34. Література і театр у роки незалежності

За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.

Однак за роки державної незалежності значно розширився діапазон української літератури, урізноманітнилися стильові форми, зникла ідеологічна цензура. У зв'язку з високою політ и за ці сю суспільства в цей час бурхливого розвитку набула художня публіцистика. Зокрема, високим громадянським змістом наповнена творчість О. Гончара, І. Дзюби, І. Драча, Р. Лубківського, П. Мовчала, О. Мусієнко, Д. Павличка, С. Плачинди, О. Сизоненка, Ю. Щербака, В. Яворівського та ін.

У літературу ввійшло нове покоління, серед яскравих представників якого Ю. Андрухович, О. Забужко, В. Мед від ь, К. Москалець, О. Пахльовська, Є. Пашковський, О. Ульяненко, В. Цибулько та ін. Вони намагалися по-новому вирішувати літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом.

Значним явищем у літературному житті держави стало видання раніше заборонених творів В. Винниченка, М. Куліша, Миколи Хвильового, М. Зерова, О. Олеся, Є. Маланчука, Г. Косинки, Є. Плужника, В. Рубапа, М. Рудоика, В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, подружжя Калипців та ін. У широкий вжиток увійшли праці П. Куліша, М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Дорошенка та ін.

35. Проблеми розвитку культури в незалежній Україні

Серед проблем освітянської галузі — невідповідність матеріально-технічної бази вимогам часу, скорочення мережі шкіл, дошкільного та позашкільного виховання, погіршення забезпечення технічними засобами навчання та підручниками, зниження престижу праці педагога, перевищення випуску спеціалістів низки професій над потребою, що призводить до зростання кількості безробітних з вищою освітою, тощо.

у науковій сфері має місце чимало проблем. Украй недостатнім залишається фінансування наукових досліджень, унаслідок чого низка наукових установ практично припинила їх. Різко скоротилася кількість учених, особливо серед генетиків, фізіологів, біохіміків, фізиків-теоретиків, програмістів.

Не обминула економічна криза й літературу. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань, різко знизився випуск книжок. До того ж українські видання активно витісняються книгами з Росії, які завдяки нижчій ціні заполонили книжковий ринок України.

36. Утворення Київської Русі (9-10 ст.). Теорії походження Київської держави

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низьким, частина племен не входила до племінних об'єднань, або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. У той самий час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в Х ст. Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.

Слов'янські племена, в яких відбувалося майнове розшарування, виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій 882 року, злиття Новгородського[17] і Київського князівств у єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом усіх східнослов'янських племен у єдину державу — могутню Давньоруську державу.

Існує декілька різних теорій щодо заснування Київської держави: Норманська та антинорманська, Хозарська, Кельтська теорії