Коктебель

Коктебель (у 1944-1991 роках Планерське; кримскотат. Köktöbel, Коктебель) – курорт, селище міського типу в Феодосійському регіоні Автономоной Республіки Крим, розташований на південному сході Кримського півострова між згаслим вулканом Карадаг («Чорна гора») і хребтом Кучук-Янышар («Малий Яничар»), в гирлі великої Коктебельської долини. Має широкий вихід до моря: селище, раніше прижимавшийся до схилу карадазького хребта Сююрю-Кая, тепер активно звернувся до моря і розвивається вздовж берега Коктебельського затоки на схід до диких пляжів Тихою і Мертвої бухти.

Золоті́ Воро́та

Золоті́ Воро́та (крим. Altın Qapı) – прибережна скеля арочної форми у Чорному морі. Належить до вулканічного масиву Кара-Даг (Кримські гори). Розташована за 85 метрів від побережжя.

Свою назву скеля отримала через те, що при певному куті падіння променів вона дійсно здається золотою. Колір їй надають жовті лишайники, що покривають всю скелю. При загальній висоті біля 50 метрів вона має 15-ти метрову арку.

Міфологія

Раніше скелю називали Шейтан-Капу (крим. şeytan qapu – чортові ворота). Вважалося, що десь там, серед скель, знаходився вхід в пекло.

Прохід крізь арку Золотих воріт на невеликому катері обіцяє виконання найсокровеннішого бажання. Дно біля скелі всіяно монетами, які охоче кидають туристи

Ластівчине гніздо

Ластівчи́не гніздо́ (крим. Qarılğaç yuvası, Къарылгъач ювасы; рос. Ласточкино гнездо; грец. Φωλιά Καταπιείτε το) – пам'ятка архітектури та історії, розташована на 40-метровій скелі Ай-Тодорського мису в смт Гаспра (АР Крим).

Будова нагадує середньовічний лицарський замок. Ластівчине гніздо є своєрідною емблемою Південного берега Криму.

В російсько-турецьку війну 1877-1878 років на лікування в Крим приїхав поранений генерал, для нього на місці майбутньої фортеці було споруджено дерев'яний будиночок (тоді багатьом героям війни подарували землі в Криму), з його вікон було видно лише море й небо. Перший власник назвав це місце «замком любові». Його можна побачити на полотнах відомих художників-мариністів: І. К. Айвазовського, Л. Ф. Лагоріо, А. П. Боголюбова, – а також на фотографіях того часу. Сама будова була дерев'яною.

Другим господарем цієї дачі став придворний лікар А. К. Тобін. Про нього також залишилося дуже мало відомостей. Після його смерті будиночком якийсь час володіла вдова, яка незабаром продала ділянку московській купчисі Рахманіной. Вона знесла стару будівлю, і незабаром з'явився дерев'яний замок, якому вона дала назву «Ластівчине гніздо».

Ластівчине гніздо (сучасність)

Тільки у 1967-68 роках, через сорок років після землетрусу, робочі «Ялтаспецстрою» виконали цей ремонт, не розбираючи стін. Керував операцією архітектор І. Г. Татієв. Відновлювальні роботи, що почалися 1968 року, було скеровано на зміцнення фундаменту, часткової видозміни фасаду і внутрішніх приміщень. Автор проекту реставрації, ялтинський конструктор В. Н. Тимофіїв посадив крайній блок будівлі на консольну залізобетонну плиту, заведену під центральний об'єм. Таким чином була надійно закріплена крайня частина будинку, що залишилася висіти над обрушеною скелею. Крім монолітної плити, всю споруду обнесли антисейсмічними поясами.

Перш за все, потрібно було підвести до об'єкта підйомний кран й іншу достатньо важку будівельну техніку, що було зробити досить складно дорогами, які призначалися в основному для легкових автомобілів і лише іноді автофургонів з продуктами. Насилу і з ризиком вдалося завершити всі приготування. Скеля виявилася переобтяженою, а термін роботи мав би зайняти тривалий час.

Участь брали тільки добровольці: вони, працюючи в підвішених на скелі люльках, закладали тріщину каменем і заливали бетоном. Під підставу замку підвели залізобетонну плиту, шви одягнули свинцевою оболонкою. Пізніше робітники провели реставрацію будівлі.