ВСТУП

В сучасних соціально-економічних умовах господарювання одним із першочергових завдань аграрного сектору економіки України залишається істотне збільшення та стабілізація виробництва продукції зернобобових культур, які є основним джерелом збалансованого за амінокислотним складом і вмістом екологічно безпечного білка.

Збільшення виробництва продукції зернобобових культур гарантує стабільність споживання білка за умови низького рівня забезпеченості високобілковими продуктами харчування тваринного походження, особливо в країнах з невисокими життєвим рівнем і доходами населення.

У комплексі заходів, що спрямовані на вирішення проблеми, пов’язаної із забезпеченням населення високобілковою продукцією, важливу роль відіграють: ефективне використання потенціалу природно-кліматичних зон, оптимальне розміщення виробництва зернобобових культур за регіонами, оскільки ці культури, внаслідок різних біологічних властивостей і морфологічних ознак, характеризуються неоднаковими вимогами щодо умов вирощування.

1 Літературний огляд

1.1 Сучасний стан ринку зернобобових культур в Україні

Сучасний ринок зернобобових культур характеризується комплексом позитивних ознак, а також рядом ознак, які негативно впливають на його суб’єктів. Зокрема, сформувалась несприятлива економічна ситуація, яка стримує розвиток високопродуктивного виробництва даного виду продукції.

Дослідження вітчизняного та світового ринку зерна відображено у працях багатьох вчених економістів-аграрників, таких як: В.Г. Андрійчук, О.В. Боднар, В.І. Власов, М.В. Гладій, М.Я. Дем’яненко, В.С. Дієсперов, В.К. Збарський, Г.М. Калетнік, П.К. Канінський, І.Г. Кириленко, І.В. Кобута, Ю.С. Коваленко, М.Ф. Кропивко, М.Ю. Коденська, О.А. Козак, Ю.Я. Лузан, Ю.О. Лупенко, В.Я. Месель-Веселяк, Ю.О. Нестерчук, Г.М. Підлісецький, В.П. Рябоконь, П.Т. Саблук, В.П. Ситник, Б.К. Супіханов, М.М. Федоров, Л.М. Худолій, О.Г. Шпикуляк, О.М. Шпичак, С.О. Юшин та ін.

Однак питання розвитку ринку зернобобових культур потребують подальших наукових досліджень щодо його удосконалення з позиції адаптації до відповідного економічного та інституціонального середовища і зумовлює необхідність формування сучасного наукового підходу стосовно його розвитку й ефективного функціонування. Використання потенціалу цього виду продукції могло б стати альтернативою у вирішенні проблеми забезпечення населення економічно дешевим та екологічно безпечним білком, високоякісним кормом для галузі тваринництва, проблеми органічних добрив, істотного підвищення родючості ґрунтів, формування обґрунтованих систем сівозмін та ін.

Актуальність даного питання та недостатнє його вивчення зумовило вибір теми наукової роботи, визначили постановку мети, структуру та логіку побудови дослідження.

1.2 Ботанічна характеристика нуту та сочевиці

Бобові культури належать до сімейства метеликових або бобових (Leguminosae), класу дводольних рослин. У нашій країні для харчування використовують однорічні трав'янисті рослини - горох, квасолю, сою, чечевицю, чину, нут, боби.  Коріння бобових культур стрижньове, добре розвинене, з характерною особливістю: на них поселяються два види бактерій – азотобактерії і клубенькові, фіксують азот з повітря і збагачують грунт азотистими речовинами. Стебло трав'янисте, в'юнке або прямостояче, але легко лежаче, що утрудняє механізацію вирощування і прибирання. Квітки з несиметричною, таким, що нагадує метелика, що летить, оцвітиною, яскравого забарвлення - від білого до темно-фіолетового. Вони зібрані в суцвіття - кисті. Цвітіння і дозрівання доволі сильно розтягнуті в часі, що знижує врожайність і робить зерно неоднорідним по величині і ступеню дозрівання.  Плід - боб різної форми, що складається з двох стулок - могутньо розвинених плодових оболонок, між якими знаходяться до десяти насіння округлої ниркоподібної, іноді сплюснутої форми. Сім'я бобів є зародком, що сильно розрісся, складається з двох перших видозмінених листків - семядолей, в яких знаходиться запас поживних речовин для майбутньої рослини, і паростка - зародкового корінця, стеблинки і почерки. Забарвлення сім'ядолей є видовою і сортовою ознаками насіння бобових культур і може бути білим, зеленим, жовтим різних відтінків і ін. Зовні сім'я покрите щільною шкіркою - насінною оболонкою. Місце, яким сім'я прикріплялося до стулки боба, має потовщення на оболонці - рубчик. Оболонка боба може бути напівпрозорою, і тоді колір сім'я залежить від забарвлення сім'ядолей (гороху, чину, нуту), непрозорим - білою, однотонним або строкато забарвленим. Як правило, темнозабарвлене насіння (за винятком квасолі) має кормове призначення. Співвідношення частин насіння (у %): сім'ядолі - 87 - 93, паросток - 1 - 2,5, насінна оболонка - 6 - 11.

Серед зернових бобових найбільш поширені соя (її ще відносять і до олійних культур), горох, квасоля, нут, сочевиця, боби, чина, маш, люпин, лобія та інші. У зв'язку з тим, що серед них є теплолюбні й холодостійкі, посухостійкі й вологолюбні, вони вирощуються на всіх континентах. Зернобобові відносяться до найдавніших культур земної кулі: сочевицю, горох, чину вирощували за 7000 років до нашої ери; сою, нут, кормові боби - за 4000-6000.

Соя, горох, нут, квасоля та інші зернобобові давно нам знайомі й відносно широко культивуються у сільському господарстві Криму. Ще одна представниця зернобобових - сочевиця звичайна.

Коротка історія сочевиці. Вона є однією з найдавніших рослин, вирощуваних з доісторичних часів - неоліту. Залишки сочевиці знаходять у розкопках різних країн світу. Про неї є неодноразові згадки в Біблії і Київських Літописах. Усім відома притча про те, що Іуда Скаріотський зрадив Ісуса Христа за тридцять срібників і сочевичну юшку.

У дореволюційній Росії площі посіву сочевиці сягали 500 тис. га, країна задовольняла 80% її світової потреби. Культуру вирощували на експорт не тільки до революції, а й після. Ще в середині минулого століття за посівними площами в СРСР сочевиця займала третє місце серед зернобобових культур, слідом за горохом і викою. Райони її поширення - не тільки ряд областей Росії, але й інші республіки, в т.ч. Україна.

  Сочевиця звичайна, сімейство бобових. Рід налічує 5 видів, але тільки один вирощується в сільгоспвиробництві. Народні назви сочевиці в Україні - чачавиця, сачавиця, сячевиця.

Це однорічна трав'яниста рослина висотою 20-80 сантиметрів. Має стержневий корінь, який проникає в ґрунт до 1 м і більше, добре розвинену бокову кореневу систему, яка густо пронизує верхні шари. Рослина слабо або сильно опушена, з чотиригранним, злегка полягаючим стеблом, парноперистим листям, що закінчується вусиками. В оптимальних умовах зростання стебло сильно галузиться. Квітки дрібні поодинокі або зібрані по 2-3, білого або світло-синього забарвлення. Боби короткі, сплюснуті, містять 1-3 насінини, при дозріванні не розтріскуються.

Культурна сочевиця має два підвиди, основна їх відмінність - у величині насіння. Крупносім'яна або тарілочна з діаметром насіння більше 5,5 мм і дрібносім'яна з діаметром до 5,5 мм, відповідно маса 1000 насінин - від 25 до 80 грамів. Сочевиця з великим насінням - скоростиглі столові сорти, а з дрібним - головним чином кормові, але і серед них є сорти, які за смаковими якостями і розварюваністю не поступаються тарілочній сочевиці.

Особливості росту і розвитку. Сочевиця - теплолюбна культура, але в початковий період життя не має особливих вимог до тепла. Насіння проростає при 3-4⁰С, хоча більш дружні сходи спостерігаються при температурі ґрунту на глибині загортання насіння 5-10⁰С. Сходи переносять і витримують заморозки -5-7⁰С. У період набухання і проростання, як і всі зернобобові, насіння вимогливе до вологи - в кількості від 100% і більше ваги насіння. Через ці особливості висівати сочевицю слід одночасно або слідом за ранніми зерновими, тобто в ранні терміни, як тільки ґрунт дозріє для посіву. Тож календарні строки по роках не збігаються.

За даними НДІ зернобобових культур, при посіві, як тільки є можливість виходу в поле, врожайність була 17,8 ц/га, при другому терміні сівби (через 7-10 днів після першого) - 10,6 ц/га, а при третьому (через такий же проміжок часу) всього - 8,7 гектарів. Отже сочевиця дуже чутлива до термінів сівби.

При визначенні норми висіву орієнтуються на біологічні та морфологічні особливості сорту, спосіб посіву. Більшість агрономів, які займаються сочевицею, віддають перевагу суцільному рядовому способові посіву при міжряддях 15 см з нормою висіву від 2,0 до 2,7 млн. схожих насінин на гектар, що становить 120-180 кг у ваговому виразі. Оптимально загущені посіви краще протистоять забур’яненості, максимально використовують добрива, менше зріджуються при боронуванні й дружніше дозрівають. Глибина загортання насіння - 4-6 сантиметрів. Бажано післяпосівне коткування кільчасто-шпоровими котками, бо в системі боротьби з бур'янами передбачається застосовувати зубові або пружинні борони.

У перші фази розвитку сочевиця росте повільно, тому конкурентоздатність по відношенню до смітної рослинності в цей період низька. Ґрунт до посіву необхідно ретельно готувати і звертати увагу на його засміченість: сочевиці, як і нуту, необхідний ґрунт більш чистий, ніж для гороху. Нестачу вологи протягом вегетації сочевиця витримує краще, ніж горох, але гірше, ніж чина і нут.

Кращі ґрунти для вирощування сочевиці звичайної - багаті вапном легкі суглинисті чорноземи, вона не переносить болотистих кислих ґрунтів, солонцюватих і не дуже любить багаті чорноземи. Для нормального її розвитку в ґрунті необхідно мати в достатній кількості вапно, калій і фосфор. Потреба в зольних речовинах покривається за рахунок хорошої засвоювальної здатності кореневої системи.

Нут відноситься до сімейства бобових (Fabaceae Lindl.) і роду Cicer L. Відомо 39 видів роду Cicer, які розповсюджені у центральній і західній Азії. У культурі вирощують тільки один вид Cicer arietinum L., який у дикій природі не зустрічається.

Культурний нут (Cicer arietinum L.) – однорічна рослина, достатньо холодостійка, мінімальна температура проростання насіння 4-5^оС. За морозостійкістю вона займає перше місце серед зернобобових. За помірної зими посіви, навіть і пізньоосінні добре перезимовують у фазі проростків під сніговим покривом, витримуючи короткочасне зниження температури повітря до -25^оС. Весною після танення снігу проростки витримують заморозки до -16^оС, дорослі рослини не гинуть при -8^оС.

Коренева система стрижнева з добре розвинутим головним коренем, який проникає у ґрунт на глибину до 100 см і більше, але біля 50% кореневої системи розвивається на глибині до 20 см. На корінні формуються бульбочки з азотфіксуючими бактеріями.

Стебло прямостояче, з багатьма гілками, штамбової, напівштамбової або розлогої форми. Гілкування починається біля основи стебла або у середній частині в залежності від сорту. Висота рослин коливається від 20 см до 1 м, у середньому 45-60 см, колір зелений, з різними відхиленнями від світло-зеленого до темно-зеленого, з наявністю або відсутністю антоціанової пігментації.

Лист складний, непарноперистий, складається з 11-17 листочків, їхня кількість різна у залежності як від сорту, так і від місця їх знаходження на рослині. Багатолисточкове листя знаходиться у середній частині стебла. Форма листочків еліптична або зворотньояйцевидна, довжина від 9,3 до 20,7 мм, ширина – від 3,5 до 11,3 мм. Колір листя зелений, сизо-зелений або жовто-зелений, іноді з фіолетовим відтінком.

 Квітка. Квітконоси в більшості випадків одноквіткові або двоквіткові. Квітки пятичленисті, дрібні, колір віночка найчастіше всього білий або фіолетовий, хоча можуть бути варіації рожевого, світло-рожевого, темно-рожевого, блакитного або жовто-зеленого відтінків. Між кольором квіток і насіння існує кореляція, як правило, світле насіння формується на рослинах з білими квітками, темне – з рожевими або фіолетовими.

Плід – біб овально-подовженої, овальної або ромбічної форми, довжиною 1,5-3,5 см, з пергаментним шаром, при дозріванні не розтріскується. Спілі боби мають різні відтінки: у білонасіннєвих сортів – солом’яно-жовті, зеленонасіннєвих – зеленуваті, темнонасіннєвих – сизо-фіолетові. Кількість насінин у бобі, як правило, 1-2, рідко 3.

Насіння нуту характеризується наявністю носика, поверхня зморшкувата або гладка. Розрізняють три форми насіння: вуглувата, яка схожа на голову барана, округла, тобто горохоподібна і проміжна, яка нагадує голову сови. Колір шкірки насіння може бути білим, жовтим, рожевим, сірим, зеленим, світло-коричневим, коричневим, чорним або темно-коричневим, рідко зустрічаються сорти зі строкатим насінням. У вологих умовах вирощування колір шкірки насіння має більш темний відтінок, а при сухих – більш світлий. Сім’ядолі зазвичай жовті, різної інтенсивності, у дуже рідких випадках зустрічаються сорти з зеленими сім’ядолями. Маса 1000 насінин коливається від 60 до 700 г. Зазвичай сорти за розміром насіння розподіляються на три групи: дрібнонасіннєві – до 200 г; середньонасіннєві – 200-350 г; крупнонасіннєві – більш 350 г.

Вегетаційний період нуту триває 80-120 діб у залежності від сорту та умов вирощування. Нут за фотоперіодичною реакцією відноситься до культур тривалого дня, тому при більш пізньому посіві фази вегетаційного періоду рослин скорочуються і зменшується врожай.

Рослини нуту є типовими ксерофітами. Вони несуть дрібне листя, невисокого росту, клітини різних органів виділяються високим осмотичним тиском. Листя і боби вкриті волосками, які виділяють багато щавелевої кислоти, що захищає їх від ряду шкідників.