5.3. Принципи формування генерального плану промислового підприємства

Основним принципом формування генерального плану підприємства є зонування території. Зонування території відноситься до основних принципів організації забудови генплану. Вона може здійснюватись по різним принципам: функціонально технологічним, рівнем виділення шкідливих речовин, величині вантажопотоків, ступеня пожежо- і вибухонебезпеки, щільності робочих місць тощо.

У відповідності з функціонально-технологічними ознаками на підприємствах виділяють передзаводські, виробничі, підсобні, складські, резервні та інші зони. Передзаводська зона, розташовується біля в’їзду на підприємство з боку населеного пункту, знаходиться за межами території підприємства. Її формують загальнозаводські об’єкти адміністративно-побутового призначення, частина яких може використовуватись спільно працюючими на підприємстві та мешканцями прилеглих районів. Передзаводська зона включає в себе адміністративні будівлі, загальнозаводські лабораторії, обчислювальні центри, учбові заклади, стоянки для автотранспорту, торгові підприємства, які розташовують біля в’їзду або головного входу на підприємство з боку житлової зони або населеного пункту. Виробнича зона, яка займає більшу частину території, включає основні цехи, споруди та відкриті технологічні установки (абсорбційні, бойлерні, високовольтні тощо). Підсобна зона включає об’єкти: допоміжного призначення (ремонтні і тарні цехи, відділення утилізації відходів виробництва); енергетичні (котельні, ТЕЦ); санітарно-технічні (очисні споруди); комунікаційні (магістралі опалення, каналізації, водопостачання) тощо. Складську зону утворюють території, необхідні для складування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Ця зона найбільш вантажомістка і насичена транспортними магістралями. В зв’язку з тим, що об’єкти цієї зони мало насичені робочими місцями, їх розташовують, як правило, в глибині територій підприємств.

Використання принципів функціонально-технічного зонування дозволяє краще вирішувати архітектурно-планувальні задачі. Зонування по величині вантажообігу здійснюють з метою розробки оптимальної схеми вантажопотоків на території підприємств. Об’єкти з найбільшим вантажообігом і будівлі складського призначення розміщують з тильного боку площадки підприємства, поблизу вводу вантажного транспорту. У відповідності із зонуванням по ступеню трудомісткості або

насиченістю робочими місцями виробничі цехи з найбільшою кількістю працюючих розміщують ближче до вхідної зони підприємства. Зонування по складу і рівню виділення виробничих шкідливих речовин здійснюють для зменшення несприятливих впливів на працюючих і мешканців близько розташованих житлових районів. Найбільш несприятливі об’єкти по виділенню виробничих шкідливих речовин розташовують із підвітряного боку, з умови врахування напряму переважаючих вітрів, по відношенню до найбільш чисельних цехів і сельбищної території. Аналогічно здійснюють і зонування по ступеню вибухонебезпечності. Крім напряму переважаючих вітрів в цьому випадку враховують і особливості рельєфу, розташовуючи склади легкозаймистих і горючих нафтопродуктів, а також зріджених газів на знижених відмітках. В межах передзаводської зони архітектори створюють ансамблі з підвищеними архітектурно-естетичними якостями для вирівнювання різких переходів від краще вираженої архітектури сельбищної зони до промислової.

Блокування. Цей принцип використовують, як засіб скорочення площі забудови, за рахунок об’єднання в одному або декількох крупних будівлях розрізнених виробництв основного і допоміжного призначень. Блокування здійснюють по горизонталі, в результаті розміщення різних цехів і відділень в будівлях суцільної забудови, і по вертикалі, в результаті використання багатоповерхових будівель. Зблоковані будівлі уявляють собою багатопрогонні корпуси великої площі, які мають суцільне планування. Зблоковані будівлі допускають багатоваріантне розташування технологічного обладнання, дозволяють зменшити площу заводської території на 30...40%, скоротити периметр зовнішніх стін, зменшити собівартість будівництва, скоротити довжину комунікацій і транспортних шляхів, знизити витрати на експлуатацію будівель та благоустрій територій. Разом з тим надмірне укрупнення будівель (більше 30...35 тис м²) призводить до погіршення природної освітленості робочих місць, ускладнює водовідвід з покриттів та шляхи пересування персоналу і транспортних вантажів. При блокуванні виробництв в будівлях суцільної забудови використовують принципи зонування, які передбачають раціональне групування в межах об’єму виробничої будівлі приміщень, ділянок і зон у відповідності з технологічними ознаками, рівнем виробничої шкідливості, направленості транспортних і людських потоків, перспектив розширення і переоснащення виробництва. Так, в межах одноповерхової будівлі блокованного типу виділяють зони під’їзду автомобільного і залізничного транспорту, складів, підсобно-виробничих приміщень, вентиляційних і енергетичних систем, основних виробництв, адміністративних і побутових приміщень.

Модульна координація. У відповідності з цим принципом територію підприємств ділять на уніфіковані планувальні елементи: квартали, панелі або комбіновані – квартально-панельні елементи. Квартал уявляє собою частину території підприємства обмежену червоними лініями проїздів, розташованих поблизу. Квартал може бути забудований будівлями, спорудами, відкритими установками, а також одним крупним корпусом. Квартали, розташовані між двома найближчими паралельними проїздами, утворюють панель забудови. В структурі та плануванні кварталів і панелей намагаються використати типові способи розміщення виробництв, організації вантажних і людських потоків, стандартну орієнтацію на автомагістралі тощо. При забудові крупних підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості використовують блочний спосіб забудови. Блок об’єднує декілька кварталів і, як правило, об’єднує в собі закінчену частину технологічного циклу. Габарити кварталів,

панелей і блоків залежать від виду виробництва, його потужності та санітарної характеристики. З метою уніфікації їх розміри призначають кратними укрупненому модулю: для машинобудівельних заводів – 72 м; для нафтохімічних і хімічних підприємств – 108 м. Модульна координація дозволяє впорядкувати забудову підприємства, але накладає деякі обмеження на конфігурацію об’єктів, їх габарити і прив’язки до координатних осей. Доцільно, наприклад, щоб об’єкти, якими забудовують територію, мали прямокутні плани. Вирішення генерального плану повинно забезпечувати умови розвитку і розширення підприємства. Цей принцип тісно пов’язаний з чергою вводу об’єктів підприємства в експлуатацію.

При реконструкції підпрємств передбачають заходи по впорядкуванню генерального плану: удосконалюють функціональне зонування, об’єднують розрізнені об’єкти для підвищення ефективності використання території, здійснюють впорядкування схем транспортних шляхів та інженерних комунікацій. При необхідності організовують санітарно-захисну зону між підприємством і житловою забудовою.