від того, хто стояв у влади:

— якщо це була одна людина, то форма державності визначалася як тиранія або монархія;

— якщо державу очолювали кілька людей, то форма держави визначалась як аристократія або олігархія;

— якщо країною управляли всі громадяни, така форма називалась политією або демократією.

Починаючи з епохи Відродження, типовим став розподіл держави на монархії і республіки. Такий розподіл зберігся аж до XIX століття. Не втратила вона свого значення і сьогодні, хоча в наші дні класифікація форм держави значно розширилася.

Проблема типології держав з позиції всесвітньо-історичного процесу розвитку духу свободи знайшла своє трактування в роботах видатного німецького вченого ХVIII-ХІХ ст. Г. Гегеля. Відповідно до форм здійснення світового духу розуму й свободи в чотирьох всесвітньо-історичних царствах (східному, грецькому, римському, германському), за Гегелем, існують чотири основні типи (форми) держави — теократія (для східного царства), демократія або аристократія (для грецького та римського царств), конституційна монархія (для германського царства).

Вчення про суспільно-економічні формації, розроблене К. Марксом, Ф. Енгельсом, В.І. Леніним з матеріалістичних, комуністичних позицій, лягло в основу формаційної типології держави. Головним критерієм для типологізації виступають економічні ознаки. Згідно з типами виробничих відносин, виділяють такі типи держави (суспільно-економічні формації): первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодальний лад, капіталістичний лад, комуністичний лад.

Поряд з формаційним підходом для вирішення питання типології держави досить широко застосовується цивілізаційний підхід, в основі якого визначальними факторами розвитку та критеріями для класифікації постають культурно-духовні, релігійні, моральні ознаки.

Німецький соціолог та політолог Р. Дарендорф, розділяючи всі держави на антидемократичні та демократичні, стверджував, що внаслідок поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, в якому хоча й існує нерівність, але складається загальна для всіх основа і стає можливим цивілізоване суспільне буття.

Якщо поняття тип держави вказує на сукупність істотних ознак, властивих державі або групі держав на певному етапі розвитку, то категорія форма держави безпосередньо пов'язана з категорією «сутність держави» і як поняття розкриває механізм, способи «формоутворення», організації і функціонування держави.

Форма держави — це спосіб організації політичної влади, що охоплює державне правління, державний устрій та політичний режим.

Отже, сучасні держави можна типологізувати за такими формами:

— за формою державного правління;

— за формою державного устрою;

— за формою політичного режиму.

Всі три сторони форми держави складають органічне ціле — це не три форми, а три аспекти єдиної форми держави, які в кожному конкретному випадку приймають свій особливий вигляд.