41. В атр найбільш значними інтеграційними об'єднаннями є асеан (Асоціація країн Південно-Східної Азії) і атэс.

АСЕАН була створена в 1967 р. після підписання Бангкокской декларації; у її склад увійшли Індонезія, Малайзия, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни (у цей час членами АСЕАН є також Мьянма, Бруней, Лаос і В'єтнам). Ціль створення даної асоціації - сприяння соціальному й економічному розвитку країн-членів асоціації, співробітництво в промисловості й сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт. В 1976 р. на першій нараді керівників країн-членів АСЕАН були прийняті Договір про дружбу й співробітництво в Південно-Східній Азії й Декларація АСЕАН - основні документи, якими керується асоціація у своїй діяльності. Декларація АСЕАН проголошує, що країни, що входять в асоціацію, будуть займати загальну позицію по найважливіших питаннях і проблемам регіональних і світових економічних відносин.

Були створені відповідні керівні й виконавчі органи, спеціалізовані установи. Відповідно до прийнятих документів намечались створення зони вільної торгівлі АСЕАН до 2008 р., поглиблення співробітництва через поширення його на такі сфери, як безпека, фінанси, телекомунікації, туризм, навколишнє середовище, сільське господарство, транспорт і охорона здоров'я.

Економічна криза 1997-1998 р. наклав відбиток на розвиток країн-членів АСЕАН. У грудні 1998 р. головні країни-члени АСЕАН на конференції у В'єтнамі обговорили й намітили кілька шляхів виходу із кризи:

♦  фінансова допомога з боку Японії (у розмірі 30 млрд. дол. з організованого Японією для цих цілей фонду сприяння структурним реформам). Реально їм змогли скористатися тільки Малайзия й Таїланд, що одержали по 1,85 млрд. дол.;

♦  введення колективної валюти країн-членів АСЕАН, контроль за міграцією капіталу й посилення в цілому державного регулювання національних економік. Однак цей шлях поки не одержав загального схвалення, але й не снять із порядку денного майбутнього розвитку регіону.

У листопаді 1989 р. в АТР відбулася перша конференція міністрів закордонних справ і торгівлі, що заснувала нове інтеграційне економічне угруповання - Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, що об'єднало 18 держав регіону (Австралію, Бруней, Гонконг, Канаду, Китай, Кирибати, Малайзию, Маршаллові острова, Мексику, Нову Зеландію, Папуа - Нову Гвінею, Південну Корею, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі), потім до цих держав приєдналися В'єтнам, Перу й Росія.

Таким чином, в АТЭС входять країни-члени НАФТА, АСЕАН, Австралійсько-Новозеландської Зони вільної торгівлі (АНСЕРТА).

Із самого початку АТЭС був доданий консультативний статус, тобто всі рішення приймаються на основі консенсусу. Однак фактично в рамках його робочих органів виробляються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної й фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і експертів з питань співробітництва в тих або інших областях. Такими органами є комітети з торгівлі й інвестиціям, науковим дослідженням у промисловості й технологіям, телекомунікаціям, транспорту, розвитку людських ресурсів, енергетичному співробітництву, торговельній і інвестиційній статистиці, збереженню морських ресурсів, рибальству, туризму, а також група по малому й середньому підприємництву й фонд утворення.

На нараді глав правительств в 1994 р. (у Богоре, Індонезія) було ухвалене рішення про створення зони вільної торгівлі й лібералізації інвестиційної сфери до 2020 р. (для розвинених країн - до 2010 р.), зниженні бар'єрів у торгівлі товарами й послугами відповідно до принципів ВТО.

За роки існування АТЭС досягнуті певні результати: сформовані модель і параметри співробітництва, що враховують інтереси розвинених і країн, що розвиваються, східні й західні традиції; досягнуть консенсус щодо строків формування в регіоні системи вільної й відкритої торгівлі.

Характеризуючи в цілому АТЭС як глобальну по масштабах угруповання, варто констатувати, що вона перевершує інші регіони миру: на її частку (разом із країнами НАФТА) доводиться 40% населення земної кулі, близько 60% валового світового продукту й інвестицій, більше 40% світового експорту. У міру розширення АТЭС буде грати все більшу роль у світовому господарстві, поглиблюючи й удосконалюючи інтеграційні процеси в глобальному масштабі.

Для Росії співробітництво з АТЭС має принципово важливе, стратегічне значення. Разом з тим розвиток співробітництва як з регіоном у цілому, так і з його окремими країнами не відповідає наявним потенційним можливостям. Про це свідчить частка регіону в зовнішньоторговельному обігу нашої країни в 2001 р. - 16,3%.

Темпи й масштаби співробітництва із країнами АТР повинні відповідати місцю й значенню цих країн у світовому господарстві. Росія має можливість використовувати унікальні переваги євразійської держави, що перебуває на стику північноамериканської, восточноазиатской і європейської економічних систем. Наша країна є, з одного боку, єдиною європейською державою - членом АТЭС, а з іншого боку - єдиною азіатською країною, що має угода про партнерство й співробітництво з ЄС; це дає їй ряд переваг, зокрема вона може стати важливою ланкою в розвитку економічних відносин між Європою й Азією в якості євроазіатського транспортно-комунікаційного моста. Використовуючи в цих цілях свої наземні, морські й повітряні шляхи сполучення, Росія зможе зайняти найважливіші позиції в глобальних торгово-економічних відносинах і одержати доступ до значних фінансових і технологічних ресурсів. Розвиток міжнародних відносин сприятливо позначиться на економічному становищі східних російських територій, насамперед Далекого Сходу й Сибіру, які неминуче виявляться залученими в регіональну інтеграцію.

42. Інтеграційні процеси в Америці розпочалися раніше іздійснюються успішніше, ніж в Азії та Африці. Цепояснюється більш сприятливою соціально-політичною ситу-ацією: переважна більшість держав регіону вже довгий час бу-ла вільною від колоніальної залежності. Крім того, інтеграціяполегшувалась відсутністю серйозних мовних, культурних таконфесійних перешкод: більшість латиноамериканських країн- іспаномовні, майже всі їх жителі - католики. Нарешті, пев-ною цементуючою силою є присутність в обох Америкахполітичного й економічного впливу США, які хоч і не є чле-ном усіх об'єднань, але є головним торговельним партнеромпрактично для кожної країни регіону.

Процес економічної інтеграції в Північній та ПівденнійАмериці розпочався вже зразу ж по закінченні Другої світовоївійни. В 1948 р. було утворено Організацію американськихдержав (ОАД), яка замінила собою утворений ще в 1890 р.Міжнародний союз американських республік. ОАД за своєюсуттю є політичною організацією, проте серед інших напрямівїї діяльності є й економічні проблеми. В її організаційнійструктурі є Міжамериканська економічна й соціальна рада, дофункцій якої належить сприяння розвиткові економічногоспівробітництва між державами-членами (ОАД сполучає 35держав, практично всі країни обох континентів). У 1994 р.ОАД прийняла "Декларацію про принципи партнерства вцілях розвитку й процвітання: демократія, вільна торгівля істійкий розвиток в Америці". Згідно з Декларацією, вирішеноутворити зону вільної торгівлі, яка охоплювала б усі амери-канські держави; процес формування зони передбачалося в ос-новному завершити в 2005 р.

Організації суто економічної цілеспрямованості почалиутворюватись трохи пізніше. В 1960 р. з'явилась Латиноаме-риканська асоціація вільної торгівлі, яка пізніше перетвори-лась на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛААІ); втому ж році було утворено Центральноамериканськийспільний ринок (ЦАСР); у 1965 р. виникла Карибськаасоціація вільної торгівлі, яка теж змінила згодом назву на Ка-рибський спільний ринок (КАРІКОМ); у 1969 р. група країнЛатинської Америки, що розташовані в Андах, об'єднались вАндську групу. Нагальні потреби регіонального економічногоспівробітництва спонукають утворення нових об'єднань. У1975 р. з'явилась Латиноамериканська економічна система(СЕЛА), в 1973 р. - Латиноамериканська організація з енерге-тики (ЛАОЕ), 1981 р. - Організація східнокарибських держав(ОСКД). Важливою віхою в процесі інтеграції в Америці ста-ли 90-ті роки, коли утворились найрозвинутіші й найперспек-тивніші, з точки зору глибини інтеграції, регіональні ор-ганізації: в 1994 р. - Північноамериканська угода про вільнуторгівлю (НАФТА) і в 1995 р. - Південний спільний ринок(МЕРКОСУР).

НАФТА об'єднує США, Канаду йПівнічноамериканська Мексику. Угода утворена в 1994 р.

угода про вільну        Головна мета - утворення зони

торгівлю - НАФТА (N°rth вільної торгівлі в Північній АмериціAmerican Free Trade       ґ           ...

Agreement - NAFTA) протягом 15 років від підписання

угоди. Проте неважко збагнути, що

НАФТА має і подальшу перспективу; є підстави міркувати,що саме навколо цієї організації може згодом формуватисяспільний ринок обох американських континентів.

НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, ви-робничий і фінансовий потенціал. Населення країн, що вхо-дять до організації, перевищує 375 млн чол.; це утворює по-тенційно широкий ринок для товарів, а також для інвестицій.Вже зараз економічні відносини між країнами НАФТА дужеінтенсивні. В США реалізується 80% експорту Канади і 70% -Мексики. В Канаді реалізується 20% експорту США. ЧасткаСША становить 75% усіх іноземних інвестицій в Канаді1. З ут-воренням вільної торгівлі для товарів і капіталів США відкри-ваються ринки Мексики й Канади. Американські фірми мати-муть більш вільний доступ до багатих мінеральних ресурсів ідеревини Канади, до нафти Мексики. Дешева робоча сила вМексиці сприяє притоку сюди капіталу зі США й Канади. Втой же час Мексика сподівається на широкий споживчий ри-нок США для своєї продукції легкої промисловості тасільськогосподарської продукції. Привабливим для мекси-канців є ринок робочої сили в США; проте поки що існуютьобмеження на пересування робочої сили в межах НАФТА.

США, безперечно, є серцевиною НАФТА. Мексика ж ємістком між цією організацією й організаціями ЛатинськоїАмерики; до багатьох з них вона входить. Деякі латиноамери-канські держави вже сьогодні розглядають можливістьприєднання до НАФТА.

Механізм утворення зони вільної торгівлі в ПівнічнійАмериці передбачає: доступ до ринків; лібералізацію інвес-тиційної діяльності; гарантії на підприємницьку діяльність;узгодження стандартів. Протягом 15 років мають бути ліквідо-вані всі торговельні й інвестиційні перешкоди між країнамиНАФТА, митні податки усунені. Між США і Канадою в ціло-му таких перешкод вже немає, але відносно Мексики ще існу-ють проблеми.

До 2000 р. передбачалося вивільнити від митного оподат-кування 65% американського експорту до Мексики і 70% мек-сиканського експорту до США. Особливий наголос робитьсяна відміні тарифів на текстильні товари. До цього ж термінузабезпечується вільний доступ на мексиканський фінансовийринок ділків із США й Канади; те ж саме стосується лібе-ралізації інвестування[44].

Скасування мита на промислові й продовольчі товари за-вершилося в 2003 р. Це особливо стосується автомобільноїпромисловості. Мексика, щоб підтримати національне авто-мобілебудування, свого часу встановила високі тарифи наімпорт автомобілів. Тепер же, за Угодою, вона протягом 10років повинна ліквідувати всі обмеження. Ще одне положенняУгоди стосується розробки мексиканських мінеральних ре-сурсів, насамперед нафти: компанії третіх країн не можутьбрати участь у їх розробці, видобуванні, виробництві нафто-продуктів[45].

В організаційному відношенні не утворено наднаціональ-них структур, подібних іншим міжнародним організаціям. Ре-гулювання діяльності НАФТА здійснюється переважно шля-хом двосторонніх переговорів між країнами-членами.

МЕРКОСУР утворено в 1995 р. на

Південний спільний

ринок - МЕРКОСУР основі Асунсьонського д°г°в°ру

(Mercado Comun del 1991 р. про формування зони вільної

Sur - MERCOSUR) торгівлі й митного союзу. До ор-ганізації входять: Аргентина, Бра-зилія, Парагвай і Уругвай. Часто це об'єднання називаютьСпільним ринком країн Південного Конусу, оскільки конфігу-рація південної частини континенту дійсно нагадує конус, по-вернутий вершиною до Антарктиди.

МЕРКОСУР являє собою потенційно потужний ринок уЛатинській Америці. Він зосереджує 45% її населення (понад200 млн чол.), 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубіжнихінвестицій, 60% сукупного товарообігу й 33% обсягузовнішньої торгівлі1.

Головна мета - створення спільного ринку країн Півден-ної Америки. Досягнення її має здійснюватись поетапно черезстадії зони вільної торгівлі й митного союзу. Договір передба-чав скасування всіх тарифних обмежень до початку 1995 р. Цеозначало б вільний рух капіталу і робочої сили, застосуванняєдиного зовнішнього тарифу (тобто утворення митного сою-зу), координацію політики в сферах промисловості, сільськогогосподарства й транспорту, співробітництво в валютно-фінан-совій сфері. Отже, ці умови мали бути готові ще до формаль-ного утворення організації. Проте в призначений строк повноїліквідації тарифів у внутрішньорегіональній торгівлі не відбу-лося. Строк перенесено до 2000 р., але й сьогодні є винятки поокремих групах товарів, на які ще зберігаються митні податки.Не вдалося повністю узгодити й зовнішні тарифи щодо третіхкраїн; все ж таки спільні зовнішні тарифи охоплюють 85% то-варних позицій2.

Організаційна структура МЕРКОСУР:

Рада спільного ринку.

Група спільного ринку.

Робочі групи.

Спільна парламентська комісія.

Секретаріат.

Рада спільного ринку - вищий орган. Вона складається зміністрів закордонних справ і визначає основні напрямиспівробітництва країн-членів.

Група спільного ринку (штаб-квартира в Монтевідео) -виконавчий орган, що функціонує постійно й контролює ре-алізацію прийнятих Радою рішень.

Робочі групи (технічні комісії) займаються розробкою ок-ремих проблем: торгівля, митне регулювання, технічні норми,валютно-фінансова політика, макроекономічна політика, транс-порт, промислова технологія, сільське господарство, енергети-ка. Технічні комісії підпорядковані Групі спільного ринку.

МЕРКОСУР виявився ефективною організацією, він даввідчутний імпульс процесу інтеграції в цьому регіоні. За1991-1995 рр. (тобто за п'ять років від підписання Асунсь-онської угоди) обсяг внутрішньозонального експорту вирісутричі. Частка внутрішньозональної торгівлі в загальному то-варообігу країн МЕРКОСУР становила 22%1 що значно вищепорівняно з іншими латиноамериканськими організаціями.

Керівництво МЕРКОСУР пропонує поширити зону віль-ної торгівлі на всю Латинську Америку і розробляє відповідніплани. В певному відношенні МЕРКОСУР є другим центромінтеграційного тяжіння для латиноамериканських країн порядіз організацією НАФТА. Організація Південного Конуса стоїтьна стадії завершення митного союзу, і перед нею відкриваютьсяможливості реального утворення спільного ринку.

Асоціація в 1980 р. замінила Латино-

Латиноамериканська

американську асоціацію вільноїасоціація інтеграції - ЛААІ F        J ^ ^

(Asociacion Latinamericana торгівлі (ЛАВТ), яка виникла ще вde Integracion - ALAI) 1960 р. Об'єднує 11 держав: Арген-тину, Болівію, Бразилію, Венесуелу,Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.Таким чином, до ЛААІ входять усі найбільші держави Ла-тинської Америки, за винятком Куби.

Первісною метою ЛАВТ було утворення зони вільноїторгівлі в Латинській Америці шляхом встановлення жорсткоїтарифної системи щодо третіх країн. Проте цей захід себе невиправдав, оскільки переважна частина зовнішньої торгівлілатиноамериканських країн припадає на розвинуті країни,насамперед на США. З іншого боку, швидка ліквідаціявнутрішніх торговельних тарифів також виявилась на користьлише найпотужнішим країнам регіону, насамперед Бразилії. В70-х роках деякі латиноамериканські політики навіть відноси-ли цю країну до числа "імперіалістичних держав".

Договір Монтевідео, за яким було утворено ЛААІ, поста-вив перед організацією нові цілі. Головною метою ЛААІ є ак-тивізація економічного співробітництва і розширення ринкудля товарів країн регіону. В такому формулюванні це означаєутворення зони преференційної торгівлі. Довгостроковоюціллю є поетапне й поступове утворення латиноамерикансько-го спільного ринку шляхом стимулювання утворення зониекономічних преференцій.

Особливістю ЛААІ є нестандартні відношення до еко-номічних стосунків з третіми країнами. На відміну від ЛАВТ,ця організація прагне до якнайтіснішого співробітництва як зіншими латиноамериканськими державами, так і з такими, щорозташовані на інших континентах. Утворена регіональна та-рифна преференція щодо третіх країн. Статус спостерігачівпри ЛААІ мають 15 країн, серед них Іспанія, Італія, Росія, Ки-тай, Швейцарія.

Організаційна структура ЛААІ:

Рада міністрів.

Комітет постійних представників.

Генеральний секретаріат.

Рада міністрів складається з міністрів іноземних справ і євищим органом. Вона визначає основні напрями діяльностіорганізації.

Комітет постійних представників є виконавчим органом.Він розглядає питання, пов'язані з різними аспектами інтег-раційних процесів у регіоні.

Генеральний секретаріат виконує адміністративніфункції.

Карибське співтовариство КАРИК°М утворено в 1973 р.

і Карибський спільний          замість Карибської асоціації вільної

ринок - КАРІКОМ    торгівлі. До нього входять 14 дер-

(Carribean Community  жав: Антиґуа і Барбуда, Багамські

and Common Market - Острови, Барбадос, Беліз, Домініка,

CARICOM)    Ґренада, Ґайана, Монтсеррат, Сент-

Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Ґренадіни, Сурінам,Трінідад і Тобаґо, Ямайка.

Головна мета КАРИКОМ - утворення спільного ринку,що передбачає єдиний зовнішній тариф, а також координаціюзовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній ікультурній галузях. Ліквідуються митні податки й нетарифніобмеження в торгівлі між країнами-членами, здійснюєтьсяєдина торговельна політика й політика в галузі сільського гос-подарства. Передбачається вільний рух трудових ресурсів ікапіталу, співробітництво в розвитку туризму, який є важли-вою галуззю для країн регіону. В довгостроковому планінамічено утворити валютний союз і ввести в обіг спільну ва-люту.

Організаційна структура КАРИКОМ:

Конференція голів урядів.

Рада Карибського співтовариства.

Рада спільного ринку.

Регіональні інститути.

Асоційовані інститути.

Асамблея парламентарів Карибського співтовариства.

Секретаріат Карибського співтовариства.

Конференція голів урядів - вищий орган КАРИКОМ,

який визначає стратегічні напрями розвитку організації. Вонавідповідає за зносини КАРИКОМ з третіми державами йміжнародними організаціями. Рішення Конференції є обов'яз-ковими.

Рада Карибського співтовариства складається з міністріву справах КАРИКОМ. Вона розроблює оперативні планидіяльності організації, визначає пріоритетні напрямиспівробітництва, контролює виконання рішень Співтовариства.

Рада спільного ринку розглядає питання ефективностіспільного ринку й розроблює відповідні заходи.

Незважаючи на амбіційну мету - утворення спільногоринку, - інтеграційні процеси в межах КАРИКОМ (також які в ЛААІ) йдуть повільно. Головна причина полягає в тому, щоекономіки цих країн майже зовсім не доповнюють одна одну.

Для всіх країн регіону туризм - основна галузь; переважна ча-стина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межамирегіону, переважно на США та ЄС. У цих умовах керівництвоКАРИКОМ шукає шлях інтеграційного зближення з іншимиорганізаціями Америки. В 1994 р. Конференція голів урядівпоставила питання про перспективи вступу країн КАРИКОМдо організації НАФТА на засадах колективного члена.КАРИКОМ підтримує утворення зони вільної торгівлі в ме-жах обох Америк.

У 1991 р. був утворений Карибський інвестиційний фонд,який має стимулювати підприємницьку діяльність в регіоні.Для фінансового забезпечення розвитку країн Карибськогорегіону ще в 1970 р. засновано Карибський банк розвитку(КАРИБАНК), а в 1973 р. - Карибську інвестиційну корпо-рацію.

43. Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС) засноване в 1975 р. Членами ЕКОВАС є: Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Кабо-Верде, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьерра-Леоне, Того і Кот д'Івуар. Цілями організації проголошені: розвиток всебічного економічного співробітництва; мобілізація природних ресурсів; вирівнювання рівнів розвитку країн регіону; поетапне створення протягом 15 років африканського загального ринку; проведення спільної економічної політики, координація планів розвитку держав-членів. Економічна інтеграція в рамках ЕКОВАС розвивається за наступними напрямками: лібералізація регіональної торгівлі; створення митного і валютного союзу; установлення вільного режиму пересування громадян і майна; розвиток і реалізація спільних проектів в області енергетики, гірничодобувної промисловості і дорожнього будівництва. У рамках ЕКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації і розвитку (ФККД) зі штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування втрат від зниження мита у результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об'єктів і т. п. Наприкінці 80-х рр. торгівля між країнами ЕКОВАС складала близько 5% всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х рр. – 7,7%. Правові основи функціонування ЕКОВАС представляє вищий орган співтовариства – щорічна конференція глав держав і урядів. Постійний адміністративний орган – Виконавчий секретаріат. Штаб-квартира – м. Логос (Нігерія). Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) створений у результаті підписання угоди про створення організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрала с 1 січня 1966 р. Країни-члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з 1983 р.). У рамках блоку на міжкраїнну торгівлю припадає всього 0,9% сукупного експорту держав-членів. Цілями ЮДЕАК проголошені:

• створення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі;

• узгодження економічних програм;

• уніфікація податкових систем;

• будівництво спільних підприємств;

• фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не мають виходу до моря (Чад, ЦАР).

У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як Фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).

Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК – Рада глав держав, що проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-учасниць на рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР). У ЮДЕАК зберігаються численні перешкоди на шляху міжкраїнного руху товарів, капіталів і робочої с. До основних причин, що перешкоджають розширенню внутрішньорегіональної торгівлі, у першу чергу варто віднести: загальний низький рівень розвитку її учасників; однотипність їхньої спеціалізації в міжнародному поділі праці; відсутність розвинутої транспортної мережі в регіоні.

44. ОПЕК, чи Організація країн-експортерів нафти (OPEC, англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries) — картель, створений нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту. Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. Основна мета організації — контроль над світовими цінами на нафту.

Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих запасів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79% світових запасів нафти і 44% видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком.^[1] Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР іпострадянські держави видобувають лише 23,8% та 14,8% відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі.^[2] Однак, уже в 2003 році, побоювання, що ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що їх вплив на ціну нафти почне скорочуватися.^[3][4]

Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі між міністрами нафти її країн-членів, з 1965 року знаходиться у Відні.

ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967),Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1975—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. В 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним спостерігачем.

Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).

Метою ОПЕК є координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.

Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.

Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.

Нафтове ембарго 1973 року. Ембарго на поставки нафти у 1973 почалося після підтримки Сполученими Штатами і Західною Європою Ізраїлю у Війні Судного дня.Саудівська Аравія та Іран очолили тих, хто був обурений західною підтримкою Ізраїлю. Іран припинив поставки нафти до Сполучених Штатів та Західної Європи. Крім того, король Саудівської Аравії Фейсал ібн Абдель Азіз ас-Сауд ввів нафтове ембарго проти Заходу. Внаслідок цього, ціни на нафту в США піднялася з 3 доларів за барель до 12 доларів за барель, розпочалося нормування пального.^{[Джерело?]}

Термін «кошик» ОПЕК (англ. OPEC Reference Basket of crudes) був офіційно введений 1 січня 1987 року. Ціна «кошика» визначається як середній арифметичний показник фізичних цін наступних сортів нафти: Arab Light (Саудівська Аравія),Basra Light (Ірак), Bonny Light (Нігерія), Es Sider (Лівія), Girassol (Ангола), Iran Heavy (Іран), Kuwait Export (Кувейт), Merey(Венесуела), Murban (ОАЕ), Oriente (Еквадор), Qatar Marine (Катар), Saharan Blend (Алжир).^[6]

Історичним максимумом для «корзини» ОПЕК є цінова позначка $ 140,73 за барель ^[7][6], яка була зареєстрована 3 липня2008 року. У березні 2008 року в кошик включили Oriente (Еквадор).^[6] У січні 2009 року з кошика була виключена Minas (Індонезія), а замість BCF 17 (Венесуела) у кошик включили Merey (Венесуела). На жовтень 2009 кошик включав у себе 12 сортів нафти. Таким чином, у цей час^[Коли?] ціна корзини ОПЕК визначається як середній арифметичний показник фізичних цін 12 вищезазначених сортів нафти, що видобувається країнами картелю.

45. Міжнародні неурядові організації – це об’єднання національних організацій, союзів, груп і окремих осіб, що грунтуються на неурядових угодах. Отже, держава не несе відповідальності за діяльність своїх громадян або суспільних груп у таких організаціях. Проте деякі неурядові організації мають значний вплив на розвиток світових подій і, зокрема, на міжнародні економічні відносини.

Міжнародні неурядові організації – це організації сприян-ня розвитку й співробітництва в широкому діапазоні міжна-родних відносин: у політиці, економіці, культурі, науково-технічній діяльності. У світі нараховується понад 20 тис. міжнародних неурядових організацій, близько 1600 з них пра-цюють у сфері економічного й соціального розвитку й мають консультативний статус в ЕКОСОР1. Міжнародні неурядові організації не становлять собі за мету одержання прибутку й функціонують за рахунок внесків своїх членів.

Переважна більшість рішень неурядових організацій має характер необов’язкових рекомендацій з питань, які входять