Економічні відносини між єавт та Україною

ЄАВТ займає десяте місце у світі щодо торгівлі товарами, а також має значну частку у сфері торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій.

Для України це потенційний ринок з приблизно 13 млн. споживачами з високою купівельною спроможністю та сукупним ВВП, який складає близько 664 млрд. євро.

ЄАВТ та Україна підписали Спільну декларацію про співпрацю у 2000 році.

Переговори щодо угоди про вільну торгівлю між чотирма державами ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія) і Україною були розпочаті у Києві 21 квітня 2009 року.

Угоду про вільну торгівлю було укладено 24 червня 2010 р. під час міністерської конференції ЄАВТ у м. Рейк’явік (Ісландія).

Збоку України угоду про вільну торгівлю підписано Міністром закордонних справ К. Грищенко. З боку ЄАВТ угоду підписано Міністром закордонних справ і зовнішньої торгівлі Ісландії, Міністром закордонних справ Ліхтенштейну, Міністром торгівлі та промисловості Норвегії, Президентом Швейцарської Конфедерації (глава Федерального департаменту з економічних питань).

Угода про вільну торгівлю є всеохоплюючою, включаючи торгівлю товарами (промислові та сільськогосподарські товари, риба та інші морські продукти), торгівлю послугами, інвестиції, спрощення процедур торгівлі, конкуренцію, захист прав інтелектуальної власності та державні закупівлі. Двосторонні угоди з торгівлі сільськогосподарською продукцією, укладені між окремими державами ЄАВТ та Україною також є частиною створеної зони вільної торгівлі між сторонами. Створений Спільний комітет сторін контролюватиме функціонування угоди, яка набуде чинності після її ратифікації у парламентах держав-членів ЄАВТ та України.

Цеперша угода про вільну торгівлю після вступу України до Світової організації торгівлі у 2008 році. Угоду було укладено у короткий період часу, порівняно з іншими подібними переговорами. Це стало можливим  через якісний підхід сторін до переговорів, бажання працювати заради досягнення мети і значної підготовчої роботи, виконаної експертами до офіційного раунду переговорів.

Угода буде сприяти подальшому зміцненню економічних зв'язків і сприяння торгівлі та інвестиціям між обома сторонами.

Верховна Рада України на своєму засіданні 7 грудня 2012 ратифікувала угоду про вільну торгівлю між Україною та державами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), а також угоди у сфері  сільського господарства між Україною і Норвегією, Україною та Ісландією, а також Україною і Швейцарією.

28. Глобалізація міжнародної господарської діяльності та зростаюча взаємозалежність держав об'єктивно зумовлюють підвищення ролі багатосторонньої координації торговельно–економічних відносин і статусу відповідних міжнародних організацій у системі регулювання міжнародної торгівлі. Багатостороннє регулювання сприяє повнішому використанню переваг сучасного міжнародного поділу праці, здійснює вплив на гармонізацію урядових рішень з питань міжнародних торговельно–економічних відносин, не торкаючись національного суверенітету його учасників, але спрямовуючи їх дії на динамічний і справедливий розвиток міжнародної торгівлі. Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об'єктом діяльності багатьох регіональних, галузевих, глобально–універсальних інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі ці інститути утворюють систему міжнародних організацій, пов'язаних з координацією і регулюванням процесів міжнародної торгівлі (рис. 4.17). Основною в системі організацій з регулювання та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ–COT), яка має тривалу історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності в створенні міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 pp., було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі. Вже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінансова конференція представників 30 країн. Прийняті цією конференцією резолюції стосувалися насамперед фінансових проблем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі. Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила в Генуї в 1922 р. Вона набула великого історичного значення, оскільки в ній брала участь радянська Росія. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також з охорони торгівлі. У 1927 р. в Женеві відбулася Третя велика економічна конференція, на якій 50 країн представляли 200 делегатів і 150 експертів. Результатами цієї конференції було підписання через декілька місяців на дипломатичній конференції Конвенції, в якій країни брали на себе зобов'язання в шестимісячний термін зняти всі заборони і обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця Конвенція не була ратифікована більшістю країн. Позитивні результати згаданих міжнародних конференцій виявилися незначними, але саме в цей період було закладено основу сучасного правового базису міжнародної торгівлі. Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не мали великого значення, але після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги. На конференції в Бреттон–Вудсі (липень 1944 р.) були створені дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму вмістив рекомендації державам щодо створення світової торговельної організації з метою регулювання міжнародних торговельно–економічних відносин. Відомі дві спроби заснування такої організації: розробка Гаванського статуту (Конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференції в Лондоні і Женеві). Конференція в Гавані проходила з 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948 р., і на ній були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни — Аргентина, Польща. Туреччині. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані Міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі; створення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі. Проект статуту Міжнародної організації торгівлі своїм змістом виходив за межі проблем світової торгівлі, включаючи правила найму на роботу, угоди з окремих видів товарів, обмежувальної торговельної практики, міжнародних інвестицій та торгівлі послугами. Хоча у березні 1948 р. в Гавані на Конференції ООН з проблем торгівлі та зайнятості статут Міжнародної організації торгівлі був затверджений, у подальшому його ратифікація деякими національними законодавчими органами виявилася неможливою: статут ратифікували лише дві країни, а самі США відмовились від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою — організація фактично припинила існування, так і не розпочавши своєї діяльності. За пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною Радою ООН була скликана конференція для вивчення американського проекту статуту Міжнародної торговельної організації. В Лондоні був розроблений проект організації, який потім обговорювався на конференції у Женеві (серпень 1947 р.). В роботі цих форумів брали участь лише 18 держав. Женевська конференція розглядала дві проблеми: по–перше, статут міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947 р. знову обговорювався на Гаванській конференції, по–друге, питання митних тарифів і домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була включена в порядок денний нової конференції, яка почала роботу також у Женеві 20 жовтня 1947 р. Саме на цій конференції представниками 23 держав була розроблена угода — Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General Agreement on tariff and trade). Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була укладена урядами Австралійської Федерації, Королівства Бельгії, Сполучених Штатів Бразилії, Бірми, Канади, Цейлону, Республіки Чилі, Китайської Республіки, Республіки Куби, Чехословацької Республіки, Французької Республіки, Індії, Лівану, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерландів, Нової Зеландії, Королівства Норвегії, Пакистану, Південної Родезії, Сирії, Південно–Африканського Союзу, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки. Пакет торговельних правил, розроблених на конференції в Женеві, став відомим під назвою Генеральна угода про тарифи і торгівлю. Вона набула чинності з 1 січня 1948 р. Згадані 23 країни стали членами–засновниками ГАТТ (офіційно сторонами–учасницями), яка організаційно почала діяти як постійна конференція держав–членів. З 1948 до 1994 pp. ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визначаючи принципи та правові норми, якими мають керуватися під час торговельних стосунків держави–учасниці. Генеральна угода 1947 р. складалась з трьох частин. Перша (2 статті) — загальні положення. Друга частина (21 стаття) — правила торговельної політики, яких контрактуючі сторони зобов'язались додержуватися в торговельних взаємовідносинах. Третя частина (13 статей) має процедурний характер. З 1966 р. ГАТТ офіційно має четверту частину — «Торгівля і розвиток» яка містить питання торгівлі з країнами, що розвиваються. Повніше уявлення щодо характеру Угоди дає повний перелік і характеристика змісту його статей (табл. 4.7). З початку дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю було проведено вісім раундів міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів. Більшість із них стосувались в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди. Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів виявився найконструктивнішим і багатостороннішим з усіх, які мали місце. Він стартував у 1986 p., а фінішував 15 грудня 1993 р. Уругвайський раунд завершився не тільки зниженням торговельних тарифів і новим етапом загальної лібералізації взаємного виходу країн–учасниць на ринки, але й включенням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, текстилем, сільгосппродукцією і товарами інтелектуальної власності, державних закупівель. Запроваджені важливі зміни до порядку здійснення торговельних субсидій, компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, процедур застосування стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних суперечок, механізмів формування загальної торговельної політики. І нарешті найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ). Під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994 р. була підписана угода про заснування Світової організації торгівлі. Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави–члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ–COT виступає у вигляді торговельно–економічної ООН, де угоди — це правова основа, а СОТ — інституційний механізм забезпечення дії цієї системи. Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ–COT, метою яких є забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ–COT є балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок (торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн–членів. Марракеська Угода про заснування Світової організації торгівлі складається з 16 статей та 4 додатків. Статті обмежуються тільки фундаментальними організаційними питаннями щодо СОТ, а всі самостійні правила СОТ містяться у додатках. Склад і зміст статей ілюструє табл. 4.8 та рис. 4.18, 4.19. Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. В інші періоди керування здійснюється Генеральною Радою. Обидва органи складаються з представників усіх країн–членів. Крім цього, у структурі є: Ради, Комітети (створюються Конференцією міністрів), органи з урегулювання суперечок та огляду торговельної політики, Секретаріат. Зазначена структура створена з метою виконання СОТ своїх функцій, серед яких пріоритетним є імплементування домовленостей, що за сутністю являють собою самостійні правила СОТ і перебувають у Додатках до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі (табл. 4.9). Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних торговельних операцій. Це — своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн зобов'язуються проводити свою торговельну політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у здійсненні цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, текстиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна система має бути: – позбавленою будь–якої дискримінації — країна не повинна упереджено ставитися до тих чи інших торгових партнерів (їм усім однаково надається статус найбільшого сприяння); так само не повинна проводитися політика дискримінації між національними та іноземними товарами і послугами, яким надається національний режим; – передбачуваною — іноземні компанії, інвестори та уряди повинні мати впевненість, що торгові бар'єри (в т. ч. тарифи, нетарифні заходи тощо) не зводитимуться самовільно без узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок і зобов'язань щодо відкриття ринків закріплюються угодами COT; торгові бар'єри мають знижуватись у ході переговорів; – відкритою для чесної конкуренції — шляхом знеохочення таких «нечесних» прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та продаж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту; – сприятливою для слаборозвинутих країн — надаючи їм більше часу на пристосування до нових умов, можливості для перетворень і спеціальні пільги. На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ–COT приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність такого виконання. Угода СОТ не входить до початкової структури ГАТТ (1947 р.), тому країни можуть стати (або залишитися) контрактуючими сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ, доки вони не досягнуть успішних домовленостей щодо приєднання до ГАТТ. Перед приєднанням до СОТ учасники, які не мають статусу контрактуючої сторони ГАТТ, повинні насамперед досягнути домовленостей щодо приєднання до Угоди. Країни можуть також запросити підготовчий комітет СОТ поєднати процес їх приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ. Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ–СОТ) залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ–COT і складається з таких етапів: подання прохання щодо приєднання, розгляд прохання, проведення консультацій з країнами—членами ГАТТ, проведення серії засідань Робочої комісії ГАТТ, подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни, проведення багатосторонніх переговорів, розробка Протоколу про приєднання, прийняття країни в ГАТТ (ГАТТ–СОТ). Процес приєднання України до системи ГАТТ–COT розпочався 17 грудня 1993 p., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами–членами СОТ. На початок 2000 р. членами СОТ були 134 держави, а 32 мали статус країн–спостерігачів, серед них: Україна, Азербайджан, Албанія, Алжир, Андорра, Білорусь, Ватикан, В'єтнам, Вірменія, Грузія, Естонія, Ефіопія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Китай, Лаос, Латвія, Македонія, Молдова, Непал, Оман, Острови Зеленого Мису, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сейшельські Острови, Судан, Тайвань, Тонга, Узбекистан, Хорватія. Вирізняється серед усіх країн світу Китай, що є державою з найбільшим обсягом торгівлі, яка не входить до жодної міжнародної торговельної організації. її торговельний обіг у 1998 р. перевищив 300 млрд. дол., тому деякі експерти вважають, що доки СОТ не прийме в свої лави Китай, назва цієї організації буде просто невиправданою. Переговори ж щодо приєднання Китаю до СОТ ведуться вже 14 років. Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Як зазначається в передмові до українського видання «Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів», членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо: – зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках; – не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ–COT та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико–правові, тарифні й нетарифні обмеження не випускають її за кордон України; – кількісного та якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одночасно стосовно 134 країн–членів СОТ, на частку яких припадає понад 90 % світової торгівлі; – забезпечення справедливого вирішення торговельних суперечок. Навіть невелика країна з незначним потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними партнерами; – застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари; – введення тимчасових обмежень імпорту у разі появи проблем з платіжним балансом; – підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом; – системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/ СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу; – забезпечення передбачуваного розвитку торговельно–економічних відносин з основними торговельно–економічними партнерами. А саме: – Європейським Союзом, що відкриє двері для здійснення стратегічної мети — поступової інтеграції України в ЄС шляхом реалізації положень Угоди про партнерство і співробітництво, створення зони вільної торгівлі і набуття на цій основі асоційованого членства в ЄС; – країнами CEFTA (центральноєвропейської зони вільної торгівлі, до складу якої входять Болгарія, Польща, Румунія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія), які є традиційними торговельними партнерами України. Враховуючи, що всі вони є асоційованими членами ЄС і в найближчому майбутньому можуть стати повними членами, важливо послідовно розширювати присутність на ринках цих країн, створюючи необхідні передумови для збільшення в подальшому присутності і на єдиному ринку ЄС; – Росією, іншими країнами СНД і Балтії, які перебувають на різних етапах процесу приєднання до системи ГАТТ–СОТ; – країнами–членами ASEAN (Асоціації держав Південно–Східної Азії, до складу якої входять Бруней, В'єтнам, Індонезія, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) з метою збереження і розширення українського експорту на ринки цих країн. Органи ООН. Згідно зі статутом ООН метою діяльності організації в економічній сфері є здійснення багатостороннього співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН: – Генеральна Асамблея; – Економічна і Соціальна Рада; – Секретаріат ООН; – спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов'язані з нею. У структурі цих органів регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно–економічних відносин, займаються: Генеральна Асамблея: – Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД); – Програма розвитку ООН (ПРООН); – Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку; – Консультативний комітет з науки і техніки в цілях розвитку; – Підготовчий комітет повного складу для спеціальних сесій Генеральної Асамблеї, присвячених міжнародному економічному співробітництву; – Всесвітня продовольча рада; – Світова продовольча програма; – Комітет з політики та програм продовольчої допомоги; – Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР): – Комісія з транснаціональних корпорацій; – Регіональні комісії ООН. Секретаріат ООН: – Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва; – Департамент з міжнародних економічних і соціальних питань; – Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку; – Центр ООН з ТНК; – Міжнародний торговельний центр. Серед цих органів найбільший вплив на розвиток міжнародної торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр. Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія) — створена в 1964 p., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна Угода про тарифи і торгівлю була укладена поза організаційних структур і впливу ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала головним чином в інтересах промислово розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми в цілому: доповнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнами, що розвиваються, в налагодженні торговельно–економічних відносин з іншими державами. Тому основна мета Конференції — сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво (ЮНКТАД є установою—виконавцем ПРООН), обмінюється інформацією і проводить консультації. За сучасних умов уряди країн, що розвиваються, звертаються за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем: – необхідність (з точки зору країни) збільшити свої надходження від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку; – стабілізація і зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80—90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини; – розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі; – зменшення тягаря заборгованості; – надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу); – сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв'язків з розвинутими країнами. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять: – сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі; – координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі; – сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі; – підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються. Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН: – Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі–продажу товарів (1974 p.); – Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 p.); – Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі–продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 p.); – Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 p.). Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 p.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів. ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі. Міжнародний торговельний центр — створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ–COT та Організації об'єднаних націй, являючи собою напівавтономну організацію в структурі ООН. Основними функціями Міжнародного торговельного центру є: – розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах; – збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів; – удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту; – навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно–імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально–методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі. У 1991 р. для Міжнародного торговельного центру були визначені глобальні пріоритети, які повинні враховуватися в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь—Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів. Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD–ROM і в Internet. До міжурядових організацій, які сприяють розвитку міжнародної торгівлі, належать також Рада Митного співробітництва і Бюро міжнародних виставок. Рада митного співробітництва (РМС), Брюссель (Бельгія) — організація, яка була створена в 1953 р. 17 європейськими країнами з метою гармонізації та уніфікації митних систем, поліпшення техніки митної справи і митного законодавства. Вже в 1987 р. кількість країн–учасниць перевищувала 100, а зараз ця організація має глобальний характер. Одночасно з Конвенцією про заснування РМС були підписані ще два документи: Конвенція про оцінку товарів у митних цілях та Конвенція з митної номенклатури. Програма діяльності Ради включає розробку рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення та застосування двох конвенцій (номенклатурної та оцінюючої), виконання функцій, визначених ними, а також посередницьких і примірювальних дій у разі виникнення незгоди або суперечок. Конкретні рекомендації з різних митних питань розробляються та приймаються спеціалізованими комітетами: з номенклатури, гармонізованої системи опису та кодування товарів, оцінки товарів у митних цілях, з питань митної справи. Рада митного співробітництва підготувала проекти майже 20 міжнародних митних конвенцій, понад 60 документів–рекомендацій, серед яких керівництва щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення єдиних підходів до дозволу на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення транспортування товарів, застосування окремих конвенцій, спрощення та узгодження митної документації та інше. Найвідомішим результатом діяльності організації стало прийняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС), яка набула чинності з січня 1988 p., замінивши Брюссельську товарну номенклатуру (БТН), що існувала з 1959 р. ГС, на відміну від БТН, може застосовуватися не лише для митного тарифу, а й класифікації товарів у статистиці, а також у транспортних тарифах. Україна приєдналась до ГС з 1 січня 1990 р. ще в складі СРСР. Бюро міжнародних виставок (БМВ), Париж (Франція) — створено в 1931 р. для нагляду за виконанням Паризької конвенції 1928 р. стосовно впорядкування проведення міжнародних торговельно–промислових виставок. Конвенція регламентувала порядок організації офіційних виставок з метою недопущення можливих відмінностей між країнами, класифікувала виставки, визначила права та обов'язки країн (як тих, що організують, так і тих, що беруть участь), порядок присудження нагород експонентам товарів, терміни організації виставок залежно від категорії. Країна, яка організує виставки, повинна зареєструвати її в БМВ не пізніше, ніж за шість місяців до розсилки запрошень. Конвенція передбачає деякі пільги для учасників виставки: тимчасово безмитне ввезення експонатів із зобов'язанням їх вивезення, а також безмитне ввезення рекламної продукції, будівельних матеріалів, стендів та ін. Вищий орган БМВ — Адміністративна Рада, до складу якої входять представники всіх держав–учасниць Конвенції і яка збирається двічі на рік. При Раді функціонують такі комісії: класифікаційна — дає заключення щодо категорії виставки, яка реєструється; статутна; бюджетно–адміністративна та з реклами і видавництва. Основними з неурядових організацій є Міжнародна торговельна палата та Спілка міжнародних ярмарків. Міжнародна торговельна палата (МТП), Париж (Франція) — об'єднання національних організацій ділових кіл країн, заінтересованих у розвитку міжнародної торгівлі і підтриманні економічних зв'язків між окремими державами для забезпечення збуту товарів і отримання необхідної сировини і матеріалів. Торговельно–промислові палати займаються збором, обробкою і наданням інформації про стан розвитку промисловості в регіоні, кон'юнктуру ринків, умови доступу на них, податковий механізм, митні та інші експортно–імпортні збори і податки, умови транзиту тощо. До компетенції багатьох торговельних палат входить видача свідоцтв про походження товарів, торговельна експертиза, управління товарними біржами, питання арбітражу. Торговельно–промислові палати умовно поділяються на три типи: національні (включаючи місцеві); закордонні, які створюються національними асоціаціями торговельно–промислових кіл на території іншої країни; та змішані, створені національними організаціями двох або кількох країн. Міжнародна торговельна палата — найбільша і найвпливовіша серед змішаних торговельно–промислових палат. Вона почала діяти в 1920 р. в Парижі відповідно до рішення Міжнародної торговельної конференції, яка проходила восени 1919 р. в Атлантік–Сіті (США). Ініціатива створення МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії. Згідно із статутом (доповнення 1947 р.) в Палату можуть входити колективні члени — національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські, транспортні й інші організації ділових кіл, які не займаються комерційною або політичною діяльністю (це в основному національні, місцеві і закордонні торговельно–промислові палати) та індивідуальні члени — фірми, компанії і окремі особи, які займаються комерційною діяльністю. Міжнародна торговельна палата сприяє впровадженню в міжнародну практику стандартів, ділових звичаїв, уніфікованих правил, визначень, умов, а також розповсюдженню необхідної політичної і торговельно–економічної інформації для розвитку міжнародного економічного співробітництва. Одним з важливих документів МТП є збірник міжнародних правил «Інкотермс», що забезпечує єдине тлумачення основних правил міжнародної торгівлі. Крім того, при МТП як її орган з 1923 р. функціонує Міжнародний арбітражний суд. Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Париж (Франція) — об'єднання постійних ярмаркових комітетів або установ, які скликають та організовують міжнародні ярмарки. Заснована в 1925 р. у Мілані. За спільним визначенням Спілки міжнародних ярмарків і Міжнародної торговельної палати, міжнародний ярмарок — це відкритий для всіх галузей виробництва великий ринок, який організується на обмежений термін через певні проміжки часу в одному і тому ж місті. Офіційне призначення сучасних ярмарків — дати можливість учасникам продемонструвати зразки свого виробництва, нові технічні досягнення і вдосконалення з метою укладання торговельних угод. Територія міжнародних ярмарок розглядається як митний склад, куди товари ввозяться без сплати мита. Учасникам ярмарок надаються імпортні контингенти; забезпечується охорона прав на промислову власність — виставлені винаходи і зразки; для вантажів і відвідувачів, які прямують на ярмарки, встановлені знижені транспортні тарифи і спрощені митні формальності. Спільно з Міжнародною торговельною палатою Спілка прагне до розширення пільг для міжнародних ярмарків та їх учасників. Згідно із статутом завдання Спілки полягає в тому, щоб закріпити права і пільги своїх членів та зміцнити вплив міжнародних ярмарків на розвиток міжнародного товарообміну; домагатися подальшого розширення прав і кола діяльності міжнародних ярмарків; сприяти посиленню впливу ярмарків на стан світової економіки; організувати постійне співробітництво між ярмарками — членами Спілки; охороняти інтереси учасників ярмарків (експонентів і покупців); розробляти узгоджений міжнародний розклад проведення ярмарок; на прохання заінтересованих сторін створювати арбітражні комісії для розв'язання спорів між ярмарками — членами Спілки; організовувати рекламу; представляти міжнародні ярмарки перед компетентними органами влади і міжнародними організаціями. Спілка не втручається у внутрішні справи ярмарків, які є її членами. У Спілці міжнародних ярмарків існує дві категорії членства: дійсні і такі, що приєдналися. Ярмарки в країні, де вже є дійсні члени Спілки, можуть вступати в Спілку тільки як члени, що приєдналися. Для вступу в Спілку як дійсний член необхідно додержання багатьох вимог, основними серед яких є: юридичне визнання ярмарки як міжнародної урядом своєї країни; наявність постійно діючого комітету або установи з організації ярмарків, також юридично визнаних урядом; існування протягом щонайменше п'яти років. До регіональних організацій торговельного спрямування належать всі регіональні економічні угруповання, оскільки спільною рисою цих наддержавних організацій є інституціональне закріплення вже існуючого або бажаного ступеня розвитку інтеграції. Відомо, що регіональне інтеграційне угруповання проходить в своїй еволюції обов'язкові стадії торговельної інтеграції: зону преференційної торгівлі, зону вільної торгівлі і митний союз. На наступних стадіях розвитку економічної інтеграції, таких як спільний ринок та економічний союз, торговельні проблеми, як свідчить досвід ЄЕС, не тільки не зникають, а й ускладнюються. Серед регіональних організацій з найрозвинутішою торговельною функцією слід назвати Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА), Зону преференційної торгівлі держав Сходу і Півдня Африки та ін.

29. Світова організація торгівлі (СОТ) є організацією, яка має намір контролювати і лібералізації міжнародної торгівлі .Організація офіційно розпочалося 1 січня 1995 року в рамках Угоди Марракеш , замінивши Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яке почалося в 1948 році. Організація займається регулюванням торгівлі між країнами-учасницями, вона служить основою для переговорів та оформлення торгових угод, і процес вирішення спорів, спрямованих на забезпечення учасників приєднання до СОТ угод, які підписані представниками урядів держав-членів ^{[5] : л. 9-10} і ратифікованих їх парламентами . ^[6] Більшість з питань, яке в СОТ спрямована на похідні від попередньої торговельних переговорів, особливо з Уругвайського раунду (1986-1994).

Організація намагається завершити переговори про Доха раунду розвитку , який був запущений в 2001 році з явним акцентом на задоволення потреб країн, що розвиваються. Станом на червень 2012 , майбутнього раунду переговорів у Досі залишається невизначеною: програма роботи перераховує 21 предметів, в яких спочатку строки 1 січня 2005 року було упущено (Таким був наступний неофіційний цільової станом на кінець 2006 року). ^{[7 ]} подальше введення вільної торгівлі на промислові товари і послуги та протекціонізму на сільськогосподарські субсидії на внутрішньомуаграрному секторі просив від розвинених країн , а також обгрунтування міжнародної лібералізації справедливої ​​торгівліна сільськогосподарської продукції з країн, що розвиваються , залишаються основними перешкодами. Ці спірні моменти заважають будь прогресу для запуску нових переговорів СОТ (и) за Дохійського раунду. В результаті цього тупика, було збільшення кількості двосторонніх угод про вільну торгівлю ^[8] .

Нинішній Генеральний директор СОТ є Паскаль Ламі , який веде штатом понад 600 осіб, в Женеві, Швейцарія.

Економісти Гаррі Уайт (ліворуч) і Джон Мейнард Кейнс у Бреттон-Вудської конференції . Обидва були сильні прихильники ліберальних умов міжнародної торгівлі, і рекомендував створення трьох організацій: МВФ (для фіскальної та монетарної питань);Світового банку (фінансові та структурні питання) і ITO (для міжнародного економічного співробітництва). ^[9]

Попередника СОТ, Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), була створена після Другої світової війни в результаті інших новихбагатосторонніх інститутів присвяченій міжнародному економічному співробітництву - зокрема Бреттон-відсіках установ відомий як Світовий банк та Міжнародний валютний фонд . Порівнянні міжнародні установи для торгівлі, названий Міжнародної торговельної організації був успішно провели переговори. ITO повинен був стати спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй і буде стосуватися не тільки торгових бар'єрів, але й інші питання, побічно пов'язані з торгівлею, включаючи зайнятість, інвестиції, обмежувальної ділової практики, і товарних угод.Але ITO договір не був схвалений в США і деяких інших підписали і не набув чинності. ^{[10] [11] [12]}

У відсутність міжнародної організації з торгівлі, ГАТТ було протягом багатьох років "перетворитися" в де-факто міжнародної організації. ^[13]

ГАТТ була єдиним багатостороннім документом, що регулює міжнародну торгівлю з 1946 по СОТ була створена 1 січня 1995 року. ^[14]Незважаючи на спроби в середині 1950-х і 1960-х роках для створення тій чи іншій формі інституційного механізму з міжнародної торгівлі, ГАТТ продовжує працювати для майже половини століття, як напів-інституціоналізованих багатостороннього режиму договору на тимчасовій основі.^[15]

Сім раундів переговорів у рамках ГАТТ відбулося. Перший реальній торгівлі ГАТТ раундів зосереджена на подальшому зниженні тарифів .Потім раунду Кеннеді в середині шістдесятих років привів до ГАТТ антидемпінгові угоди і розділ, присвячений розвитку. Круглий Токіо в сімдесятих була перша велика спроба вирішення торговельних бар'єрів, які не приймають форму тарифів, а також для вдосконалення системи, прийняття низки угод про нетарифних бар'єрів , які в деяких випадках інтерпретувати існуючі правила ГАТТ, , а в інших зламали абсолютно нову землю. Тому що ці багатосторонні угоди не були прийняті всіма членами ГАТТ, вони часто неофіційно називають "коди". Деякі з цих кодів були внесені зміни в ході Уругвайського раунду, і перетворився в багатосторонніх зобов'язань, прийнятих усіма членами СОТ. Тільки чотири залишилися багатосторонні (ті, про державні закупівлі, м'ясо великої рогатої худоби, цивільної авіації та молочні продукти), але в 1997 році країни-члени СОТ погодилися припинити м'яса великої рогатої худоби і молочних угод, залишивши тільки два. ^[14]

Під час раунду Доха , уряд СШАзвинувачують Бразилію і Індію за те, що негнучкі і ЄС за перешкоджання імпорту сільськогосподарської продукції. ^[16] , то-президент Бразилії , Луїс Інасіо Лула да Сілва (праворуч угорі), відповів на критику, стверджуючи, що прогрес був би бути досягнуто тільки, якщо багаті країни (особливо США та країни ЄС) склав більш глибокі скорочення своїхсільськогосподарських субсидій і подальшого відкриття своїх ринків для сільськогосподарської продукції. ^[17]

Задовго до 40-річчя ГАТТ, її члени прийшли до висновку, що система ГАТТ було напружено, щоб адаптуватися до нової глобалізуєтьсясвітової економіки. ^[18] [19] У відповідь на проблеми, виявлені в 1982 році Декларації міністрів (структурні недоліки, побічного впливу політика деяких країн на світовій торгівлі ГАТТ не міг керувати і т.д.), восьмий раунд ГАТТ - відома як Уругвайський раунд - був запущений у вересні 1986 року в Пунта-дель-Есте , Уругвай . ^[18]

Це був найбільший переговорний мандат з торгівлі ніколи не погодився: переговори намір розширити торговельну систему в декількох нових областях, зокрема, торгівлю послугами та інтелектуальною власністю, а також реформування торгівлі в чутливих секторах сільського господарства і текстилю; всі оригінальні ГАТТ статті були для огляду. ^[19] Заключний акт укладення Уругвайського раунду і офіційно встановленні режиму СОТ було підписано 15 квітня 1994 року, в ході зустрічі міністрів в Марракеші , Марокко , і, отже, відома як Марракеської угоди . ^[20]

ГАТТ все ще існує як парасолька договору СОТ з торгівлі товарами, оновлюються в результаті Уругвайського раунду переговорів (відмінність між ГАТТ 1994 року, оновлений частини ГАТТ, і ГАТТ 1947 р., оригінальний угоду, яка як і раніше є серцем ГАТТ 1994). ^[18] ГАТТ 1994 р., однак, не тільки юридично зобов'язуючої угоди, включені через Заключного акта в Марракеші; довгому списку близько 60 угод, додатків, рішень і домовленостей було прийнято. Угоди потрапляють в структуру з шести основних частин:

• Угода про заснування СОТ

• Товари та інвестицій - Багатосторонні угоди з торгівлі товарами в тому числі ГАТТ 1994 року та торговим інвестиційним заходам (СТІМ)

• Послуги - Генеральна угода з торгівлі послугами

• Інтелектуальна власність - Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

• Врегулювання спорів (ДРС)

• Відгуки політики урядів торгівлі (ТПРМ) ^[21]

З точки зору СОТ принцип, що стосується тарифів "стелю прив'язки" (№ 3) , в рамках Уругвайського раунду була успішною в збільшенні обов'язкових зобов'язань як розвинених, так і країн, що розвиваються, як це можна бачити у відсотках від тарифів пов'язаний до і після 1986-1994 переговори. ^[22]

Самий верхній прийняття рішення органом СОТ є Конференція міністрів , яке зазвичай проводиться раз на два роки. Вона об'єднує всіх членів СОТ, всі з яких є країнами або митних союзів. Конференція міністрів може ухвалювати рішення з усіх питань, що знаходяться на будь-якому з багатосторонніх торговельних угод. Установчої конференції міністрів відбулася в Сінгапурі у 1996 році. Розбіжності між значною мірою розвиненими і країнами, що розвиваються виникли в ході цієї конференції більше чотирьох питань, ініційованих цієї конференції, яка призвела до їх бути разом іменовані " сінгапурським питань ". Друга конференція міністрів відбулася в Женеві в Швейцарії . Третя конференція в Сіетлі, штат Вашингтон закінчилася невдачею, з масових демонстрацій і поліцією і національною гвардією контролю натовпу зусилля малювання увагу всього світу. Четверта конференція міністрів відбулася в Досі вПерській затоці нації Катарі . Дохійського раунду розвитку був запущений на конференції. На конференції також затвердили приєднання Китаю, яка стала сто сорок третій член приєднатися. П'ята Міністерська конференція відбулася в Канкуні , Мексика , спрямованих на куванні угоду про Досі. Альянс з 22 південних штатів, G20 країн, що розвиваються (на чолі з Індією, Китаєм, ^[23] Бразилія, АСЕАН на чолі з Філіппін ), чинили опір вимогам з боку Півночі угоди про так званий " сінгапурським питань "і закликав до закінчиться всільськогосподарських субсидій у рамках ЄС і США. Переговори були перервані без досягнення прогресу.

Шостий Конференції міністрів СОТ було проведено в Гонконзі 13-18 грудня 2005 року. Це має життєво важливе значення, якщо чотири-річний переговорів у Досі раунду розвитку були рухатися вперед досить, щоб завершити раунд у 2006 році. У цій зустрічі, країни домовилися відмовитися від усіх своїх сільськогосподарських експортних субсидій у кінці 2013 року, і припинити будь субсидії на експорт бавовни до кінця 2006 року. Подальші поступки країн, що розвиваються, входять угоду ввести безмитно, тариф вільний доступ для товарів з найменш розвинених країн, слідуючи Всі, крім зброї ініціативи Європейського Союзу - але з до 3% тарифних ліній звільнені. Інші основні питання були залишені для подальших переговорів мають бути завершені до кінця 2010 року. Генеральної ради СОТ, на 26 травня 2009 року вирішено провести 1/7 Конференції міністрів СОТ сесію в Женеві 30 листопада-3 грудня 2009 . Заява голови посол. Маріо Матус визнав, що головною метою було усунути порушення протоколу потрібно два на рік "регулярні" зустрічі, термін дії якого закінчився з провалом Досі в 2005 році, і що "зменшену" зустріч буде не сесія переговорів, але "акцент буде зроблено на обговоренні транспарентності та відкритості, а не на невелику групу процесів і неформальні переговори структур". Загальною темою для обговорення був "СОТ, багатостороння торговельна система та нинішній глобальний економічний навколишнього середовища" ^[24]

Дохійського раунду розвитку почалося в 2001 році і триває досі.

СОТ початку поточного раунду переговорів раунду Доха розвитку, на четвертій міністерській конференції в Досі, Катар, в листопаді 2001 року. Це повинно було бути амбітними зусилля, щоб зробити глобалізацію більш відкритою і допомогти бідним у світі, зокрема, при скороченні бар'єрів і субсидій в сільському господарстві. ^[25] початковому порядку денного, що складається як подальшу лібералізацію торгівлі і нові правила рішень, підкріплених зобов'язання щодо зміцнення істотні допомога країнам, що розвиваються. ^[26]

Переговори були досить спірними. Розбіжності і раніше тривати протягом декількох ключових областях, включаючи сільське господарство субсидії, які з'явилися як критичний в липні 2006 року. ^[27] За даними Європейського Союзу заяву: "У 2008 році нарада міністрів зламався через розбіжності між експортерами сільськогосподарської продукції оптом та країнах з великим числом з фермерів на конкретний коло "спеціальною захисною заходи" для захисту фермерів від стрибків напруги в імпорті ". ^[28] Позиція Європейської комісії в тому, що "успішне завершення переговорів у Досі б підтвердити центральну роль багатосторонньої лібералізації і правил. Було б підтвердити СОТ як потужний щит проти протекціоністських відкат ». ^[26] тупикова ситуація залишається і за станом на червень 2012, угода не була досягнута, незважаючи на інтенсивні переговори на кілька міністерських конференціях і в інших сесіях.

Серед різних функцій в СОТ, це розглядається аналітиками як найбільш важливі:

• Він спостерігає за виконанням, управління та експлуатація охоплених угод. ^[30] [31]

• Він є форумом для проведення переговорів та врегулювання спорів. ^[32] [33]

Крім того, це обов'язок СОТ для розгляду та пропаганди національної торгової політики, а також забезпечити узгодженість та прозорість торговельної політики за допомогою спостереження в глобальній економічної політики. ^[31] [33] Ще одним пріоритетом у СОТ є допомога розвиваються , найменш розвинутих країн і країн з низькими доходами в перехідний період для адаптації до правил СОТ і дисциплін в рамках технічного співробітництва та підготовки кадрів. ^[34]

СОТ також є центром економічних досліджень і аналізу: регулярні оцінки глобальну картину торгівлі у своїх щорічних публікацій і наукових доповідей за конкретними темами, проводиться організацією. ^[35] Нарешті, СОТ тісно співпрацює з двома іншими компонентами Бреттон-Вудської системи, МВФ і Світового банку. ^[32]

СОТ створює основу для торговельної політики; вона не визначає або вказати результати. Тобто, це пов'язано з установкою правила гри торгової політики. ^[36] П'ять принципів мають особливе значення для розуміння як до-1994 ГАТТ і СОТ:

1. Недискримінації. Вона складається з двох основних компонентів: режим найбільшого сприяння (РНБ) правила, і національного режиму політику. Обидва вбудовані в основний правил СОТ щодо товарів, послуг та інтелектуальної власності, але їх точні масштаби і характер розрізняються в цих областях. РНБ правило вимагає, щоб члени СОТ повинні застосовувати ті ж умови на всі торгові з іншими членами СОТ, тобто член СОТ повинен надати найбільш сприятливі умови, при яких воно дозволяє торгівлі певного виду продукту до всіх іншим членам СОТ. ^{[36 ]} «Грант хтось особливу милість, і ви повинні зробити те ж саме для всіх інших країн-членів СОТ". ^[22] Національний режим означає, що імпортовані товари повинні бути не менш сприятливий режим, ніж товарів вітчизняного виробництва (принаймні після того, як іноземні товари, ввели ринку) і була введена за рішенням нетарифних бар'єрів у торгівлі (наприклад, технічні стандарти, стандарти безпеки та співавт. дискримінації у відношенні імпортованих товарів). ^[36]

2. Взаємності. Він відображає як прагнення обмежити сферу вільної їзди , які можуть виникнути у зв'язку з РНБ правило, і бажання отримати більш широкий доступ на зарубіжні ринки. Пов'язаних Справа в тому, що для нації вести переговори, необхідно, щоб вигоди від цього буде більше, ніж виграш можна отримати односторонні лібералізації. взаємні поступки намір забезпечити, щоб такі доходи будуть реалізовані ^[37]

3. Обов'язковими для виконання зобов'язань. Тариф зобов'язань, прийнятих державами-членами СОТ в багатосторонніх торговельних переговорах і про приєднання перераховані в графік (список) поступок. Ці графіки встановити "стелю прив'язки": країна може змінити його прив'язки, але тільки після переговорів з торговими партнерами, що може означати їх компенсації за втрату торгівлі. Якщо задоволення не виходить, скаржитися країни можуть вдатися до СОТ процедур врегулювання спорів. ^[22] [37]

4. Прозорість. Члени СОТ зобов'язані публікувати свої торговельні правила, для підтримки інститутів, які дозволяють для перегляду адміністративних рішень, що зачіпають торгівлю, у відповідь на запити про надання інформації іншим членам, і повідомити про зміни в торговій політиці в СОТ. Ці внутрішні вимоги прозорості доповнюють і сприяють періодичні країнові доповіді (огляди торговельної політики) за допомогою Механізму огляду торговельної політики (ТПРМ). ^[38] системи СОТ намагається також підвищити передбачуваність і стабільність, перешкоджаючи використанню квот та інших заходи використовуватися для установки обмежень на кількість імпорту. ^[22]

5. Запобіжні клапани. У конкретних обставинах, влади можуть обмежувати торгівлю . Угод СОТ дозволить членам вживати заходів для захисту не тільки навколишньому середовищу, але і суспільної охорони здоров'я, здоров'я тварин і рослин. ^[39]

Є три типи забезпечення в цьому напрямку:

• статті урахуванням використання торговельних заходів для досягнення неекономічних цілей;

• статей, спрямованих на забезпечення "справедливої ​​конкуренції"; члени не повинні використовувати природоохоронні заходи в якості засобу маскування протекціоністської політики. ^[39]

• положення, що допускають втручання в торгівлю з економічних причин. ^[38]

Винятки з принципу НБН також дозволяють преференцій країнам, що розвиваються , регіональних зон вільної торгівлі та митних союзів . ^{[5] : fol.93}

Генеральна Рада має наступні допоміжні органи, які стежать за комітетів в різних областях:

Рада з торгівлі товарами

Є 11 комітетів, які перебувають під юрисдикцією Товари ради кожного конкретного завдання. Всі члени СОТ участь у комітетах. Тіло Текстиль моніторингу окремо від інших комітетів, але все ще знаходяться під юрисдикцією Товари ради. Тіло має свого голову і тільки 10 членів. Тіло також має кілька груп, пов'язаних з текстилем. ^[40]

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності

Інформація з інтелектуальної власності в рамках СОТ, новини та офіційні звіти про діяльність Ради ТРІПС, і деталі роботи СОТ з іншими міжнародними організаціями у цій галузі. ^[41]

Рада з торгівлі послугами

Рада з торгівлі послугами функціонує під керівництвом Генеральної ради і відповідає за нагляд за функціонуванням Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС). Вона відкрита для всіх членів СОТ, і може створити допоміжні органи. ^[42]

Комітету з питань торгівельних переговорів

Комітет з питань торгівельних переговорів (TNC) є комітет, який займається поточного раунду торгових переговорів. Стілець СОТ генеральним директором. Станом на червень 2012комітетові було доручено Дохійського раунду . ^[43]

Обслуговування Рада має три допоміжних органів. Фінансових послуг, внутрішніх правил, правил ГАТС та конкретних зобов'язань ^[40] Генеральна Рада має кілька різних комітетів, робочих груп і робочих груп. ^[44] Є комітети з наступних питань: Торгівля і навколишнього середовища; торгівлі та розвитку (підкомітет з найменш розвиненим країнам ); регіональних торговельних угод ; платіжного балансу обмежень і бюджету, фінансів і адміністрації. Там працюють сторін з наступних питань: Приєднання. Там будуть робочі групи за наступними напрямками: торгівлі, обов'язку та фінансів, а також торгівля та передача технологій.

[ правити ]Прийняття рішень

СОТ описує себе як "засновану на правилах, член-керованої організації - всі рішення приймаються урядами країн-членів, а також правила є результатом переговорів між членами». ^[45]Угода СОТ передбачає голосів, де консенсус не може бути досягнутий , але на практиці консенсусу домінує над процесом прийняття рішень. ^[46]

Річард Гарольд Штейнберг (2002) стверджує, що, хоча консенсус управління СОТ модель забезпечує правове початкових переговорів, торгових раундів близьких по потужності на основі переговорів на користь Європи і США, і не може привести до поліпшення по Парето . ^[47]

У 1994 році країни-члени СОТ домовилися про Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок (ДРМ), прикладеним до "Заключний акт", підписаного в Марракеші в 1994 році. ^[48] врегулюванні спорів розглядається СОТ як центральний стовп багатосторонньої торговельної системи, і як "унікальний внесок у стабільність світової економіки». ^[49]Члени СОТ домовилися, що, якщо вони вважають, сочленов порушують правила торгівлі, вони будуть використовувати багатосторонньої системи врегулювання суперечок, а вжиття заходів в односторонньому порядку. ^[50]

Операція процесу врегулювання суперечок в рамках СОТ включає в себе DSB панелей, Апеляційний орган, секретаріат СОТ, арбітрів, незалежних експертів і кілька спеціалізованих установах. ^[51] Органи, що у процесі врегулювання спорів Світової організації торгівлі.

Процес вступу до СОТ є унікальним для кожної країни-кандидата, і умови приєднання залежать від стадії країні економічного розвитку і поточного торговельного режиму. ^[52] Цей процес займає близько п'яти років, в середньому, але це може тривати більше, якщо країна не в повній мірі прихильні процесу або якщо політичні питання заважають. Найкоротша вступ переговорів було те, що в Киргизькій Республіці , в той час як найдовша в тому, що з Росії , який, вперше подала заявку на вступ ГАТТ у 1993 році, був затверджений на членство в грудні 2011 року і стала членом СОТ 22 серпня 2012. ^{[53 ]} другою за довжиною в тому, що Вануату хто Робоча група з приєднання Вануату була заснована 11 липня 1995.Після заключного засідання Робочої групи в жовтні 2001 року, Вануату просив додатковий час для розгляду його умов приєднання. У 2008 році він заявив про свою зацікавленість відновити і завершити вступ до СОТ. Робоча група з приєднання Вануату була скликана неофіційно 4 квітня 2011, щоб обговорити майбутнє членство в СОТ Вануату. Повторно скликана робоча група виконала свій мандат на 2 травня 2011 року. Генеральна Рада офіційно затвердила приєднання пакета Вануату 26 жовтня 2011. 24 серпня 2012, в СОТ вітали Вануату його 157-й елемент. ^[54] пропозицію про приєднання дається тільки один раз консенсусу між зацікавленими сторонами. ^[55]

Вступ до СОТ прогресу:

  Користувачі (в тому числі подвійного подання з Європейським союзом)

  Проект звіту робочої партії або фактичних Основна прийнята

  Товари та / або послуги, представлені пропонує

  Меморандум про зовнішньоторговельний режим (FTR), представлений

  Спостерігач, переговорів, щоб почати пізніше цього терміну або немає Меморандум про FTR представив

  Заморожені процедури чи ні переговори протягом останніх 3 років

  Ніяких офіційних взаємодії з СОТ

Країна, що бажає вступити в СОТ подає заяву в Генеральний Рада, і має для опису всіх аспектів своєї торгово-економічної політики, які мають відношення до угод СОТ. ^[56] Заява подається до СОТ в меморандумі які розглядається на робочій групі відкрито для всіх зацікавлених членів СОТ. ^[55]

Після всіх необхідних довідкової інформації була придбана, робоча група зосереджена на питаннях розбіжностей між правилами СОТ і міжнародної та внутрішньої торгівлі заявника політики і законів. Робоча група визначає умови вступу до СОТ для заявника нації, і може розглядати перехідні періоди, щоб дозволити країнам деяку свободу у відповідності з правилами СОТ. ^[52]

На заключному етапі приєднання включає в себе двосторонні переговори між нацією заявника та інших членів Робочої групи щодо поступок і зобов'язань по рівнів тарифів і доступу на ринки товарів і послуг. Зобов'язання нового користувача повинні застосовуватися однаково до всіх членів СОТ при нормальних недискримінації правил, навіть якщо вони ведуться переговори на двосторонній основі. ^[56]

Коли двосторонні переговори висновок робочої групи направляє в Генеральний Рада або Конференція міністрів приєднання пакет, який включає в себе огляд всіх робочих партійні збори, протокол про приєднання (проект договору про членство) і списків ("графік") держав-членів, щоб бути в зобов'язаннях. Як тільки загальна порада або конференція міністрів схвалює умови приєднання, парламент заявника повинна ратифікувати протокол про приєднання перш ніж він зможе стати його членом. ^[57]

СОТ налічує 157 членів і 27 спостерігачів уряду. ^[58] На додаток до держав, Європейський Союз є членом. Члени СОТ не повинні бути повною суверенної нації-членів. Замість цього, вони повинні бути митну територію з повною автономію у провадженні своїх зовнішніх торговельних відносин. Таким чином, Гонконг (як "Гонконг, Китай" з 1997) стала учасницею ГАТТ, а Китайська Республіка (Тайвань) приєдналася до СОТ в 2002 році як "окремої митної території Тайваню , Пенху , Kinmen і Matsu "( китайська Тайбей ), незважаючи на спірне статус . ^[59] Секретаріат СОТ опускає офіційних назв (наприклад, радник, перший секретар, другий секретар, третій секретар) членів Постійного представництва Китайського Тайбея до СОТ, за винятком назви Постійного Представник і заступник Постійного представника. ^[60]

Іран є найбільшою економікою за межами СОТ. ^[61] За винятком Святого Престолу , спостерігачі повинні розпочати переговори про приєднання протягом п'яти років стати спостерігачами. Ряд міжнародних міжурядових організацій також було надано статус спостерігача в СОТ органів. ^[62] 14 штатів і двох територій досі не мають офіційного взаємодії з СОТ.

30,

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Одним із основних напрямків взаємодії України з ООН є участь у роботі Організації з підтримання міжнародного миру та безпеки (ОПМ). Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як країна-контрибутор військових підрозділів та персоналу до ОПМ. Станом на липень 2010 р. майже 370 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляли Україну в семи миротворчих операціях ООН.

Співпраця з ООН в галузі роззброєння зосереджується на зміцненні міжнародних інструментів і режимів в сфері контролю над озброєннями, нерозповсюдження зброї масового знищення, дотриманні санкційних режимів Ради Безпеки ООН.

Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль до спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.

Україна активно залучається до діяльності органів ООН у правозахисній сфері. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Результати розгляду конвенційними органами доповідей про виконання Україною цих договорів підтвердили наявність суттєвого прогресу у приведенні національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, забезпеченні захисту біженців, зміцненні ролі правозахисних організацій.

Україна є учасницею більшості міжнародних договорів, депонованих у Генерального секретаря ООН.

Україна є членом Ради ООН з прав людини (обрана вдруге поспіль у травні 2008 року на 2009 – 2011 рр.), Економічної і Соціальної Раді (ЕКОСОР) (обрана у жовтні 2009 р. на 2010 – 2012 рр.). Висунуто кандидатуру нашої країни до Ради Безпеки ООН (вибори на термін 2016 – 2017 рр. відбудуться у жовтні 2015 р.; за час членства в ООН Україна тричі була обрана непостійним членом РБ ООН, востаннє – на 2000 – 2001 рр.).

У 2008–2009 рр. Україна була членом більшості функціональних комісій ЕКОСОР, станом на липень 2010 р. вона представлена у Комісії з народонаселення і розвитку, Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя та Комісії сталого розвитку, а також у складі Комітету з програми й координації та Комітету по внесках.

Представлення нашої країни в керівних та робочих органах спеціалізованих установ ООН станом на липень 2010 р. є наступним: Всесвітній поштовий союз (Адміністративна рада ВПС), Всесвітня організація інтелектуальної власності (Програмний та бюджетний комітет ВОІВ), Міжнародна організація праці (Адміністративна рада МОП), Міжнародний союз електрозв‘язку (Рада МСЕ), Організація Об‘єднаних Націй з промислового розвитку (Програмний та бюджетний комітет ЮНІДО); Рада з промислового розвитку ЮНІДО), Міжнародне агентство з атомної енергії (Рада керуючих МАГАТЕ).

Протягом поточного десятиріччя представники України входили до складу керівних органів наступних структур: Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення (Виконавчої ради ПРООН/ЮНФПА), Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації (Виконавчої ради ЮНВТО), Міжнародного агентства з атомної енергії (Ради керуючих МАГАТЕ), Організації Об‘єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО).

Україна бере участь у діяльності Європейської економічної комісії ООН, спрямованій на зміцнення регіонального співробітництва у сфері енергетики, транспорту, екології. ЄЕК ООН є для нашої країни одним із важливих джерел технічної допомоги у вищевказаних галузях. На періоди 2002 – 2003 та 2007 – 2008 рр. Постійний представник України у Женеві обирався заступником Голови ЄЕК ООН.

Останні роки були позначені ефективною взаємодією України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров‘я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), активно співпрацюючи з Міністерством економіки, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством у справах сім‘ї, молоді та спорту, іншими українськими відомствами. Крім ПРООН, Офіс координує діяльність в Україні Всесвітньої організації охорони здоров‘я (ВООЗ), МАГАТЕ, МОП, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), Об‘єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ.

На окрему увагу заслуговує грунтовна робота, що здійснюється українською стороною на різних напрямках співробітництва з МАГАТЕ. Одним із актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії у «трикутнику» Україна – ЄС – МАГАТЕ в рамках інтеграції енергетичних просторів. Важливою для української сторони подією буде головування представника України на Другій сесії Підготовчого комітету Оглядової конференції 2010 року держав-сторін Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка відбудеться під егідою МАГАТЕ.

Прикладом успішної участі України в діяльності міжнародних організацій також може слугувати різнобічна взаємодія з ЮНЕСКО, спрямована на розширення міжнародного співробітництва наукових, освітніх, культурних інституцій.

Завдяки послідовній та виваженій позиції України в ООН та інших міжнародних організаціях, наша країна отримує значну технічну допомогу з боку спеціалізованих установ ООН, її фондів та програм.

Пріоритетне місце в сучасному міжнародному співробітництві займає проблематика сталого розвитку та охорони навколишнього середовища, протидія глобальній зміні клімату. Головну роль на даному напрямку відіграє ООН як найважливіше джерело міжнародного природоохоронного права. Україна є стороною понад 40 глобальних та регіональних природоохоронних конвенцій та угод, активним учасником переговорного процесу щодо підготовки нової міжнародної угоди, яка прийде на зміну Кіотському протоколу до Рамкової конвенції про зміну клімату. Досить динамічно розвивається співробітництво української сторони з Форумом ООН з лісів та Комісією сталого розвитку ООН (крім екологічних питань, в рамках Комісії Україна залучається до обговорення питань сільськогосподарського та промислового розвитку, продовольчої та енергетичної безпеки). З Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) Україна співпрацює в рамках тристоронньої ініціативи з довкілля та безпеки ЮНЕП, ПРООН та Організації безпеки та співробітництва в Європі – ОБСЄ).

Українська сторона виступила ініціатором розробки Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатської конвенції) та головувала у Карпатській конвенції в період з грудня 2006 по червень 2008 р. Розглядається питання про розміщення Секретаріату Конвенції на території нашої країни. На даний час представники України входять до складу Комісії по захисту Чорного моря від забруднення, створеної відповідно до Бухарестської конвенції, та консультативних груп цієї Комісії, Бюро Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Комітету з дотримання Картахенського протоколу з біобезпеки до Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Наглядового комітету спільного впровадження Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, Бюро Угоди про збереження китоподібних та Постійних комітетів ще двох регіональних природоохоронних Угод. Значний обсяг роботи Мінприроди та інших українських відомств є пов‘язаним з участю в Конференції сторін Конвенції про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхуської конвенції).

Делегації України регулярно працюють на зустрічах сторін Монреальського протоколу з речовин, що руйнують озоновий шар. За багаторічні досягнення у справі збереження озонового шару Уряд України та Національна озонова служба нагороджені почесним сертифікатом Монреальського протоколу.

На сучасному етапі міжнародного співробітництва все більше уваги приділяється сільському господарству, в тому числі, в контексті вирішення продовольчих, соціальних та екологічних проблем. Працюючи у складі п‘яти комітетів та трьох комісій ФАО, українська сторона безпосередньо залучається до прийняття рішень у цій важливій сфері. Суттєвою перевагою співробітництва з ФАО є отримання Україною технічної допомоги для розвитку пріоритетних галузей АПК.

У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. – увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми – найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги. Першою країною-реципієнтом української продовольчої допомоги в рамках ВПП була Ефіопія.

Українська сторона активно залучається до роботи Європейської та середземноморської організації захисту рослин, Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин, Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики. Триває членство України у Міжнародній раді по зерну та в категорії спостерігачів – у Міжнародному бюро виноградарства та виноробства.

Слід відзначити високу активність української сторони в міжнародному співробітництві в галузі охорони здоров‘я, особливо в рамках ВООЗ. Україна залучалася до розробки низки договірних та стратегічних документів ВООЗ, у тому числі Рамкової Конвенції ВООЗ з боротьби з тютюном, резолюцій Всесвітньої асамблеї охорони здоров‘я. Взаємодія з Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця чимало сприяє готовності української сторони до оперативних дій в умовах епідемій «пташиного» грипу.

Працюючи в робочих органах міжнародних організацій, українські фахівці беруть безпосередню участь у розробці рішень Внутрішньоєвропейської організації податкових адміністрацій, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, Егмонтської групи підрозділів фінансової розвідки.

Високу активність українська сторона виявляє в Дунайській комісії, створеній відповідно до Конвенції про режим судноплавства по Дунаю (Представник України обіймає посаду Секретаря Комісії), Організації з заборони хімічної зброї (Україну втретє обрано до складу Виконавчої ради ОЗХЗ на період з травня 2009 по травень 2011 р.), Європейській конференції цивільної авіації, Міжнародній організації комісій з цінних паперів, Міжнародному бюро виставок, Міжнародній раді архівів.

Успішно розвивається співробітництво української сторони з Міжнародною організацією з міграції, провідна роль в якому належить Міністерству внутрішніх справ. Також МВС активно працює з Міжнародною організацією кримінальної поліції – Інтерполом.

Національне космічне агентство України залучається до обговорення актуальних проблем застосування космічної техніки і технологій в рамках Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях, працює у складі Комітету супутникового спостереження за Землею та трьох інших структур. Активно підтримує та розвиває багатосторонні міжнародні зв‘язки Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (в першу чергу, з Міжнародною організацією стандартизації). Зазначена діяльність має важливе значення в контексті виконання зобов‘язань України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) та позитивно впливає на конкурентоспроможність українських товарів.

З набуттям нашої країною членства у СОТ в травні 2008 р. розпочався новий етап багатостороннього співробітництва України. Наразі українська сторона працює на засіданнях Генеральної ради СОТ, бере участь у дво- та багатосторонніх процесах в рамках Доха-раунду, опрацьовує питання щодо приєднання України до існуючих в рамках Організації угруповань держав-членів, які об‘єднані за регіональною ознакою або «за інтересами». Членство в СОТ відкрило для України можливість ведення переговорів по угодах про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни в імплементації чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ.

В контексті глобальної економічної та фінансової кризи та її негативного впливу на становище української економіки зростає важливість міжнародного фінансового співробітництва України, особливо з групою Світового банку. Співпраця з Міжнародним банком реконструкції та розвитку здійснюється відповідно до Стратегії партнерства з Україною на період 2008 – 2011 рр., яка має на меті забезпечення в Україні сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності економіки, реформування державних фінансів та державного управління, поліпшення державних послуг у сфері охорони здоров‘я та освіти. Вагоме значення для державного сектора української економіки мають капіталовкладення Європейського банку реконструкції та розвитку, спрямовані на реалізацію проектів в енергетиці, транспорті та зв‘язку, сфері муніципальної інфраструктури.

Здійснюючи загальну координацію роботи українських відомств, пов‘язаної з членством нашої країни у міжнародних структурах, МЗС водночас виступає головним відповідальним відомством України у відношенні двадцяти з них (у тому числі ООН та її головних органів). В числі таких структур слід особливо виділити регіональні організації та інтеграційні угруповання – Раду Європи, ОБСЄ, Організацію за демократію та розвиток – ГУАМ, Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ). Широка тематика діяльності цих організацій та різноманітність завдань, пов‘язаних з участю в них української сторони, потребує залучення до роботи багатьох інших відомств.

Так, взаємодія в рамках ОЧЕС пов‘язана із просуванням інтересів української сторони в сфері транспорту і комунікацій, фінансовому та науковому співробітництві, в енергетиці та охороні довкілля, туристичній сфері. З лютого 2007 по квітень 2008 р. Україна успішно головувала в цій організації.

ГУАМ сьогодні є динамічною та ефективною організацією, яка має значний потенціал співробітництва у транспортній, енергетичній, гуманітарній і безпековій сферах. Членство України в ГУАМ сприяє зміцненню міжнародного авторитету України та посиленню її ролі як регіонального лідера.

ЦЄІ є регіональним угрупованням країн Центральної та Східної Європи, діяльність якого спрямована на розвиток співробітництва в політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. Пріоритетними для України напрямами є участь у проектній діяльності Ініціативи у сфері енергетики, промислового розвитку, науки і технологій, транспорту, транскордонного співробітництва. З лютого 2006 р. посаду заступника Генерального секретаря Виконавчого секретаріату ЦЄІ обіймає представник України.

Членство України у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни у єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до норм організації. Основні напрями співробітництва України та РЄ, зокрема, забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьбу із корупцією покладено в основу Плану дій РЄ для України на 2008-2011 рр. Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена у всіх головних органах РЄ; у 2010 – 2011 рр. відбудеться головування України в Комітеті Міністрів РЄ.

Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні Організації. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ – зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні „заморожених” конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ.

Згідно з рішенням ХІІІ-ої щорічної сесії Конференції держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї (КХЗ), що проходила 2-5 грудня 2008 р. в м.Гаага (Нідерланди), Україну втретє було обрано членом Виконавчої ради Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ).

До складу цього директивного органу ОЗХЗ входить 41 країна з 188 держав-членів Організації, які обираються Конференцією держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї (КХЗ) терміном на два роки.

Україна як сторона Конвенції і держава-учасниця ОЗХЗ з листопада 1998 року бере активну участь у роботі відповідних органів цієї міжнародної організації, виходячи з необхідності зміцнення глобальних режимів нерозповсюдження зброї масового знищення, розвитку і активізації міжнародного співробітництва на напрямі хімічного роззброєння, захисту національних інтересів у сфері розвитку хімічної науки та промисловості.

Членство України у Виконавчій раді ОЗХЗ передбачає участь української делегації в її поточних сесіях (у період з травня 2009 до травня 2011 рр.), які регулярно скликатимуться для розгляду актуальних питань хімічного роззброєння і діяльності в рамках Організації, розробки і ухвалення відповідних директивних рішень тощо.