Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_2015.docx
Скачиваний:
180
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
153.44 Кб
Скачать
  1. Тенденції розвитку української літератури у першій половині 19 ст.

На початку ХІХ ст.. панівні кола як Російської, так і Австрійської імперії, щоб повністю денаціоналізувати український народ, усіма засобами намагалися знищити його першооснову – рідну мову. Російський царизм заборонив навчання українською мовою, усілякого переслідування зазнавали українські пісні, звичаї, народний епос. Усупереч цим шовіністичним намаганням, представники національно-свідомої української інтелігенції наполегливо боролися за збереження й дальший розвиток народних традицій. Велику роботу в цьому напрямку проводили М. Максимович, І. Срезневський, О. Павловський та ін.

Аналогічні процеси відбувалися й на західноукраїнських землях, що перебували в складі Австрійської імперії. У цей час першу в Галичині граматику української мови підготував І.Могильницький. Професор Львівського університету І. Лавринський уклав 6-томний українсько-польсько-німецький словник, здійснив переклад польською мовою «Повісті временних літ».

Провідна роль у відродженні й розвитку рідної мови, духовних засад українського національно-визвольного руху, вітчизняної культури, безсумнівно, належить Тарасові Шевченку. Його поетична збірка «Кобзар» (1840), поема «Гайдамаки» (1841) та інші твори стали справді епохальним явищем. Важко знайти інший приклад, коли б творчість і особистість однієї людини такою мірою віддзеркалювали національну ідею, ментальність і духовний світ українського народу.

Окрім Т. Шевченка, величезну роль у розвитку україн-І-І.Ішї мови та літератури в першій половині XIX ст. відігралиІ.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко.

  1. Розвиток української літератури у другій половині 19 ст.

Умови розвитку української культури у другій половині XIX ст. були вкрай несприятливі. Не маючи захисту власної держави (її не було), вона змушена була переборювати тиск великодержавного російського, польського, угорського, австрійського та румунського шовінізму, їй довелося долати різноманітні адміністративні обмеження і заборони. Нарешті, у своєму прагненні дійти до українського читача, глядача чи слухача українські письменники і митці змушені були долати також опір російської, польської, австрійської, угорської та румунської культур. Поширення цих культур в Україні мало суперечливі наслідки. Українські письменники та митці з вдячністю сприймали загальнолюдські, гуманістичні засади, які лежать в основі кожної, у тому числі перерахованих вище культур. Але вони були проти використання цих культур як знаряддя денаціоналізації, асиміляції українців, боротьби з їхньою рідною культурою. Відомий єврейський публіцист і мислитель кінця XIX ст. Володимир Жаботинський, який довго жив в Україні і глибоко вивчав українсько-російські культурні відносини, писав: «Всюди на периферії держави російська культура з'являється лише після того, як земський ярига (поліцейський. -Авт.) прокладав їй дорогу, витоптавши чоботиськом усіх її конкурентів».

Але українська культура і мистецтво мали переваги, котрих не могли мати їхні конкуренти, за спиною яких стояли могутні держави з їхньою асиміляторською політикою. Українська національна література і мистецтво говорили зрозумілою народу мовою, оповідали про добре відоме йому, були порадниками, втішали у біді, були з ним у радощах.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]