35. Міждержавні організації країн-виробників та експортерів сировини (мовес)

Створення міжнародних організацій цього призначення розпочиналося в 60-х роках минулого століття у відповідь на картелізацію ринків покупців з боку ТНК для посилення національного контролю за природними ресурсами та стабілізації ринків. Нині існує 28 асоціативних організацій експортерів нафти, міді, бокситів, залізної руди, ртуті, вольфраму, олова, срібла, фосфатів, натурального каучуку, тропічної деревини, шкіри, кокосових продуктів, джуту, бавовни, чорного перцю, какао-бобів, кави, чаю, цукру, бананів, арахісу, цитрусових, м'яса, олійних культур. Частка країн-учасниць складає близько 20 % загального обсягу світового експорту і до 55 % - продовольства і промислової сировини, для більшості товарів - 80- 90 % обсягів експорту та 30-60 % обсягів виробництва.

Основними цілями товарних асоціацій є координація політики учасників у захисті їх історичних інтересів, сприяння розширенню споживання, контроль за діяльністю ТНК і розширення участі національних компаній у переробці і збуті сировини, запобігання різкій зміні цін, стандартизація торговельних угод.

Незважаючи на декларовані цілі і завдання діяльності, реальних успіхів у контролі над ринками досягли тільки члени ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти) та ОАПЕК (Організації арабських країн-експортерів нафти). Цьому сприяли особливості нафти як стратегічно важливого сировинного товару, географічна концентрація її видобування і високий ступінь залежності промислово розвинених країн від імпорту. Певні успіхи характерні для діяльності Міжнародної асоціації країн-виробників і експортерів чаю.

ОПЕК (Organization of the Petroleum Exporting Countries - OPEC) - створена в 1960 році (Багдад) як досить закрита організація у складі шість членів-засновників (Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія) та семи нових країн (Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, ОАЕ, Еквадор). З 1991 року ОПЕК бере участь у координаційних зустрічах з іншими організаціями - Організацією незалежних експортерів нафти (ІПЕК), ЄС, Міжнародним енергетичним агентством.

Вищий орган ОПЕК - Конференція на рівні міністрів, яка проводиться двічі на рік у штаб-квартирі (м. Відень). Конференція визначає основні напрями політики, шляхи і засоби їх здійснення, приймає рішення щодо доповідей, підготовлених Радою керуючих, та бюджету. Рада керує роботою секретаріату, дослідницького відділу (у складі департаментів енергетичних досліджень, економіки та фінансів, банків даних), а також департаментом інформації, Агентством новин і економічною комісією ОПЕК.

У 1976 році створено Фонд міжнародного розвитку (12 членів) з метою фінансового співробітництва між ОПЕК та країнами, що розвиваються, надання позик і субсидій, фінансування технічної допомоги. Фонд ОПЕК є донором інших міжнародних організацій розвитку (Кувейтського фонду, Арабського фонду). У 1994 році Фонд схвалив надання коштів на суму 4,28 млрд дол. США, фактично надавши 3,18 млрд дол.

Організація арабських країн-експортерів нафти - ОАПЕК (Organization of Arab Petroleum Exporting Countries - OAPEC) - створена на основі угоди між Кувейтом, Лівією і Саудівською Аравією в 1968 році, пізніше приєдналося ще вісім арабських країн.

Цілі аналогічні цілям ОПЕК. Вищий орган - міністерська рада, виконавчі - виконавче бюро та секретаріат, який здійснює адміністративні функції у складі чотирьох департаментів (фінансів і адміністративних питань; економіки; технічних питань; інформації та бібліотеки), апарату експерта з питань нафти та Арабського центру досліджень у галузі енергетики.

Міжнародні організації виробників та експортерів металів створені в першій половині 70-х років минулого сторіччя. Організаційну структуру переважно складає вищий орган - конференція на рівні міністрів, яка приймає рішення із загальних питань і затверджує бюджет; виконавчі органи (виконавчі комітети, Секретаріати, інформаційні бюро та ін.). Найважливішими серед них є такі:

1. Міжнародна рада країн-експортерів міді (СІПЕК) створена в 1968 році у складі шести країн і трьох асоційованих членів з метою координації діяльності щодо забезпечення росту доходів від експорту, збільшення ресурсів для розвитку та забезпечення інформацією.

2. Міжнародна асоціація боксито добуваючих країн (МАБС) створена в 1974 році у складі 11-ти країн, частка яких складає 80 % загального обсягу видобутку і експорту бокситів та 45 % обсягу виробництва і експорту глинозему. Нині є однією з найактивніших на ринку, але внаслідок монополізації алюмінієвої промисловості з боку ТНК, вплив на регулювання ринку незначний.

3. Асоціація країн-виробників ртуті створена в 1974 році у складі шести учасників, частка яких у загальних обсягах видобутку ртуті (без урахування Югославії) складає 70 %, в експорті - 50 %.

4. Асоціація країн-експортерів срібла утворена в 1974 році у складі Мексики та Перу (38 % обсягу світового видобутку і 16 % - експорту).

5. Асоціація країн-експортерів залізної руди (АПЕФ) утворена в 1975 році у складі десяти учасників (45 % обсягу світового видобутку і 54 % - експорту).

6. Організація країн-експортерів вольфраму (ОТЕК) створена в 1975 році у складі десяти країн (40 % обсягу світового видобутку і 70-75 % - експорту).

7. Асоціація країн-виробників олова (АСПО) створена в 1983 році у складі трьох, а пізніше ще чотирьох країн, незадоволених виконанням Міжнародної угоди з олова.

36. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) — міжнародна організація, що об'єднує 34 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена уПарижі (Франція)

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем'єр-міністр УкраїниСергій Тігіпко.

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 році він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об'єднує 34 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР — це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія,Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія,Естонія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея,Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина,Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція таЯпонія.

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

37. Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) — це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн,Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

ЄАВТ була заснована, за ініціативою Великобританії (як альтернатива Європейській Економічній Спільноті), 4 січня 1960 року у м. Стокгольм, Швеція шляхом підписання Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Основною метою діяльності ЄАВТ було створення підґрунтя для лібералізації торгівлі промисловими товарами, переробленою сільськогосподарською продукцією, рибою та морепродуктами між країнами-членами цієї міжнародної організації. З часу створення, ЄАВТ встановила тісні торговельні відносини з ЄС та іншими країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу та Африки.

Три країни-члени ЄАВТ, зокрема, Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія входять до Європейського економічного простору (ЄЕП), угоду про створення якого було укладено у травні 1992 року. ЄЕП об’єднує ринки 27-и країн-членів ЄС та 3-х країн-членів ЄАВТ у спільний ринок обсягом близько 470 млн. споживачів, що робить його найбільшим регіональним інтеграційним об’єднанням у світі. Згідно з результатами проведеного 1992 року референдуму, Швейцарія не вступила до ЄЕП, але розвиває торговельно-економічне співробітництво з ЄС шляхом укладення двосторонніх угод. ЄАВТ створила зони вільної торгівлі з ЄС та Фарерськими островами.

Країни, з якими ЄАВТ уклала угоди про вільну торгівлю, зазначені у таблиці.

Америка та Азія	Африка	Європа	Середній Схід
Мексика	Марокко	Болгарія	Ізраїль
Південа Корея	ПАМС	Македонія	Йорданія
Сінгапур	Туніс	Румунія	Ліван
Чілі	-	Туреччина	Палестина
-	-	Хорватія	-
-	-	Україна^[1]	-

Розвиток преференційних торговельно-економічних відносин з ЄС, іншими країнами світу та їх регіональними об’єднаннями дозволив ЄАВТ забезпечити своїм суб’єктам підприємницької діяльності доступ до ринків країн, сукупне населення яких становить близько 847 млн. споживачів.

Розвиток торговельних відносин з іншими країнами та їх регіональними об’єднаннями призвів до необхідності перегляду країнами-членами ЄАВТ положень Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Оновлену угоду було підписано 21 червня 2001 року у м. Вадуц, Ліхтенштейн і вона набула чинності 1 червня 2002 року, одночасно з набуттям чинності пакетом двосторонніх угод між Швейцарією та ЄС. Положення оновленої угоди про ЄАВТ (т.зв. Вадуцька конвенція) враховують розвиток торговельних відносин країн-членів ЄАВТ з ЄС та іншими торговельними партнерами. Вадуцька конвенція регулює відносини між країнами-членами ЄАВТ у сфері торгівлі товарами та послугами, конкурентної та інвестиційної політики, економічної та грошової політики, захисту прав інтелектуальної власності тощо.

Співробітництво з іншими країнами здійснюється на двох рівнях. Перший з них передбачає укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала такі угоди з Болгарією, Чилі, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Туреччиноюта Південною Кореєю.

Другий рівень співробітництва передбачає укладення ЄАВТ спільних декларацій про співробітництво. Укладено спільні декларації про співробітництво ЄАВТ з 7 країнами та регіональними організаціями, зокрема, Україною, Албанією, Алжиром, Єгиптом, Сербією та Чорногорією, Торговельно-економічним союзом країн Латинської Америки (МЕРКОСУР) та Організацією співробітництва країн Перської затоки.

Стратегічною метою діяльності ЄАВТ залишається лібералізація торгівлі з її найважливішими торгівельними партнерами шляхом укладення угод про вільну торгівлю та розвитку співпраці в рамках СОТ. У найближчій перспективі ЄАВТ планує укласти угоди про вільну торгівлю з Канадою та Таїландом, а також продовжити співпрацю з Україною та іншими країнами щодо створення умов, необхідних для укладення угод про вільну торгівлю.

В останні роки ЄАВТ приділяє значну увагу укладенню угод про вільну торгівлю з країнами Середземномор’я. Метою укладення таких угод є створення для суб’єктів підприємницької діяльності країн-членів ЄАВТ сприятливих умов доступу до ринків країн цього регіону у зв’язку із запланованим на 2010 рік створенням Євро-Середземноморської зони вільної торгівлі. Разом з країнами ЄАВТ, Євро-Середземноморська зона вільної торгівлі об’єднає ринки 40 країн, населення яких становить близько 800 млн. споживачів.

Рада ЄАВТ є основним робочим органом цієї міжнародної організації, в рамках якого країни-члени ЄАВТ проводять переговори, консультації та приймають рішення щодо напрямів діяльності ЄАВТ. Як правило, засідання Ради ЄАВТ відбуваються щомісяця на рівні Постійних представників країн-членів при ЄАВТ та двічі на рік на рівні міністрів. При прийняті рішень Радою ЄАВТ кожна країна-член має 1 голос. Зазвичай рішення Ради приймаються консенсусом. Країни-члени по черзі головують в Раді ЄАВТ протягом півріччя. Рада ЄАВТ уповноважена приймати рішення з питань:

• розвитку торговельно-економічних відносин між країнами-членами згідно з положеннями Угоди про ЄАВТ;

• розвитку торговельно-економічних відносин з іншими країнами та їх об’єднаннями;

• розвитку відносин між ЄАВТ та іншими міжнародними організаціями;

• бюджету та управління ЄАВТ.

Рада ЄАВТ складається з:

• 8 комітетів (Парламентський комітет, Консультаційний комітет, Комітет з питань розвитку відносин з третіми країнами, Комітет експертів у сфері торгівлі, Бюджетний комітет, Комітет з питань технічних бар’єрів в торгівлі, Комітет експертів з митних питань та питань визначення походження товарів, Комітет з питань управління Португальським фондом);

• 6 експертних груп (з питань державної допомоги, з питань державних закупівель, з питань захисту прав інтелектуальної власності, з питань цінової компенсації, з питань торгівлі послугами та інвестиційної діяльності, з питань ефективних торговельних процедур);

• Радиаудиторів.

Діяльність ЄАВТ забезпечують три Секретаріати. Секретаріат ЄАВТ у Женеві відповідає за виконання положень Угоди про ЄАВТ та розвиток співробітництва ЄАВТ з третіми країнами, Секретаріат ЄАВТ у Брюсселі – за співробітництво ЄАВТ з ЄС, Секретаріат ЄАВТ у Люксембурзі – за співробітництво ЄАВТ з Європейським агентством з питань статистики (ЄВРОСТАТ).

Секретаріат ЄАВТ в Женеві складається з офісу Генерального Секретаря, відділу з питань розвитку відносин з третіми країнами та відділу з фінансових питань та управління.

Генеральним Секретарем ЄАВТ є Кір Брин (Kere Bryn), який очолює Секретаріат ЄАВТ в Женеві з 1 вересня 2006 року.

У 2009 році здійснювався активний переговорний процес між Європейською асоціацією вільної торгівлі та відповідними відомствами України щодо підготовки та аналізу тарифних пропозицій та інших питань взаємного доступу на ринки товарів та послуг, які обговорювались під час проведення першого та другого раундів переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ 21-21 квітня, 27-30 серпня ц.р. у Києві. Наразі Постпредство здійснює підготовчі заходи до третього раунду переговорів, які пройдуть у листопаді 2009 року в Женеві.

38. СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відомо в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР^[3].

У документі, що складався з преамбули та 14 статей, констатувалося, що Союз РСР припиняє своє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності. Однак, ґрунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, враховуючи двосторонні договори, прагнення до демократичної правової держави, намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету, сторони домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав.

Плідно шукали назву нового утворення. Пропонувався і Союз Суверенних Республік, і Союз Суверенних Держав, Співдружність Демократичних Держав, тобто СДД, але потім було вирішено, що держави ще не є належно демократичними. Тому об'єднання дістало назву Співдружності Незалежних Держав (СНД)^[3].

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями^[4].

Основні цілі організації:

• Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

• Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

• Забезпечення прав і свобод людини;

• Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

• Взаємна правова допомога;

• Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації^[5].

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться: