3. Асоціація інститутів фінансування розвитку в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (аіфратр), заснована в 1976 році після підписання її Статуту під егідою Азійського банку розвитку.

Цілями та основними напрямами діяльності Асоціації є: сприяння інститутам фінансування в мобілізації коштів для розвитку й підвищення їх конкурентоздатності на ринках капіталу та фінансових ринках; сприяння розвитку у сфері бізнесу, надання підтримки у підвищенні продуктивності праці; узгодження діяльності в межах міжнародних, регіональних і національних інститутів з питань фінансування розвитку; сприяння соціально-економічному розвитку в країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону; обмін інформацією між членами Асоціації, публікація матеріалів, підготовка оглядів, проведення досліджень; здійснення навчальних програм, взаємодія з міжнародними організаціями.

47. У багатьох країнах світу підприємці об’єднуються в національних торговельних або торговельно-промислових палатах для здійснення узгодженої політики, в основному щодо стосунків з урядовими органами, а також для спільного вирішення економічних проблем, що постають у процесі їх діяльності. На міжнародному рівні більшість національних комітетів входять до Міжнародної торговельної палати (МТП); ділові кола Азіатсько-Тихоокеанського регіону об’єднались у Конфедерації Азіатсько-Тихоокеанських торговельно-промислових палат (КАТТПП).

Міжнародна торговельна МТЛ утворена в 1919 р. Бона

палата -МТП  об’єднує понад 1,6 тис. об’єднань

(Іпт.егпат.іопаІ СпатЬег ої підприємців. Це - національні тор-

Соттегсе - ЮС)  говельно-промислові палати, федеРозділ 12

рація підприємців, союзи банкірів. На індивідуальній основі до складу МТП входить понад 6 тис. великих промислових і торговельних компаній. Членами МТП можуть стати корпо-рації, компанії, фірми, а також приватні особи, які мають відношення до міжнародного бізнесу. Національні організації підприємців можуть стати членами МТП за умови, що вони не ставлять собі політичних цілей.

Головна мета – сприяння розвитку підприємництва в світі шляхом заохочення торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів, відкритих ринків. Досягнення мети передбачається через прийняття ефективних заходів в економічній і правовій сферах для гармонійного розвитку й свободи торгівлі, через захист системи приватного підприємництва.

Основні функції МТП: привернення уваги урядів до проблем бізнесу; надання рекомендацій до саміту “Групи семи”; доведення позиції членів МТП до органів ООН та її спеціалізованих закладів; розробка кодексу поведінки в сфері бізнесу; боротьба з економічним злочином. МТП розглядає питання, що стосуються підприємництва, банківської справи, довкілля, фінансової системи, страхування, транспорту, опо-даткування, міжнародних інвестицій, інтелектуальної влас-ності, маркетингу, торговельної політики.

Організаційна структура МТП громіздка, вона скла-дається з 13 головних органів та й ще низки підпорядкованих підрозділів. Найважливіші органи: Рада, Виконавча рада, Міжнародна штаб-квартира, Міжнародне бюро торговельних палат, Служби боротьби з економічною злочинністю.

Рада МТП є вищим керуючим органом. Члени Ради при-значаються національними комітетами й групами. Рада роз-глядає найважливіші питання політики МТП й затверджує відповідні рішення. Очолюється Генеральним секретарем.

Виконавчий комітет обирається Радою. Він відповідає за реалізацію прийнятих Радою рішень.

Міжнародна штаб-квартира, яка очолюється Генераль-ним секретарем, координує всю діяльність МТП. Вона скла-дається з таких підрозділів:

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ___________________________________

♦ департамента (міжнародного розвитку; комунікацій; економічної політики й співробітництва; міжнародної торговельної політики і технології; адміністрації, фінансів і персоналу);

♦ Міжнародний арбітражний суд;

♦ Міжнародне бюро торговельних палат;

♦ Інститут права і практики в сфері бізнесу;

♦ Служби МТП по боротьбі з економічною злочинністю;

♦ Світова рада з питань довкілля;

♦ Бюро МТП по зв’язках з ООН;

♦ Бюро радника МТП з питань Європейського Союзу. Міжнародне бюро торговельних палат є форумом

національних торговельних палат для обговорення нагальних проблем міжнародної ділової практики. Бюро забезпечує ор-ганізацію міжнародних зустрічей, контактів між ділками і уря-довцями. Завдяки діяльності Бюро здійснюється передача досвіду розвинутих країн країнам, що розвиваються в галузі ефективного ведения бізнесу. Для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою Бюро надає технічну допомогу й забезпечує програми підготовки кадрів.

Служби МТП по боротьбі з економічною злочинністю

складаються з трьох організацій:

♦ Міжнародне морське бюро займається запобіганням і боротьбою з шахрайством на міжнародному морському транспорті;

♦ Бюро МТП по боротьбі з підробками бореться з підроб-ками торговельних марок, а також з ігноруванням па-тентів, авторських прав, підробкою промислових зразків і моделей;

♦ Бюро боротьби з економічною злочинністю займається комерційними злочинами в галузі банківської справи, інвестицій, страхування.

Раз на три роки вищі посадові особи національних комітетів збираються на Конгрес, де обговорюються актуальні питания міжнародної ділової практики. В періоди між конгре-сами відбуваються конференції для обговорення конкретних тем, що мають важливе значения для ділових кіл.

Розділ 12

До структури МТП належить близько 60 технічних комісій і робочих груп, у яких працюють бізнесмени й експер-ти. Комісії й групи об’єднані в таких підрозділах: економічна й фінансова політика; виробництво, розподіл і реклама; транспорт і комунікації; юридичні справи і комерційна практика.

Безпосередньо справами у сфері економіки відають 17 комісій:

1. По боротьбі з корупцією.

2. 3 арбітражу.

3. 3 банківської техніки й практики.

4. 3 біотехнологій.

5. Щодо ролі бізнесу в суспільстві.

6. 3 комерційного права.

7. 3 конкуренції.

8. 3 митного й торговельного регулювання.

9. 3 електронного бізнеса, інформаційних технологій та телекомунікацій.

10. 3 довкілля;

11.3 фінансових послуг і страхування.

12. Зз інтелектуальної власності.

13. Нарадова група корпоративних економістів.

14. 3 маркетинга й реклами.

15. 3 оподаткування.

16. Щодо торговельної та інвестиційної політики.

17. 3 транспорту й постачання.

В Україні діє Торговельно-промислова палата (ТПП), яка є членом Міжнародної торгової палати. ТПП України об’єднує 27 регіональних ТПП, які представляють понад 6 тис. підприємців, фірм і банків. Палата підтримує партнерські зв’язкі з аналогічними структурами майже у 80 країнах світу.

КонфедератАзіатсько- КАТТПП утворена в 1966 р. як Тихоокеан ських торговельно-  регюнальна організація ділових кіл

промислових палат - країн Азії й західної частини Тихого КАТТПП (Соптесіегаііоп ої океану. ї'і члени поділяються на чо-Азіа - Расітіс ої Соттегсе ТИ0И гг,уПИ-апсі Іпсіизігу - САССІ)

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

♦ основні члени, що представлені торговельно-промисло-вими палатами Австралії, Бангладеш, Брунею, Індії, Індонезії, В’єтнаму, Малайзії, Нової Зеландії, Пакистану, Папуа-Нової Ґвінеї, Республіки Корея, Тайваню, Сінґапуру, Таїланду, Шрі-Ланки, Філіппін, Японії;

♦ приєднанні члени - торговельні й промислові палати регіону, які не одержали статусу основних членів;

♦ асоційовані члени;

♦ спеціальні члени - підприємства й приватні особи, що підтримують цілі Конфедерації.

Головна мета Конфедерації - координація діяльності і співробітництва між торговельно-промисловими палатами регіону. Конкретними цілями є здійснення спільних зусиль для забезпечення сприятливих умов для бізнесу, пожвавлення торгівлі в регіоні; підвищення якості послуг у галузі морських перевезень, банківської справи, страхування й туризму; спри-яння розвитку спільних підприємств; захист інтересів ділових кіл регіону; підтримка зв’язків з міжнародними організаціями.

Організаційна структура КАТТПП:

1. Конференції.

2. Рада.

3. Президент, Секретаріат.

4. Рада КАТТПП з продукції й послуг.

На Конференціях розглядаються заходи щодо розвитку регионального економічного співробітництва.

Рада складається з представників основних членів і є ке-руючим органом Конфедерації. Вона розробляє порядок ден-ний для конференцій, тлумачить положения статусу, обирає Президента та інших посадових осіб.

Президент є вищою посадовою особою, що представляв Конфедерацию.

Рада з продукції й послуг складається з її відділень (рад), що визначаються за галузевим принципом: азіатська сільгосптехніка, азіатські ремесла; азіатське продовольство; азіатсько-тихоокеанські меблі; автоматизація канцелярської праці; фармацевтична продукція; азіатська целюлозно-папеРозділ 12

рова продукція; азіатський текстиль та одежа; азіатські іграш-ки; азіатські банкири; азіатська оренда.

Основною функцією Конфедерації є налагодження зв’язків з урядовими органами для удосконалення законів та інших правових актів в інтересах регіонального економічного співтовариства. До функцій Конфедерації належить також збирання та розповсюдження інформації про торгівлю й бізнес; підтримка програм навчальної підготовки співробітників національних палат; здійснення досліджень в галузях, що цікавлять бізнесменів, сприяння торговельним зносинам між бізнесменами регіону.

48.     На сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетпнцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої, безперечно, перебуває ООН.

            На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

            Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер пречетнісили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашоі країни.

            Основні правові норми становлення України як суб’єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенитет України, де є спецільний десятий розділ “Міжнародні відносини”, в якому зазначено, що “вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульскими, торгівельними представництавами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформіційній, технічній та спортивниій сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах”.

            Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових  міжнародних організацій.

            Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних мівжнарордних організацій, у фундації яких вона брала участь (ООН та ін.). Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співаробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ). Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацієй Об'єднаних Націй. Український народ може пишатися тим, що його країна була однією з держав-засновниць цієї глобальної міжнародної організації. Свого часу, в перші 45 років існування ООН, Україна виявила чимало ініціатив у розробці міжнародних питань, перебуваючі в рамках ООН. Але, як стверджує багато українських вчених, дипломатів, в тому числі постійний представник Укарїни при ООН Віктор Батюк, присутність нашої держави в ООН була в дуже обмеженому і спотвореному вигляді. Делегація України могла захищати власні інтереси під пильним наглядом “старшого брата”, бо завдяки англійській абетці делегація СРСР завжди розміщалася відразу праворуч української. Про місце і роль України в ООН до проголошення незалежності колишній міністр закордонних справ А. Зленко заявив: ”Про нас знають в ООН як про країну, яка протягом усієї історії ООН робила вагомий внесок у сприяння процесу роззброєння, розгляду широкого комплексу економічних, соціальних, гуманітарних проблем, питань боротьби з колоніалізмом, расизмом, апартеїдом, підтримувала боротьбу поневолених народів за своє визволення”.        Проголошення незалежності Ураїни співпало з ренессансом ООН, що дало їй змогу в новій якості самостійно виступати на міжнародній арені, влитися в міжнародне співтовариство. Для України, яка прагне твердо закріпитися у світових міжнародних організаціях та проводити власний зовнішньополітичний курс, членство в ООН є однією з умов міжнародних гарантів її національної безпеки. Якщо до розпаду СРСР безпека України гарантувалася військовою могутністю Радянського Союзу, ОВД, то з проголошенням незалежності саме ООН залишається чи не єдиною структурою, спроможною у разі необхідності надати Україні конкретну допомогу в справі забезпечення її територіальної цілісності.

            Перетворення України на самостійну демократичну державу відкриває для неї простір для доказу того, що вона є вагомим чинником міжнародного життя. Роки, що минули від дня здобуття незалежності показали: позицію України в ООН поважають, і її інтереси враховуються під час прийняття важливих рішень.

            Переконливим підтвердженням цього є, приміром, одночасне обрання України до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН по внесках, Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, включення України до Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. Вагому позицію України в ООН можна визначити тим, що вона (третя за ядерним потенціалом держава) першою в історії людства добровільно відмовилися від ядерної зброї, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ратифікувала угоду про скорочення стратегічних наступательних озброєнь (СНО-1). Це дало змогу Президентові України Л.Кучмі, виступаючі на спеціальному урочистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 50-ї річниці ООН 22 жовтня 1995 р., запропонувати встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допомогою, моральними стимулами для країн, які відмовилися від ядерної зброї, через реалізацію нової програми ООН “Світ ХХІ сторіччя без ядерної зброї”.

            З 12 травня 1954 р. Україна член ЮНЕСКО. За повоєнні роки вона обиралася до ряду керівних органів ЮНЕСКО та до Виконавчої Ради (1980-1985). Україна - член Міжнародного урядового Комітету, Міжурядової програми з інформатики, Міжнародної Координаційної Ради програми “Людина і біосфера” (МАБ), Європейської економічної комісії ООН. В цілому Україна бере участь у діяльності більш як 60 організацій ООН (МАГАТЕ, ЮНІДО, МОП, ВПС тощо). Обрання Міністра закордонних справ України Г.Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчить про постійно зростаючий авторитет України на міжнародній арені.

            Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.

            Україна і надалі намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаціїний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відбивали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збережнню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи у колишній Югославії, де перебуває понад 1200 українських військовослужбовців.

            Україна є учасницею, членом “нового Радянського Союзу”, тобто Співдружності незалежних держав, яка була спворена в грудні 1991 року. Уряд нашої держави розглядає СНД як ьіжнародниц механізм, що доповнює і координує процкс створення якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успышному вирішенню проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу СРС. україна стоїть напозиції насамперед економічної доцільності  існування СНД, розвитку торговельно-економічних відносин між державами-учасницями Співдружності. Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів.

            Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробіцтництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.

            У сфері економіки Україна обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності, незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об'єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав-учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції.

            У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою прагненню набути в майбутньому нейтрального статуса.

            Україна не має ніяких територіяльних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав-учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.

            Послідовно дотримуючись виробленого щодо СНД курсу, Україна не підписала Угоди про Сили спільного призначення на перехідний період (14 лютого 1992 року, Мінськ), Договор про колективну безпеку (15  травня 1992 р., Ташкент), Статут Співдружності незалежних держав (22 січня 1993 р., Мінськ) та цілий ряд інших документів ,які передбачали утворення наднаціональних органів. При розгляді питання про економічний союз, підписані декларації і рішення про його утворення (14 травня 1993 р., Москва) Президент України, у відповідності до позиції Верховної Ради, зробив застереження, що Україна не підтримує термін “союз”. “Ми підтримуємо інтеграцію, інтеграційні процеси, - уточнив Президент. Ми за те, щоб СНД існувала, ми за те, щоб Співдружність розвивалась у рамках економічних відносин, але ми не можемо підтримувати політичну, воєнно-політичну інтеграцію і всі інститути, які будуть утворюватись, тому що це загрожує суверенитету”.

            Таким чином, Україна, очолюючи “групу неприєднання” серед країн СНД (до складу якої входять також Молдова та Азербайджан), що протидіє утворенню будь-яких наднаціональних органів чи військово-політичних механізмів, наша держава дедалі більше визначає, чи залишиться СНД вільною економічною асоціацією, чи перетвориться на тісну військово-політичну конфедерацію. Без України новий Радянський Союз неможливий. З огляду на те, що Білорусія зливається з Росією, позиція України набуває ще більшого значення. Уникаючи інституціоналізації СНД як механізму безпеки, Україна водночас має розвивати економічну співпрацю з Росією та іншими державами колишнього СРСР.

            Українське керівництво очікує, що важливу роль в розширенні й диверсифікації міжнародних торговельно-економічних зв'язків відіграватиме Всесвітня організація торгівлі (ВОТ), до якої Україна готова приєднатися. Окремо йдеться про бажаність посилити інформаційне забезпечення зовнішньополітичної діяльності України за допомогою механізмів та можливостей, що існують у рамках ООН. Треба заповнити той інформаційний вакуум, який існує стосовно подій що відбувається в Україні.

            Участь України в ООН є одним із найбільш рентабельних у політичному плані зовнішньополітичних механізмів України. Внесок України до ООН на душу населення становить приблизно 86 центів на рік - тобто весь обсяг корисної діяльності ООН від блакитних шоломів до вакцини проти дифтерії коштувало громадянину України за месяць менше, ніж поїздка в міському транспорті.

            Звичайно, співпраця України з ООН не має одностороннього вигляду. Певна віддача йде і від структурних організацій в Женеві. Якщо взяти економічний аспект цієї віддачі, то тут є чимало проектів, зорієнтованих на надання цієї допомоги. Це і сприяння у розробці й проведенні політики перебудови економіки та окремих галузей (металургія, енергетика), і у здійсненні приватизації й розвитку підприємництва. За допомогою Міжнародної організації праці здійснено комплексне дослідження ринку праці в Україні і вироблено рекомендації щодо вирішення відповідних соціальних проблем.

            Виз­начною подією в політичному житті України стало приііняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м чле­ном цієї авторитетної організації і п'ятою серед колишніх республік СРСР (після Латвії, Литви, Естонії та Молдови).

            Метою Ради Європи, згідно з договором про її утворення, є досягнення більшого ступеня узгодженості й згуртованості держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, на яких грунтується західна цивілізація і демократія, а також сприяння їх економічному і соціальному прогресу. Задля цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ вступати в угоди і вживати спільні дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях і розвивати права людини та основні свободи. Головними органами Ради Європи є: Комітет міністрів у складі всіх міністрів закордонних справ і Парламентська Асамблея.

            Щоб бути прийнятим до складу РЄ, необхідно дотримува­тися трьох найважливіших принципів: держава-кандидат має бути правовою, поважати права людини, мати в наявності плюралістичну демократію.

            До набуття цього статусу Україна йшла послідовно, крок за кроком від дня проголошення своєї незалежності. Уже в грудні 1991 р., невдовзі після референдуму, який підтвер­див Акт проголошення незалежності, Міністерство закор­донних справ України звернулося до Генерального секре­таря Ради Європи з пропозицією провести переговори про визначення сфери й форм співробітництва. Відтоді почав­ся зустрічний рух. На запрошення РЄ відбулися візити парламентських делегацій України в столицю інтегоованої Європи Страсбург і зворотні візити до Києва керівників РЄ. Статус "спеціально запрошеної країни" наша держава отримала 16 вересня 1992 р. Україна була включена у кілька програм, що здійснюються під егідою цієї організації, її також було прийнято як асоційованого члена Ради Європи у комісію "За демократію через право" ("Венеціанська комі­сія") для спостереження за виконанням правових норм, що служать гарантом демократії.

            Рада Європи функціонує за трьома ключовими напрямами: розвиток демократії, захист прав людини, забезпечення вер­ховенства закону. Ступивши на шлях входження до РЄ, Україна докладає чимало зусиль, щоб дотримуватися цих напрямів.

            Експерти Ради Європи констатують прагнення нашої держави привести своє законодавство у відповідність до міжнародних норм і стандартів, передусім тих, що містяться у Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах про права людини, підсумкових документах ОБСЄ та кон­венціях РЄ. Водночас Україна збагачує європейське співто­вариство власним досвідом розв'язання проблем цивілізо­ваним шляхом у складному процесі трансформації суспіль­ства, досвіду якого світова практика не знає.

            Йдеться не тільки про перетворення централізованої економіки в цивілізовану ринкову, а й, скажімо, про досвщ побудови міжнаціональних відносин у багатоетнічному ук­раїнському суспільстві. Стабільність у цьому регіоні Європи міжнародні експерти пояснюють саме виваженою, позитив­ною національною політикою Украши, яка відповідає нор­мам Рамкової конвенції про захист національних меншин (Україна приєдналася до останньої 15 вересня 1995 р.). Взагалі ж, входження України до Ради Європи означає необхідність приєднатися до більш як 150 конвенцій, які функціонують у рамках РЄ з приводу прав людини у тій чи іншій галузі.

            Українське керівництво сподівається, що РЄ надасть Ук­раїні допомогу у приведенні національного законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема у розробці проектів цивільного та цивільно-процесуального. Адміністра­тивного та Адміністративно-процесуального кодексів, що стане вагомим внеском у формування правової бази нашої держави. Рада Європи готова допомогти у налагодженні ме­ханізму діяльності Конституційного Суду України.

Отже, вступ України до Ради Європи означає розши­рення демократичного простору на схід.

            Крім того, Україна, яка володіє величезним науково-технічним, інтелектуальним виробничим потенціалом, відкриває нові можливості для збагачення загальноєвро­пейської культури.

            Членство у Раді Європи має принести й відчутні еко­номічні вигоди - від сприяння економічним реформам до захисту комп'ютерного зв'язку та надання псиних пільг у торгово-економічшй сфері.

            Важливим напрямком інтеграції в Європейські структури, безумовно, є співробітництво України з Європейським Союзом, що утворилося на основі Маастрихтських угод шляхом об'єд­нання Європейського економічного союзу (ЄЕС) та Євро­пейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) в 1993 р

            Це могутнє політичне та валютно-фінансове об'єднання передбачає не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й спільні зусилля щодо захисту навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, інтеграції торговель­них зв'язків 3 1 січня 1993 р. в рамках "єдиного європейсь­кого простору", де проживає 380 млн. чоловік, почали вільно переміщуватися люди і без будь-яких податків та обмежень -товари і капітали На цей гігантський "суперринок" припа­дає 42% світової торгівлі. Єдиний економічний простір у Західній Європі передбачає й уніфікацію національних зако­нодавств. У середині 90-х рр. означено основні цілі для Євро­пейського Союзу: це забезпечення економічного зростання й зайнятості, забезпечення безпеки в Європі, сприяння куль­турної різноманітності в Європі, вдосконалення структур ЄС.

            У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС країни -члени цього Союзу висловили готовність налагодити "в дусі співробітництва" діалог із східноєвропейськими краї­нами, в т. ч. з Україною. У дусі декларації в травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробіт­ництво між Україною і Європейським Союзом, яка була згодом підписана у Люксембурзі, де проходило засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. То був перший подібний документ у відносинах Європейського Союзу з державами - членами СНД. Ця угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, зняття імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.

            Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надання нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн. екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.

            У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Со­юзом двосторонню тимчасову угоду про торгівлю та питан­ня, що до неї відносяться. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеного з новою незалежною державою. Сторони надали одна одній сприятливі умови для здійснення торіївлі Угода відкриває можливість торгувати з усіма країнами Європи без будь-яких обмежень, зокрема текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.

            Довгострокова мета України - стати рівноправним чле­ном ЄС, як і інших європейських структур У середньостроковому плані - це створення зони вільної торгівлі з ЄС і набуття асоційованого членства в цьому Союзі. На 1998 рік заплановані переговори про створення такої зони.

            У середині 90-х рр. спостерігалася позитивна динаміка у відносинах України і Європейського Союзу. Регулярними стали зустрічі з "трійкою" ЄС Відбулися перші застаний Ради співробітництва Відкрилося постійне представниц­тво України при ЄС у Брюсселі Створено Комітет по зв'яз­ках з ЄС.

            У широкій геополітичній орієнтації України в останні роки найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору. або, як її скорочено називають, НАТО. Початок її діяльності як противага радянському блоку було покладено підписанням 4 квітня 1949 р. Вашингтонського договору США, Канадою та 10 західноєвропейськими крїнами. У 1952 р. до цього Альянсу приєдналися  Греція та Туреччина, в 1955 р. - ФРН та в 1982 р. - Іспанія. НАТО є міжурядовою організацією, основне завдання якої згідно з договором полягає в об’єднанні зусиль для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки. Якщо раніше умови “холодної війни” вели до переважання в діяльності НАТО в перші роки її існування питань військово-оборонного характеру, але поступово зростала й вага військово-політичних та політичних аспектів функціювання цієї організації.

             Прямі відносини України з НАТО розпочалися з візиту Генерального секретаря цієї організацієї М.Вернера до Києва 22-23 лютого 1992 року. 8 липня 1992 року відбулося відвідання штаб-квартри Альянсу Президентом України Л.Кравчукком. Наша держава почала брати активну участь в діяльності РПАС. У лютому 1994 р. міністр закордрнних справ А.Зленко піджписав Рамковий документ угоди про  “Партнерство зарали миру”, а з 25 травня 1994 р., після передачі до НАТО презентаційного документа України про участь у цій угоді, почалося практичне співробітництво з її виконання.

            Свідченням особливого ставлення Організації Північного договору до України стало підписання 10 червня 1996 р. Індивідуальної програми щодо її партнерства з НАТО. Успішний розвиток співробітництва дав змогу підняти його на більш високий рівень - 9 липня 1997 р. в Мадриді Президентом Л.Кучмою та лідерами 16 держав НАТО було укладено “Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією півнвчноатлантичного договору”.

            Посиленна увага до нашої країни пов’язана з тим, що “незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в центрально-Східній Європі та на континенті в цілому”. Для розвитку організаційних форм взаємного співробітництва при штаб квартирі НАТО в Брюсселі було засновано військову місію зв’язку України, з жовтня 1997 р. почала працювати Комісія Україна-НАТО. В Україні було створено Державну міжвідомчу Комісію зі співробітництва з НАТО під головуванням секретаря Ради національної безпеки та оборони В.Горбуліна. А ще напередодні Мадридського саміту, 7 травня 1997 р. в києві Генеральним секрктарем НАТО Х.Соланою та міністром закордонних справ Г.Удовенко було відкрито перштй у Східній Європі Центр інформації та документації Альянсу.

            Тобто можна з певненістю зазначити, що за недовгий період після встановлення офіційних вілносин з НАТО  Україна активно співпрацює з цією міжнародною організацією. Регулярними стали спільні військові маневри, передбаченні угодами про ” Партнерство заради миру”, як на території України , так і в країнах НАТО та інших державах, що приєдналися до цих угод. Успішно пройшли такі спільні навчання, як “Щит миру” на Яворівському полігоні у Львівській області (травень 1995 та 1996 рр.), “Осінні союзники-95” на головній базі морської піхоти США в штаті Південна Кароліна (вересень 1995 р.), “Шейнекс” (конференція-навчання з участю української делегації в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в квітні 1997 р., присвячена моделям урегулювання регіональних кризових ситуацій) тощо. Особливого політичного значення набуло проведення навчань “Морський бриз” в акваторії Чорного моря та на полігоні “Широкий лан” у Миколаївський області, незважаючи на досить відчутну протидію з боку лівих сил у Верховній Раді та частини населення Криму.

            Пріоритетними регіональними напрямами зовніш­ньої політики України є діяльність у рамках Органі­зації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раді Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Північноатлантичної асамблеї (ПА).

            На Будапештській зустрічі, яка відбулася в 1994 р., про­понувалося більш детально проробити всю систему безпеки в Європі. Україна висунула на нараді ідею: прийняти рішен­ня про створення спеціальної групи з представників ООН, НАТО, ЄС, ЗЄС та ОБСЄ, яка почала б роботу над угодою між цими структурами щодо розподілу обов'язків між ними і визначення сфер впливу.

У ході дискусій і консультацій стало очевидно: не всі організації (передусім НАТО) готові до детального розгля­ду всіх аспектів такої взаємодії.

            Україна виступає за подальше зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефектив­ності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипло­матії.

            Кілька років шляхом співробіцнитва з ВООЗ здійснювалась змістовна програма допомоги у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС, у рамках якої було проведено спеціальні медичні обстеження різних груп населення, отримано чималу кількість обладнання, медпрепаратів, кілька мільйонів доларів.

            Постійний валютний прибуток дає участь у Всесвітній організації інтелектуальної власності (ВОІВ), сприяючи налагодженню патентної справи, захисту товарних знаків тощо.

            Отож, дістаємося висновку, що Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох впливових міжнародних організацій, в межах яких вона провадить активну роботу, яка, до того ж, відзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. З момента досягнення незалежності Україна отримала членство у вливових міжнародних організаціях однією з перших з числа колишніх республік СРСР, що говорить на користь нашої держави, є показником зростаючого авторитету України в світі. Але, як говорить давня мудрість, краще якість ніж кількість. Тому, як на мене, Україна перш за все має вдосконавлювати та покращувати свою роботу в організаціях, членом яких вона вже є, а потім вже розглядати можливості входження до інших міжнародних організацій. Насамперед це стосується ЄС та НАТО. Проте складна сучасна геополітична ситуація не залишає нашим політикам вибору, змушує їх якось реагувати на ситуацію, розташування головних сил у світі. Тому не дивно, що в недалекому майбутнєму кількість міжнародних організацій, членом  яких є Україна, може збільшитися.

49. Це об’єднання держав для вирішення нагальних проблем економічного плану. Як уже йшлося, консультативні групи – це не організації в повному розумінні цього слова (відсутність статуту, постійних керівних органів), але їх функції, по суті, збігаються з функціями міждержавних економічних ор-ганізацій, тому доречно ознайомитися хоча у в загальних рисах з їх діяльністю.

Консультативні групи держав мають назву або клубів (Па-ризький клуб), або груп. Функції клубів будуть розглянуті в розділі про міжнародні валютно-кредитні організації. Групи держав формуються для вирішення проблем міжнародної еко-номіки, які постають у процесі розвитку міжнародних відно-син. Країни групуються залежно від спільності інтересів у сфері світової економіки. Назва груп відповідає їх чисель-ності.

Найвідоміші консультативні групи країн з проблем міжнародної економіки: Група Семи; Група Дев’яти; Група Десяти; Група Одинадцяти; Група П’ятнадцяти; Група Двадцяти чотирьох; Група Сімдесяти семи.

Група Семи (Г-7) – найвпливовіша у вирішенні еко-номічних проблем. Її склад: США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Це країни з найпо-тужнішим економічним потенціалом, тому від позиції Г-7 ба-гато в чому залежить напрям розвитку світової економіки. Група семи (“Велика сімка”) була утворена в 1975 р. для обго-ворення глобальних економічних проблем, переважно валютного й фінансового плану. Засідання групи проводяться один раз на рік на рівні голів країн або урядів і постійно – на рівні міністрів фінансів, керівників центральних банків. На нарадах Г-7 обговорюються кардинальні проблеми світової економіки, ситуація з курсами валют, питання збалансованості національних економік. Підсумком нарад є розробка спільно-го економічного курсу держав “Сімки”, визначення їх позиції до найважливіших проблем.

Розділ 4

Група Семи обговорює не тільки економічні, а й політичні проблеми в тих аспектах, які мають відношення до економіки. Останнім часом у роботі Г-7 бере участь і Росія, тому інколи “Сімку” називають “Вісімкою”. Проте участь Росії обме-жується, здебільшого, обговоренням саме політичних проблем. Втім, Росія за часів президентства В. Путіна намагається відігравати у “Вісімці” більшу роль, зокрема в питаннях вирішення енергетичних проблем. У 2006 р. Росія в порядку ротації стала головуючою в Групі Восьми.

Група Дев’яти (Г-9) включає Австрію, Бельгію, Болгарію, Данію, Фінляндію, Угорщину, Румунію, Швецію, Сербію. Во-на призначена для вирішення проблем економіки Європи з на-голошенням на Центральну Європу.

Група Десяти (Г-10) об’єднує Бельгію, Канаду, Францію, Італію, Німеччину, Японію, Нідерланди, Швейцарію, Велику Британію і США. Спостерігачами в групі є: Банк міжнародних розрахунків (БМР), Європейська Комісія, МВФ і ОЕСР. Це потужна і впливова група, що акцентує свою увагу на вирішенні валютно-кредитних проблем як у глобальному вимірі, так і особливо в Європі.

Група Одинадцяти (Г-11) включає латиноамериканські держави й призначена для обговорення економічної ситуації в регіоні та прийняття узгодженої економічної політики.

Група П’ятнадцяти (Г-15) охоплює досить різноманітну групу держав, об’єднаних не за географічною ознакою, а через спільність економічних проблем, що постають перед ними. Це країни, що розвиваються, в Азії (Індія, Індонезія, Сінґапур, Малайзія), Африці (Єгипет, Алжир, Ніґерія, Сенеґал, Зімбаб-ве), Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Мексика, Перу, Венесуела); від Європи в групі присутня Сербія. Склад Г-15 показує, що вона поєднує країни переважно “нові індустріальні”.

Група Двадцяти чотирьох (Г-24) складається майже з усіх тих, що входять до Г-15, а також деяких інших країн, що розвиваються (Ефіопія, Ґабон, Ґана, Ґватемала, Пакистан, Шрі-Ланка та ін.). Функції практично такі самі, як і в Г-15.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Група Сімдесяти семи (Г-77) об’єднує майже всі країни, що розвиваються, а також соціалістичні країни (Китай, КНДР, Куба), деякі країни з перехідною економікою (Монголія, Ру-мунія, Сербія). Метою Г-77 є сприяння реформуванню еко-номіки, підняття економічного рівня країн, які мають суттєві проблеми в розвитку соціально-економічної сфери.

Деякі інші функції консультативних груп держав, а також функції Паризького і Лондонського клубів буде розглянуто в розділі 7

50. Рада по опіці. ООН під своїм керівництвом створила міжнародну систему опіки для керування тими територіями, які включені в неї індивідуальними угодами, і для спостереження за цими територіями. Ці території іменуються територіями під опікою.

Угода про опіку в кожному випадку повинно включати умови, на яких буде управлятися територія під опікою, а також визначати влада, яка буде здійснювати управління територією під опікою. Така влада називається керівною владою і може являти собою одне або більше держав або ООН як таку.

Рада по опіці, будучи одним з головних органів ООН, діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і надає їй допомогу у виконанні функцій ООН щодо міжнародної системи опіки.

Рада по опіці розглядає звіти, що подаються керівною владою. Він приймає петиції і розглядає їх по суті. Рада влаштовує періодичні відвідування відповіднихтериторій під опікою в узгоджені з керуючою владою терміни. Статут ООН зобов'язує Рада зробити будь-які дії відповідно до угод про опіку.

До Ради по опіці входять п'ять постійних членів Ради Безпеки - Російська Федерація, Китай, Франція, Велика Британія та Північна Ірландія та США.

Цілі системи опіки були здійснені в такому ступені, що всі підопічні території досягли самоврядування і незалежності - в якості окремих держав чи приєднавшись до сусідніх незалежним державам. У листопаді 1994 р. Рада Безпеки ухвалила рішення про припинення Угоди про опіку ООН стосовно останньої з початкових 11 підопічних територій - підопічної території Тихоокеанські острови (Палау), керованої Сполученими Штатами. Відтепер Рада збирається на свої сесії лише в міру необхідності.

Міжнародний суд. Є головним судовим органом ООН. Його Статут становить невід'ємну частину Статуту ООН.

Міжнародний суд складається з 15 суддів, причому в його не може бути двох громадян однієї держави. Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки з числа осіб, внесених до списку за пропозицією національних груп Постійної палати Третейського суду. Судді обираються на основі громадянства. Проте при призначенні звертається увага на те, щоб в Суді були представлені головні правові системи усього світу. Національна група може виставити не більше чотирьох кандидатів. До виставлення кандидатур вона зобов'язана використовувати послугивищих судових органів, юридичних факультетів, вищих правових навчальних закладів та академій своєї країни, а також національних відділень міжнародних академій, що займаються вивченням права. Обраними вважаються кандидати, які отримали абсолютну більшість голосів в Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки. Судді обираються на дев'ятирічний термін і можуть бути переобрані. Обіймаючи посаду судді, вони не можуть займати іншу посаду.

З моменту функціонування Суду представник СРСР, а в подальшому Росії постійно обирається членом Міжнародного суду ООН.

Члени Суду при виконанні ними судових обов'язків користуються дипломатичними привілеями та імунітетами. Місцезнаходження Суду - Гаага, Нідерланди.

До відання Суду належать усі справи, які будуть передані йому сторонами, і всі питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними договорами і конвенціями.

Стороною в суперечці, розглянутому Судом, можуть бути тільки держави і лише учасники Статуту Суду. Останні можуть у будь-який час заявити, що вони визнають без особливого про те угоди, ipsofacto, відносно будь-якого іншого держави, що ухвалив таке зобов'язання, юрисдикцію Суду обов'язковою по всіх правових спорах, що стосуються: а) тлумачення договору; б) будь-якого питання міжнародного права; в) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, представить собою порушення міжнародного зобов'язання; г) характеру і розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародних зобов'язань. Такі заяви здаються на зберігання Генеральному секретарю, і вони означають визнання обов'язковою длясебе юрисдикції Міжнародного суду.

Суд не може розглядати суперечки між фізичними і юридичними особами та міжнародними організаціями.

Суд зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, і в процесі судового розгляду застосовує міжнародні конвенції, що встановлюють правила, визначено визнані сперечаються державами; міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; ( судові рішення (обов'язкові лише для сторін у справі сторін)) і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм.

Статут Суду не обмежує його право вирішувати справу exaequoexbono (по справедливості, а не за формальною законом), якщо сторони з цим згодні.

Суд засідає постійно, за винятком судових вакацій, строки І тривалість яких встановлюються судом.

Зазвичай Суд здійснює свою діяльність на пленарних засіданнях, проте на прохання сторін він може утворити підрозділи обмеженого складу, які називаються камерами. Рішення, постановлене одній з камер, вважається винесеним самим Судом. У рамках Суду була утворена камера з розгляду екологічних справ, щорічно утворюється камера за спрощеними процедурами.

Офіційними мовами Суду є французька та англійська. Судочинство складається з двох частин: письмової і усної судочинства. Письмове судочинство складається з подання Суду і сторонам меморандумів, контрмеморандум і, якщо буде потрібно, заперечень на них, а одно всіх підтверджуючих їхпаперів і документів. Усне судочинство складається у заслуховуванні Судом свідків, експертів, представників, повірених, адвокатів.

Рішення Суду обов'язково лише для сторін у справі сторін і лише по даній справі. Воно є остаточним і оскарженню не підлягає. Якщо яка-небудь сторона не виконує зобов'язань, покладених на неї Судом, то Рада Безпеки на прохання іншої сторони може, якщо визнає це за необхідне, зробити рекомендації або вирішити питання про прийняття заходів для приведення рішення у виконання (п. 2 ст. 94 Статуту ООН ).

Крім розгляду спору Суд може давати консультативні висновки з будь-якій юридичній питання за запитом будь-якої установи, уповноваженого робити такі запити самим Статутом ООН або відповідно до Статуту. За встановленим порядком чотири головних органу ООН, два допоміжних органу Генеральної Асамблеї, 17 спеціалізованих установ ООН і МАГАТЕ має право запитувати такий висновок Суду. Суд виносить свої консультативні висновки у відкритому засіданні.

В даний час потенціал Міжнародного суду використовується не повною мірою. Більш широке використання Суду стало б важливим внеском у миротворчу діяльність ООН. Для посилення його ролі Секретаріат ООН рекомендує зробити наступні кроки:

а) всім державам-членам слід визнати обов'язковою юрисдикцію Суду відповідно до ст. 36 його Статуту, без яких би то не було застережень, до закінчення в 2000 р. Десятиліття міжнародного права ООН. У тих випадках, коливнутрішньодержавні структури не допускають цього, державам слід на двосторонній або багатосторонній основі домовитися про всеосяжну перелік питань, які вони готові передавати на розгляд Суду, і їм слід зняти свої застереження щодо його юрисдикції до тих положень багатосторонніх договорів, які стосуються врегулювання спорів;

б) коли передача спору на розгляд Суду повного складу в практичному плані є проблематичним, слід використовувати юрисдикцію камер Суду;

в) державам слід надати підтримку Цільового фонду, створеного для надання допомоги країнам, які не можуть собі дозволити витрати, пов'язані з передачею спору на розгляд Суду, і таким країнам слід повною мірою користуватися цим Фондом з метою розв'язання своїх суперечок. У Декларації тисячоліття, прийнятої в Нью-Йорку 8 вересня 2000, міститься заклик до зміцнення Міжнародного суду, з тим щоб забезпечити правосуддя та верховенство  права в міжнародних справах.

Секретаріат. Він обслуговує головні і всі інші органи ООН і здійснює керівництво їх програмами. Секретаріат складається з Генерального секретаря і співробітників, що працюють в Центральних установах і в усьому світі, і займається вирішенням питань, пов'язаних з повсякденною діяльністю ООН.

СРСР у 1989 р. визнав юрисдикцію Суду з розгляду спорів, що випливають із застосування шести міжнародних договорів з прав людини, але надалі зняв за ним свої застереження про невизнання обов'язкової юрисдикції Суду.

Бутрос Галі Б.. Порядокдня для світу, 1995 рік. ООН. Нью-Йорк, 1995. С. 92-93.

До складу Секретаріату ООН входить 8900 представників приблизно з 160 країн світу. В якості міжнародних цивільних службовців вони, як і Генеральний секретар, підзвітні у своїй діяльності тільки Організації, кожен з них дає присягу не запитувати і не отримувати інструкцій від якого б то не було уряду або будь-якої іншої влади, яка не має стосунку до Організації. Згідно зі ст. 100 Статуту кожна держава - член ООН зобов'язується поважати строго міжнародний характер обов'язків Генерального секретаря і персоналу Секретаріату і не намагатися чинити на них вплив при виконанні ними своїх обов'язків.

Робота Секретаріату настільки ж різноманітна, як і перелік проблем, якими займається ООН. Сфера відповідальності Секретаріату охоплює різні види діяльності: від організації операцій з підтримання миру до посередництва і вирішенні міжнародних суперечок. Персонал Секретаріату здійснює також огляд світових економічних тенденцій і проблем; проводить дослідження у таких галузях, як права людини та сталий розвиток; організовує міжнародні конференції з питань, що викликають заклопотаність у всесвітньому масштабі; контролює виконання рішень, прийнятих органами Організації; здійснює усний переклад виступів та перекладів документів на офіційні мови Організації; постачає світові засоби масової інформації відомостями про діяльність ООН.

Керівником Секретаріату є Генеральний секретар, і в цій якості він діє на всіх засіданнях ГенеральноїАсамблеї, Ради Безпеки, ЕКОСОР і Ради по опіці та виконує інші функції, які покладаються на нього цими органами. Генеральний секретар подає Генеральній Асамблеї щорічну доповідь про роботу Організації.

Генеральний секретар має право доводити до відома Ради Безпеки інформацію про будь-яких питаннях, які, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру до безпеки.

Генеральний секретар вносить великий внесок у запобігання виникнення, ескалацію або розширення міжнародних спорів, зокрема, шляхом здійснення місія «добрих послуг» в інтересах «превентивної дипломатії.

Кожен Генеральний секретар визначає також основні пріоритети своєї діяльності в загальному контексті часу, в якому він працює. Наприклад, в 1992 р., будучи Генеральним секретарем, Бутрос Галі за дорученням Ради Безпеки підготував Програму світу, яка являє собою програму вагомих заходів, спрямованих на закріплення або встановлення миру в період після закінчення «холодної війни». У 1994 р. він підготував Програму, яка являє собою проект розвитку, розрахований на період, що охоплює XXI ст.

В даний час Генеральним секретарем ООН є Кофі Аннан (Гана). Його попередниками були: Бутрос Галі з Єгипту, який обіймав посаду Генерального секретаря з 1992 по 1996 р.; Хав'єр Перес де Куельяр з Перу, який обіймав посаду з 1982 по 1991 р.; Курт Вальдхайм з Австрії, який обіймав посаду Генерального секретаря з 1972 по 1981 р.; У. Тан зБірми (нині М'янма), який був Генеральним секретарем з 1961 по 1971 р.; Даг Хаммаршельда зі Швеції, який обіймав посаду з 1953 р. до своєї загибелі в 1961 р. в авіаційній катастрофі в Африці, і Трюгве Лі з Норвегії, який був Генеральним секретарем в період з 1946 по 1952 р.

Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки на п'ятирічний термін, після закінчення якого він може бути призначений знову.

Секретаріат складається з наступних підрозділів: Управління з питань внутрішньоорганізаційні; Управління з правових питань; Управління з політичних питань; Департамент з питань роззброєння; Департамент з миротворчих операцій; Управління з питань координації у гуманітарній області; Департамент з економічних і соціальних питань; Департамент з обслуговування Генеральної Асамблеї і конференцій; Департамент громадської інформації; Департамент управління; Управління з іракської проблеми; Управління координатора з питань безпеки ООН.

Управління з правових питань надає допомогу у підготовці проектів угод між ООН та іншими організаціями. Воно дає правові консультації з питань застосування миротворчих сил, представляє ООН в судах та арбітражах у зв'язку з пред'явленням і розглядом позовів до Організації. Управління виступає координатором контактів між юридичними консультантами організацій системи ООН і сприяє координації їх позицій з питань правової політики. Від імені Генерального секретаря Управління виконує функції депозитарію більше 500 багатосторонніх договорів.