10.1. Функціональні особливості кіркових центрів у психічних функціях людини

Механізми, що лежать в основі поведінки людини і забезпечують програмування, регуляцію та контроль різних форм свідомої діяльності, є складними інтегральними системами, об’єднаними в три функціональні блоки, необхідні для здійснення будь-якого виду психічної діяльності.

Перший функціональний блок мозку забезпечує регуляцію бадьорого стану та оптимального тонусу кори, без чого неможливий нормальний перебіг психічних процесів. Системи цього блоку знаходяться переважно не в самій корі, а в ретикулярній формації стовбурної частини мозку і мають подвійні взаємовідносини з корою: з одного боку, вони зазнають її регулюючих впливів, а з іншого, – самі тонізують кору. Нервова система завжди знаходиться в стані певної активності.

Другий функціональний блок, функція якого полягає в прийомі, переробці та збереженні зовнішньої інформації, включає потиличні, скроневі та тім’яні ділянки кори.

Третій функціональний блок, розташований в передніх відділах великих півкуль. Системи цього блоку відповідають за формування планів та програм дії, їх виконання, стратегію поведінки. Тут відбуваються порівняння ефекту дії з намірами та корекція помилок. Складна розумова робота призводить до збільшення кількості синхронно працюючих пунктів, перш за все в лобних відділах мозку, що свідчить про їхню провідну роль у генерації процесів активації, які виникають під час здійснення найскладніших форм свідомої діяльності людини.

Будь яка форма свідомої діяльності людини завжди здійснюється завдяки роботі всіх трьох блоків мозку.

10.2. Основні принципи рефлекторної теорії і.П.Павлова

Згідно з сучасними уявленнями, ВНД – це, перш за все, фізіологія поведінки, завдання якої полягає у з’ясуванні фізіологічних механізмів навчання. Науковою основою фізіології ВНД є висунутий І.П.Павловим рефлекторний принцип формування поведінкових реакцій, детермінованих зовнішнім середовищем та зумовлених діяльністю певних мозкових структур.

На думку вченого, ВНД забезпечує складні взаємовідносини організму з навколишнім середовищем. Вона є передусім сукупністю умовних і безумовних рефлексів, які ми вже розглядали у попередніх темах. Згадаймо, що безумовні рефлекси є природженими,

Згідно з уявленнями І.П.Павлова, утворення умовних рефлексів пов’язане із встановленням тимчасового зв’язку між двома групами клітин кори: між тими ,які сприймають безумовне подразнення .

При дії умовного подразника у відповідній сприймаючій зоні великого мозку (зоровій, слуховій та інших) виникає збудження. При підкріпленні умовного подразника безумовним у відповідній зоні великого мозку виникає другий ,сильніший осередок збудження, який набирає характеру домінуючого осередку. Внаслідок притягання збудження з осередку меншої сили в осередок більшої сили відбувається торування нервового шляху, сумація збудження. Між обома осередками збудження утворюється тимчасовий нервовий зв’язок. Цей зв’язок стає тим міцнішим, чим частіше одночасно збуджуються обидві ділянки кори. Після кількох поєднань зв’язок стає настільки міцним, що при дії одного лише умовного подразника збудження виникає і в другому осередку. Так за рахунок встановлення тимчасового зв’язку спочатку індиферентний для організму умовний подразник стає сигналом певної природженої діяльності.

У ході подальших досліджень було одержано факти, які свідчать про те, що замикання тимчасового зв’язку іде не тільки по горизонтальних волокнах (кора – кора), а й по вертикальних (кора – підкірка – кора). При цьому доцентрові імпульси від умовного подразника через таламус і ретикулярну формацію надходять у відповідну зону кори. Тут вони переробляються і по низхідних шляхах досягають підкіркових утворень, звідки знову надходять у кору, але уже в зону представництва безумовного рефлексу.