18. Особливості правових норм і їх характеристика

Правова норма — це формально-обов язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкці--. онується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру правової норми

Правова норма:

а)  регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

б)  адресована колу неперсрніфікованих суб'єктів;

в)  діє в часі безперервно;

г)   не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

д)  ЇЇ чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена .потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв 'язках між ними.

Елементи правової норми (обов'язкові) — диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина юридичної норми, яка, власне, і вказує, описує дозволену (можливу), обов 'язко-ву (необхідну) й заборонену (неприпустиму) поведінку суб 'єкпіа.

Гіпотеза — частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію^ Ці обставини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Правові норми розрізняються:

І) за суб'єктом правотворчості — норми органів державної законодавчої влади; норми глави держави; норми органів державної виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, населенням (народом або територіальною громадою);

2)   за предметом регулювання — конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальнім ін. (ця класифікація збігається із поділом структури права на галузі);

3)  за способом встановлення диспозиції норми — імперативні (диспозиція формулюється органом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної поведінки, яке вона буде забезпечувати, але передбачає ще й «резервне» правило поведінки на той випадок, якщо суб'єкти не скористаються зазначеним дозволом);

4)  за характером диспозиції ~~ уповноважуючі (дозволяючі), які вказують на можливу, припустиму поведінку; зобов'язуючі, що вказують на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5)  за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені; відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оцінними поняттями та ін.);

6) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7)  за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлюють порядок, процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у матеріальних нормах);

8)  за дією в часі — постійні (норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9) за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні); місцеві (локальні);

10) за дією на коло суб'єктів — загальні (діють щодо всіх однойменних суб'єктів, наприклад, всіх громадян); спеціальні (діють щодо певної групи однойменних суб'єктів, наприклад, тільки студентів); виняткові(у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за допомогою наведеної класифікації, конче мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму права.

Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у даному питанні теми, виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження ЇЇ у життя.

19. Проблемність питань застосування норм права. Правозастосовчий акт і його відмінність від нормативно-правового акту.

Застосування норм права - це форма реалізації норм права компетентними суб'єктами щодо вирішення конкретної справи, що має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється у встановленому процедурному порядку і завершується виданням правозастосовного акта.

Якщо дотримання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами. Громадяни не можуть застосовувати норми права. У випадку, коли державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права:

- коли передбачені нормами права суб'єктивні права і юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без владного рішення компетентного органу чи посадової особи;

- коли правові відносини, що виникають на підставі норми, є настільки важливими, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів цих відносин;

- якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не можуть самостійно виробити узгоджене рішення про наявність або обсяг суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

- коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність, або навпаки - відсутність юридичних фактів або конкретних документів;

- коли вчинено правопорушення і особа притягується до юридичної відповідальності, в процесі якої необхідно визначити відповідну міру покарання правопорушника;

- при вирішенні питань про статуси об'єднань.

Застосування норм права має особливі ознаки:

- державно-владний характер;

- визначеність суб'єктів цієї діяльності;

- здійснюється в межах повноважень компетентного суб'єкта а також у встановленому процедурному порядку, що регламентує цей процес;

- здійснюється на підставі норм права, носить творчий, інтелектуальний характер;

- завершується виданням правозастосовного акта, що має державно-владний характер і породжує, змінює або припиняє конкретні правові відносини;

Форми застосування норм права:

- оперативно-виконавча - не пов'язана з правопорушеннями.

- правоохоронна-спрямована на попередження, припинення правопорушень, відновлення порушених прав, покарання винуватих осіб.

Правозастосовчий акт - це спосіб зовнішнього прояву формально-обов'язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права і обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації.

Інакше, акт застосування права - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, прийнятий на основі юридичних фактів і норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Діяльність правозастосовчих органів завершується оформленням відповідного акта, який фіксує прийняте рішення і надає йому офіційного значення і вольового характеру. Щодо конкретних осіб акт застосування права є категоричним, обов'язковим до виконання велінням.

Правозастосовчий акт має ряд особливостей:

- його можуть приймати компетентні органи держави;

- він має індивідуально визначений (персоніфікований) характер;

- не може мати зворотної дії в часі; S має встановлену законом форму.

Акти застосування права класифікують за різними критеріями:

Правозастосовчий акт і нормативний акт мають багато спільного, але разом з тим суттєво відрізняються. Акт застосування норм права виступає як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб'єктів в конкретних правових відносинах, видається у певній формі і передбаченому законом порядку, має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами.

Нормативні акти містять у собі норми права, тобто веління до невизначеного кола осіб, характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, тобто це правовий акт, який містить норми права і спрямований на регулювання суспільних відносин.