25. Особливості еволюції інтеграційних процесів у Європі

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усе більшого значення набувають формування макрорегіональних інтеграційних об’єднань. Утворення регіональних об’єднань як форми інтеграційної взаємодії держав започатковано в Європі. Інтеграційні процеси в Єв-ропі досягли найвищого рівня порівняно з іншими регіонами світу. Саме тут діє угруповання, що пройшло всі відомі на сьогодні стадії ін-теграції, — Європейський Союз. ЄС можна розглядати як класичний приклад послідовної економічної інтеграції на регіональному рівні. Водночас Європа показала приклади заснування таких організацій, які не витримали випробування часом (Рада Економічної Взаємодо-помоги — РЕВ), або зазнали істотної реорганізації в пошуках підви-192

 

Інтеграційні процеси в Європі

щення ефективності діяльності (Європейська Асоціація Вільної Тор-гівлі — ЄАВТ).

Історично першою регіональною економічною організацією стала РЕВ, яка була заснована в 1949 р. З європейських країн до неї входи-ли СРСР, НДР (Східна Німеччина), Польща, Чехословаччина, Угор-щина, Румунія, Болгарія, Албанія (припинила членство з 1962 р.); у деяких структурах брала участь Югославія. Метою РЕВ було спри-яння поглибленню й удосконаленню співробітництва між соціаліс-тичними країнами, розвиткові соціалістичної економічної інтегра-ції, планомірному розвиткові народного господарства, прискоренню економічного й технічного прогресу. Діяльність РЕВ ґрунтувалась на довгострокових програмах у сфері економіки; однією з останніх була Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції (1971).

Згідно зі Статутом, Рада Економічної Взаємодопомоги була від-крита для будь-якої іншої країни, яка побажає до неї вступити; але поповнилась вона лише іншими соціалістичними країнами за межами Європи (Монголія, В’єтнам, Куба). Жодна європейська несоціаліс-тична країна не тільки не хотіла, а й не змогла б стати членом РЕВ че-рез несумісність принципів ринкової та адміністративно-командного варіанту соціалістичної економіки.

У межах Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістичним кра-їнам вдалося досягнути певної координації зовнішньоекономічної діяльності. На РЕВ припадала переважна частка зовнішньої торгівлі кожної з країн, було споруджено чимало спільних об’єктів народного господарства. Проте в цілому ефективність РЕВ була невисокою. Об-сяги взаємної торгівлі країн—членів РЕВ значно поступалися показ-никами країн Європейського економічного співробітництва (ЄЕС); ще менш ефективною була інтеграція у валютно-кредитній сфері, в русі трудових ресурсів. Справа в тому, що РЕВ являла собою насам-перед політичну організацію. Економічна інтеграція розглядалась як підпорядкований процес, що має сприяти досягненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого централізованого плануван-ня інтеграційний процес набував неприродного характеру і, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичної системи як політичної сили припинила існування і РЕВ, що продемонструвало її штучність.

Інакше розвивались інтеграційні процеси в Західній Європі. Правда, на перших порах, зразу ж по закінченні Другої світової війни,

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

панувала ідея утворення політичного союзу західноєвропейських країн. Він мав бути протидією поширення комунізму на Захід. В 1946 р. У. Черчілль виступив за утворення Сполучених Штатів Євро-пи — єдиного монолітного блоку західноєвропейських держав. Його промова дала початок руху за «єдину Європу». В різних західноєвро-пейських країнах почали утворюватись координаційні комітети, які мали сприяти втіленню в життя ідеї британського прем’єра. Напри-кінці 1948 р. було сформовано «Європейський рух» [14, с. 14—15]. У тому самому році міністри закордонних справ Франції, Великої Британії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали Брюссель-ський пакт про утворення Західного союзу. Його призначенням було забезпечити співробітництво країн-членів в економічній, соціальній, культурній та воєнній сферах. Згодом цей Союз був доповнений Єв-ропейською радою (1949), до якої увійшли ще деякі західноєвропей-ські країни. В 1955 р. Західний союз було перейменовано на Західно-європейський Союз.

Проте дійсної інтеграції в Західній Європі певний час не відбува-лося, оскільки згадані організації були відверто політичними, а між провідними європейськими державами тих часів мали місце полі-тичні протиріччя (особливо між Францією й Великою Британією). Навіть утворена в 1948 р. Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для реалізації американської допомоги за «планом Маршалла» мало що змінила, оскільки й вона мала насам-перед політичні цілі. Потрібен був інший підхід до європейської ін-теграції. Політичні цілі, як виявилося, не тільки не сприяли, а й за-важали природному рухові процесу економічної інтеграції. Довелося відкласти завдання політичної інтеграції аж до 90-х років. Політичній інтеграції мусила передувати економічна інтеграція, а не навпаки.

Реальний процес економічної інтеграції в Західній Європі розпо-чався майже водночас із спробами здійснити політичну інтеграцію. Проект економічного об’єднання Європи розробляли Жан Монне, голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції, і Робер Шуман, французький прем’єр-міністр. В основі проекту була ідея утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), і Р. Шуман втілив його в життя.

Післявоєнна Європа відчувала неабиякі економічні труднощі. Крім фізичного зруйнування війною об’єктів народного господарства, економічне становище погіршувалося нестачею капіталу, конкуренці-194

 

Інтеграційні процеси в Європі

єю з боку США, які вийшли з війни ще більш потужною державою. У цих умовах конкурування ще й між собою в найважливіших галузях виробництва для Європейських країн утрудняло вихід з економічної кризи. Такими галузями тоді були енергетика (насамперед вугільна промисловість) та чорна металургія. Саме з них розпочалася коор-динація економічної діяльності західноєвропейських країн. У 1951 р. шість країн — Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксем-бург — підписали угоду про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це об’єднання стало першою ластівкою інте-граційного процесу. Координацію розвитку вугільної промисловості і чорної металургії очолював Верховний орган, який набув певних наднаціональних повноважень. Після реалізації «плану Шумана» пе-редбачалася інтеграція й інших галузей економіки.

ЄОВС швидко продемонструвало свою ефективність, між «шіст-кою» міцніли економічні стосунки, поступово складався механізм регулювання зовнішніх зв’язків на взаємовигідній основі. Згодом розпочалися переговори про поширення інтеграції на інші товари та послуги. Виникла ідея утворення митного союзу а далі — економіч-ного союзу. В березні 1957 р. ті ж самі шість країн підписали в Римі угоду про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) і Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом). Тоді ж три організації — ЄОВС, ЄЕС і Євратом об’єдналися в одну спільноту, яка одержала назву Європейське економічне співтовари-ство. При цьому всі три складові частини зберегли своє автономне існування в новій організації.

При утворенні ЄЕС його засновники виношували далекосяж-ні плани. Головною метою ЄС було проголошення в ст. 2 Догово-ру: «Співтовариство має за свою мету, шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики та діяльності … сприяти гармонійному і збалансо-ваному розвитку економічної діяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню висо-кого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних по-казників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищення життєвого рівня та якості життя, економічній і соціаль-ній інтеграції та солідарності держав-членів» [11, с. 47].

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Договір передбачав відміну митних зборів та кількісних обме-жень на імпорт та експорт товарів між державами-членами, спільну торговельну політику, утворення внутрішнього ринку. Як показав час, ці наміри здійснилися. Зокрема, утворення митного союзу було завершено в 1968 р.

У 1969 р. на конференції в м. Гаага було прийнято рішення про подальше поглиблення західноєвропейської інтеграції, а саме - утво-рення економічного й валютного союзу зі спільною валютою. Ця про-позиція виходила від прем’єр-міністра Бельгії Тіндеманса, і план та-кого союзу одержав його ім’я. За планом Тіндеманса валютний союз мав бути утворений вже до кінця 1980 р., але цей строк виявився не-реальним. Не всі члени ЄЕС були до цього готові; до цього часу від-булося розширення організації, вступ до неї нових країн, і розбіжнос-ті між членами ЄЕС в їх економічному розвитку дещо збільшились, що гальмувало проведення єдиної валютної політики.

26. Новим явищем післявоєнного економічного та політичного життя стали інтеграційні процеси. Саме слово інтеграція означає зближення, зрощення, з'єднання. Тенденції до економічної інтеграції намітилися ще з початку XIX століття. Зростання продуктивних сил та поява нових технологій після Першої світової війни поставили питання про практичну реалізацію ідеї інтеграції, насамперед у Європі. Однак лише після Другої світової війни вона набула конкретних форм і почала втілюватися в життя, чому сприяли як політичні, так і економічні чинники. Важливу роль у цьому відіграло, зокрема, франко-німецьке примирення, що стало надійною політичною віссю нової Європи.

Першою віхою на шляху до європейської інтеграції було утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі, членами якого стали Італія, Франція, ФРН та країни Бенілюксу. В 1957 р. ці ж країни підписали договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або "Спільний ринок", з 1992 р. — Європейський Союз (ЄС)). Пізніше до ЄЕС увійшли також Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Португалія й Іспанія (1986), Австрія, Швеція та Фінляндія (1995). Мета організації — поступове усунення всіх обмежень між країнами-учасницями щодо вільного пересування осіб, капіталів, послуг. Передбачалося також зближення законодавчих норм країн-учасниць, уніфікація податкових систем. Однією з головних причин активізації інтеграційних процесів була необхідність поглиблення міжнародного поділу праці. Важливими чинниками, що сприяли розвитку економічної інтеграції, були досягнення науково-технічної революції, становлення та зміцнення прав людини як державного й суспільного пріоритету. Європейська економічна інтеграція не була породженням суб'єктивної волі якоїсь однієї особи чи групи осіб (де Голля, Аденауера та ін.). Інтеграційний процес починається там, де постають певні об'єктивні умови. У Західній Європі були готовність партнерів до багатостороннього співробітництва, високий рівень виробництва, добре відпрацьована система економічної свободи та вільного підприємництва, а демократія стала нормою усіх сфер життя. Водночас ринкова свобода великого економічного простору може реалізовуватися на принципах, вільних від будь-яких політичних амбіцій та прагнень. Непорушним законом інтеграції є повага до національно-державних інтересів кожної країни-учасниці. Без цих складових всяка інтеграція виявилася б фікцією. Крім усього іншого, європейська інтеграція викликана переливанням через національні кордони великої товарної маси, що об'єктивно вело до руйнування митних кордонів. Для поглиблення розвитку економіки необхідно було зняти митні бар'єри. Це стало аксіомою для країн-учасниць. "Спільний ринок" став найбільш процвітаючим та життєздатним інтеграційним утворенням.

Менш ефективною виявилася утворена в 1960 р. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), куди увійшли Австрія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Після виходу з ЄАВТ у 1973 р. Англії та Данії, у 1986 р. — Португалії, а в 1995 р. — Австрії і Швеції, які вступили до "Спільного ринку", в Європейській асоціації вільної торгівлі залишилося чотири члени: Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн. З 1984 р. вона співпрацює з ЄЕС.

Спроби інтегрувати соціалістичні країни Східної Європи привели до утворення наддержавної економічної структури, — так званої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), — яка нічого спільного не мала з нормальною інтеграцією.

Таким чином, європейська інтеграція у формі "Спільного ринку" була породжена об'єктивними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки. Вона сприяє розвиткові виробництва в цілому і кожного члена-учасника економічного об'єднання зокрема. А тому є життєвою і необхідною.